Всі стрибнули на землю і рушили до веранди.
От чудасія! промурмотіла тітонька Настасія. Погляньте, сеньйоро, граф висить у повітрі, а над ним папужине перо Примітили?
Добрий вечір, бабусю! закричала Кирпа ще на першій сходинці ганку. Ось і ми! А які у нас пригоди!..
Бачу, бачу, пробурчала донна Бента, силкуючись говорити сердито, хоча була страшенно рада, що нічого не сталося. Але що у вас з графом, чому він у повітрі висить і над ним перо якесь?
Діти розсміялись:
Можеш хоч цілий вік думати, бабусю, і однаково не відгадаєш Ану спробуй, відгадай
Донна Бента дивилася-дивилася, думала-думала Поглянула на тітоньку Настасію
Не можу, сказала вона, краще самі скажіть.
Це Пірце несе графа! ще голосніше заверещала Емілія.
Донна Бента поглянула на тітоньку Настасію, але та стояла, роззявивши рота Обидві бабусі нічогісінько не могли зрозуміти. Тут Кирпа над ними змилувалася і розповіла всю історію хлопчика-невидимки і про те, як він возив їх до Країни Байок.
Він несе графа, але через те що він невидимий, то ви бачите тільки графа Зрозуміло?
Обидві бабусі тільки ще ширше роззявили роти, невідривно дивлячись на пірце. І раптом пірце плавно спустилося і лягло на землю.
Візьми моє перо, Еміліє, почувся голос. До побачення, всі. Я ще повернуся
Пірце, куди ж ти? вигукнули разом Педріньйо, Емілія і Кирпа.
Будьте щасливі почулося здалеку.
Кирпа та Емілія, мабуть, заплакали б, та цієї хвилини на подвірї закричав осел. Усі повернули голови.
Чий це осел? запитала тітонька Настасія.
Нічий, відповідав Педріньйо. Наш. Ми його від тигра врятували, і він тепер наш друг. Він сюди жити приїхав. Назавжди.
Він витривалий? запитала донна Бента.
Це що, бабусю! Він говорити вміє!..
Очі тітоньки Настасії, і без того широко розкриті, розкрилися ще ширше, а рот зробився такий, що помаранча повністю вмістилася б. Осел уміє говорити! Ні, знаєте, це вже занадто
Та чи так воно, сеньйоро? Ви вірите?
Та це ж радник! вигукнула Емілія. Він на раді звірів таку промову виголосив заслухаєшся!
Ну, дайте радникові води і нагодуйте його, Настасіє, сказала донна Бента. Ми так його і зватимемо Радник.
Стара негритянка послухалася. Вона принесла поїсти, налила в мисочку води з глечика, та підійти до осла ніяк не наважувалася.
Та я боюсь, сеньйоро! сказала вона, глянувши на донну Бенту. Якщо він мені щось скаже, то я упаду з переляку
Ну, не кажіть дурниць! Здається, у нього хороша вдача, тільки й почула вона на відповідь.
Тоді стара негритянка зійшла з ганку, ступила два кроки і зупинилася. Вона поставила тарілку тут же біля ганку, на підстилочку, поряд мисочку з водою, сказала:
Ну, як хочете, далі я не піду. Він, коли хоче, може підійти сюди відступила кілька кроків і завмерла: що тепер буде?
Осел вважав цілком природним, що бабуся боїться. Він повільно наблизився, все зїв, випив усю воду смачна вода, холодна Та він був добре вихований і тому, облизнувшись, повернувся до тітоньки Настасії:
Спасибі, тьотю! Бог вам за це заплатить, сказав осел, правда тихо, та зовсім виразно.
На допомогу, сеньйоро! зарепетувала бідна негритянка. І справді говорить, нечиста сило!
І прожогом майнула до кухні, перехрестившись разів, напевно, з двадцять, не менше.
Проте таке становище тривало недовго. Тітонька Настасія незабаром утратила всякий страх і дуже подружила з ослом. Вона його доглядала, давала йому маїс і воду, щотижня чистила його скреблом. А ослик усе дякував. Він узагалі був тихий, добре вихований. Коли діти на ньому каталися, то якщо комусь важко було відразу сідати, він казав своїм мирним голосом:
Зачекайте, онде пеньок, він правитиме за стілець.
Кирпа часто, засунувши Емілію в кишеню, каталася на ослику. Педріньйо з графом теж інколи каталися: Педріньйо верхи, а графа привязували до гриви.
Донна Бента з великою цікавістю вислухала розповідь. Особливо її зацікавив сеньйор Лафонтен, що його байки вона читала французькою мовою. Вона завжди була велика прихильниця знаменитого байкаря і вважала його чудовим письменником.
Просто шкодую, що не поїхала з вами, сказала вона. Розмова з сеньйором Лафонтеном була б втіхою моєї старості.
ЧАСТИНА ВОСЬМА
Мисливські подвиги Педріньйо
Розділ перший
Це, слово честі, ягуар
З усієї родини донни Бенти найбільший гультяй був маркіз де Рабіко. Він знав напамять усі навколишні ліси й переліски і встигнув сунути своє рильце навіть у бамбукові зарості, хоча донна Бента якнайсуворіше заборонила там гуляти, адже бамбук розрісся так густо й високо, що і вдень там було майже поночі.
І от саме коли Рабіко вирушив у похід до бамбукового лісу поласувати «древесними вушками», які виростають на гнилих стовбурах, щось, видно, припало там йому не до смаку, бо він примчав звідти, мов баский кінь.
Що сталося? запитав Педріньйо, побачивши, що у маркіза очі от-от вистрибнуть з орбіт. У тебе такий вигляд, як у маркіза, що бачив ягуара
Не бачив, та майже бачив! пророхкав маркіз, тихенько повискуючи і відсапуючись. Я почув досить дивне нявчання, а потім побачив дуже дивні сліди. Я ніколи не бачив ягуара, та, кажуть, це величезний кіт з ціле теля. Так от нявчання, яке я чув, було котяче, тільки багато голосніше, а сліди також котячі, тільки куди більші. Значить, це був ягуар.
Педріньйо замислився над розповіддю Рабіко. Може, це й правда? Він згадав, як сусіда днями розповідав, що поблизу почала зникати худоба Він побіг шукати Кирпу.
Знаєш що? Рабіко зробив відкриття: у бамбукових заростях бродить ягуар!..
Ягуар? Та що ти! Піду скажу бабусі
Не роби дурниць, попередив хлопчик: Бабуся такий страхополох, вона або помре з переляку, або сьогодні ж відвезе нас до міста. Краще нічого нікому не казатимемо і самі спіймаємо ягуара.
Кирпа витріщила очі:
Чи ти не збожеволів, Педріньйо? Ти не знаєш хіба, що ягуар це дикий звір, він полює на людей?
Атож, знаю і ще знаю, що люди полюють на ягуара.
Так то ж дорослі люди, дурненький!
«Дорослі люди» повторив хлопчик, посміхнувшись. Бабуся і тітонька Настасія дорослі люди, а як побачать таргана, то чимдуж утікають. Важливо бути не дорослим, а хоробрим, і я
Я знаю, що ти хоробрий, як войовничий півник, та ягуар це ягуар. Однією лапою першого-ліпшого мисливця убє, каже тітонька Настасія.
Педріньйо хвацько ударив себе в груди:
Побачимо! Я влаштую облаву і, даю слово, притягну цього ягуара за вуха до нас на подвіря. Хто боїться, може залишитися вдома. Я піду сам.
Кирпа аж затремтіла від захоплення, бачивши таку хоробрість, і відстати від брата не захотіла.
Я також піду! заявила вона. Той, у кого кирпатий ніс, не повинен боятися Ходім збирати народ
І вони пішли розшукувати своїх товаришів. Першим на очі потрапив маркіз де Рабіко; він стояв біля кухонних дверей і, як завжди, був дуже зайнятий: їв гарбузову лушпайку.
Поспішай, маркізе, ти візьмеш участь в експедиції до лісу ми маємо полювати на ягуара.
Почувши таке повідомлення, бідне порося подавилося гарбузом.»
Полювати на ягуара? Я? Борони боже!..
Педріньйо був невблаганний:
Ти підеш хоча б як принада, зрозуміло?.. Боягуз!
Рабіко тремтів, як желе на блюдечку.
Шляхтич! сказав Педріньйо презирливо. Син вельможного сеньйора і так тремтіти! Ганьба.
Рабіко не відповідав. Він ковтнув води, щоб заспокоїти нерви, і знову взявся за свою гарбузову лушпайку, думаючи в цей час: «В критичний момент я щось придумаю. Чи не вважають вони, що я дозволю ягуарові зїсти мене в сирому вигляді?»
Другим було запрошено графа де Кукурудзо, що прийняв пропозицію з простотою і благородством, притаманним справжньому вченому: він піде, щоб перемогти або померти; такі, як він, виявляють себе саме в хвилини небезпеки
Потім запросили Емілію. Вона заплескала в долоні і радісно зацокотіла:
Блискуча думка! Можна навіть подумати, що це я вигадала! Нарешті у нас буде справжня пригода! Життя тут та-ке н-у-у-дне Так, звичайно, я піду і клянуся: коли вже хто подужає ягуара, то це буду я
Два дні пішло на приготування. Педріньйо постановив узяти мисливську рушницю, яку він сам зробив потай від бабусі з парасольки; її було набито справжніми сліпими набоями, а курок спускався гумкою.
Піду з рушницею напереваги! сказав він.
Граф озброївся шпагою, зробленою з обруча бочки; вона вийшла досить гостра, тільки як удариш, то зразу зігнеться. Та, попри цю хибу в озброєнні, граф повинен був відігравати важливу роль в експедиції як вчений.
А ти, Еміліє, яку візьмеш зброю? запитала Кирпа.
Я візьму рожен, щоб смажити курчат. Для полювання на ягуара це найпридатніше!
Залишався маркіз. Він був великий боягуз, тому вирішено було замість зброї надіти на нього в]жки: Рабіко повезе маленьку гармату, зроблену з пічної труби, привязаної до тачки. Куля в гарматі була одна, та добра круглий камінь, знайдений на березі ріки. Оскільки благородний маркіз буде в упряжі, втекти він вже не зможе.
У призначений день випили ранкову каву з кукурудзяною кашкою й вийшли з дому навшпиньки, щоб старші не помітили. Вийшли задніми дверима, перейшли через перелісок, населений носатими червоноперими туканами, і вступили у густу хащу ягуарову маєтність.
Рабіко не збрехав: сліди ягуара виразно відбилися на вогкій землі. Серця пятьох героїв заколотилися швидше. Пятьох? Ні, чотирьох. Емілія залишилася зовсім спокійна.
Що це, Педріньйо? запитала вона, помітивши, як зблід відважний вождь. Боїшся?
Я не боюся, Еміліє! Я
Ти побоюєшся, знаю вїдливо докинула лялька.
Не жартуй зі мною, Еміліє! крикнув Педріньйо, червоний від гніву. Всі знають, що я нічого на світі не боюся, крім ос! Зрозуміло?
Граф теж йшов «напереваги», тільки не з рушницею, а з бабусиним біноклем, який він тут же зняв з плечей і приклав до очей, щоб поглянути на сліди «науково».
Це сліди ягуара, правда, сказав він. Ягуар плямистий, ссавець з родини котячих, латиною «Felis onza», найбільший і найлютіший хижак бразільської фауни, тобто тваринного світу.
Коротше, графе! перервав Педріньйо. А звідки відомо, що плямистий?
Я знайшов на землі дві волосини одна жовта, друга чорна.
Це наукове відкриття надзвичайно засмутило Рабіко. Краплини холодного поту зросили йому голову й вуха. Йому кортіло звільнитися з упряжі і накивати пятами: утримала його від цього вчинку тільки думка, що Педріньйо розгнівається і тоді куля, призначена для ягуара, буде витрачена на нього, Рабіко. І він вирішив: а, однаково, що буде, те й буде!
Ідучи слідами ягуара, мисливці вже не могли збитися з дороги: чи хочеш, чи не хочеш, а натрапиш на цю неприємну тварину