Спочатку отямилося моє чуття, а вже за ним я глибокошанований і вельмиповажний пан Марян Добрянський. Правда, вшановували мене більше пси в підворіттях, а поважали круки на звалищах, але я тим не переймався. Я взагалі-то був мирним батяром. Якщо не підходити близько.
Чуття підказало мені, що поруч є щось живе, і я, недовго думаючи, метнувся в той бік, згріб це «щось» в оберемок і, закинувши йому голову назад, притис коліном до ліжка. І аж тоді розплющив очі.
Коли ви спите, з вами можуть зробити будь-яку капость. Тому необхідно або зовсім не спати, або прокидатися так швидко, щоб іншим разом тебе, сплячого, обходили десятою дорогою.
Але цього разу, коли я розплющив очі, мені красиво так заїхали в писок. Образно мовлячи. Тому що Ян, витріщившись на мене схибленими очиськами і дихаючи через раз, не годився для опору. Він узагалі ні на що не годився після мого ніжного привітання.
Я голосно вилаявся, ухопив подушку і зацмулив нею у вікно. Дарма. Треба було терміново когось прибити, щоб заспокоїтися.
Нічо-ого собі-і захоплено загуло збоку. Як ти ні, як у тебе так Я ж навіть не встиг налякатися Слухай, а навчи мене, га? Я так не вмію.
Ще б пак. Тебе будили татусенько з мамусенькою, ніжно цілуючи, а мене копняк під зад. Або відро студеної водиці. Або Та хіба пригадаєш усі можливі способи зустрічі нового дня?
Отак, тихо скаженіючи, я сидів на ліжку і пробував зрозуміти, чому мені так пекельно гаряче, якщо я зовсім голий. І навіть не пробував зрозуміти, як почувався Януш Губицький, коли його привезли з лісу три тижні тому.
Довкола нього бігали тоді всі разом із опікуном і мопсом опікуна. Приватний бродівський лікар на думку Бохенських, найкращий в окрузі скривився, побачивши пацієнта, обережно підняв плахту, у яку той був загорнутий, швиденько призначив якісь пілюлі і мазі, за якими треба було посилати до Відня, і змився разом з опікуном. Ключниця після їхнього відходу скасувала все та послала за бабкою-знахаркою в село. Та наварила відварів і пояснила служницям, як ними послуговуватися.
Тутешня челядь любила свого пана і зробила все, як веліла бабка, хоча всі заслуги згодом дісталися приватному бродівському лікарю. Уже через тиждень пан звівся на ноги, а через два потягнув мене плавати і кататися верхи. При цьому пропонуючи за порятунок свого життя золоті гори.
Ні словом не обмовившись, як йому було лежати замотаним у ту плахту три тижні тому
Тебе обтерли горілкою, обережно пояснив Ян, тримаючись від мене на безпечній (на його думку) відстані. Ти, гм дещо підгорів.
Чи я вас просив?
Ян подумав-подумав і підійшов ближче.
Ти врятував мій дім як раніше вирятував мене від лютої смерті. Ти нічого не хочеш взамін це твоє право, але я мушу тобі якось віддячити! Я теж маю на це право.
Ой не знаєш, що кажеш, юначе!
Піди втопися.
А знаєш, що мені щойно спало на думку?
Позбутися його не так легко, як здається на перший погляд.
Я досі не знаю про тебе геть нічого. Де твоя сімя, звідки ти родом, чим займаєшся? За ці три тижні ти нічого мені так і не розповів про себе.
Овва. Знову мені затопили в пику. Раніше я такого нікому не дозволяв.
Раніше я був молодим. Зараз я почувався таким старим, наче триста років жив на цій землі. Триста марних років.
Боюся, ти невдовзі сам про все довідаєшся.
Ян якось дивно на мене глянув. Неначе вперше помітив щось незнайоме, незвичне. Важливе. Ось так.
До нас їхала поліція. Як для чого? На посиденьки!
Не знаю, як вас, а мене, наприклад, хлібом не годуй, а дай погомоніти з сальцесонами[17] про високі матерії.
Саме тому я вже із самого ранку приготувався до урочистої зустрічі представників милої всім галичанам влади, розмазавши по фізіономії всю радість, яку зміг у собі нашкребти з цього приводу.
А Януш Губицький потягнув мене на згарище. На пошуки вцілілих книг.
Я і книги! З вікна можна випасти зо сміху. Але все-таки краще возитися з обгорілими папірчиками, аніж із обгорілою душею. Менше смороду.
Явище було вражаюче. Величезна зала, вікна-арки, витіювате ліплення над карнизами, янголи на стелі й обвуглені стіни. І попіл, товстий шар попелу на підлозі.
Явище було вражаюче. Величезна зала, вікна-арки, витіювате ліплення над карнизами, янголи на стелі й обвуглені стіни. І попіл, товстий шар попелу на підлозі.
Я витягнув навмання одну книжку, яка ще трималася купи. Але то тільки на перший погляд. Сторінки витончилися, згорнулися і звисали чорними клаптями. Можна було ще де-не-де розібрати окремі букви і навіть слова, але покажіть мені ідіота, який буде цим займатися.
Я подумав, що, можливо, тут зберігалася память тисячоліть, а її в одну ніч на попіл.
Я пожалів, що не торкнувся цієї памяті тоді, коли вона ще жила.
Я зовсім не здригнувся, коли Ян зойкнув і кинувся розгрібати хрусткі білувато-сиві могили книг. Ті зітхали, здіймаючись угору від одного його доторку, і, покрутившись вихорцями попелу, з ледь чутним тріском опускалися назад у товстенний шар смерті. Немов потривожені душі невинно загиблих.
Та, котра звалася колись книжкою, випала з моїх рук.
На небесному склепінні заскреготіло сонце й охнула вслід йому земля. А значить, лихо не за горами
Нема
Чого нема? якомога байдужіше перепитав я. Байдужість завжди вдавалася мені найкраще. А от щось інше милосердя, скажімо, чи співчуття з цим були проблеми
Документів. Татових документів.
А-а, всього лиш
Він зберігав їх тут. Говорив, що тайники для того й існують, щоб їх грабувати, а тут, серед тисячі книжок, ніхто їх не знайде.
Знайшли ж
Вони були складені в одному великому конверті
У синьому такому, із червоною міткою на куті.
і запечатані сургучем.
А на сургучі герб. Корона, балки і страусове піря довкола срібного собаки. Ну не можуть шляхтичі не ліпити свій герб на кожному папірчику!
Це ж треба, щоб пожежа почалася саме тут?!
Отож-бо й воно. На диво розумні у вас пожежі. Самі починаються, та ще й точно знають, звідки починатися
Влетіла Марічка і, сплеснувши руками, заторохкотіла:
Приїхали, мій пане, а поважні які, як індики! Отой, що три тижні тому тут був, якогось головного з собою приволік і ще двох із фузіями[18]. А правда, допитувати будуть? Усіх, чи кого підозрюють?..
«Головного» звали Філіп Залеський, був він не більше не менше, а австрійським намісником Галичини. Але його можна було не боятися. Увесь його занепокоєний вигляд говорив вам, що він переймається щонайперше благополуччям держави, а не вашою скромною персоною. Той, хто був тут три тижні тому, бродівський комісар, чоловяга з червоною пикою, настовбурченими вусами і напруженою складкою між бровами Думати, мабуть, любив.
А от третій, котрого вони із собою приволокли
Ми пройшли до вітальні, і поки тривали взаємні привітання, я акуратно повкладав у копи[19] те, що бачив, і дійшов висновку, що темна комірчина вуйка Фонся таки краща. Там таких-от хатраків[20] на дух не переносили. Замаскований під простого павука[21], отой третій, із чорними очима, чорним волоссям і чорною борідкою, нагадував єзуїта, який дав обіцянку давити всяку нечисть до гробової дошки. Як таких тільки земля носить?
Четвертий павук стояв на чатах біля дверей. Утікати було нікуди.
Отож, дорогий мій пане Губицький, я почну прямо, без зайвих слів, розпочав намісник, коли ми всі повсідалися. Я приїхав сюди особисто, тому що мій батько, Вацлав Залеський, теж був патріотом своєї вітчизни, як і Генріх Губицький та його батько, і багато інших поляків. Революція поставила Вацлава Залеського на чолі нашого краю, а коли його, романтика до глибини душі, відправили через рік у відставку, він теж уповні відчув усю несправедливість життя. І я досі впевнений, що його отруїли на засіданні уряду, де він захищав до останнього справи своєї Галичини
Єзуїт поруч кахикнув, намісник підскочив і, зрозумівши, що сказав не зовсім те, що слід говорити очільнику австрійської крайової адміністрації, почервонів, як у нас кажуть, по самі вуха.
Сподіваюся, однак, що все, що ви тут почуєте, залишиться між нами. Наш візит неофіційний, тому тут немає вашого опікуна, пана Бохенського, до якого ми вирішили поки не звертатися, повідомивши насамперед суть справи вам. Вашого товариша ми теж попросили б залишити нас наразі.
Ні, ваша світлосте! аж надто швидко відмовив наміснику у його законному проханні Янек. Він буде присутній при нашій розмові.
А жаль. Я вже було повірив, що з цієї пастки можна вибратися живим.
Ваше право. Тоді тоді я продовжу. До нас надійшов тривожний сигнал, і я сподіваюся, що ви дасте мені спростування.
Тривожний сигнал?
А хіба ти не знав, юначе, що у твоєму домі лихо?
Саме так. Бродівський комісаріат поліції отримав анонімного листа, у якому було повідомлено, що ваш батько не отримував цього маєтку в спадок, а здобув його незаконним шляхом, знищивши двадцять років тому всіх свідків і заволодівши майном шляхтича Анджея Губицького і його іменем
Мала бабусенька сірого козлика
Янек повільно встав.
Розумію, що доброзичливців всюди вистачає, і пан комісар не звернув би на анонімку уваги, якби разом із нею не було вкладено цього конверта з російським штемпелем, датованого вереснем 1866 року і адресованого Генріху Губицькому, вашому діду, у Краків. Усередині був лист-відповідь на запит щодо його сина, поручника Анджея Губицького, який як повстанець брав участь у боях із російською армією в Королівстві Польському під містечком Сураж Вітебської губернії, де і загинув у шістдесят третьому році, тобто двадцять три роки тому. Таким чином, він аж ніяк не міг бути вашим батьком.
Нічого не розумію Януш був непорушний, як статуя на Ринку. Тільки морських потвор біля підніжжя не вистачало
Прошу ознайомитися Намісник простягував пожовклі від часу папірці поблідлому, мов вапно, Янушу. Ви можете переконатися самі, що
У чому я маю переконатися?
Морські потвори зараз справді були б незайві. Якщо вміти ними керувати
Ми, звісно, перевіряємо цю інформацію і збираємося надіслати повторний лист-запит до російського військового командування. Ця справа знаходиться на особистому контролі директора поліції, він скосив очі на єзуїта. Але, самі розумієте, на це потрібен час, а у світлі останніх подій, які спіткали вас і ваш маєток, маємо бути дуже оперативні і випереджати злочинців. Поліцію часто звинувачують у надто повільній реакції на запити сучасності