Я зітхнув. Змусили-таки відволіктися.
Станіслав Пшимоновський, хутко продовжив я замість готового проковтнути наживку карасика. Так, я попався, так, але моє імя нікому, окрім місцевих жителів і зграї обірванців, нічого не скаже, мене повісять двійко грабарів на найближчому до цвинтаря дереві, щоб недалеко було нести, і навіть дивитися в мій бік не стануть, а його імя, мабуть, прогриміло вже на пів-Галіції[79], і як вішати його будуть, то з усіх куточків королівства зберуться, та обовязково на центральній площі
А?.. Ага, я
Пане Пшимоновський?
До до ваших послуг, пані Фарбі.
Беріть ось там миску і приєднуйтеся до нас.
Сама вона цього зробити не могла, оскільки на її колінах лежав карабін. І я міг поклястися, що в потрібну мить вона не змилить.
Коли Янек помітив цей предмет, він округлив очі і зворушливо приклав руку до грудей.
Пані Агнешко, невже ви гадаєте, що ми можемо заподіяти вам лихо?
Я бідна вдова, і мені доводиться щохвилинно оборонятися від підступів світу цього
Точно таку ж фразу могла промовити бувала хонте[80], приймаючи чергових клієнтів у себе в байзелі[81], але наскільки по-іншому це звучало б!
Тон Агнешки Фарбі, бідної вдови з Личаківської дільниці, не містив навіть натяку на двозначність. Так, одинока. Так, захищаюсь. Не більше не менше.
Але наш Януш ібн Стасьо теж був не в тімя битий. Узяв потужний розгін і
Ніколи, повторюю, ніколи імя Гу і ледве не повис на гачечку. А якби я не грюкнув ложкою по краю полумиска? Що там могло би бути далі? «імя Губицьких не буде заплямоване нечесним вчинком» Ех, Янеку-Янеку. Брехати це тобі не поліна у вогонь підкидати! Для цього хист потрібен і навики, яких у тебе нема. Міг би я помогти тобі в цьому, підучити, продемонструвати на особистому, так би мовити, прикладі?.. Міг! Але зараз я їм зупку, тому вибачайте, прошу пана, і дайте мені доїсти її спокійно
Янек, натомість, стояв із полумиском у руках, кліпаючи очима.
Я хотів сказати е-е що, можливо, ми справді не виглядаємо як як доброчесні громадяни швидше за все, ми виглядаємо як як волоцюги можливо, так воно і є насправді
Обожнюю такі звороти: можливо, я брешу, а можливо, і ні
Але є поняття, які не залежать від форми одягу й ступеня наповненості гаманця!
Та ти що? Коли б я не доїдав зупку, розсміявся би з цього! Тим часом Януш розійшовся не на жарт!
Перед вами міг би зараз сидіти вельможа королівського родоводу в парчі і золоті, але серце його було б серцем боягуза й брехуна!
І я про це. Чесність та безстрашність, панове, за гроші не купуються. І викрасти їх у власника ніяк не виходить. Я знаю, я пробував.
Я не маю на увазі, що всі волоцюги чесні та відважні
Не всі, ні. Хіба що ми
Але, будь ласка, не судіть поспішно. У вашій волі прогнати нас, але якщо ви нам довіритеся, ми не зостанемося в боргу!
Наші хлопці зааплодували б тобі за таку промову, а потім зарізали б, не сходячи з місця. Немає у їхньому житті твоїх понять.
Агнешка увесь цей час задумливо дивилася в порожнечу, і сам Фонсьо, який бачив усіх наскрізь, не зміг би зрозуміти, що в неї коїться в голові. Карабін дивився туди ж. Так само задумливо.
Гербата, мабуть, уже заварилася, підвелася вона, тримаючись від нас на відстані і не повертаючись спиною.
Молодчинка.
А яка у вас чудова зупа! зовсім недоречно ляпнув Янек, дорвавшись нарешті до страви. М-м грибна
Вона мовчки зміряла нас поглядом. Щоб приховати збентеження, ми з моїм звіром зарилися носом у горня. А Янек, як на зло, повторив це на всі лади разів двадцять. Час би заспокоїтися, так ні. Збираючи за собою посуд, він окинув поглядом кухню і видав свій черговий шедевр:
Маю сказати, що на кухні у вас разюча чистота!
Я мало не зламав зуб об край ложки, у руках господині мило так дзвякнула баночка з медом, а йому все за іграшку. Ще підморгнув мені: мовляв, досить засипати жінку компліментами, як вона одразу забуває про зброю.
Карабін лежав поруч із гербатником, від якого йшов запаморочливо-травяний подих, і забутим не здавався. Аж ніяк.
Прошу до гербати, пане Пшимоновський
Ян Губицький розглядав настінну акварель з куріпкою і хортом на полюванні й навіть вусом не повів, чортів мисливець!
Пане Пшимоновський, повторила вона, дивлячись чомусь на мене.
Станіславе!
А ага до ваших послуг, прошу пані
Опамятався, конспіратор. Я спересердя потер рукою підборіддя. Поголитися, чи що, перед смертю?
У вас помазка, випадково, немає?
У чоловіка був десь тут, потяглася вона до дальньої полички. Рухи неквапливі, впевнені, але не безвольні, як на початку. Пильнує, але чимось її починає ця ситуація бавити?
Поки вони з Яном мило собі теревенили, попиваючи гербатку, я оглянув пораненого і виявив, що гарячка нікуди не ділася, але, як говорив цирульник, до якого ми зверталися після поножовщин та інших подібних дитячих пустощів: стан не погіршився, друзі мої, і це є єдиним позитивним моментом у його мерзенному характері. Ми реготали і розходилися, заспокоєні, а наступного дня наш товариш помирав. У більшості випадків. Я після однієї такої забави лише завдяки духу протиріччя не звернувся до нашого цирульника і цим, вважаю, зберіг собі життя. Їхній цех розігнали вже багато років тому, але чим ще міг займатися наш цирульник, окрім підпільного лікування? Правильно, підпільним убивством.
У чоловіка був десь тут, потяглася вона до дальньої полички. Рухи неквапливі, впевнені, але не безвольні, як на початку. Пильнує, але чимось її починає ця ситуація бавити?
Поки вони з Яном мило собі теревенили, попиваючи гербатку, я оглянув пораненого і виявив, що гарячка нікуди не ділася, але, як говорив цирульник, до якого ми зверталися після поножовщин та інших подібних дитячих пустощів: стан не погіршився, друзі мої, і це є єдиним позитивним моментом у його мерзенному характері. Ми реготали і розходилися, заспокоєні, а наступного дня наш товариш помирав. У більшості випадків. Я після однієї такої забави лише завдяки духу протиріччя не звернувся до нашого цирульника і цим, вважаю, зберіг собі життя. Їхній цех розігнали вже багато років тому, але чим ще міг займатися наш цирульник, окрім підпільного лікування? Правильно, підпільним убивством.
А чим ваш чоловік займався, якщо не секрет? поцікавився новоспечений Станіслав, до блиску поліруючи щойно вимиту власноруч миску. От що значить похідні умови: раніше лише «подайте» та «віднесіть» знав.
Галантерейником був, магазин тримав на Галицькій площі
Натерши пораненого розведеною з водою горіховою настоянкою і приклавши йому до чола примочки з бурякового соку, я став до вікна високого, запорошеного, яке виходило на будинок Ремісничого товариства. Це був повернутий торцем до дороги міцний будинок, тинькований, на два поверхи, прикрашений лапідарним рустом, де часто робилися балі і забави для простого люду.
Я намилив собі підборіддя, звісно, краєм ока спостерігаючи за рештою.
Янек, звісно, сипав питаннячками. У кожного свої недоліки.
Раптом я вловив дещо цікаве.
То ви, пані Агнешко, усі три кімнати здавали в оренду?
Ми навіть постійних квартирантів мали, але після смерті
Перепрошую, а по скільки ви брали з них за добу? уклинився я у їхню бесіду.
По пять гульденів
Я бачив у дзеркалі, як вона дещо здивувалася з мого запитання.
Тепер беруть по шість. Кімнати одномісні?
Вона здивувалася ще більше.
Дві одно-, одна двомісна
А чому припинили? Справа прибуткова, у місті у дні контрактів та ярмарків гостра нестача місць
Фонсьо, правда, не полюбляє конкурентів, але я б із ним переговорив.
Багато років минуло, кімнати вже не придатні, та й чоловік усім завідував
Я міг би глянути і сказати, придатні чи ні, усе решта невелика мудрість. До речі, за останнім віянням з Європи, зараз повсюди відкривають так звані пансіони, де мешкають цілі сімї довший час. Тут, унизу, вони могли б збиратися на спільну трапезу
Вона теребила пальцями пояс запаски[82]. «Якщо зацікавиться, виберемося з цієї халепи цілими й неушкодженими», загадав я.
Добре, йдемо. Ви попереду.
«Чого б то ще такого загадати, не дуже мудрого? Якщо не впаду зі сходів, то не зламаю собі карку. А якщо впаду, то, може, пощастить і зламаю тільки ногу А якщо все-таки карк, то значить, мені не пощастило»
Кімнати перевершили всі сподівання.
Крім кутової, підлога геть прогнила. А ці три хоч завтра оголошення подавайте.
Вона скоса глянула на мене.
Ну, не завтра. Треба побілити, а краще наклеїти шпалери, перефарбувати вікна, двері й підлогу, вставити нові замки і
Ні!
Добре, замки можна викреслити
Ні, нічого не треба. Дурна затія Її пересмикнуло, наче вона розмякла всередині, а назовні стислася в клубок. Зі мною трапляється навпаки, коли я хочу когось увести в оману. Тепер знатиму, як загадувати нездійсненне
Сходжу на базар, треба щось прикупити на обід і вечерю.
Зі сходів я бачив, як вона вбрала плащ і сховала під ним зброю. І вона знала, що я це бачу. І хотіла, щоб її спровокували. Дією, словом неважливо. Вона дуже хотіла спустити курок. І подивитися, що з цього вийде.
Після її виходу я сів на сходинку скрипучу і вичовгану, наче навмисне під мене змайстровану, і задумався. Куди йти і що там, куди ми прийдемо, робити? Те, що капітан отримав наводку, і немовляті зрозуміло, але чому нас не взяли на гарячому, з товаром? Може, той, хто нас здав, хотів зберегти товар, а прибрати лише виконавців? Тоді як він збирався довести нашу причетність до скоєного? Чи ніхто нікому нічого доводити не збирався?..
А якщо ниточка тягнеться до одного згорілого палацу, точніше руїн цього палацу і тих, які залишилися там безкарними?.. Можна було, звісно, провести вилазку до всевідаючого вуйка Фонся, та раптом через зникнення капітана вся місцева поліція на вухах за кожним кутом стоїть і нас, рідненьких, чекає? А якщо вдова лише за тим і вийшла, щоб поліцію з вух на ноги поставити?
А якщо ниточка тягнеться до одного згорілого палацу, точніше руїн цього палацу і тих, які залишилися там безкарними?.. Можна було, звісно, провести вилазку до всевідаючого вуйка Фонся, та раптом через зникнення капітана вся місцева поліція на вухах за кожним кутом стоїть і нас, рідненьких, чекає? А якщо вдова лише за тим і вийшла, щоб поліцію з вух на ноги поставити?
Особисто я не знаю шкідливішого заняття, аніж сидіти і думку гадати. Піти полежати, чи що?
Блиск леза подіяв, мов ковток заспокійливого. Повернувши ножа на місце, я вирішив почекати з рішеннями і І раптом зрозумів вдову з повадками вовчиці. Залишившись на самоті в будинку з чотирма кімнатами нагорі, вона блукала цими кімнатами і думала, як я зараз думав, з осторогою дивлячись на двері, як я зараз дивився, і не знаючи, чого чекати від зовнішнього світу, як не знав зараз я.