І довго треба на ньому сидіти?..
Три тижні, не більше.
Почухався в лисину багач:
А чи не може хтось із слуг на ньому сидіти?..
Чому ні? Але в такому разі вилупиться лише нікчемна шкапа.
Зітхнув багатій і вибрав якнайбільший баклажан.
Що просиш за це?
Сто талярів, ні шеляга менше.
То дорого! скривився багач.
Зате через рік ви будете мати такого коня, що й під цісаря не стидно!
Гаразд, одне яйце беру, заквапився коняр. Якщо вилупиться з нього таке лоша, як кажеш, то я у тебе цілий віз оцих яєць куплю.
Повернувся багатій додому, звелів наймичці принести до його спальні решето й вистелити його гусячим пухом. Потім обережно поклав на м'яке дно заморське яйце і сів, як квочка на сідало.
Тепер ще обклади мене зі всіх боків подушками і перинами, бо мені тут довгенько сидіти, сказав багач оторопілій наймичці. Будеш приносити мені їсти й пити. І нікого не впускай! Говори всім, що я занедужав.
Сидить багач на решеті тиждень, сидить другий та все прислухається, чи не чути іржання лошати Минув і третій тиждень не подає голосу лоша!
«Не обдурив мене той хлоп? стривожився багач. Почекаю день-два»
Але й за три дні не висидів лошати.
Розсердився багач, вхопив овоч, вибіг на город і з усієї сили вдарив ним об землю. А під головкою капусти саме сидів заєць. Сполоханий, він метнувся вбік і щодуху дременув у поле!
А багач подумав, що то і є лоша, та й стрімголов кинувся за ним. Але куцохвостий уже зник з очей.
Багач схопився за голову:
Такого коника я втратив!
Потім довго никав по всіх ярмарках, сподіваючись зустріти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очі
Заяче сало
Їхав пан з кучером Іваном у далеку дорогу. Вони їхали мовчки, але мовчанка обридла. Пан і надумав поговорити. В цей час вискочив заєць. Пан і почав свою розмову з зайця.
От у мене в лісі водяться зайці, тільки не такі, як оце пострибав маленький, а великі. Я з-за границі привіз на розплід. Одного разу я зібрався на охоту, взяв із собою чоловік з десять загоничів. Вони нагнали на мене зайців, а я їх тільки бах! та бах! Тоді я набив їх десятків зо три А одного забив, то такого величезного, як баран завбільшки! Ну, а коли здер з нього шкуру, то було більш як півпуда сала. От які в мене зайці!
Кучер слухав, слухав, а далі і каже:
Но-о, гніді, скоро вже і міст той, що під брехунами ламається.
Почув це пан і каже:
Чуєш, Іване, так от які зайці бувають! Правда, що в нього півпуда сала то не було, а так, фунтів з десять.
Звісно, заєць зайцем, каже Іван.
Ну, їдуть далі, а пан знову до Івана:
От що, Іване, а чи скоро вже буде той місток?
Та скоро вже, пане, каже Іван.
Так от знаєш, Іване, продовжує пан, мабуть, що на тому зайцеві і десяти фунтів сала не було так фунтів три-чотири, не більше.
Та мені що, каже Іван, хай буде і так.
Але проїхали трохи, пан повертівся на місці та й знову:
А чи скоро, Іване, вже той міст буде?
Так, скоро, пане, ось-ось, тільки в долинку спустимось.
Гм, каже пан, а знаєш, Іване, на тому зайцеві і зовсім сала не було сам знаєш, яке на зайцеві сало.
Та звісно, каже Іван, заєць зайцем.
Спустились в долину, а пан і питає:
А де ж, Іване, той міст, що ти про нього говорив?
А він, пане, каже Іван, розтопився так само, як те заяче сало, що ви про нього говорили.
Золота пшениця
Жили собі чоловік та жінка. Такі були бідні, як церковні миші. Мали вони стільки дітей, що й забували, котрого як звати.
Цей чоловік дрова рубав у лісі і тим хліб заробляв.
Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться в болоті застряла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:
Одного разу йшов ранком на роботу і почув крик. З болота хтось кричав і просив допомоги. Бідний чоловік мав добре серце і пішов на поміч. Дивиться в болоті застряла золота карета, а на ній сидить золотоволоса дівчинка. Вона попросила витягти карету. Чоловік поміг витягти карету. Дівчинка подякувала йому і сказала:
Як сонце буде заходити, я привезу вам додому мішок золота.
Попрощався бідний чоловік і пішов у ліс. Працював за двох. Співав, танцював з радощів і все поглядав на сонце. Ще ніколи йому день не був таким довгим, як сьогодні.
Ледве дочекався до обіду. Кинув сокиру і поспішив додому. Коли вже близько був до хати, то почав гукати на дітей, щоб бігли йому назустріч. Жінка теж вийшла з хати і сердито каже чоловікові:
Чому тебе треба зустрічати, коли ти ідеш додому з порожніми руками?
Не з порожніми руками, а з великою радістю, бо щастя несу додому, відповів чоловік.
Тоді попросив, щоб усі сіли навколо нього. І почав розповідати, що рано, коли йшов на роботу, то поміг дівчинці, в якої карета застряла в болоті. Дівчинка пообіцяла привезти мішок золота, як сонце буде заходити. Усі дуже зраділи цій звістці.
Чоловік почав розповідати, де він діне це золото, як буде використовувати його:
Перш за все побудую великий будинок. У тому будинку буде дуже гарна веранда, а на підвіконнях цвістимуть цілий рік різні квіти. Біля хати розведу сад. А в саду розміщу пасіку з бджолами, що приноситимуть лікарський мед. Недалеко у долині буде ставок з усілякою рибою. Жінка і дочки ходитимуть у пишному вбранні, а синів віддам до школи, до вищої науки. Кожен буде займатися улюбленою роботою
Всі уважно слухали, аж роти порозкривали. Як сонце уже мало заходити, батько закінчив. Першою отямилася жінка і сказала, що краще б чоловік додому карету приніс, то знала б, що їхня, а так шукай вітра в полі. Вже і час, а нема золота, і півдня згаяли. Як накинулася на чоловіка, а діти за нею. Мало до бійки не дійшло.
Але в цей час коло їхньої хатини зупинилась карета. З неї виглянула золотоволоса дівчинка і сказала, щоб чоловік швидко йшов забирати мішок золота. Діти почали підстрибувати, а чоловік з радощів стояв на місці, як стовп. Схаменувся лише тоді, коли жінка штовхнула його під бік.
Чоловік ледве зняв з карети великий зав'язаний мішок. А карета в ту ж мить зникла так швидко, якби її вітром здуло. Заніс чоловік мішок до хати. Розв'язав і бачить, що в мішку гарна велика пшениця.
Лиш тепер попав у біду чоловік. Вже не міг далі слухати плачу дітей, крику жінки. Узяв той мішок на плечі і подався геть. Коли відійшов трохи від хати, то, сердитий, порозкидав сюди-туди всю пшеницю. І пішов найнятися десь служити.
На другий рік вернувся додому. Коли став підходити до хати, то бачить, що пшениця виросла, як ліс, а на кожному стеблі великий важкий колос, аж стебло похилилося. І всі колоски виблискують на сонці. Тоді він подумав, що це те золото, яке дівчинка дала. Справжнє і надійне золото.
Дуже зрадів чоловік. І знову, як і рік тому, побіг, гукаючи, щоб ішли зустрічати його. Тепер уже не повірили йому і не вийшли назустріч. Зайшов він до хати і просить жінку та дітей, щоб ішли з ним. Спершу вони не хотіли, потім пішли. Як побачили золоті колоски, що так гарно виблискували на сонці, то дуже зраділи. Діти доторкалися до колосків руками, гладили, цілували їх. І не могли вирішити, що з ними робити.
Чоловік сказав, що спочатку треба все старанно покосити, а потім дочиста помолотити і все золото скласти в мішки. Робили всі з великою охотою й радістю. Не залишали жодного колоска, піднімали кожну зернинку.
І так вони полюбили цю працю. Щороку сіяли золоту пшеницю й збирали добрий урожай. З того часу зажили вони заможно. І більше раділи гарній погоді, урожаю, ніж мішку золота.
Казка без правди
Пішли раз три брати у хащу по дрова. За один день не нарубали дров і залишилися ночувати. Назбирали сухого ріща, аби розкласти вогонь. Айбо забули з собою взять шваблики, та нічим підпалити ріща.
Пішли глядати когось, хто би їм дав вогню. Ідуть і зустрічають старенького діда, що курив люльку. Старший брат каже:
Дідику, будьте добрі, дайте нам вогню.
Я, синку, дам тобі вогню, якщо розкажеш мені таку казку, аби в ній не було правди.
Подумав, подумав старший брат і почав:
Жили собі чоловік з жоною. Мали вони трьох синів, два були розумні, а третій дурний
Овва! перервав його мову дід. Таке могло бути. Не сяку казку мені треба.
Почав свою казку середущий брат:
За царя Тимка, коли була земля тонка, де перстом пробив, там ся води напив. Жили собі дід та баба
Стій! перервав йому бесіду дід. Сяке може бути, що жили собі дід та баба.
Прийшла черга на молодшого брата.
Коли мама хотіла родити няня, та не було у нас муки. Набрав я повні міхи мелаю, беру один міх не можу підняти, беру два не можу підняти, тоді я узяв усі три і зметав на віз. Запряг я у віз мацура та когута і гайда у млин.
Мельника не було у млині, бо пішов на свадьбу його мамки з його мамкою. Думаю собі: «Лишу голову, най дивиться, аби хтось мелай не украв, а сам побіжу за мельником». Іду вулицею і вижу: два ґазди сидять на п'ятьох дубах і молотять ціпами пшеницю. Кажу їм:
Я ще такого не видів, аби зерно вимолочене залишалося на дереві, а солома падала вниз.
Бо так було: солома падала вниз, а пшениця залишалася на стовпах. А ґазди кажуть:
А ми такого не виділи, аби чоловік ходив без голови.
Перевірив руками а у мене нема голови. Вернувся я за головою у млин, а на ній стільки ворон сидить, що її зовсім не видно. Я вхопив сокиру і верг у ворон вони полетіли, а пір'я з них залишилося. Глядаю у тому пір'ю голову не можу знайти. Тоді я взяв і підпалив пір'я. Все пір'я згоріло, і сокира згоріла, лиш голова залишилася та топорище з сокири. Доки я се зробив, сам млин без мельника мій мелай помолов.
Узяв я голову на плечі, зметав міхи з мукою на віз і вертаюся додому.
Привіз муки додому біда: ніяк не годен знести міхи до хижі. Пхаю через двері не влізають, пхаю через вікно не влізають. Що робити? Забіг я до хижі, взяв шило, продірявив стіну і через ту дірку запхав міхи до хижі.
Айбо се ще не все. Треба на хрестини купити м'яса, а де? Догадався я, що збір на небі. Та як на небо вилізти? А тоді якраз місяць був щербатий. «А що, треба зсукати мотуз, засилити за кінець місяця і по тому мотузу вилізти на небо», подумав я собі. Прийшло мені в голову, що мотузок би добре сплести із отрубів. Взяв я сито і почав муку сіяти, та отруби не залишаються. Тоді я взяв сак для ловлі риби і просіяв муку через нього. Висіяв я два міхи отрубів і висукав із тих отрубів мотуз.
Засилив я мотуз за кінець місяця і виліз по ньому на небо.
А на небі народу не пройти: ачей двоє чи троє людей. Купив я у одного телицю. Таку велику, як віл. Узяв я її в жеб і почав спускатися вниз. Вже був близько до землі, аж тут мотуз кінчився. То його птахи потеребили. Що робити? Я почав зверху мотуз прирізувати і внизу надсиляти. Айбо і так не вистало. Та я був вже близько до землі і скочив униз. Айбо що сталося? Я вгруз у землю до пояса. Як вилізти?