Да Пішов на хитрість!
Потім з тим листом пішов, уліз до князя Зіндзівея Андроновича в будинок, прямо в спальню, де князь спить, зробився чистим князем Зіндзівеєм (перевернувся на нього). І вийшов з його спальні якраз, коли всі спочивали. Виніс того листа, викликав Бову Королевича і сказав:
На цього листа, завези до царя Султана Султановича.
Бова подумав, що його просить саме князь Зіндзівей Андронович, якому він служить. А то був чаклун.
Узяв Бова Королевич листа, свій меч, свого коня, сів і поїхав.
А той чаклун зробився пташкою і полетів уперед.
А до того царя Султана Султановича треба було їхати через пустелю. І той чаклун знав, що там буде така спека, що Бова Королевич шукатиме, де напиться води, а він його напоє сонними краплями. Той засне, а цей забере коня і меч.
Так і сталося. Полетів чаклун пташкою уперед, у пустелі знову зробився старим дідом, сів і сидить під деревом. Дерева навіть і не було, так тільки, пеньки сухі. А Бова Королевич до того вже хотів пити, що не знав, де води шукати. Дивиться якийсь дід наче щось пє там, він до нього. Прилетів і почав просить:
Дідуню, я бачив, наче ви щось пили, нема у вас водички напиться?
Є, є, синку, є!
Витягає й дає йому.
Тільки він напився (а то були сонні краплі), так відразу ж захотів спати. Зліз з коня, ліг і захропів.
Чаклун забрав у нього меч, забрав коня. Коня завів до свого князя Духопера і сказав:
Як не віриш, от кінь Бови Королевича. У тебе на стайні хай стоїть. Тепер можеш іти, Бови нема.
А меч той узяв (він таки Бови чогось боявся), і затяг до цього самого царя Султана Султановича в тюрму, і поклав в один куток (він знав, що Бова Королевич там буде сидіти і після цього знайде той меч).
От Бова Королевич прокинувся: коня нема й меча нема, що робити? А наказ треба виконати.
Пішов він пішки. Ішов, поки прийшов. Прийшов, приніс і подає царю Султану Султановичу листа.
Той узяв, як почитав, та як закричить:
А-а-а!
Та до своїх слуг:
Забрать його і на шибеницю! Він мого сина-богатиря вбив, військо моє розбив, забрать його і на шибеницю!
Відразу схопили Бову. Добре, що не закували, не звязали рук. Так воїни з шаблями, з мечами взяли його і повели. А шибениця була там край міста.
Вели, вели, вели. Дивиться Бова, вже край міста, вже шибениця стоїть. Думає: «Що ж це мене так карають, за що? Хто? Невже ж це сам князь мій звелів? А його дочка так мене любила І, знаться, послали мене, щоб тут повісили Та невже ж я дозволю, щоб мене повісили?»
Як скочив на одного воїна, як вихопив шаблю, як почав усіх рубать! Порубав усіх і давай тікать.
Тут дали знати царю Султану Султановичу, вислали знову військо, догнали Бову, схопили, привели назад.
А в Султана Султановича теж дочка була. Як побачила Бову Королевича зараз розтанула геть! І каже своєму батькові:
Тату, нащо вам його вішати? Вже все рівно ваш син, а мій брат не вернеться, раз він його вбив. Військо так само. А як він такий сильний богатир, візьмемо його до себе, нехай буде нас захищать, коли хто-небудь нападатиме (вона вже вирішила, що вийде за нього заміж).
Ну, цар подумав: «Нехай буде так».
Гайда, ну, бери його до себе!
От вона взяла його до себе і почала йому щось за заміж говорити. Він як почув за заміж, та й каже:
Я зовсім не знаю, що це таке жениться і що це таке заміж, я ще молодий, мені не до цього.
Вона побачила, що він відбивається, пішла до батька і каже:
Візьміть, тату, і посадіть його в тюрму (не сказала «вішайте», а «в тюрму»). Вона думала: «Схожу до тюрми, як він і звідти не захоче мене взяти, скажу тоді вже батькові: «вішайте його, чорт з ним!»
