Взяв гінець, завіз, дав Додонові.
А вона йому пише: «Милий і дорогий мій Додон, я тебе любила і люблю. А Гвидона я не люблю, віддав мене батько силою. Я три роки терпіла, більше терпіти не можу».
Додон їй написав: «Ти підлаштуй так, щоб я міг його де-небудь знайти і вбити».
Вона зразу ж написала другого листа, призвала гінця і послала. Пише йому: «Я Гвидона вишлю в ліс».
А в старі часи такі були князівства: місто, а кругом міста проведений канал, наповнений водою, річка і на всі чотири сторони ворота і мости. Хочуть кого впустити в місто ворота відчиняють і міст опускають. А ні (ну, коли там нападав хто) ворота замикаються і міст піднімається.
От вона вислала свого чоловіка. А як вона його вислала? Хитрощами! Вона було все прикидалася слабою, а коли Додон їй передав, що «візьму тебе заміж», так вона зробилась здорова й весела. А перед Гвидоном хвора. Прикликала чоловіка й сказала:
Чоловіче мій, знаєш, у мене була ворожка й ворожила мені про мою хворобу. Загадала такі ліки: щоб ти, мій чоловік, виїхав у ліс і своїми руками вбив дике козеня, розрізав і витяг у нього серце, привіз додому і мені сам зварив. І як я його зїм, тоді буду здорова.
Князь Гвидон нічого й не подумав лихого. Сам був мисливець. Призвав слуг, осідлали коня, взяв з собою одного провожатого, сіли верхи і помчали до лісу.
Тільки вони виїхали з двору, а вона зразу ж наказала підняти мости і замкнути всі ворота. А сама вийшла на башту (була така башта, щоб було видно кругом) і дивиться. Дивиться й дивиться, баче чоловік поїхав у ліс, гониться там за дичиною. Коли це князь Додон з військом летить прямо туди за Гвидоном, у ліс. А вона все дивиться. Бігали вони, поки знайшли, де Гвидон. Гвидон же тільки з одним провожатим, а у Додона сотня душ озброєних. Побачив Гвидон давай тікать, а ті давай ганятися за ним. Тікав Гвидон прямо до перших воріт, до першого моста. Прибіг міст піднятий, ворота замкнені Гайда до других! Пригнавсь до других, і там так. Обїхав він кругом всього міста всюди ворота були замкнені і мости підняті. Тоді він з розгону кинувся в річку, а Додон зверху давай стріляти. Та там і вбили його.
Зразу ж княгиня веліла відкрити ворота і спустити мости. Відчинили, мости спустили, Додон з військом урочисто вїхав у місто, музику наперед, і почали гостювать, гулять.
А Бові Королевичу було три роки. От вони там стільки гуляли, Додон захотів побачити її сина, говорить:
У тебе ж є син, здається, його звуть Бова Королевич, як би його побачити?
Вона приказує нянькам:
Ану ж бо, приведіть Бову Королевича!
А Бова Королевич уже почув від няньок, що мама зробила недобре діло, заховався і не схотів бачити Додона. Потім пішли няньки і мамки, почали його силою тягти, але нічого не могли зробити. Він, хоч і три роки мав, а такий міцний був, як ті богатирі. Все ж притягли його силою. Він тільки глянув раз на Додона, а потім вирвався і втік. Уже мали його знайти, Додон розсердився, відчув, знаться, недовіря пасинка, зрозумів, що він уже проти нього стоїть.
От Додон живе і все думає: «Як би знищити того Бову?»
Одного разу прокинувся і говорить жінці:
Знаєш, що мені снилось цю ніч? Такий сон страшний, що я боюся з тобою жити. Якщо ти Бову Королевича не вбєш, то я тебе покину. Мені снилось, що я їхав десь полем верхи, а напроти мене Бова Королевич. І як налетів на мене, то так і нашпилив списом заколов. Я боюсь, щоб цей сон не справдився, тому зведи Бову з світа, інакше я тебе покину.
