Розділ сьомий
Полонені
На бігу Пірце зіткнувся з ослом, який теж виносив ноги, і стрибнув йому на спину. Тому своїх супутників він залишив далеко позаду, і вони заблудилися в лісі. Без Пірця вони не знали дороги і чвалали, чвалали навмання, аж поки причвалали, самі того не відаючи, до Мавпячої країни. Не встигли вони перейти кордон цього королівства, як вартові накинулися на них і звязали ліанами. І миттю ж бранців було доправлено до двору, щоб стати перед Макаком XIV, королем Мавпії, якого при дворі звали Король-Сонце: коли Макак зявлявся, усмішка, наче сонце, осявала мавпячі лиця.
Ваша Величність! сказав один вартовий. Осмілюся запропонувати вашій вельможній увазі цих чотирьох мандрівників, що перейшли кордони вашого королівства без візи.
Брехня, сеньйоре король! закричала Емілія. У мене є віза. Погляньте-но! І, розкривши кошик, навіть не знімаючи його з плечей бідного графа, Емілія вийняла свою знамениту шпильку з голубкою. Ось моя віза!
Король-Сонце оглянув з великою увагою цей невідомий йому предмет, бо ніколи не бачив навіть звичайної шпильки, а з голубкою і поготів. Потім сказав:
Ухваленою формою візи на вїзд до мого королівства є вищий сорт банана «золотий банан», але я гадаю, що в інших державах можуть бути й інші форми візи, тому можна вважати дійсною візу, яку показала ця сеньйора. Відпустіть її.
Вартові почали розвязувати Емілію, а тим часом Педріньйо знайшов засіб сказати їй мовою «кі», яку мавпи не розуміють:
Рокозкакожикі Пікорцекіку, щоко мики покотрапилико в лакопикі до кіцихко гикодких маковкоп (розкажи Пірцеві, що ми потрапили в лапи до цих гидких мавп).
Гакораздка (гаразд), відповіла непомітно Емілія і, як тільки з неї упали останні ліани, дременула стрімголов, навіть не озирнувшись.
Тепер перед високим достойником королівського роду Банановичів стала Кирпа.
Сеньйорито, сказав король з мавпячими манерами, хоча вступати в межі мого королівства без візи це великий злочин, та я охоче вислухаю ваші пояснення. Я король великодушний, і мені більше до душі нагороджувати, аніж карати. Скажіть мені, яке у вас враження від мого двору?
Кирпа поглянула навколо себе і побачила тільки мавп, що були одна за одну кудлатіша і страшніша. Та вона була не дурна і зрозуміла, що коли скаже правду, то їй за неї доведеться дорого заплатити. Краще прикидатися захопленою і казати тільки те, що може бути приємне всій цій огидній мавпячій публіці. І Кирпа відповіла королю таке:
Я захоплена, Ваша Величність, пишністю цього двору! Я бачила різних королів Короля Чирви, Короля Бубни, Короля Вина, Короля Жиру. Та, повірте, жоден з них за красою і благородством не зрівняється з Вашою Величністю! До того, я ніколи не бачила придворних дам прекрасніших, ніж при Вашому дворі! Я так захоплена Вашим королівством, що я б тут залишилася на все життя, якби Ви, Ваша Величність, дозволили і бабуся погодилась.
Макак XIV навіть облизнувся. Хоча він і звик слухати самі похвали, та йому ніколи ще не доводилося зазнати насолоди від такого високого стилю.
Відпустіть її негайно, наказав він, і дайте цій чарівній гості найвище дерево для проживання і найприємнішу мавпу за чоловіка! Її заповітне бажання буде вволено: вона залишиться жити в нашому королівстві. Я пошлю гінців до її бабусі, яка буде, безперечно, в захваті, коли довідається, яку високу честь Король-Сонце зробив онучці.
Кирпа не ждала такої високої честі, вона поморщилася, та вирішила примиритись і терпляче ждати, поки Пірце зявиться рятувати. Її було негайно доправлено на «її» дерево, в той час як вартові вже тягнули до короля бідолаху графа з кошиком Емілії на плечах.
А ви, сеньйоре мандрівник у капелюсі і з кошиком, яка ваша думка?
Бідний мудрець спустив на землю кошик, сів на нього й витер долонею піт з чола.
Моя думка? перепитав він відхекуючись. Моя думка, що цей кошик дуже тяжкий для такого хворого діда, як я.
Я не питаю ні про який кошик, йолопе ви такий! Як вам моє королівство? насупився король.
Граф нічого не відповів: він був зовсім змучений, адже він всю дорогу тягнув на плечах важкий вантаж. Де вже йому було звертати увагу на те, що робиться навколо!
Пробачте мені, Ваша Величність, сказав він, але я ще нічого не робив, бо здорожився. Дозвольте мені спочатку перепочити і виспатися. Завтра я прокинуся з свіжою головою і тоді скажу свою думку.
Королю зовсім не сподобалася така відповідь, та він постановив не сперечатись і розпорядився, щоб графа поклали спати і привели останнього полоненого.
Вартові приволокли Педріньйо. Хлопчик був розлючений тим, що сталося. Ах, коли б у нього був з собою нагай, він би тоді добре відповів цій великій мавпі! Та нагая не було. І руки у Педріньйо були звязані. Ну що ж, однаково він скаже те, що думає, бо він людина з твердою вдачею і завжди говорить правду І, коли король звернувся до нього з тим же запитанням, з яким раніше звертався до інших, Педріньйо відповів:
Як мені ваше королівство? Нема тут ніякого королівства. Не бачу ніякого короля. Мавпа як мавпа, сидить на гілці, а гадає, що це трон. Придворні дами? Мавпи. Мавпячі морди. Манери? Мавпячі манери. Суцільне мавпування! І взагалі все це величезний мавпятник, що у всіх лісах є.
Геть з-перед очей моїх, підлий наклепнику! заревів Макак XIV, задихаючись від гніву. Хапайте його, вартові! Привяжіть його до стовбура дерева, хай мурашки-людожери зжеруть його живцем!
І тут сотні рук схопили бідолашного Педріньйо і поволокли по землі, наче це було гроно бананів.
Розділ восьмий
Пірце вже тут
Кирпу допровадили на вершину дерева, де вона мусила тепер жити все життя в товаристві свого чоловіка-мавпи. Педріньйо привязали до стовбура, чекаючи мурашок, які його повинні були зїсти. Графа поклали спати на гілці. Оцей був справді щасливий. Він побачив чудовий сон: начебто Емілія десь поділась і кошик теж взяла з собою.
Ось і ніч. Мавпяче племя обляглося, і незабаром на всій ділянці лісу не чутно було нічого, крім хропіння. З свого дерева Кирпа бачила Педріньйо, привязаного до стовбура.
Покотекарпикі котрошкокі, Пікорцекі обовязково-ко накас знайде! гукнула вона йому.
І не встигла вона докінчити своєї фрази мовою «кі», як почула здалеку знайоме «кукуріку».
Цеко вікон! скрикнула дівчинка, плескаючи в долоні.
Так, це був він Папужине перо швидко пливло в повітрі над осликом, що мчав учвал. Пірце стрибнув на землю і допоміг Кирпі злізти з дерева. Мавпи, поставлені під деревом на варту, спали так міцно, що нічого не помітили.
Дивно, як вони сплять! сказала Кирпа. Ми так гомонимо, а вони всі сплять.
Зрозуміло! вигукнув Пірце. Я їм підсипав стільки снотворної трави у водоймище, де вони пють, що вони прокинуться не раніше ніж завтра після полудня. А що з Педріньйо?
Ось він, його до стовбура привязали!
Пірце побіг розвязувати хлопчика. Потім збудив графа, який дуже зажурився, що йому не довелося доглянути сон і треба було знову брати на плечі кошик.
І Емілія тут? запитав він розчаровано.
Жде за заворотом. Тепер сідайте всі верхи на осла і рушаймо!
Зачекайте! сказав Педріньйо. Я ще з цим мавпячим королем не поквитався!
Він розшукав серед придворних, що хропли, Макака XIV, який також хропів.
«Щоб йому таке зробити? А, знаю!»
Він витягнув свій складаний ножик і обстриг Королю бороду і шерсть на кінчику хвоста, примовляючи:
Ось завтра прокинуться мавпенятка, і ніхто не пізнає свого короля Макака Банановича! І проженуть твою мавпячу величність палицями!..
І, завершивши свою помсту, Педріньйо прожогом кинувся бігти і приєднався до своєї компанії.
Поїхали! крикнув Пірце ослові.
Осел помчав учвал, і не минуло й півгодини, як вони знову опинилися на тому місці, де розлучилися з сеньйором Лафонтеном. Вони побачили його ще здалеку: він сидів на тому ж камені, що й давніше, глибоко замислившись.
Кирпа, що стомилася від пригод цього дня, хотіла скоріше повернутися додому. Не злізаючи з осла, вона швидко й плутано розповіла байкареві про все, що сталося.
Іншим разом я все розповім до ладу. А зараз не можу. До побачення, сеньйоре Лафонтене! Ми ще якось заїдемо!
Куди ви так поспішаєте?
Обідати! крикнув Педріньйо.
Сеньйоре Лафонтене, сказала Емілія, майте на увазі, що ви нам дуже сподобалися. Приїжджайте до нас на чашку кави. Гаразд? Тільки надягніть довгі штани і піджак, а то тітонька Настасія злякається. Та ви не соромтеся! Донна Бента любить гостей, вона добра
Байкар обіцяв приїхати.
О ревуар! крикнула здаля Кирпа.
О ревуар! відгукнувся сеньйор Лафонтен і помахав на прощання рукою.
Він довго ще дивився їм услід, сидячи на своєму камені на березі ріки, а коли ослик зник вдалині за хмарою куряви, зітхнув:
Щастя, імя твоє молодість!
Розділ девятий
Радник
А тим часом донна Бента в кухні розмовляла з тітонькою Настасією:
Що це означає? казала вона. Діти вчора пішли спати раніше ніж звичайно, я зразу подумала, що недарма. А сьогодні вранці, коли я прокинулася, їх вже й сліду не було. Навіть кави не пили! І де їх, бісенят, носить?!
Стара негритянка смажила рибу і відповіла, не обертаючись:
Розділ девятий
Радник
А тим часом донна Бента в кухні розмовляла з тітонькою Настасією:
Що це означає? казала вона. Діти вчора пішли спати раніше ніж звичайно, я зразу подумала, що недарма. А сьогодні вранці, коли я прокинулася, їх вже й сліду не було. Навіть кави не пили! І де їх, бісенят, носить?!
Стара негритянка смажила рибу і відповіла, не обертаючись:
Ці діти ще такого накоять, що й не відхрестишся Мабуть, знову якісь казки, королі та принцеси А ви не засмучуйтеся, сеньйоро: зголодніють, то всіх королів забудуть, і як прибіжать, то їм хоч ціле відро риби насмаж, ще попросять!.. А ця ламбарі рибка річкова, ніжна Отож не турбуйтеся, прийдуть.
Авжеж, погодилася донна Бента, тільки голод і може їх додому загнати
Годинник пробив шосту
Ой, як пізно, Настасіє! сказала донна Бента перелякано. Боюсь, чи не сталося з ними що-небудь
І вона пішла на веранду, сіла і почала дивитися на дорогу.
За кілька хвилин вдалині знялася хмара куряви.
Там якийсь вершник! сказала донна Бента, приглядаючись. Настасіє, йдіть-но сюди, ви краще бачите, погляньте Ви не бачите, хто там їде?
Негритянка прийшла з кухні з деревяною ложкою в руках і також почала вдивлятися.
Це вони, сеньйоро. Геть усі на ослі на якомусь Їй-богу! Справжнє чаклунство, господи прости
Осел примчав чвалом і зупинився. На ньому гроном сиділи: посередині Пірце, тримаючи за руку графа; позаду нього Кирпа з Емілією в кишені; а попереду всіх Педріньйо.