От взяли його, посадили в тюрму. Сидить він. Пішла вона до тюрми і знов питає:
Ну, що, Бова Королевич, ти нічого не надумав? Чи не краще взяти тобі мене заміж і царювати? Зараз мій батько половину царства тобі передасть.
Іди, каже Бова, до чорта зі своїм царством, зі своїм батьком!
Вона розсердилася, пішла й сказала своєму татові:
Тату, візьміть його, повісьте к бісу!
От і послав цар військо:
Ідіть, каже, заберіть його, поведіть і покарайте.
От він чує, що вже йдуть війська забирать його, почав по тюрмі бігать, дума: «Хоч би яку-небудь палицю знайти» Побіг. Мацнув один, другий куток, третій знайшов меч. Дивиться заіржавлений, а наче схожий на його меч. А його меч називався меч-кладенець.
Неначе мій меч-кладенець!
Подивився ще:
Мій! Тільки що заіржавів. Як же він сюди потрапив? (А то ж чаклун затяг його).
Схопив він свій меч, сів біля дверей, чекає.
Відімкнули двері, йдуть: дзінь, дзінь.
Один тільки увійшов, а Бова:
Трр-а-ах! зарубав.
Іде другий.
Трр-а-ах! зарубав.
Скільки було, всіх перерубав, сам вискочив і хода! І прямо до моря тікає.
Тут, поки царю розповіли, що сталося, Бова знову усіх перебив і тікає. Поки цар зібрав військо і вислав за ним, він добіг до моря. А біля моря якраз стояв корабель. Він ускочив на той корабель, підняв меч і закричав:
Скоріш відпливайте, а то всіх перерубаю!
Враз корабель підняв вітрила і подався.
Тут від царя військо почало бігти, а корабель уже пішов. Бови нема
Пливе Бова, пливе, пливе й пливе. От припливає якраз до того Духопера, де чаклун живе.
Рибалки на човнах пливуть, рибу ловлять. Він питає:
Що це за місто?
Це місто князя Духопера, а в нього весілля завтра буде.
А яке весілля?
Він Зінзівея Андроновича дочку забрав. Розбив його військо і силою забрав. І от завтра має бути весілля.
Добре, каже, попав. Ну, візьміть мене на човна й вивезіть на берег. А корабель може пливти куди завгодно.
Ті взяли його в човен, вивезли на берег.
А з берега, прямо від берега до міста, ліс був сильний, треба йти через ліс.
Іде Бова Королевич тим лісом у місто побачити, де там його наречена. Іде, іде, коли назустріч дід. Дивиться той самий чаклун, котрий у нього забрав коня й меча. Він як схопить того діда:
Ах ти, собачий син, ти, каже, в мене коня й меча забрав!
Як узяв, як кинув його вгору!
Той тільки мельк-мельк долетів угору, потім летить назад та кричить:
Ой, злови мене, не дай вбитися! Я тобі всю правду скажу.
Він його піймав раз, здушив його, дав йому одного щигля, аж очі на лоб вискочили. І знов як кине його другий раз угору. Він знову летить і кричить:
Злови мене, не дай убитися, я тобі все розкажу.
Він знов зловив його, придушив добре і каже:
Ну, говори, де мій кінь?
Стій, каже чаклун, я тобі раніше скажу. Бачиш, якби я за тебе не думав, мав би ти свій меч? Чий він у тебе, чи не твій?
Мій.
Якби за тебе не думав, хіба б я заніс тобі меч туди? А таки виходить, я не хотів, щоб тебе повісили, поклав тобі меча, щоб ти порубав ті війська, котрі тебе вішати мали.
Правда, є меч. Ну, тепер скажи, де мій кінь?
Твій кінь тут, у князя Духопера на стайні стоїть.
А моя, каже, молода де?
Тут, каже, в нього. Він завтра збирається робити весілля. От у мене є три пляшечки, я тобі дам ти підеш і все зробиш, тільки залиш мене живим. Ось ця пляшечка, каже, з водою. Як умиєшся з неї зробишся такий дід, як я, всі, подумають, що це я прийшов, чаклун. А ось ця, друга, як умиєшся, так зробишся таким, як ти є, Бова Королевичі А ця, третя, сонні краплі. От підеш, твоя молода зараз у саду гуляє, а князь Духопер спить. Ти підеш до неї, даси їй оцю пляшечку з сонними краплями, признаєшся, що це ти, або скажеш, що бачив Бову, чи що. Скажеш, що як сяде вона з Духопером їсти, нехай піділлє йому цих сонних крапель, і він засне на сім діб. А ти хоч що хоч, те й роби.
От він умився з першої пляшечки і зробився дідом, таким самим, як той чаклун, і пішов. Іде, іде, дивиться його наречена ходить, а він іде позаду та гукає:
Підождіть, підождіть трішки, бо я заморився, я вам розкажу щось про Бову Королевича.
Як сказав «про Бову Королевича», вона відразу:
Що? Де? Де ти чув? Де ти бачив Бову Королевича?
Я з ним, каже, разом в тюрмі сидів.
Де в тюрмі? Підійди ближче!
Він тоді підійшов, почав говорить:
Тихо! Я сам Бова Королевич, тільки я вмився водою вашого чаклуна і зробився таким як він. На тобі ось другу пляшечку і біжи. Як сядеш з Духопером їсти, напої його цими сонними краплями, і він засне на сім діб, а ми тоді поїдемо прямо до твого тата.
Вона взяла пляшечку і пішла до Духопера. От прокинувся її «молодий», сіли їсти, почали пити. Тільки він відвернувся, вона підлила йому в склянку сонних крапель.
Він як випив, перекинувся захропів.
Вона тоді вийшла, Бова Королевич зараз за коня (сам дідом все сидить), її попереду посадив, і помчали, їдуть, їдуть, аж раптом:
А де ж Бова Королевич?
Х-хе! Стій, тпру, спинив коня.
Зараз зліз, витяг пляшечку, вмився і зробився Бовою Королевичем. Сіли і поїхали прямо до її батька, до князя Зіндзівея Андроновича.
Приїхали. Батько як побачив, з радості і плаче, і сміється
Зараз весілля зробили, погуляли там добре.
Пожили скільки, а потім Бова Королевич говорить:
Ну, тепер я піду розквитаюся зі своїм батьком другим, спитаю його, за що він мого батька вбив. Спитаю свою маму, де ж мій тато, а потім знов приїду сюди.
Сів Бова Королевич на коня і поїхав до своєї мами в гості. Тільки приїхав, зараз князя Додона (так, як тому й снилося) зарубав. Хотів і свою маму вбити, та вона впала на коліна, плакала й просилась.
Передала мати йому все царство. Заволодів Бова і тим, і тим царством, царствує собі, живе-поживає та добра наживає.
Царевичі Васильки
У одного царя був син. Цар був старий, тому вирішив він сина оженити і віддати йому царювання. Так і зробив. Синові присягли, і він став царювати.
Царський палац був коло моря, і молодий цар з жінкою полюбляли на човні по морю прогулюватися. Та одного разу пішла цариця до моря без чоловіка, але із служницями, і сіли вони на човен утрьох. Служниці взяли весла, управляють і їдуть. Раптом, коли трохи відїхали від берега, човен перекинувся, і служниці потопились. А цариця перетворилася на качку і полетіла поверх води над морем.
То чарівниця човен перевернула, а сама перетворилася на царицю, прийшла до царя і каже:
Нещастя яке трапилося! Перекинувся човен у морі, так я випливла, а служниці потонули.
От і живе цар з нею, як зі справжньою жив, він і не здогадується, хто вона. Та куди цар не їде, його справжня жінка качкою стає і летить за ним.
Одного разу їде він широким шляхом, а вона наперед полетіла, спустилася, стала знов жінкою і народила двох синів. Поклала їм по голубячому яєчку кожному під праве плече і сказала: