Ой синку, я ніколи про таку не чув. Та зроблю для тебе добре діло: дам тобі такий клубок, що виведе тебе з цієї хащі.
Коли Іван вибрався з чатиння, на нього нараз засвітило сонце. І побачив він перед собою високий будинок на дванадцять поверхів. А там була Премудра Дуляна. Стояла на найвищому, дванадцятому поверсі, а тому ще здалека помітила хлопця. Вона одразу збігла вниз і так радо зустріла Івана, що не могла натішитися з радості. Та спочатку його пригостила, а потім сказала:
Тут, Іванку, таке й таке діло: я в поганина Вітра. Зроблю тебе на якийсь час дідом, і ти підеш у хлів до худоби. А коли увечері повернеться господар скажу, що ти наймаєшся служити.
Повернувся поганин додому, привязав коня і нараз питає:
Що за дідо крутиться у нашому хліві?
Вона відповіла:
Ой, то бідний чоловік. Попросив у мене щось поїсти і цілий день обходить худобу. Мені добре, бо відпочиваю. Най би дідо служив у нас далі.
Ану, поклич його сюди, я хочу з ним переговорити.
Бідний Іван зайшов у палац. Поганин повів у його бік сивими бровами і одразу наказав:
Ану, чоловіче, стань таким, як був!
Іван від того обернувся молоденьким хлопцем.
Друге слово у Вітра було пригостити слугу по-поганському, дати йому залізних галушок.
Та Премудра Дуляна сказала, що Іван вечеряв.
А раз так, то най лягає спати, бо скоро уставати, сказав поганин Вітер. Опівночі дам йому роботу!
Іван пішов у хлів. Там пересидів у страху, бо не знав, що буде. Коли настала темна північ, ґазда викликав його і завів у хащу.
Бери сокиру деревяну, ставай до роботи. Скільки видиш смерек сперед себе і скільки позад себе аби були до вечора зрубані, в сяги складені. А землю маєш покопати й засіяти пшеницею. І щоб вона в один день дозріла, була зібрана і помолота. Увечері положиш на стіл уже хліб печений. А ні загинеш злою смертю.
Іван собі думає:
«Яку дурну роботу видумав поганин. То не зробить і ціле село, не те що я один! Та й за якусь днину»
Узяв сокиру деревяну, вдарив нею в бука, а вона розлетілася. Сів і зажурився.
Премудра Дуляна принесла полуденок.
Нічого, не журися, спочатку поїж, порадила Іванові.
А коли пообідав, тоді запитала:
То яку роботу дав тобі нечистий?
Іван розповів:
Дав вирубати хащу, засіяти частину пшеницею, і щоб до вечора із неї вже був хліб печений.
Премудра Дуляна тільки свиснула і одразу збіглися поганинові чорти. Вони все зробили, що їм наказала. Увечері запахла паляниця. Поганин поплескав Івана по плечу:
Добрий ти слуга! Тепер іди, лягай собі спати опівночі дістанеш від мене ще одне завдання.
Іван уже не в таких страхах, як за першим разом, але однаково не спить, бо думає: яка буде робота? Серед ночі встав поганин Вітер, дав йому великого шкіряного міха і привів до озера:
До вечора всю воду маєш вичерпати так, аби вітряк із сухого дна повіював пилюкою! А через яму перекинь скляного моста, який би був на одній підпорі, а зверху мав три красні стовпи. На тих стовпах повинні сидіти три пташата-потята і, коли я буду повертатися, аби мені співали різними голосами.
Поганин пішов. Іван навіть не починав черпати очікував Премудру Дуляну. Він не хотів і полуденкувати, доки не сказав їй про роботу. А дівчина вислухала хлопця і свиснула знову поганинових чортів. Пропасники поскакали в озеро, великими свердлами пробурили дно і спустили всю воду під землю. Там, де було озеро, скоро стало сухо. Доки Іван поїв свій обід, то йому на мості, на стовпах, і пташки заспівали кожна різним голосом.
Поганин Вітер похвалив:
Ти добрий слуга! Будеш служити, доки хочеш.
І так вони жили. Але якось Премудра Дуляна шепнула хлопцеві:
Іванку, сідлай коней утікнемо у твою державу.
Відїхали вони недалеко, як Вітрів кінь страшно заіржав, покликав свого ґазду. Поганин питає:
Премудра Дуляна втекла зі слугою? Чи можу ще поїсти десять котлів залізних галушок, випити дванадцять бочок пива і скурити двадцять коробок сигар?
Кінь відповів:
Можеш їсти й пити, потому й запалити ми ще й переженемо.
І раз Іван закричав, що у спину його щось пече. А Премудра Дуляна говорить:
Оглянься яке полумя?
Іван відповів:
Синє
То дихає кінь Вітра. Але не журися: з наших коней стануть два кущі, а з нас два зайці. Може, поганин прошмигне.
Тільки яка користь кінь поганина вітрив! І нечистий схопився за шаблю:
Ану, зайчата, станьте, як були, бо вас порубаю!
Премудра Дуляна виявила себе і слугу.
Поганин сказав хлопцеві:
Перший раз тобі прощу, бо ти мені вчинив першу роботу.
Знову жили в поганина Вітра.
Премудра Дуляна намовила слугу:
Спробуємо ще раз! Може, пощастить
Сіли на коней і в дорогу. Втікали три дні.
А на четвертий Вітрів кінь страшно заіржав. Поганин питає:
Чи можу ще, коню, пополуденкувати?
Можеш, ми їх доженемо.
Поганин їв і пив, а потому собі й запалив.
І раз Іван скрикнув:
Премудра Дуляно, мене уже запекло у плечі!
Оглянься яке полумя?
Йой, синє!
То Вітрів кінь. Але не журися: наші коні стануть одним озером, а ми двома качками. Може, нас поганин промине.
Тільки яка користь кінь поганина вітрив! І поганин схопився за шаблю:
Ану, каченята, станьте такими, як були, бо вас порубаю!
Вернулися додому. Переночували. Премудра Дуляна говорить до Івана:
Треба буде втікати ще швидше.
Ні, більше не втікаємо, відповів Іван. Поганин два рази мені відпустив, бо я йому зробив дві роботи, а третьої втечі уже не подарує
Тоді Премудра Дуляна зібрала у дорогу одного Івана. Наладила все, що було треба, і хлопець відклонився.
Прийшов знову до старого дідика, що замітав хатку бородою.
Як живете, няньку старенькі?
Ой синку, маю двісті і пятдесят літ, але ще ніколи не був такий голодний. Дай хоч якусь окрушину.
Іван вийняв хлібину і відрубав із неї половину. Сягнув рукою у кишеню і скільки міг узяти у жменю стільки дав старому золотих. Дідик йому каже:
Добре, синку, добре! І я десь-колись буду тобі у пригоді.
На тому розлучилися.
Іван іде й надибує в хащі великий барак. Зайшов, а там відьма-босорканя. Іван і їй красно поклонився:
Добрий вечір, мамко!
Доброго здоровя, синку, відповіла баба. Що ти тут глядаєш?
Глядаю якусь службу.
Беру тебе служити на два роки. Будеш пасти трьох білих кобил. Але якщо точно на полуднє не будуть у стайні, бідна твоя голова лишиться на бараці.
Спекла йому ощипок-дрімливочок і вирядила хлопця на роботу. А він пригнав кобил на поляну, відламав собі шматок ощипка-дрімливочка і нараз заснув. Кобили розбрелися по зеленій хащі.
Тоді прибіг до хлопця дідик з довгою бородою:
Іване, уставай! Твої кобили стали оленицями. Але не біда! На три рази лусни батогом і нараз перекинуться у білих кобил.
На полуднє Іван уже дома. Загнав кобил до стайні, заходить у барак, а баба гострить ніж. Але коли побачила, що кобили на місці, взяла з печі три залізні прути і почала їх так сікти, що копитами пороли саму стелю.
Другого дня Іван був мудріший: вже й не виймав ощипка-дрімливочка. Сів на кротовину і дуже уважає, аби не здрімати. Та підійшла старша кобилиця, дихнула на нього і нараз заснув.
