А кого ти запросила?
Та всіх, про кого ми читали в казках: Кагляночку, Білосніжку, Хлопчика-Мізинчика ну геть усіх!
А Аладдіна з чарівною лампою не проминула?
Звичайно, не проминула. І Аладдіна, і Кота в Чоботях. Навіть Синю Бороду запросила.
Педріньйо був невдоволений.
Це чудовисько? Навіщо? Бабуся помре зі страху!
Та ні ж бо, нічого, заспокійливо сказала Кирпа. Я йому надіслала дуже сухе запрошення, гадаю, не прийде. А навіть якщо прийде, ми у нього перед носом двері зачинимо, та й край. Мені, розумієш, кортіло подивитися, чи дуже синя у нього борода, чи це люди перебільшують
Можливо й перебільшують, промовив Педріньйо.
Вирішили на час свята розподілити обовязки. Графа підвісили на мотузку до віконної рами, щоб він, користуючись біноклем донни Бенти, спостерігав шлях.
Як побачите вдалині хмару куряви, повідомте. А я піду пошукаю Рабіко.
Маркіз зявився неохоче, бо йому довелося перервати їжу; рильце його ще було замурзане маніоковою кашею, і він поспіхом щось дожовував по дорозі. Педріньйо завязав йому на хвості великий червоний бант, а на вуха підвісив сережки з плодів арахісу.
Станеш біля дверей, маркізе, зрозумів? І зустрічатимеш гостей. Як почуєш, що стукотять, запитай: «Хто?», відчини і оголоси: сеньйор такий-то чи сеньйора така-то. Зрозумів? І, будь ласка, шануйся, а головне, не зїж часом своїх сережок
Емілія так завзято підмітала підлогу щіточкою від клею, що Кирпа втрутилася:
Досить, Еміліє! Ти так підлогу протреш. Піди вмийся і одягнись у своє плаття травяного кольору з помаранчевими розводами. І відпочинь. Ти сьогодні чогось бліда.
Лялька гордо випросталася і туп-туп-туп затупотіла одягатися. Як тільки вона вийшла, граф загойдався на мотузочку і, не віднімаючи від очей бінокля, спрямованого на шлях, сказав хрипким голосом мудреця:
Я бачу вдалині хмару куряви!
Та ні ще, графе. Рано ще. Спочатку ми снідатимемо, а після сніданку ви починайте бачити куряву, зрозуміло, сеньйоре?
Ранкову каву пили одним духом. Помітивши цю поспішність, донна Бента запитала:
Яка сьогодні готується гра, Кирпо?
Зовсім не гра, бабусю. Буде найсправжніше свято, от побачиш. І гості все принци, та принцеси, та феї
Чудово, сказала донна Бента, тільки от що: мені треба написати листа моїй доньці Антоніці, отож не дуже гомоніть. Дайте мені посидіти спокійно.
Гаразд, бабусю, не будемо, але ти повинна хоч одним оком поглянути на свято, добре? Хоч у замкову шпарку. Як почуєш, що кричать «ура», плескають у долоні і голосно співають бойовий гімн індіанців
На лиці донни Бенти відбився відчай
Повернувшись до вітальні, Кирпа крикнула графові:
Тепер починайте бачити куряву!
Бідний мудрець, який задрімав був, опустивши голову на бінокль, прокинувся і, дивлячись на шлях, сказав:
Я бачу вдалині хмару куряви.
Малесенька хмаринка чи величезна хмара? запитала Емілія. Якщо величезна хмара, то це, напевне, Принц Вітер.
Кирпа нахмурила чоло:
Ніякого Принца Вітра я не запрошувала, Еміліє, я з ним навіть не знайома.
А я знайома, відповіла уперта лялька, я сама склала казку про Принца Вітра, що знімає куряву. Якось, коли йому минуло три роки, три місяці, три дні і три години
Ну, почала верзти Казки увечері розказують. Хіба не бачиш, що перший гість вже біля порога?
Розділ другий
Кагляночка
І справді, біля ганку зупинилася чиясь карета. Маркіз де Рабіко, хрюкаючи, скотився зі сходинок довідатися, хто приїхав І, прочинивши двері, оголосив:
Сеньйорита Кагляночка, принцеса в кришталевих черевичках.
До чого він все ж тупий! вигукнула Кирпа. Кагляночка давно вийшла заміж за принца і не носить кришталевих черевичків. Тобі б в рильце кришталевий черевичок, та не кришталевий, а з пляшкового скла.
І суворо поглянувши на збентеженого маркіза, Кирпа поспішила назустріч знаменитій принцесі.
Заходьте, сідайте, прошу, дорога принцесо Кагляночко, промовила Кирпа, хвилюючись і помилково підставляючи Кагляночці стілець, на спинці якого золотими літерами, що їх власноручно вирізав Педріньйо з шкірки помаранчі, значилося: «X. М.», що означає «Хлопчик-Мізинчик».
Кагляночка сіла, і всі почали знайомитися.
Дозвольте мені, сеньйоро принцесо, відрекомендувати вам мого двоюрідного брата Педріньйо, Принца Мангового Вуса, і мою подругу Емілію, маркізу де Рабіко, сказала Кирпа.
Педріньйо якось розгублено хитнув головою, а Емілія відразу ж полізла під стілець, на якому сиділа Кагляночка: поглянути на найменші в світі ніжки, взуті в найменші в світі черевички. Кирпа жахнулася від такої поведінки своєї ляльки, та Кагляночка анітрохи не образилася, а навпаки, весело засміялась і посадовила Емілію до себе на коліна, кажучи:
Я вже про тебе чула!
Емілія відразу ж заприятелювала з гостею і почала розмову:
Я також все про вас знаю. Та ось одне у вашій історії мені незрозуміло: це стосується черевичків. У книжці говориться, що вони кришталеві, а я бачу у вас на ногах звичайні, шкіряні.
Кагляночка засміялась і сказала, що справді на той знаменитий бал, де вона вперше зустрілася з принцем, вона ходила в кришталевих черевичках. Але ці черевички дуже незручні: вони муляють, натирають ногу, і від них завжди мозолі, тому вона тепер визнає лише шкіряні або замшеві.
А який номер ви носите?
Тридцятий.
Тридцятий? здивувалася Емілія. Подумайте! Значить, у мене нога менша я ношу третій Чому ж до мене ніякий принц не сватався?..
А який номер ви носите?
Тридцятий.
Тридцятий? здивувалася Емілія. Подумайте! Значить, у мене нога менша я ношу третій Чому ж до мене ніякий принц не сватався?..
Ще посватається, весело відповіла Кагляночка, не знаючи, очевидно, про те, що Емілія вже заміжня.
І ось що мені ще незрозуміло, вела далі невгамовна лялька, змінюючи розмову: Що скоїлося з вашою злою мачухою і сестрами? Невже це правда, що ви їм простили?
Авжеж, сказала Кагляночка, вони тепер виправились і живуть поблизу мене, в будиночку, який я їм подарувала.
Подумати лишень! Яка-бо ви добра, сеньйоро! Якби зі мною хто-небудь поводився так погано, як вони з вами, я б не простила. Нізащо! Я зла! Кажуть, тітонька Настасія, коли мене шила, забула в мене серце покласти
Кирпа вважала, що Емілія занадто багато розмовляє.
Ну от що, Еміліє, попередила вона, балакай, та не забалакуйся Надто багато говорити це ознака поганого виховання, запамятай!
Розділ третій
Білосніжка
Цієї хвилі граф застрибав на мотузочку і закричав:
Я бачу вдалині ще хмару куряви!..
Напевно, це моя подруга Білосніжка, сказала Кагляночка. У нас її всі називають скорочено Білка. Вона живе недалеко від мене, і, коли я проїжджала повз її будинок, я бачила її карету біля ганку.
Кагляночка не помилилася. Через кілька хвилин почулося «торох-торох-торох», маркіз просунув рильце у двері і оголосив:
Принцеса Біла Сніжка!
Кирпа знову обурилася:
Білосніжка, неуку! Та пояснювати було ніколи, вона відштовхнула неповороткого Рабіко, що стояв у дверях, мов якийсь стовп, і вийшла зустрічати гостю
Білосніжку було введено до будинку з усіма почестями, що годилися до цього випадку, представлено присутнім і посаджено на стілець поруч з її подругою Кагляночкою. Вона відразу ж пізнала знамениту ляльку, хоча бачила її вперше.
А я тобі принесла подаруночок, сказала вона Емілії, витягаючи з сумки маленький пакет. Це чарівне люстерко. Воно відповідає на всі запитання. Ну бери ж, не бійся.
Та Емілія, хоч як це дивно, чогось засоромилася. Білосніжці довелося самій розвязати золоту стрічечку, якою був перевязаний подарунок, і розгорнути пакунок. Що тут було! Емілія обнімала люстерко, цілувала, навіть обнюхувала Потім вона довго старанно терла його своєю батистовою носовою хусточкою. І тут же почала задавати люстеркові запитання. Вона розуміла, що, безумовно, треба було б зачекати, поки всі розійдуться, і докладніше розпитати люстерко про все на самоті, але спокуса була занадто велика.
Любе люстерко, скажи, яка з ляльок найрозумніша за всіх ляльок на світі? запитала Емілія.
Знаменита маркіза де Рабіко, відповіло люстерко своїм чарівним голосом.
Емілія була в захваті.
Білосніжка розповіла про своє життя і обіцяла обо-вязково прийти вдруге погратися з Кирпою і з її лялькою.
Тоді я і гномиків моїх приведу, всіх сімох, сказала вона. Знаєте, тих, які врятували мене від злої мачухи.
А де тепер живуть ці добрі гномики? запитала Емілія.
Зі мною в замку. У нас там все таке чисте, аж сяє! Адже на світі нема інших таких старанних, працьовитих малюків, як мої гномики.
Послухайте, вигукнула Емілія, ну навіщо вам семеро? Чи не забагато? Прислали б одного нам, га? Допомагати тітоньці Настасії на кухні. А то, бідна, жаліється, що вона вже стара і їй самій важко.
Ніяк не можу! відповіла Білка. Якщо одного прислати, порушиться лік. Число «сім» чарівне, а в чарівні справи краще не втручатися.
Емілія зітхнула
Ох, я зовсім забула, згадала Білосніжка. Зачарована Красуня доручила мені просити у вас вибачення вона сьогодні не може приїхати.
Яка шкода! засмутилася Кирпа. А чому, не знаєте?
Не знаю. Чи не збирається вона знову заснути на сто років
Розділ четвертий
Хлопчик-Мізинчик
Цієї хвилини граф застрибав на мотузочку і закричав:
Наближається хмариночка, але такий дрібязок, що, мабуть, це їде мишка!
Хто б це міг бути? вигукнули разом обидві принцеси, Кирпа та Емілія.
Незабаром почулося «трик-трик-трик», маркіз просунув рильце у двері і оголосив:
Крихітна людинка в здоровенних чоботиськах!
Крихітна людинка в здоровенних чоботиськах!
Мізинчик! радісно скрикнули принцеси і вгадали.
Зовсім забувши, що вони тепер вже не дівчатка, скривджені злими мачухами, а знамениті принцеси, Кагляночка й Білосніжка кинулися назустріч маленькому героєві. Чому герою? Ви не знаєте? Таж він керував змовою казкових персонажів, що оголосили війну старим книжкам і вирішили зажити новим життям. Як це сталося? Та от як!
«Хто сказав, що нас написали один раз і назавжди? сказав якось Мізинчик своїм друзям із казок. У нас ще все життя попереду. Хай живуть нові пригоди! В дорогу, до Будиночка Жовтого Дятла!..» І Мізинчик стрибнув із сторінки книжки казок і кинувся бігти. Інші з радістю рушили за ним. Це і зрозуміло: адже всі занудилися і прагнули нових пригод. Аладдін скаржився, що його чарівна лампа заіржавіла. Зачарована Красуня прокинулась і помирала з нудьги. Кіт у Чоботях полаявся з маркізом де Карабасом і зібрався в гості до кота Фелікса Білосніжка засмутилася, що у неї пропав румянець Почувши цю історію, Емілія так розпалилася, що заплескала в долоні й заспівала войовничий індіанський гімн власної вигадки. Потім схопила маленького героя і мало не задушила в припадку захвату. Вона просто не знала, що з ним робити: садовила до себе на коліна, обнімала і все розпитувала, розпитувала Коли Мізинчик вже зовсім очманів від цих пестощів і не міг до ладу відповісти на жодне запитання, вона запропонувала повести його до своєї іграшкової кімнати і показати свої іграшкові цяцьки.