Емілія де Рабіко до ваших послуг, сеньйоре.
Гарне імя. А хто тебе навчив говорити?
Ніхто, відповіла Емілія не замислюючись, я так і народилася. Коли лікар Слимак дав мені розмовні пілюлі, я відразу ж заговорила.
Емілія розмовляє дуже добре, пояснила Кирпа, шкода тільки, що вона меле стільки дурниць.
Француз посміхнувся:
Ану, лялечко, скажи яку-небудь дурницю, старий Лафонтен хоче послухати.
Емілія засмутилася і, бгаючи кінчик своєї ситцевої хустинки, відповіла дуже до речі:
Так, з наказу, я не вмію
Сеньйор Лафонтен побалакав з усіма дуже любязно і сказав, що місце, де вони зараз перебувають, подобається йому більше за всі інші місця на світі. Тут він слухає розмови тварин, і тут він навчився багато чого, про що потім розповів у своїх байках.
Я вже читав деякі ваші байки, сказав Педріньйо, ви дуже добре пишете, сеньйоре.
Ти так уважаєш? запитав Лафонтен, усміхаючись скромною усмішкою. Я дуже радий, Педріньйо. Твоя думка для мене дуже цінна, бо вона щира.
А Емілія тим часом не відводила очей з чуприни байкаря. Бідолаха живе самотньо в цьому закутку, і, напевно, у нього немає ножиць, гадала вона. І раптом Емілію осяяло: вона відкрила свого кошика і, витягнувши з нього половинку зламаних ножиць, простягнула французові з словами:
Прийміть, будь ласка, цей подарунок, сеньйоре.
Байкар витріщив очі, не розуміючи, чого вона від нього хоче.
Та навіщо мені це, лялечко?
Щоб обстригти волосся.
Ах, от що! засміявся байкар. А хіба можна стригти волосся половинкою ножиць?
Та Емілія ніколи не губилася і через те відповіла:
А ви обстрижіть з одного боку!
Кирпа втрутилася і, відтягнувши ляльку вбік, сказала байкареві, щоб не звертав уваги, бо Емілія, на жаль, несповна розуму. Та байкар добродушно засміявся і сказав, що, навпаки, «у ляльки жвава і самобутня особистість». Кирпа не зовсім зрозуміла, що значить «самобутня особистість», та з цієї хвилини почала обходитися з Емілією поважніше.
Цієї хвилини хлопчик-невидимка, якого весь час не було, підійшов до них. Побачивши перо, що пливло в повітрі, сеньйор Лафонтен здивувався. Він дивився, дивився, аж чоло зморщив, а все ніяк не міг збагнути, що ж це таке.
Емілія глумливо захихикала:
Дивно, сеньйоре, такий мудрець і дивуєтесь!
Емілія глумливо захихикала:
Дивно, сеньйоре, такий мудрець і дивуєтесь!
А ось відгадайте загадку: «Що таке папужине перо без папуги?» Здогадуєтеся?
Байкар розумів дедалі менше.
Не догадаюся, признався він нарешті.
А я знаю! дражнила Емілія. Я знаю! Це значок хлопчика-невидимки.
Байкар розумів не більше, ніж раніше. Педріньйо довелося розповісти йому всю історію від початку і до кінця. І все ж навіть після цього пояснення сеньйор Лафонтен стояв з розкритим ротом і витріщеними очима Зрозуміло, адже він у житті не бачив хлопчика-невидимки!
Ой, Педріньйо! Ви всі розповідаєте про речі, занадто нові для такої старовинної людини, як я.
І, побачивши, що сонце вже високо, він запропонував:
Не гаймо часу. Давайте подивимося ще одну байку.
Він пішов, і всі за ним. Педріньйо йшов поруч з сеньйором Лафонтеном. Він вивчав кожний його рух, бо хотів також навчитися писати байки. Він навіть навмисно подивився, яким олівцем писав знаменитий француз, щоб купити такий самий. А Емілія всю дорогу набиралася духу і, нарешті, відійшовши якнайдалі від Кирпи, щоб уникнути її шпильок, сказала байкареві:
Навзамін на мою половинку ножиць я хочу попросити у вас одну річ, сеньйоре Лафонтене.
Яку, лялечко? Скажи.
Я хочу попросити байку.
Половинку байки? пожартував Лафонтен.
Ні, цілу, де б діяли ягнятко, і ганчіряна лялька, і
Кирпа підбігла, схопила Емілію і засунула до себе в кишеню, сказавши:
Це вже занадто! Здається, тутешнє повітря зовсім зіпсувало її нерви.
Розділ шостий
Моровиця звірів
Тим часом хлопчик-невидимка відстав од усієї компанії, задивившись на мавп, що пустували на узліссі. Наздоганяючи своїх супутників, він гукнув до них звичним «кукуріку». Сеньйор Лафонтен знову здивувався.
Півень співає, сказав він наївно.
Всім дуже схотілося засміятися, коли почули, що така розумна людина сказала таку дурницю. Та всі стрималися, пригадавши, як донна Бента вчила поважати старших. Всі, крім Емілії. Маленька насмішниця відповіла на слова мудреця своїм звичним коротким смішком і, перш ніж Кирпа встигла їй перешкодити, промовила:
Сеньйоре Лафонтене, ви пошилися в дурні! То зовсім не півень і навіть не курка. То Пірце.
Кирпа, паленіючи з сорому, затулила їй рот рукою.
Як ти розмовляєш з такою мудрою людиною, Еміліє? Бабуся, коли довідається, буде дуже гніватися!..
Тієї миті папужине перо підпливло зовсім близько до них і зупинилося.
В лісі куди більше звірів, ніж тут, сказав «голос», там леви, тигри, мавпи, ведмеді Ну, словом, всі важливі звірі.
Я хочу бачити лева сказав Педріньйо.
І вся компанія, прямуючи за папужиним пером, що пливло у повітрі, пішла до лісу.
А ось і гора, де міститься печера царя звіріа. Тепер треба було йти, пильнуючи, навшпиньки, щоб не потрапити на очі якому-небудь хижакові. Нарешті дійшли до входу в печеру. Кістки зїдених тварин, розкидані по землі, і сморід падла не залишали ніякого сумніву левяче лігво було саме тут.
Я знаю розколину в скелі, сказав Пірце. Звідти ми можемо побачити лева так, що він нас не побачить. Ідіть за мною і не робіть ані найменшого шелесту.
Всі рушили за Пірцем, ступаючи мяко, як кіт. Піднялися скелястим узгірям і незабаром досягли розколини якраз на вершині скелі, отож коли б навіть звірі їх помітили, то однаково не змогли б до них дострибнути. Звідси можна було все побачити, не наражаючись на найменшу небезпеку. Всі розмістилися як хто міг і почали дивитися крізь розколину.
Ось він! сказав Педріньйо, що перший побачив лева. Ось він, лев з байки, на своєму троні з кісток, оточений усім своїм двором
Так, справді, то був лев з байки, що зібрав свою звірину на раду, щоб розвязати важливі питання: як зупинити страшну моровицю, що лютувала у звіриній державі. Раніше ніж що-небудь ухвалити, володарі звичайно радяться з мудрецями, астрологами, придворними блазнями й іншими видатними особами. Так зробив і цар звірів. Спочатку він звернувся за порадою до старої мавпи, зовсім сивої, вже такої вченої, що просто далі нікуди.
Що ви думаєте, сеньйоро мавпо, про цю моровицю, яка нас усіх губить?
Мавпа тричі кашлянула і сказала:
Хай буде вам відомо, Ваша Величність, що ця моровиця кара, послана нам з неба. Ми образили небесні власті, от у чому річ. І тепер єдиний засіб помякшити гнів богів це принести їм в жертву когось із нас.
Дуже добре, сказав лев, але кого?
Того, хто більше за всіх обтяжений злочинами, відповіла мавпа.
Лев заплющив очі і поринув у роздуми. Згадав своє минуле життя, своє свавілля і свою жорстокість, згадав невинних зебр, газелей, оленів, баранів і навіть людей, яких він убив. І надумав зробити красивий жест: віддати на жертву себе, як найбільш обтяженого злочинами.
