Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Сборник "Викиликс" 23 стр.

Прийшов до стайні, дивиться, а його коник такий смутний стоїть і їсти не хоче.

 Чого ти, конику, зажурився?  питає хлопець.

 Того я журюсь, що сьогодні всім вам смерть буде,  каже коник.  Попали ми до лютої відьми-людоїдки. Як повпиваєтеся за вечерею, положить вас хазяйка спати разом зі своїми дочками; а як поснете всіх хлопців поріже.

 Як же нам врятуватись?  питає Зноско.

 Треба, щоб хлопці не впились і, як полягають спати, щоб із сонних дівчат хустки познімали та самі позапинались. Тоді відьма замість хлопців своїх дівчат поріже, а ви вилазьте у вікна, біжіть на стайню, сідлайте коні, та будемо тікати. Ти ж щоб забіг ще до старої відьми в кімнату та щоб узяв гребінець, щітку, рушник і дзеркальце. Та гляди, щоб нічого додолу не впало!

Вернувся до столу Зноско, переказав усе потихеньку декому з братів, а ті другим переказали. Поки повечеряли, вже всі хлопці свою біду знали. Стали вони вино замість пити непомітно під стіл виливати, а як полягали спати і дівчата поснули, познімали з них хустки й самі позапинались.

Опівночі прийшла відьма і в темряві почала всім голови обмацувати: хто без хустки був, усіх порізала. Тільки вона з хати вийшла, повискакували хлопці у вікна, кинулись до стайні коні сідлати і за хвилину вже в дорозі були. А Зноско ще й до відьми в кімнату заскочив, узяв щітку, гребінець, рушник і дзеркальце.

Опівночі прийшла відьма і в темряві почала всім голови обмацувати: хто без хустки був, усіх порізала. Тільки вона з хати вийшла, повискакували хлопці у вікна, кинулись до стайні коні сідлати і за хвилину вже в дорозі були. А Зноско ще й до відьми в кімнату заскочив, узяв щітку, гребінець, рушник і дзеркальце.

Летять коні, як вітер; утікають хлопці щодуху. Останній Зноско їде. І каже йому кінь:

 Злізь та приложи вухо до землі, що почуєш?

Приклав хлопець вухо до землі, каже:

 Чую тупіт великий, ніби багато верхівців іде.

 То відьма зі слугами женеться!  каже кінь.  Кидай швидше щітку позад себе та гляди, щоб наперед не впала.

Кинув хлопець щітку назад себе, і де вона впала, там густий ліс до самого неба виріс. Доки відьма за пилками та сокирами вернулась, доки прорубали дорогу в лісі, хлопці вже далеко були.

Мчать вони далі, і каже знову кінь до Зноска:

 Ану, ще злізь та послухай, що земля скаже!

Притулив хлопець вухо до землі, каже:

 Знову чую тупіт великий, певне, знову за нами відьма женеться!

 А так,  каже кінь,  кидай швидше гребінець позад себе, та гляди, щоб наперед не впав.

Кинув хлопець гребінця та й устали за ними гори високі, гостроверхі, ні пройти тими горами, ні проїхати. Добігла відьма зі своїми слугами до тих гір, аж дальше бігти нікуди. Мусила знову за лопатами вертатись. Доки ту гору слуги розкопали, де вже хлопці були!

А проте знову стала відьма їх наздоганяти. Втретє каже кінь до Зноска:

 Приклади вухо до землі, що почуєш?

Хлопець приклав і каже:

 Чую сильний тупіт, певно, відьма вже близько за нами.

 Кидай швидше дзеркальце,  каже кінь,  та гляди, щоб назад тебе впало.

Кинув Зноско дзеркальце назад, а вітер великий був і те дзеркальце наперед переніс. Розляглось перед ними безкрає озеро. Стали хлопці. Що робить, не знають: спереду озеро, ззаду вже на обрії відьма показалася.

 Стели швидше рушник на воду!  кричить до Зноска кінь.

Послав той рушника і став через озеро міст. Помчали по ньому хлопці: з одного кінця вони з мосту на берег зїжджають, а з другого відьма на міст вїжджає. І як була вона посередині озера, обернувся Зносків кінь та як дмухне на озеро! Загорілась вода в ньому, і згоріла відьма з усіма слугами. А хлопці в доброму здоровї додому доїхали.

Тепер вони вже видумувати перестали і одружилися кожний, як йому Бог дав; і хоч жінки їхні з різних родин були, а між собою не сварились. Так вони й досі щасливо живуть, і старі батьки при них.

Казка про Iвашечка і про відьму

Як був собі дід і баба, а в їх одна порада синок Івашечок. От Івашечок і каже:

 Зроби мені, тату, човничок і веселечко я поїду рибку ловить.

От батько і зробив йому човничок і веселечко.

От Івашечок сів і поїхав рибку ловить. А мама його вийшла на бережок та й кличе його:

От він почув материн голосок та й каже:

От човничок і приплив до бережечка.

От його мама накормила, і напоїла, і сорочечку білесеньку наділа, та й каже:

 Пливи рибку ловить, та гляди, щоб тебе відьма не вхопила.

А відьма стояла під кущем, та й підслухала.

От мати Івашечкова пішла додому, а відьма вийшла на бережок та й почала кликать Івашечка:

От Івашечок і каже:

От відьма скільки не звала Івашечка, так ні він замітив, що не мамин голосок, та далеко од неї поплив.

От відьма пішла до коваля та й каже:

 Ковалику, ковалику, скуй мені такий голосок, як у Івашечкової матері, а як не скуєш, то й тебе зїм!

От ковалик і скував їй такий голосок, як у Івашечкової матері.

От відьма і пішла знов на бережечок та й зачала знов кликать:

От Івашечок як почув, що такий голосок, як у його мамки, та й каже:

От відьма і пішла знов на бережечок та й зачала знов кликать:

От Івашечок як почув, що такий голосок, як у його мамки, та й каже:

От човничок і приплив до бережка, а відьма його хвать! Та й понесла додому. А у відьми дочка Оленка. От відьма і каже:

 Дочко Оленко, затопи у печі та ізжар цього Івашечка, а я піду та куму позву, та зїмо його.

От Оленка затопила в печі та й каже:

 Ну, Івашечку, сідай на лопату.

От він що сяде, то все не так то набік, то що.

От Оленка і каже:

 Ти не так сідаєш!

А Івашечок і каже Оленці:

 Ти сама перша сядь на лопату, а я подивлюсь, як ти сідаєш, та тоді і я так сяду.

От Оленка здуру і сіла на лопату, а Івашечок її бух у піч! Та й заслінкою закрив, а сам вибіг надвір, та ізліз на високого дуба, та там і сидить.

От відьма прийшла і привела куму у хату та й каже:

 Де се моя Оленка дівалась? Мабуть, побігла на улицю. Ану, подивиться в піч, чи вона спекла Івашечка!

От подивилась у піч, а там Оленка спеклась, а вона не вгадала та й каже кумі:

 Вже спікся Івашечок. Сідай, кумо, за стіл.

От тоді вийшли на гору та й зачали качаться.

От качаються та й приговорюють:

 Покотюся, повалюся, Івашечкового мясця ізївши!

А Івашечок сидить на дубі та й каже:

 Покотіться, поваліться, після Оленчиного мясця ізївши.

От відьма і почула та й каже:

 Що се таке, кумо, неначе каже: покотися, повалися, Оленчиного мясця ізївши?

А відьмина кума і каже:

 Та се тобі, кумо, так учулось.

От знов:

 Покотюся

А Івашечок сидить на дубі та знов каже:

 Покотіться, поваліться, після Оленчиного мясця ізївши.

От вони зирк на дуба та й побачили Івашечка та й кажуть:

 Ой, лихо! Се він нашу Оленку спік!

Та як почали дуба гризти та зуби й поламали.

От і пішли до коваля та й кажуть:

 Ковалику, ковалику, скуй нам такі зуби, щоб дуба перегризти, а як не скуєш, то й тебе зїмо.

От він і скував їм кріпкі зуби.

От вони прийшли і зачали знов дуба гризти, а Івашечок сидить на дубі та й плаче.

От летять гуси. Івашечок і кличе гусей:

От гуси йому й кажуть:

 Нехай тебе задні замазані візьмуть.

От він сидить та й плаче, а відьми вже дуба вважай перегризли. От летять задні замазані.

От Івашечко сидить та знов кличе:

От вони його і взяли на крилята і понесли до батенька.

От тільки вони його узяли на крилята, а відьми дуба і перегризли, а дуб, як упав, а вони зирк! Аж нема Івашечка.

 Де він? Де він?

А він у гусей на крилятах і кричить:

 Осьде я! Осьде я!

А відьми й кажуть:

 А!.. Догадався, утік!

От гуси принесли Івашечка до батенька та й посадили на хаті.

От мамка Івашечкова садове діток обідать та й каже:

 Оце тобі, синку, ложечку, а оце тобі, а оце, якби був Івашечок, так оце б йому.

А він сидить на хаті та й кричить:

І мені!

А мама його і почула, та як вискоче надвір, та як угледіла Івашечка:

 Відкіль се ти взявся, мій синочок?

От він їм і розказав, як його відьма ухватила та як хотіла спекти,  і усе, усе розказав.

Про бідного Івана і Премудру Дуляну

Жив один Іванко. Був без батька, тому дуже рано почав журитися за хліб. Ще малим ходив на полювання і навчився добре стріляти із лука. Якось вертався він із хащі, а не вбив нічого. Бачить, стара бабка несе молоко. І подумав собі так: «Не застрілив я жодної звірки, але якщо потраплю з цього місця у бабин пивник то я таки ще добрий стрілець!» Івачко нараз узяв ціль, і у бабиній руці лишилося від глека одне вушко. Стара його лає:

 А бодай ти тоді оженився, коли за тебе вийде Премудра Дуляна!

 А бодай ти тоді оженився, коли за тебе вийде Премудра Дуляна!

Іван на те не давав нічого. Але настав і для нього час одружуватися. Леґінь пересватав довкола сім сіл жодна дівка за нього не йде.

Бідний Іван купив собі коника.

 Мамко, я мушу пошукати Премудру Дуляну. Може, вона десь і є на світі.

Їде, їде уже й коник здох. Помалу рушив пішки. І дістався аж до того краю, куди птахи не долітають, сонце не догріває. Та ще йшов і йшов.

Раз дивиться у хащі стоїть хижка. Вона така маленька, запала у землю, що ледве її видно. Зайшов у хижці дідо. А він такий старенький, що вже замітає долівку бородою.

Іван красно поклонився дідові:

 Добрий день вам, няньку старенькі!

Дідо підняв повіки, подивився на хлопця і каже:

 Доброго здоровя тобі, синку. Мені вже двісті і пятдесят літ, але такої доброї душі я давно не видів. Куди ти йдеш, синку?

Іван розповів:

 Шукаю свою суджену Премудру Дуляну, а не знаю, де її знайти. Чи не поможете мені?