Знову прибіг дідик з довгою бородою:
Іванку, вставай! Пропадеш, чоловіче! Баба кобил погнала додому і вчинила з них великі яйця; яйця накрила кошиком, сіла на нього і сидить. То слухай сюди. Коли ступиш за поріг, я кинуся лисицею на горище там у баби золотий когут. Баба схопиться за мною, а ти підніми кошика і лусни батогом. З яєць знову зробляться кобили.
Іван подякував старому, і вже йдуть із хащі. Дорогою дідо каже далі:
Другий день то другий рік. Ти відслужив бабі-босоркані. Буде тобі давати платню, та не бери ані красну дівчину, ані срібла-золота. Проси собі ослюка, котрий уже лежить на гною. Сідло для того ослюка прислідили кури, але не біда бери і сідло.
Іван подякував старому, і вже йдуть із хащі. Дорогою дідо каже далі:
Другий день то другий рік. Ти відслужив бабі-босоркані. Буде тобі давати платню, та не бери ані красну дівчину, ані срібла-золота. Проси собі ослюка, котрий уже лежить на гною. Сідло для того ослюка прислідили кури, але не біда бери і сідло.
Прийшли до барака. Дідо став лисицею і душить на горищі золотого півня. Баба забула і про яйця полізла нагору. А тим часом Іван підняв кошика, луснув батогом і обернув яйця на кобил. Відьма скочила з горища, схопила ножа і хоче відрубати йому голову. Але Іван каже:
Гоп, бабко, заспокойтеся кобили у стайні.
Босорканя глянула під кошиком пусто. Цього разу не била кобил. Лише зайшла у стайню і вивела звідти трьох молодих дівчат таких, як голубиці, аби Іван вибрав собі подругу. Але хлопець просить:
Дайте ослюка того, що вже на гною здихає.
Та хіба ти в мене заслужив здохлятину? каже йому баба. Я дам тобі золота і срібла скільки понесеш!
Іван хоче лише ослюка. Тоді баба говорить дівчатам:
Добре, сплетіть хлопцеві золоту вуздечку, аби мав як повести осла.
Не треба і то, бабко, відповів Іван. Я візьму собі сідло, яке у вас за куряче сідало
Він осідлав ослюка і рушив у дорогу. Ідуть помаленьку, бо осля слабе від лежання аж боки облізли. Але воно озвалося:
Ану, глянь, Іванку, чи видить нас баба-босорканя?
Він оглянувся і каже:
Ще видить! Вилізла на самий верх барака і дуже красно дивиться за нами.
Дотяглися вони за хащину. Ослюк потряс собою три рази, і з нього став чарівний кінь-татош з дванадцятьма ногами. Він сказав Іванові:
Тепер можеш їхати і взяти свою суджену Премудру Дуляну.
Іван сів на нього, і кінь нараз піднявся в повітря. Спустився на землю між червоними морями, викупався й дістав подвійну силу. Вони, раз-два, були біля палацу, і просто із найвищого, дванадцятого поверху Іван підхопив дівчину Премудру Дуляну.
А кінь поганина страшно заіржав. Поганин питає:
Чи ще встигну, конику, поїсти десять котлів залізних галушок, випити дванадцять бочок пива і скурити двадцять коробок сигар?
Хоч їж, хоч не їж уже не доженеш.
Поганин одразу пустився в погоню.
Іван аж застогнав:
Йой, горю! Пече мене у плечі!..
Іванів кінь-татош кличе побратима:
Кинь поганина, ходи з нами! Тепер мусиш їсти залізні галушки, пити студену воду. У нас будеш мати чистенький овес, а напувати тебе будуть парним молоком!
Вітрів кінь піднявся аж до хмар і нараз перекинувся догори копитами. Поганин упав на землю, вбився, а кінь тихо підлетів до свого побратима. На нього пересіла Премудра Дуляна.
Але тут на кочерзі пустилася відьма-босорканя, у котрої хлопець був слугою. Майже-майже доганяє їх. А дідик, котрому Іван дав колись півхліба, ліг поперек дороги. Баба перелетіла, а дідо кричить: