Прибиральницею працювати було безперспективно й дешево. У чоловіка ж престижна робота, коло друзів і знайомих, з якими він спілкувався сам, а її туди не вводив. Жінка розуміла, що Володимир соромиться такої дружини. Прописка у Києві змінила б її стан, та дати прописку могли Володимирові батьки або ж гроші. Але гроші великі. Таких грошей в Олени не було, не було їх і в чоловіка.
Володимир і сам відчував себе винним, що Польова царівна перетворилася на прибиральницю старого гуртожитку, не маючи ні власного житла, ні надії на нього. Гуртожиток вечорами ставав гомінким вуликом, у якому сміялися, сварилися, вмикали голосно музику, заважали не тільки працювати, а й просто відпочивати. Іван теж давав спокій тільки тоді, коли засинав. Одного разу Володимир сказав, що піде до батька і спробує умовити прописати її.
Може, підемо удвох? несміливо запропонувала дружина. Візьмемо щось. Вони ж мене зовсім не знають
Володимир сумно посміхнувся:
Не будь дитиною. Це добре, що так обійшлося Замовк і винувато відвів погляд.
Про що ти? не зрозуміла Олена.
Про те, що ми живемо тут нелегально і нас ніхто не зачіпає. Запамятай: мій батько нічого не прощає.
Аркадій Іванович завжди радів синові, коли той заходив додому, але робив нарочито байдужий вигляд. І зараз надто уважно дивився телевізор, прислухаючись до розмови сина з дружиною.
Здрастуй, тату, обізвався син і до нього.
Здоров, відповів, не повертаючи від телевізора голови.
Син також присів на стілець неподалік батька.
Я не хочу, відмовився від обіду, яким намагалася нагодувати його мати.
Ну, чого ж не хочеш? та докірливо дивилася на свого старшого сина, який, на відміну від меншого, був у всьому поступливим, мало засмучував її хлопчачими витівками і от утнув. Вона ніколи й подумки не вживала слова «одружився», а завжди говорила й думала про синове одруження як про непорозуміння, у якому звинувачувала тільки Олену. Батько он купив торт «Київський», а я курку засмажила. Мабуть, уже й відвик від нормальної їжі.
Ні, мамо, Олена непогано готує.
Мати при цих словах злякано глянула на чоловіка і швиденько вийшла на кухню.
А як у тебе, тату, на роботі? син намагався завязати з батьком розмову, відчуваючи при цьому себе приниженим, але відступати уже не хотів.
Нормально.
Несподівано Аркадій Іванович підвівся і вимкнув телевізор.
Ну, а ти як? сів навпроти. Ще не одумався?
Володимир нічого не відповів, тільки опустив голову. Зрозумів, що батько не поступиться, й пожалкував, що зіпсував собі вихідний. Хотів підвестися й піти, а натомість запитав:
Навіщо ти так? Ти ж її зовсім не знаєш.
Чому? Аркадій Іванович закинув ногу на ногу, а руки склав на животі. Я її бачив.
Володимир здивовано глянув йому в очі.
Здається, я вас не знайомив.
Наче це мені потрібно, батько насмішкувато дивився на сина. Мати он твоя просить інколи прогулятися до гуртожитку, хоча й дорогувата прогулянка, та на таксі ми поки що заробляємо, промовив, хизуючись. Бачили твою кралю, й не раз. Нічого особливого жінка, як жінка, таких у Києві тисячі, й без причепів. А хлопець на неї зовсім не схожий. Мабуть, у свого батька вдався, слово «свого» промовив із притиском і, не встиг Володимир щось відповісти, швидко перевів розмову на інше. Читав твій останній матеріал непогано, але по-дурному. Ти що, синок, у правдолюбці поліз? Не знаєш, чим це може обернутися не тільки для тебе, а й для мене? А я все життя горбом добивався того, що сьогодні маю. І не тільки горбом. Я знав, де треба було вкусити, а де лизнути. А ти ще у піря не вбився, а вже починаєш кукурікати. Проти кого кукурікаєш? Невже хочеш дописатися, щоб разом зі своєю отією туалети чистить?
При цих батькових словах Володимир несподівано почервонів і опустив очі. Потім підвівся:
Я піду, промовив тихо до матері, що вийшла з кухні й стала у дверях.
Да ти сядь, зупинив його батько. Ти ж не просто так прийшов.
Володимир відвів очі й стиха промовив:
Скучив, от і прийшов. Ви теж он ходите коло гуртожитку
Наробив ти, синок, і собі, й нам, заплакала вголос мати. Треба слухатися батька може, вона й хороша людина, тільки ж не пара тобі.
Чого ти вищиш, як сучка в ступі, розсердився на неї чоловік, наче воно поможеться.
Наробив ти, синок, і собі, й нам, заплакала вголос мати. Треба слухатися батька може, вона й хороша людина, тільки ж не пара тобі.
Чого ти вищиш, як сучка в ступі, розсердився на неї чоловік, наче воно поможеться.
Дружина закліпала мокрими віями й злякано затихла, тільки витерла долонею на обличчі сліди від сліз. Аркадій Іванович підвівся і несподівано дістав пляшку колекційного вина та святкові кришталеві келихи. Сіли за стіл, і Володимир побачив, як батько з особливою гордістю розливає вино, немов збирається пити його за чиїсь успіхи. Не чекав від нього такого жесту і мовчки спостерігав.
Ну, за тебе, синок, промовив із робленим пафосом, щоб ти не забував нас, батьків своїх.
Першим випив, за ним випила й дружина, тільки Володимир довго смакував. Вино було добрим, а материна їжа смачною, як у дитинстві, коли приходив зі школи зголоднілий, наче те вовченя. По тілу покотилася легенька хвиля приємного тепла, відчув, що й на душі потепліло, ніби вино розтопило у ньому щось холодне й тривожне.