Ніхто із звірів, звичайно, не насмілиться підтримати його, отже, це буде й красиво й зовсім безпечно. Так звичайно робили володарі, які хотіли залишитися знаменитими в історії.
Друзі! сказав лев, зробивши зажурене лице. У мене не залишається ніяких сумнівів: саме мене слід офірувати. Ніхто не вчинив тяжчих злочинів, ніж ваш цар, друзі мої! Хто забив найбільшу кількість оленів, баранів, зебр і людей? Я! Значить, я і повинен стати жертвою. Як ви вважаєте?
Сказав і обвів очима придворних з таким виглядом, начебто думав: «Цікаво глянути, у кого вистачить зухвалості погодитися». Всі були твердо переконані, що лев насправді найбільший злочинець на весь ліс, але ніхто не насмілився заявити про це вголос.
Тоді лисиця вийшла вперед і сказала маленьку складненьку промову.
Дурниці, Ваша Величність! сказала лисиця. Якщо є на світі істота з чистою совістю, то це саме наш добрий цар лев. Ви убивали оленів, і баранів, і зебр, і людей? О, але ж це не тільки не злочин, а навпаки акт благородного милосердя. Для чого потрібні ці тварюки? Яке їхнє місце у світі? Це ж нижчі тварюки, тож Ваша Величність зволила зробити прекрасний вчинок, очищаючи від них землю. Хай ніхто не зрозуміє мої слова як лестощі, бо лестощі я зневажаю, але ви, Ваша Величність, на мою думку, не злочинець, а святий!
Грім оплесків був відповіддю на слова лисиці. Лев повів вусами і облизнувся від задоволення, милостиво кивнувши в бік речниці. Тут підвівся тигр і говорив так само, як раніше лев: звинуватив себе у великих злочинах і заявив, що кари заслуговує саме він, і ніхто інший. Лисиця виголосила нову промову, ще складнішу, ніж перша, доводячи, що тигр святий номер два. Та ж сцена повторилася з усіма, наділенимй кігтями й зубами. Виявилося, всі святі. Нарешті черга дійшла до осла.
Поклавши руку на серце, я не почуваю себе винним ні в якому злочині, сказав він як сущий осел, я їм лише траву. Ніколи й мухи не вбив. Якщо мене гедзь ужалить, то я його хвостом змахну та й усе. Ніколи не крав. Навіть не хвицався, тому що у мене ноги болять. Нічого я такого не пригадаю. От як воно.
Коли осел закінчив, звірі перезирнулись. Ця сповідь справила на них тяжке враження. Лисиця вийшла наперед і виголосила промову як виразник загальної думки.
Ось найстрашніший злочинець! сказала вона, вказуючи на бідного осла. Це через нього небеса наслали на нас цю пошесть, його й варто пожертвувати. Подумайте тільки, він признався, що не хвицався, бо в нього ноги болять. Значить, якби не боліли, то він би всіх нас зовсім затоптав. Смерть норовистому!
Смерть! Смерть! закричали звірі.
Побачивши, як обернулася справа, цар лев теж обурився.
Жалюгідний биндюжнику! заревів він. Це через тебе, значить, гине моя держава! Засуджую тебе до страти: тебе негайно розірве на шматки придворний кат. Тигре, виконай наказ твого володаря!
Очі тигра-ката блиснули. Роздирати на шматки тварин була для нього найбільша втіха. Він облизнувся і присів, щоб ринутися на тремтячого осла. Та так і залишився Величезний камінь упав з верху печери прямісінько йому на голову тор-р-рох! Страшний переполох Всі розбігаються Дами знепритомніли Хто це зробив? Хто? Ну, звичайно, Пірце.
Браво! крикнули разом Кирпа і Педріньйо. Оце називається влучна стрільба!
Біжімо! крикнув Пірце. Скоріше! А то лев нас зачув і вже облизується.
Гукати ще раз не довелося: всі, як горох, скотилися вниз узгірям.