Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
Аби гроші гріха не буде
Жив собі піп. Та такий-то вже ласий на гроші був, що й не сказати. Ось одного разу в пана здохла собака. А той пан багатий був і любив собаку, як самого себе.
Подумав пан, поміркував і вирішив: «Похороню я свого любимого пса з попом та ще й коло церкви, на цвинтарі».
Узяв торбу грошей і до попа. Так і так, мовляв, хочу, щоб ви собаку похоронили коло церкви з молитвами, як християнина.
Піп розгнівався, затупав ногами.
Бог за це вас покарає!
Тоді пан усміхнувся лукаво і показав попові торбу грошей.
Піп аж слину пустив, угледівши стільки грошей.
І не подобає коло церкви собаку хоронити, промимрив піп, жадібно поглядаючи на гроші, та що зробиш, грошей жаль!
Зізвав піп півчу, і похоронили собаку коло церкви, як пророка якого. Минув місяць, а може, й більше, як до попа дійшла чутка: із синоду має приїхати сам владика оглядати його церкву.
Злякався піп. А що, як дізнається владика, що він собаку коло церкви похоронив? Біда буде!
Та й люди подейкують, що він святе місце осквернив.
Піп думає, гадає, а далі й пригадав: недалеко від церкви живе такий собі Іван Нещасний. Метикуватий він на голову. От і пішов піп до нього за порадою.
Увійшов у хату, поздоровкався. А Іван Нещасний тоді цапа годував. Розказав він йому свою біду-горе. Іван усміхнувся, а далі й каже:
Дайте торбу грошей, я поїду до владики, і все в порядку буде.
Попа аж скривило від таких слів. Та що поробиш владика страху нагнав. Заплакав піп кілька раз і віддав Іванові торбу грошей.
Іван Нещасний налигав цапа за роги і пішов з ним у Київ.
Відшукавши владику, Іван Нещасний прямо з цапом зайшов до преосвященного.
Що ти хотів, раб Божий? гнівно запитав владика Івана, вглядівши, що з ним і цап стояв.
Прийшов, владико, почав несміливо Іван, щоб ось оцю тварину в попи посвятили.
Владика аж спалахнув увесь; затупав ногами, заскрипів зубами.
Геть звідси! крикнув не своїм голосом.
Тоді Іван витяг з-за пазухи торбу грошей і показав владиці: дивіться, мовляв. Владика, вглядівши стільки грошей, аж голову в плечі втягнув.
«Аби гроші, гріха не буде» подумав, а далі й каже:
І не подобає цапа в попи висвячувати, та що ж зробиш: грошей треба.
Забрав владика гроші в Івана і висвятив цапа в попи, ще й документ дав.
Привів Іван цапа-попа додому, надів йому хреста на шию і жде парафії.
Через деякий час у село, про яке йде мова, приїхав той самий владика, що цапа в попи висвятив.
Приїхав і того ж дня довідався, що піп коло церкви собаку похоронив. Розсердився, аж побілів увесь.
Ззиває він тоді із сусідніх сіл попів, щоб суд вчинити над цим попом.
З'їхались попи.
Владика й рота розкрив, щоб винести страшний вирок над попом-безбожником, коли почув, як поблизу десь цап замекав.
Глянув і ледве не впав.
А то Іван Нещасний, почувши, що владика скликає всіх попів, і свого цапа-попа налигав за роги, документ у руки і до церкви.
І коли вже Іван недалеко від церкви, владика і вглядів його.
Собаку теж Бог сотворив, заспішив владика глухим голосом, а тому гріха ніякого не буде, як її коло церкви похоронено!
Після цих слів розпустив попів, сів на фаетон і був такий!
Баба і гладущик молока
Випросила собі баба гладущичок молока. Поставила молоко в запічку, а сама сіла коло нього, загнула ноги та й задумалась. «Коли б мені, Господоньку, теє молочко устоялося, то нароблю собі і сиру, і масла. Сир і масло продам та й куплю собі курку; курка яєць нанесе; підсиплю, курчата вигодую, продам та й куплю кабанця. Кабанець виросте, возьму за нього багацько грошей та й куплю конячку; конячку продам, куплю биченята. Запряжу я тії биченята до возика та й буду їхати на ярмарок; а як хто буде мене просити: «Бабко-серце, підвезіть!», то я ногою т-тур».
Баба спересоння сунула ногою в гладущик; гладущик полетів з запічка на землю і розбився в куски, а молочко покотилося білою річкою по чорній землі.
Батько й три сини
Жив собі чоловік, а в його було три сини; найменший був дурний. От як умирав батько, та й сказав своїм синам, щоб вони кожні Різдвяні свята носили йому вечерю. Прийшла черга старшому братові нести вечерю; він узяв цеглину, води та й пішов. Приходить на могилу та й каже:
Тату, вставай, їж вечерю!
Батько встав, погриз цеглини, напивсь води, спитавсь, од якого сина вечеря, та й поліз знову у могилу. Прийшла черга середульшому нести; він боїться та й став просить найменшого брата, щоб той за його поніс вечерю. Середульший брат дав найменшому цеглину й води, той і поніс. Прийшов на могилу та й каже:
Уставай, тату, вечерять!
Батько встав, погриз цеглини, напився води, спитав, од якого сина вечеря, та й поліз знов у могилу. Надійшли треті Різдвяні свята; найменший брат узяв борщу, хліба та й поніс вечеряти батькові. Прийшов на могилу, покликав батька.
Батько наївся та й спитав:
Од якого сина вечеря?
Од найменшого.