Я тобі, синок, не ворог. Аркадій Іванович знову наповнив келихи. Думаєш, батько поганий, що дибки стає? Ні, батько добра тобі хоче. Хіба я оце для себе наживав? повів рукою по кімнаті, де стояли дорогі меблі з кришталевим і фарфоровим начинням. Для вас із Олегом старався, а не для чужих дітей.
Знову випили, й Володимир відчув, що трохи захмелів, та батько був тверезим, лише очі блищали, немов намазані розтопленим жиром.
Хіба я проти, щоб ти оженився? Женися, раз так вийшло. Нехай буде й вона. Я прошу, замовк, немов давав можливість сину оцінити сказане, глянув на дружину, яка дивилася на нього широко розкритими очима. Да, нехай приходить і живе місця у мене вистачить. Он кімната порожня. Переходьте. Тільки чужих дітей у хаті не треба. Чужі діти розвів руками, рідними не стануть. Будете жити по-хорошому, там щось придумаємо я не остання людина у Києві. Про себе, синок, подумай: рік-два й ти заввідділом, тільки не треба лізти на рожон. Без тебе знайдеться кому критикувати й правду шукати, а ти краще про вишу партійну школу подумай. Я допоможу, аби твоє бажання. З вищою партійною не будеш ходити у рядових журналістах. Тільки не будь дурнем. У тебе такий батько, а ти е-ех. Не забувай партійні кадри вирішують усе, легко ляснув долонею по столу, боячись перекинути вино. І не обовязково сидіти в газеті, можна й далі пролізти, тільки жити треба правильно.
З дому Володимир вийшов окриленим. Несподівана батькова пропозиція викликала у його душі бурю почуттів. Жити у нормальних умовах, а не у тому блощичнику, у майбутньому вища партійна школа. Подумки картав себе за те, що раніше неправильно повівся з батьком, і все через Олену. Мусить тепер оцінити, що для них робиться, адже скоро почнеться зовсім нове життя. А коли вона не погодиться? Він аж спинився від цієї думки. Не сміє не погодитися, якщо любить. Іван і в селі виросте, нічого страшного.
Олена слухала його мовчки. Чоловікове захоплення майбутніми перспективами жінці не передалося, та Володимир не помічав.
Знаєш, батько з часом і квартиру нам вибє. Прекрасно, правда? говорив голосно, обводив гуртожитську кімнату поглядом і презирливо кривився. Іван глянув на сплячого хлопчика. Йому і в діда з бабою чудово, тільки не роби з цього трагедії. Потім колись заберемо, коли власне житло буде. На наступні вихідні відвеземо в село і відразу ж розрахуємося з гуртожитком. Чого ти мовчиш?
Думаю, здавалося, Олена дивилася не на чоловіка, а крізь нього і невідомо що бачила.
Про що тут думати Івана відвозимо й переходимо до моїх.
Я не про те, Олена хитнула головою, немов відганяла від себе щось набридливе. Думаю, чого батько раніше не спробував тебе купити?
Перестань! Володимир крикнув так, що хлопчик прокинувся і злякано сів на ліжку.
Олена підійшла до нього.
Спи, спи, мій маленький. Отак, лягай, поклала дитину, погладила по голівці.
Хлопчик слухняно ліг і знову заснув. Олена так і сиділа й замислено дивилася на сонне личко. Думала про завтрашній день, у якому поруч із нею не було місця Івану. Мусить вибирати, платити за те, щоб змінити свій нинішній принизливий стан. Але якою ціною? Підвела очі, глянула на чоловіка той сидів за столом, підперши обличчя стиснутими у кулаки руками. Недобрим поглядом дивився кудись поперед себе, ковзнув по Олені, коли та сіла навпроти, й тихо промовив:
Не роби з мене негідника, а подивися на життя реально ти в ньому ніщо, коли не маєш підтримки сильніших від себе. Казявка, яка півжиття порпається у купі сміття, щоб вибратися нагору. А у нас є шанс. У тебе є шанс, вдруге такого не буде.
Ні, Олена хитнула головою. Ні, Володю, я хочу, щоб син ріс поруч зі мною, і нікому не навязую ні його, ні себе. А твій батько справді знає, чого хоче, посміхнулася сумно. Далекоглядний він у тебе.
Два кулаки упали від підборіддя на стіл.
Ти зробила вибір. Ти сама зробила вибір. Кожне слово ніби рубав сокирою. Тоді й нарікай на себе. Тільки ж ти, кинув колючий погляд на ліжко, де спав Іван, наше майбутнє приносиш у жертву йому.
Він дитина, Володю. Тільки дитина.
Чия? мало не крикнув дружині в обличчя.
Батькові слова глибоко запали у свідомість, і він думав, як багато втрачає через Олену. Хіба то велика жертва Іван, який тільки й того, що ріс би в селі? Не в дитячий будинок його здавали й не залишали напризволяще. Тепер уже не допитувався, звідки хлопець узявся. Знав, що чужий, і тим чужим вона не хотіла поступитися заради нього, заради них обох. Цього він їй не пробачив.
Із кожним днем смуга відчуження між ними збільшувалася. Володимир звинувачував у цьому тільки Олену. А та страждала, бо любила і сина, й чоловіка, й боялася втратити і того, й того. Добре розуміла, що Люба приїжджатиме до матері і її зустріч з Іваном неминуча. Хтозна, чи не заманеться повернути сина? Віддати дитину тоді, як вона стала часткою її життя? Як віддати? Як втратити? Сама лише думка про це змушувала стискатися серце. Часом Олена прокидалася серед ночі, простягала руку до ліжка, де спав Іван, із жахом думаючи про те, що його може там не бути.