Що робить? Жалко їй сина. Але ж любить Додона. От вона й говорить:
Знаєш що, убить своїми руками, пролить кров сина гріх, жалко. Давай я посаджу його в темницю, будем держать його без їжі, нехай він з голоду помре.
Ну, давай!
Посадили Бову в тюрму. Сидить він там день, два А все-таки їй жалко було сина. Призиває вона няньку, була в неї така, називалась Дівка-Чорнявка. От вона призвала Дівку-Чорнявку, дала їй хліба й до хліба і каже:
На, увечері, як буде темно, занеси як-небудь і передай Бові Королевичу.
Взяла та нянька (а вона сильно любила Бову Королевича, хотіла його визволить) і занесла все в тюрму. Він почав просить її:
Як будеш виходить, відчини тюремні двері і замкни ворота у двір княжого двору, то я втечу.
Вона відчинила і замкнула ворота. Вночі, як стало темно, Бова вискочив і давай тікать. Брав він путь прямо до моря. Біг він, біг, поки зморився, впав і заснув. Йшли рибалки ловити рибу і знайшли сонного хлопця. Подивилися такий красивий, хороший хлопець.
Давай заберем його з собою!
Забрали його і пішли до моря ловити рибу. Якраз плив корабель. Плив, плив і пристав до берега.
Що там у вас? Риба є на продаж? питають.
Є! відповідають рибалки.
Ті прийшли, як глянули на того хлопця, так і кинулися:
Продайте нам його!
А тим рибалкам що, де гроші взять? Краще хлопця продать Купці дали добрі гроші, і рибалки продали Бову.
Сів Бова Королевич на корабель, і попливли.
Пливли вони, пливли, поки допливли до одного міста. У тому місті княжив князь Зіндзівей Андронович. Мав дорослу дочку. А в стародавні часи так було: корабель на пристані стає біля міста, і хто там княжить, князь який, чи що, посилає послів: «Ідіть подивіться, що на кораблі на продаж є і що вони купують?» Знаться, торгівля. У них купувати, а своє продавати.
От так пішли люди і від князя Зіндзівея Андроновича. Прийшли на пристань і як глянули на Бову Королевича, то й забули, чого їх князь послав туди. Тільки на Бову дивились і дивились.
Як вернулись, питає князь:
Що там є?
А вони тільки за того хлопця і розказують:
Такий хлопець, такий хлопець, такий хлопець!
А дочка князева як почула, та:
Гайда, поїдемо побачимо!
Зразу ж князь узяв дочку, поїхали. Як побачили Бову Королевича, то й самі забули за все. І причепилися до команди корабля:
Продайте нам його.
Ті не хотять, а ці:
Ні, продайте, бо арештуєм корабель.
Ну, ті вже не мали що робить, продали Бову Королевича князеві Зіндзівею Андроновичу.
От той князь із дочкою ведуть Бову Королевича до себе та й питають:
Як тебе звуть, хто ти такий, якого роду?
А він не признається, тільки каже:
Батько мій музика, а мама прачка.
Та ці знов його випитують:
Якого ти роду, хто ти такий, чий ти?
Батько мій музика, а мама прачка.
Ну, каже князь, якщо ти простого роду (а Бова уже виріс, стало йому пять років, а здоровий, як дорослий чоловік), то я тебе поставлю старшим на стайні, будеш там коням лад давати.
А він думає: «Це мені й треба, я буду собі коня шукать по своїй силі».
От побув він там на конюшні, роздивився, усе взнав, знайшов собі коня.
Почалася війна.
А раніше так бувало: коли який-небудь сусідський князь хоче взяти у другого князя заміж дочку, то присилає листа, пише:
«Дай твою дочку за мене заміж, а ні зараз прийду і військом завоюю, заберу силою».
От присилає і до Зіндзівея Андроновича листа один князь, на прізвище Духопер. А в тім листі просить: «Віддай свою дочку за мене заміж, а якщо не віддаси, то прийду з військом, розібю твоє військо, заберу твою дочку заміж силою».
От пішов князь Зіндзівей, засмутився, питає дочку:
Що будем робить? От так і так.
Вона:
Н-ні! Ніяк! Ніяким родом не хочу, не йду! (А їй уже Бова сподобався. Хоча він молодий, а красивий, здоровий!)
Той Духопер як прочитав листа, що не згодна дочка йти заміж за нього, враз зібрав своє військо, прийшов, оточив місто і давай викликать виходь на бій (викликать трубою, що називалась бараній ріг).
Зіндзівей зібрав своє військо, вийшов проти тих, а його дочка з Бовою Королевичем вилізли на башту й дивляться.
Почали битися. Раніше не було ще вогнепальної зброї, тільки руками билися, різні шаблі були, навіть сокири. Брали в руки що попало й билися.
Почали битися. Баче Бова Королевич, що вже ті війська душать ці. Він розсердився і каже:
Я піду на поміч!
Вона не пускає:
Куди ти підеш? Ти ще малий, чи ти битися вмієш?
Піду!
Вона не пускає, а він виривається. Вирвався від неї силою і подався вниз. Прибіг на конюшню, кінь у нього вже є. Нема чим воювати нема шаблі, нема меча. Була мітла така з терну звязана дротом міцно. Він схопив у руки ту мітлу, сів на коня і полетів.
Як вилетів за місто, як почав тією мітлою направо і наліво: махне так і лежать, махне так і лежать! Пролетів напрольот те військо Духоперове і всіх положив зробив дорогу. Повернув коня назад і другу дорогу проклав. Ті бачать, що нема де дітися, злякались і навтіки! Ці за ними. Розбили, розігнали те військо.
Тоді вже як побачив князь Зіндзівей Андронович, що зробив Бова Королевич, хлопець, батько якого музика, а мама прачка, стрів його з музикою і питає:
Скажи правду, хто ти такий?
Батько мій був славний хоробрий князь Гвидон, а мама Мілітриста Кірбітовна, а я Бова Королевич.
Ага! Он хто ти, хлопче!
Привели його з музикою.
Так минуло день-два чи й три другий князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Віддай дочку заміж, а ні, то розібю твоє військо і силою заберу».
Ага! Он хто ти, хлопче!
Привели його з музикою.
Так минуло день-два чи й три другий князь, ще й богатир, присилає знову листа, пише: «Віддай дочку заміж, а ні, то розібю твоє військо і силою заберу».
Цей князь був богатир, і батько в нього ще був живий, сильний цар Султан Султанович. Син же називався Маркобрун Султанович. Мав він сильне військо і сам був дужий: голова в нього як пивний казан, між очима пятдесят сантиметрів, а очі були, як сито, здорові.
От як прислав він листа до князя Зіндзівея, то всі перелякались. Тільки одна дочка князева не злякалась, бо вже знає, що Бова Королевич богатир над богатирями, розбив Духоперове військо, вже вона й не боїться. Відмовила відразу й тому.
От той Маркобрун зібрав свої війська, вийшов напроти, ну куди ж там воювать?
А Бова Королевич в кладових свого князя знайшов собі богатирський меч, кінь уже в нього є.
Тільки ті війська почали цих душить, так він як узяв меч, як сів на коня, як вилетів напроти, і прямо до того князя-богатиря, та так його навпіл і розрубав. А потім почав його війська чистить, розбив, розігнав.
А в першого князя, Духопера, був дід чаклун. Уже як Бова Королевич розбив ці війська, той чаклун і каже своєму князеві:
Знаєш що? Чим ти мене нагородиш, коли я зроблю так, що ти візьмеш дочку Зіндзівея за себе заміж?
Він каже:
Як так? А Бова Королевич?
Я його вишлю!
Ну, все тобі буде, тільки зроби!
Зразу ж той чаклун написав листа до батька богатиря Маркобруна Султановича, пише:
«Цей, що дає тобі листа, той самий, котрий убив твого сина-богатиря і розбив його військо. Візьми його і зроби з ним що хочеш».