Батько тоді як свиснув! Коли це прибігає до його три коні, такі гарні! Батько вирвав з їх по волосинці, дав синові та й каже:
Якщо тобі треба буде якого коня, то ти запали з його волосинку, він так і буде.
Син узяв волосинки, поклонився та й пішов додому.
Коли це пішла чутка по всьому царству: хто доскоче конем до царівни (а царівна сиділа у високому теремі), зніме з неї перстень, то той візьме її за себе. Брати повибирали собі коней та й збираються в дорогу. Найменший син попросив і собі кобилу.
Та куди тобі! казали брати, а проте дали поганеньку кобилу. Він виїхав з села, узяв ту кобилу вбив, обідрав шкуру та й кричить:
Сороки, ворони, свіже м'ясо!
Тоді сам вийшов у поле, запалив волосинку, коли прибігає до його сивий кінь. Він і каже йому:
Неси мене до царя!
Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені убрання хороше, а собі ще й лучче.
Найменший брат поліз у ліве вухо, а в праве виліз та зробився таким козаком, що й не придумать! Кінь і питається його:
Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи в половину дерев?
Неси в половину дерев.
Кінь як поніс його! Ото нагнали вони братів; найменший брат і кричить:
Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати йому й послали сіряки. От розігнався кінь, як стрибоне! Підскочив до половини терема та й назад. Люди аж роти пороззявляли.
А брат найменший приїхав додому, поліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як і був, прийшов додому та й сидить за грубою. Приїхали й брати та й хваляться:
От так плигнув, до половини терема!
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
Може, то я?
Брати аж за животи беруться та сміються. Дурень і поліз знов за грубу.
Стали збираться брати вдруге.
Дайте й мені кобилу, і я поїду! просить дурень.
А та ж де? спитали брати.
Здохла!
Брати засміялись та й дали йому другу кобилу. Дурень убив і ту, обідрав шкуру та й кричить:
Сороки, ворони, свіже м'ясо!
А сам вийшов у поле, запалив волосинку, до його й прибіг кінь гнідий. Дурень і сказав йому:
Неси мене до царя!
Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь та бери мені гарне вбрання, а собі ще й краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком! Кінь і питає його:
Як тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
Неси поверх дерев!
Кінь і поніс його поверх дерев. Нагнали вони братів, дурень і кричить:
Гей, ви! Простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав.
Брати й прослали сіряки. От розігнався кінь, як стрибнув, на сажень до царівни не доплигнув, тоді назад і вернувсь.
Як приїхав найменший брат додому, вліз коневі в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був і перше; прийшов додому, заліз за грубу та й сидить. Прийшли брати та й хваляться тим, що бачили.
Може, то я? сказав дурень з-за груби. Брати тільки засміялись.
От збирались брати і втретє. Дурень і собі попросив кобилу.
А та ж де? спитали брати.
Здохла!
Вони дали й третю кобилу. Дурень обідрав з неї шкуру й кричить:
Сороки, ворони, свіже м'ясо! та й кинув.
А сам вийшов у поле та й запалив волосинку, до його прибіг вороний кінь. Дурень і сказав йому:
Неси мене до царя!
Кінь каже:
Пане мій милий, пане мій любий! Лізь у ліве вухо, а в праве вилізь, та бери мені убрання хороше, а собі ще краще!
Дурень поліз у ліве вухо, а в праве виліз таким козаком, що й Господи! Кінь і каже йому:
Як же тебе, пане, нести: чи поверх дерев, чи до половини дерев?
Неси поверх дерев!
Неси поверх дерев!
Кінь як поніс його вище лісу, нижче хмари. От догнали вони братів; дурень і кричить:
Гей, ви, простилайте сіряки, щоб кінь копитів не помазав!
Брати й попростилали сіряки. От кінь розігнався, як стрибонув, доскочив до царівни. Найменший брат узяв у неї перстень, поцілував її та й поїхав назад. Як приїхав додому, поліз коню в праве вухо, а в ліве виліз таким дурнем, як був перше, прийшов додому та й заліз за грубу. Приїхали й брати та й балакають:
От так плига! Він хороший, та й кінь до його!..
Дурень виткнув голову з-за груби та й каже:
Може, то я?
Чи не згубив ти останнього розуму? засміялись брати.
Дурень і поліз назад за грубу.
Тим часом цар знов послав сказать, щоб збирались до його в дворець усі: й старі, й малі, й калішне. Брати й балакають між собою:
Як нам вести дурня сором; та треба вести такий наказ!
От як зібрались усі в дворець, цар став їх гостити і медом, і вином, усього такого багато! На останнє стала частувать усіх царівна. Частувала вона, частувала, коли прийшла й до дурня; дурень і бере чарку лівою рукою. Вона спитала:
А правою чого ж ти не береш?
Та забив палець.
Ану покажи, чи здорово?
Дурень розв'язав палець, а перстень так і осіяв хату. Царські слуги тоді та того дурня умили, вимили з голови попіл, причесали, він і оженився з царівною, та й живуть собі!
Батько та син
Був собі батько, а в нього один син. От як став батько вже старий, так перестав його син поважати і жаліти так, як слід старого батька.
Одного разу почали вони молотити, і син на снідання нарізав беззубому батькові самих шкуринок, а собі брав м'якушку. Встав батько з-за столу голоднісінький, одначе пішов-таки молотити.
Як стало вже сонечко на обід, син і кличе батька обідати.
Підожди, сину, одмовив йому батько, бо ще їсти не хочеться.
Підождав син трохи, а їсти дуже хоче; от він і кличе удруге батька, а батько оп'ять і каже: