Куди куди ви мене притягли? Відпустіть, благаю вас!
Впала навколішки й обхопила руками його ноги.
Зараз мені доведеш, шо ти графиня! чоловік пожбурив її на землю й зачинив за собою двері. Розумієш, про шо я, га?
Відпустіть мене, прошу вас!!! Я мушу знайти Степана! Я мушу його знайти! підвелась і на колінах поповзла на його голос.
Шо? Степана? Якого Степана? зацікавлено рявкнув чоловік.
Степана Савицького. Відпустіть мене! напомацки знайшла його ноги, знову обхопила руками. Благаю вас!!!
Савицького? А на біса він тобі здавсь, той Савицький?
Ми мали зустрітися з ним, а він не прийшов. Я хвилююсь за нього
А ти шо, його стирка?
Та не стирка я
Чоловік важко задихав.
Он воно шо! Як усе в житті інтересно складається! загиготів він. Ти стирка! Ти знаєш, шо його повязали сьогодні? Він пройдисвіт і не прийде до тебе більше! Та хватить розводити галабурду! Доводь уже мені, шо ти графиня!
Він гепнувся на неї й почав ковзати руками по її тілу.
Що, що ви робите?! закричала Софія, задихаючись під вагою його тіла. Пустіть мене!!!
Однією рукою він задирав сукню, а другою шукав обличчя.
Дідько, як тут темно! сердито вилаявся. Не бачу тебе! Треба було лямпу взяти.
Припав ротом до її обличчя. Софія здригнулась. До смороду підвалу додався гидкий чад спиртного і гнилих зубів, що тхнув від нього. Що ж це коїться?!!
Ні!!! Ні!!! А-а-а!!! заверещала вона й схопила його за волосся.
Стули писка, цофнута! просичав він. Все одно тебе ніхто не почує. Ти шо, тільки Савицькому дозволяєш гратися з собою? Так не чесно!
Він схопив її руки й, стиснувши, засунув їй у рота свій язик.
А!!! Ти шо робиш, бісовата?! крикнув він, відсахнувшись від неї й сплюнувши на землю кров. Корчиш із себе цабе! Савицький з такими не водиться, я його знаю!
Щосили вдарив її по обличчю. Ще удар, іще, іще Затим наліг на неї всім тілом, і тієї ж миті глуха темінь щільно огорнула її з усіх боків
Степан тим часом бив кулаком об камяну стіну. Чому? Чому саме тепер це сталось?! Тепер, коли вони з коханою мали зустрітися! Яка несправедливість! Вони так довго чекали цього дня, коли знов побачать одне одного, і не на одну хвильку, похапцем, а спокійно, любо, як колись весною Її милий, усміхнений образ поставав перед його очима, і він ще дужче лютився через свою теперішню безпорадність.
День був, як завше, передбачуваний і чітко спланований. До обіду він був у редакції, затим побіг до читальні, щоб переглянути ті книги й підшивки газет, які йому порадив професор Конопенко. Записав усе, що мав, забіг на хвильку до пивярні й уже збирався йти на зустріч із коханою, як раптом щось сталось. Щось сталось у місті: всі бігали, мов скажені, кричали. Черговий страйк, що ж іще «Що трапилось?» питав він у перехожих. «Тікай, не стій, як цофнутий! Поліціянти вже скачуть сюди!» кричали йому у відповідь і розбігалися в різні боки. Що? Поліціянти? Та що ж тут коїться?! Не встиг отямитися, як почув цокіт копит і прожогом шаснув у якийсь вузький провулок. Та було вже надто пізно: його миттю схопили і ось він тут, у цій камяній смердючій буцегарні, разом зі страйкарями. Та ті хоча би причетні до того, що сталось, а він ішов собі мирно повз і на тобі! І де справедливість? Звісно, завтра розберуться, але кохана чекає на нього сьогодні, зараз, уже!!!
Утім, пробув Степан у вязниці не день і не два цілих два тижні відсидів. Мало розум не втратив зі злості й обурення, та нічого вдіяти не міг тут він був безсилий. І лиш тільки його випустили прожогом кинувся до коханої.
Як темно Чому тут так темно? Софія розплющила очі, втім, лиш непроглядна темінь була довкола неї Спробувала підвестися, однак, вдарившись головою об щось холодне й тверде, впала. Та що ж це? Що сталося? У роті відчула солоний присмак крові. Голову немов хто розділив навпіл який нестерпний біль! А чому так боляче там?.. Притиснула руками живіт і скорчилась на землі. О, як же звідси вибратися? І що це за дивні звуки? Прислухалась. Де вона?
Раптом у памяті спалахнула чергова картинка колись баченого непроглядна темінь і крихітна цятка світла десь далеко.
Раптом у памяті спалахнула чергова картинка колись баченого непроглядна темінь і крихітна цятка світла десь далеко.
Отже, тут має бути вихід. Тут має бути вихід!
Знов підвелася, цього разу обережно, й, зігнувшись, пішла, відчуваючи під пальцями рук холодну цегляну стіну. Треба йти уздовж стіни, і тоді вона обовязково вибереться звідси! Так!
І вона пішла. Повільно, але впевнено, знемагаючи від різкого болю по всьому тілу. Втім, біль у душі був дужчий за біль тілесний. Вона мусить знайти коханого. Він чекає на неї на їхній вуличці А вона тут Що вона тут робить? Як опинилась тут? А котра зараз година? Хто би їй сказав, котра зараз година? Вона ще встигає до коханого? Чи ні?
«Котра година? Котра година?!!» закричала що було сили.
«Котра година котра година» глухим відлунням відповіла темінь.
А вона все йшла. Спотикалася, падала, втім, знову вставала і йшла, тримаючись за холодну вогку стіну. Сил немає Сил уже немає йти А довго ще треба їй іти? Довго ще?!! І все йшла, йшла, йшла
Зрідка спалахувало якесь різке світло, але то лиш у думках, мов якась химерна картинка блимала перед очима й зникала так само раптово, як і зявлялась. І знову темінь. Непроглядна щільна темінь Скільки ж їй ще йти?.. Знесилено падала й знов провалювалась у небуття
Степан щодуху мчав до коханої. Він був рішуче налаштований: що буде то буде, а він піде до батька і проситиме її руки. Усе ж осінь уже настала, а отже, і заборона на їхні зустрічі має скасуватися! І якщо він порядний пан, то має довести це!
Добіг до брами й помітив у дворі її сестру, котра сиділа на гойдалці, схиливши голову. Ну, гаразд. Він поки спробує мирним шляхом
Панночко! Панночко, прошу, можна вас на хвильку! гукнув він.
Яся зіскочила з каруселі й кинулась щодуху до нього. Її обличчя було переляканим.
Що, що трапилось?!! спитав, ледь стримуючи недобре передчуття.
Софія зникла! заридала вона.
Як «зникла»?!! Усередині все похолонуло від жаху. Коли?! вхопився за залізні пруття, впився пальцями до болю. Та байдуже на біль!
Два тижні тому. Пішла до вас на здибанку і не повернулась сльози здавлювали її горло.
О Господи! видихнув він. Як же це сталось? О це я винен! Я!!! Я не зміг прийти до неї того вечора О Господи, що ж тепер Все, я йду її шукати!!!
Він різко розвернувся і щодуху помчав геть.
Куди йти? Де її шукати? Де вона може бути?! Господи, допоможи мені!!! подумки благав Степан і ричав, мов зранений звір.
Треба знайти Якова! Може, щось зясується. Щодуху помчав у пивярню. Звісно, він тут де ж іще йому бути!
Софія зникла! видихнув. Ти нічого не знаєш про це?
Сядь, Степане, тихо мовив Яків.
Ти щось знаєш?! крикнув він. Та кажи ж уже!!!
Сядь, Степане
Схопив його за сорочку й трусонув.
Кажи, що знаєш, я не маю часу сідати!!!
Та пусти мене! Я тут ні до чого! Яків відштовхнув від себе Степана, і той, послизнувшись, гримнувся на підлогу.
Гей, хлопи, ви шо, показились? звичним безбарвним тоном, для годиться, гримнув шинкар. Угамуйтеся, бісоваті, не робіть мені тут рейваху!
Степан підвівся й кинувся до Якова.
Що з нею, кажи! нетерпляче крикнув він.
Ходять чутки про неї щось може відати Остап Батрачук, відповів стиха й поправив сорочку. Я-то питавсь у нього, звичайно, але
Убю, собаку!!! заревів Степан. Де він?!
Хтозна. Пішов уже звідсіля. Степане, чекай, я з тобою! підхопився Яків і побіг слідом за другом. Заспокойся, чуєш! Все буде добре!
Яке, в біса, «добре»! Її два тижні немає вдома! Її НЕМАЄ, ти це розумієш?!! волав він, біжучи.
Як? Як «немає»?
Отак: НЕМАЄ!
Господи
Я його вбю! Я вбю його!!! не спинявся Степан.
Тихше, друже! Думай, що волаєш на весь світ! Всі ж чують
Та до біса всіх! Нехай чують! Я все одно його вбю! Цей покидьок отримає в мене!!!
Вони звернули в тісний дворик. Степан біг попереду, Яків заледве встигав за ним. Забігли в підїзд будинку й дісталися сходами на четвертий поверх.
Відчиняй, сволото!!! затарабанив кулаками у двері Степан. Відчиняй, бо зламаю двері!!!
Яків знічено тупцяв поряд і думав про те, що, знаючи гарячу вдачу друга, треба було якось делікатніше побалакати з ним. Але як можна делікатніше повідомити про причетність цього покидька? Та ж на кожному кроці вихваляється, паскуда, що йому віддалась якась панянка. Він-то одразу второпав, що й до чого. Спитався в шинкаря і все втямив: Софія шукала Степана в пивярні пізно ввечері, а той геть влюляний був та й пішов за нею. А от що було далі ніхто не знає. Ніхто, крім самого Остапа
Відчиняй!!! кричав Степан. Все, я ламаю двері!!!
Тієї самої миті двері розчинились і на порозі постав знічений Остап, з-під лоба дивлячись на Степана.
Чого тобі? спитав, як кинув собаці кістку. Чого галюкаєш тут, як варят?
Де вона?! відштовхнувши господаря квартири, влетів усередину. Де вона?!!
Хто? вдаючи нерозуміння, стежив він за тим, як Степан бігає по квартирі. Шо ти собі дозволяєш? Чого припхавсь? Ото вже свірк! Шо тобі треба тут?
Де Софія?!! Кажи, бо вбю!!! Пошуки виявились безуспішними, і він підбіг до Остапа. Схопив його за барки й затіпав, як грушу.
Пусти мене! Я не знаю, про шо ти кажеш! запручався той.
Ах ти ж фраєр! Не тумань мені! Кажи, де вона?!! закричав Степан і щосили гримнув чоловіка об стіну.
Пусти, цофнутий! Я нічого не знаю!
Степан продовжував дубасити Остапа, не зводячи безумних очей від його зацькованого погляду. Яків врешті опамятався й зачинив вхідні двері, аби сусіди часом не почули цього галасу. Та вони, мабуть, і без того почують надто голосно горлав Степан.
Останній раз питаюсь: де Софія?!!
В підвалі нарешті видихнув геть знесилений Остап. Відпусти
В якому підвалі?!! сполотнів Степан.
Тут, унизу. Але може вона вже в тунелі, нерішуче промимрив той.
Не зрозумів? Поясни чіткіше!!! причавив його шию до стіни.
З мого підвалу Остап закашлявся. йде хід у тунель, у який ховають річку. Може може, вона вже там, бо в підвалі я її вже не знайшов.
Що ти з нею зробив, паскудо?!!
Та нічого! Вона сама схотіла мене! вибухнув раптом він. Шельма твоя дівуля! Второпав?
Степан зчавив щосили його горлянку.
Пусти мене! закашлявся той.