Молодець! закричав Джек, а хлопчик стояв, не вірячи своїм очам. Ти в мене хоч куди, дорогий батеньку!
5. Живі кóзла
Кінь, який за мить до цього був усього лише козлами, відчував подив не менший, ніж Тіп. Він витріщав очі на всі боки, розглядаючи світ, у якому йому тепер випало жити. Потім спробував роздивитися себе самого, але не мав шиї, тому, на жаль, не міг повернути голову і змушений був крутитися дзиґою. Він так незграбно рухався, що зрештою налетів на Джека Гарбузову Голову і пхнув його той гепнувся, де стояв, на узбіччі дороги. Стурбований не на жарт, Тіп закричав:
Тпру! Ану ж бо, тпру!!!
Козла не звернули на окрик жодної уваги, стрибання навколо себе тривало, і вже наступної миті нога дерев'яного скакуна гепнула ступню Тіпа з такою силою, що хлопчик підстрибнув від болю. Він відскочив убік на безпечну відстань і звідти знову закричав:
Тпру! Тпру, я тобі кажу!
Джек примудрився сісти й тепер дивився на Коня з великою цікавістю.
Мені здається, що ця тварина тебе не чує, зауважив він.
Хіба я кричу недостатньо голосно? сердито запитав Тіп.
Але в нього немає вух, розважливо пояснив Гарбузова Голова.
Точно! вигукнув Тіп, уперше звернувши увагу на цю обставину. І як мені тепер його вгамувати?
Та цієї миті Кінь узяв та й сам зупинився, певно, збагнув, що власний тулуб побачити йому не вдасться. Але тут він побачив Тіпа й підійшов до хлопчика ближче.
Хода цього створіння була без перебільшення сміховинна крокуючи, воно спочатку переставляло обидві праві ноги, потім обидві ліві, наче іноходець. При цьому тулуб розхитувався з боку в бік, як люлька.
Тіп погладив його по голові і сказав, підлещуючись:
Хороший хлопчик! Хороший!
Кінь злякано відскочив убік і витріщився на Джека Гарбузову Голову.
Треба для нього знайти вуздечку, вирішив Тіп.
Понишпоривши в кишені, він знайшов моток міцної мотузки, з нею наблизився до Коня і один кінець обмотав навколо шиї, а інший прив'язав до великого дерева. Та неслухняний Кінь зробив крок убік, і мотузка луснула. Проте наміру втікати він не виказував.
Ну й сила! захоплено вигукнув хлопчик. Шкода тільки, що він такий норовливий!
А що, коли зробити йому вуха? запропонував Гарбузова Голова. Тоді він тебе слухався б.
Чудова думка, зрадів Тіп. Як це ти додумався?
А я зовсім і не думав, скромно зізнався Гарбузова Голова. Тут думати нема чого.
Тіп дістав ножа й вистругав із кори молодого дерева кілька вух на пробу.
Не варто робити їх надміру великими, міркував він уголос, бо інакше він у нас перетвориться на віслюка.
Як це? поцікавився Джек.
Розумієш, кінь має вуха довші, ніж козел, а віслюк довші, ніж кінь, пояснив Тіп.
А якби у мене вуха були довші, ким був би я? запитав Джек.
Друже, серйозно відповів йому Тіп, ти завжди будеш Гарбузовою Головою, і вуха тут ні до чого.
Зрозумів, без заперечень відгукнувся Джек, а потім обережно додав: Тобто я думаю, що зрозумів.
Думай на здоров'я, сказав хлопчик, ще ніхто ніколи не думав головою, в якій нема нічого, крім насіння. Ну, здається, вуха готові. Потримай Коня, доки я їх закріплю.
Охоче, тільки допоможи мені підвестися, попросив Джек.
Тіп підняв його і поставив на ноги. Гарбузова Голова підійшов до Коня і обхопив руками його голову, а хлопець тим часом ножем зробив у ній два отвори, щоб вставити вуха.
Як вони йому личать! висловив свій захват Джек.
Однак ці слова, промовлені просто над вухом Коня, який до того був глухий, мов пробка, страшенно налякали тварину. Він вирвався, ще й так сильно, що Тіп відлетів в один бік, а Джек в інший, і кинувся скакати, страхаючись тупотіння власних копит.
Тпру! закричав Тіп, підводячись із землі. Тпру! Агов, ти, телепню, тпру!
Навряд чи кінь звернув увагу на Тіпів окрик, але цієї ж миті його нога потрапила до ховрашкової нори, він спіткнувся, полетів через голову, впав на спину й лишився так лежати, несамовито молотячи всіма чотирма ногами в повітрі. Тіп підбіг до нього.
Ото дивний Кінь! вигукнув він. Чого ти не зупинився, коли я тобі закричав «Тпру!»?
Я не знав, що означає «Тпру!», невпевнено сказав Кінь, закотивши очі, щоб розгледіти хлопчика, який стояв над ним.
Це означає «стій», пояснив Тіп.
А дірка в землі теж означає «стій»? поцікавився Кінь.
Якщо в неї провалишся точно, підтвердив Тіп.
Де це я? далі розпитувало дивне створіння. І що я тут роблю?
Ти тепер живий, пояснив йому хлопчик, але це непогано, ось побачиш, особливо якщо будеш мене слухатися і в усьому мені допомагати.
Звісно, я тебе слухатимусь, покірно погодився Кінь. Та все ж, що тут відбулося? Я почуваюся, ніби зі мною не все гаразд.
Ти просто лежиш догори дриґом, відповів Тіп. Не брикайся, будь такий ласкавий, і я спробую тебе повернути до нормального положення.
І скільки ж у мене положень? здивувався новонароджений скакун.
Багато, коротко відповів Тіп. Не брикайся, будь ласка.
Кінь лежав тепер сумирно, і хлопчик, доклавши зусиль, зумів його перевернути й поставити на ноги.
Ось тепер, здається, все гаразд, сказало чотириноге диво і з полегкістю зітхнуло.
Одне вухо відламалося, зауважив Тіп після ретельного огляду. Треба зробити нове.
Він повів Коня назад, до Джека, що ніяк не міг упоратися з власними ногами, і допоміг Гарбузовій Голові підвестися. Потім вирізав із кори нове вухо й закріпив його на конячій голові.
Тепер, сказав Тіп нерозумному скакунові, слухай мене уважно. «Тпру!» означає «стій», «Но!» «рушай», «Вперед!» «мчи щодуху». Тепер зрозумів?
Зрозумів, сказав Кінь, і готовий виконувати.
Тіп допоміг Джеку залізти на коня.
Тримайся добре, застеріг він, інакше впадеш і розколеш свого гарбуза.
Мені про це навіть страшно подумати, здригнувся Джек. Та за що мені триматися?
А бодай за вуха, повагавшись трошки, дозволив Тіп.
Ні, тільки не за вуха! запротестував Кінь. Я ж нічого не чутиму!
Це було справді вагомим доказом, і Тіп замислився.
Здається, придумав, сказав він зрештою. Тоді пішов до лісу, зрізав коротку гілку з міцного молодого деревця. Один кінець загострив і вставив у отвір, спеціально зроблений на спині Коня позаду голови. Потім підняв з дороги камінь і надійно ввігнав кілок у спину тварини.
Стій, стій! закричав Кінь. Ти що там таке робиш?
Тобі що, боляче? запитав хлопчик.
Та ні, не боляче, відповів скакун, але до крику лоскотно!
Уже все, підбадьорливо відповів Тіп. Тепер, Джеку, тримайся собі за цей кілок, і тобі не загрожуватиме жодна небезпека.
Джек зручно вмостився, і Тіп скомандував Коневі: «Но!».
Слухняні козла миттю закрокували вперед, розхитуючись із боку в бік і високо задираючи ноги.
Тіп ішов поруч, дуже задоволений з того, що в їхній компанії поповнення. Він навіть почав насвистувати.
Який дивний звук! Що він означає? стривожено запитав Кінь.
Не звертай уваги, відповів Тіп, це свист, і він не означає нічого, крім того, що мені весело.
Я би теж свистів, якби міг скласти губи дудочкою, зауважив Джек. Боюся, дорогий батеньку що в деякому сенсі я ще дуже недосконалий.
Вузенька стежина, якою вони прямували, незабаром перейшла в широку дорогу, вимощену жовтою цеглою. На узбіччі Тіп помітив вказівник із надписом:
«ДО СМАРАГДОВОГО МІСТА П'ЯТНАДЦЯТЬ КІЛОМЕТРІВ».
Поступово згустилися сутінки, і хлопчина вирішив спинитися, щоб переночувати і продовжити подорож уже на світанку. Неподалік від дороги зеленів лужок, оточений високими пишними кущами. Тіп завів туди Коня і дуже обережно допоміг Гарбузовій Голові спішитися.
Я думаю, тобі вночі краще полежати, порадив хлопчик, краще зберігатимешся.
А я? запитав Кінь.
Тобі й постояти не зашкодить, відповів Тіп. Оскільки ти все одно не спиш, можеш стояти на чатах і стежити, щоб нас ніхто не потурбував.
На цих словах Тіп уклався на траві біля Гарбузової Голови й миттю заснув, бо за день страшенно натомився.
6. Джек Гарбузова Голова в'їжджає до Смарагдового Міста
На світанку Гарбузова Голова розбудив Тіпа. Тіп протер очі, вмився у струмку і з'їв кусень хліба з сиром. Коли хлопчик відчув, що готовий до походу, сказав:
Тепер вирушаймо! До Смарагдового Міста п'ятнадцять кілометрів, і, якщо нічого не станеться, ми будемо там опівдні.
Гарбузова Голова знову сів верхи на Коня, і мандрівка продовжилася.
Тіп звернув увагу, що фіолетовий колір трави й дерев помітно потьмянів, став блідо-ліловим, і що ближче вони підходили до Смарагдового Міста, то виразніше проступали в ньому зелені відтінки.
Маленьке товариство дружно крокувало вперед, але не встигли вони пройти і двох миль, як дорога з жовтої цегли обірвалася шлях перегородила широка і швидка річка. Тіп заходився міркувати, як їм перетнути перепону, й раптом помітив пором, що прямував просто до їхнього берега, а правив ним якийсь чоловік.
Коли пором пристав, Тіп звернувся до його господаря з ввічливим проханням:
Чи не буде ваша ласка перевезти нас на той бік?
За гроші перевезу, відповів поромник, на вигляд сердитий і непривітний.
Але в мене немає грошей, розгубився Тіп.
Зовсім немає? перепитав поромник. Тоді якого доброго дива я маю надриватися везти тебе на той берег?
Тут до бесіди несподівано долучився Гарбузова Голова.
Щасливий познайомитися з вами, забелькотів він з радісною посмішкою. Ви просто дивовижно приємна людина!
Поромник зміряв його презирливим поглядом, але нічого не сказав. Тіп зовсім носа похнюпив: скидалося на те, що їхня мандрівка закінчилася, ледве розпочавшись.
Але мені дуже потрібно в Смарагдове Місто, сказав він поромнику, а без вашої допомоги через річку не перебратися.
Чолов'яга засміявся, і сміх його був недобрий.
Ці твої козла, що надумали, ніби вони стали конем, попливуть, наче колода, а верхи на колоді переплисти річку дуже просто. А от про гарбузоголового розтелепу, який у тебе в служках ходить, і переживати не варто: якщо він і потоне, нічого страшного не станеться.
Про мене не турбуйтеся, мовив Джек, приязно посміхаючись буркотливому поромнику, особисто я впевнений, що випливу.
Тіп подумав-подумав і вирішив ризикнути. Кінь не був проти: він ще не знав на власному досвіді, що таке небезпека. Хлопчик завів його у воду й сів верхи. Джек теж зайшов у воду й схопився за кінський хвіст. Тепер над водою виднілася лише його голова-гарбуз.
Ну ж бо, звернувся Тіп до Коня, намагаючись висловлюватися зрозуміло, починай з усіх сил бовтати ногами. Може, з твоєю допомогою ми переберемося на інший бік.