Ну, а це ж тобі, жінко, гостинець. Вийма двадцять п'ять карбованців, дає. Жінка як побачила, то аж затрусилась, бо як вийшла заміж, то в неї стільки не було. Повкладали дітей спать і самі полягали. Вранці встали, жінка й каже:
Ну, чоловіче, слава тобі, Господи, то в нас тепер грошенята є, піди ж тепер у місто та купи хліба, купи солі, купи мені чоботи або й собі купи, щоб з нас хоч люди не так сміялись.
Добре, піду.
Пішов. Приходить у місто. Йде вулицею, коли дивиться стоїть купа людей і щось гуторять: «А піду лиш подивлюсь, що там таке». Доходить до тієї купи, питається чоловіка:
Що тут таке, дядьку?
Та це продають волоцюгу.
Якого волоцюгу?
Та чи подушного, чи що, не заплатив та мандрував цілий рік, так його піймали та це продають хто внесе за нього двадцять п'ять карбованців, то той до себе і візьме його І він вже тому одробить ті гроші, що за нього заплатять.
Чому же ви, дядьку, не візьмете?
А куди я візьму? Хіба можна до себе злодіїв приймати? Піди от подивись, який стоїть!
Просунувсь у купу, стоїть здоровий парубок посеред купи і налигачем руки назад зв'язані, а урядники викрикують:
Хто дасть двадцять п'ять карбованців за цього парубка, то нехай бере його до себе, він тому одробить його гроші.
Злодій стоїть, понурившись, та і каже:
Возьміть мене, люди добрі, хто в Бога вірує, я тому одроблю його гроші.
Бідняку жалко стало парубка. «Ану, що Бог дасть візьму його та викуплю: будем удвох робить, чи не луччий піде заробіток».
Пропхавсь аж до урядників та й питається:
А на скільки років цей парубок продається?
На один.
А там?
А там як він сам схоче: схоче служитиме ще, а не схоче одійде од тебе, тоді він уже вільний буде.
Вийняв гроші, оддав:
Так нате ж вам за нього двадцять п'ять карбованців.
Узяли урядники гроші, записали, кому злодія здали на поруки, тоді він розв'язав злодію руки:
Ходім, небоже.
Злодій поклонивсь йому.
Спасибі тобі, каже, дядечку, що тебе Господь надоумив мене викупить.
Пішли. Веде його бідний у своє село, та, дорогою йдучи, зажурився. Злодій і питається:
Чого ти, дядьку, журишся?
Ні, каже, я не журюсь.
Ні, дядьку, журишся.
Чого ж мені журитися?
А того, що ти мене викупив, та ще й злодюгу.
Еге, сину, це правда. А ти знаєш, небоже, що в мене тільки і було, що двадцять п'ять карбованців, та за послідні я тебе й викупив.
Ну, дядьку, не журись.
Ідуть. Прийшли додому. Жінка дивиться у вікно дума собі: «Кого це він веде з собою?» Ввійшли в хату:
Ось, каже, на тобі, жінко, купив.
Що купив?
Та ось, дивись, якого парнюгу.
Та невже ж?
А сама в сльози.
Що ти наробив? Самим нічого їсти, діти з голоду пухнуть.
А парубок сів на лаві та й каже:
Не лайтесь, дядино, не журіться. Спасибі вашому чоловікові, що він мене викупив, а я ваші гроші вам хутко одроблю. Ще таке, що й хліб будете за мною їсти.
Посидів трошки, посидів:
А що, дядино, чи у вас є що вечеряти, чи й ні?
Де ж воно візьметься, хіба ж ви не бачите, що в нас і горшків немає, та ми не знаємо, у чім що і варити.
Посидів той парубок та й вийшов з хати. Коли трохи згодом стукає в двері:
Дядьку, одчини.
Одчинив бідний хату.
А нате лиш, дядьку, оце дітям вечерю приніс.
Коли туди аж він повні приполи усякої харчі держить. Як почули діти про вечерю, так не дали йому й на стіл покласти: хто за сало, хто за паляницю, хто на піч, а хто в запічок Уже й дядина трошки не та стала, одсердилася:
Спасибі тобі, парубче.
Ні за що, дядино, дякувать. Сідайте ось повечеряємо вкупі.
Сіли і повечеряли гуртом, Богу помолились, полягали спати.
Вранці встали:
А що, дядьку, будемо робити? Треба щось видумать, а то без діла б буцімто ніяково.
Та що ж його робить?
Як нема хазяйства, то давайте хоч лісу будемо плести коло двору.
Так хмизу нема.
Ну, так завтра буде хмиз.
Так нема ж грошей.
Та й гроші завтра будуть. А хто це, дядьку, поряд з вами живе?
Не питай, небоже.
А що ж таке?
Це, каже, брат мій живе. А сам аж задихнув.
Такий багатий, та вам при бідності нічого не дає?
Та він і хвіртку замкнув, не то, щоб що давав.
Отакі багаті брати? Е, чекай же, дядьку, він колись буде давать.
Побалакали собі та й пішли в хату. (Надворі балакали.) Тепер уже сіли вечеряти не за голий стіл, уже щось було на столі. Полягали спать. Як уже дядько з дядиною поснули добре, парубок нищечком устав, вийшов з хати, причинив за собою двері, пішов прямо до пана. Забравсь до нього у комору, розбив скриню з грішми, набрав повні сакви червінців та й пішов. Прийшовши додому, пішов на город, вирив яму, закопав сакви з грішми, а трошки грошей поклав собі в кишеню. Пішов у хату й ліг.
Вранці встали, поснідали. Парубок посидів, посидів, а далі вийма з кишені аж цілих сто карбованців:
А нате лиш, дядьку, оце вам за те, що ви мене викупили.
А далі виймає ще сто карбованців:
А це тобі, дядино, щоб ти не лаялася з своїм чоловіком за те, що він мене викупив.
Як побачила вона ті гроші, як гепнеться йому в ноги:
Спасибі ж тобі, мій голубчику!
Та раз, та вдруге, аж очіпок їй з голови звалився. А дядько так уже не знає, що й робити, тільки плечима сова та підцмакує.
Ну, дядьку, тепер поїдемо в город та купимо, чого треба в хазяйстві.
Поїхали в город. Купили шапку, купили пару волів, купили корову з телям, купили віз. Приїхали додому. Стали хазяйнувать потроху.
Багатий брат дивується.
Що це, каже, в мого брата де взялись воли, шкапа й корова?
А жінка каже:
А злодюга навіщо?
Та то злодюга він був колись, а тепер він уже не злодій, бо я чув, що він викуплений.
А де ж вони грошей набрали?
Та про те вже їм знати. Може, в того злодія ще давні гроші є?
А теща каже:
Ось пошліть хлопця, нехай він піде до його дітей гратися: то що діти балакатимуть, то він підслухає, прийде та нам і розкаже.
Оце добре.
Узяли і послали хлопця. Бідний брат думає: «Що це за знак? Ніколи багач не пускав свою дитину гратися до моїх дітей, а тепер пустив». Сіли обідати, посадили й хлопця багачевого за стіл. Погравсь хлопець з дітьми і пішов. Приходить додому, а батько й питає:
А що, сину, що ти там чув?
Нічого, тату, не чув. Грались. Мене дядько й обідать посадив. Борщ був із м'ясом і каша з молоком.
Еге Он що?! Це вже значить годі полову їсти, що торік у мене брав, та молов з житом і їв Тепер уже борщ з м'ясом, ще й каша з молоком! Що ж це воно за знак? Як би його довідатися?
А теща сидить на печі та каже:
Ось як довідатися: ти піди до брата та скажи йому, що прийдуть до мене судді добро моє описувати, так дозволь, брате, нехай моя скриня з грішми у тебе в хаті постоїть, поки я панів одбуду. Та візьми скриню велику, ту, що в коморі, та мене туди замкніть, то я вже почую, що вони балакатимуть.
Оце добре.
Тільки якби чого-небудь туди їсти мені поставити.
Та он вареники ті, що не доїли, так з макітрою і постав.
Винесли з комори скриню, влізла туди теща, поставили їй вареники і замкнули скриню.
Отепер піду до брата.
Бідний брат щось робив надворі; дивиться, йде до нього брат.
Що це за знак? каже. А в самого аж сльози на очах навернулись.
Прийшов, здоровкається:
Здоров, брате.
Здоров, брате.
Здоров.
Боже тобі поможи.
Спасибі. Та ще й руку подав.
А чого я, брате, до тебе прийшов?
Не знаю.
Будь ласкавий, брате, чи не можна до тебе мою скриню з грішми перевезти, бо до мене наїдуть судді описувати худобу, то нехай скриня у тебе постоїть, а завтра вранці прийду й візьму.
Так що ж, нехай постоїть, привези.
Тільки, брате, в хаті постав скриню, бо в сінях страшно становить.
Та поставимо в хаті, вези.
Пішов багач. Привезли скриню і поставили в хаті на самому покуті. Парубка тоді дома не було. Приходить увечері, дивиться скриня стоїть:
Дядьку, що це у вас за скриня?
Та це брат привіз, оддав на сохран, бо до нього судді наїхали худобу описувать. Тільки ніч перестоїть, а завтра вранці прийде брат та й візьме.
Бреше він.
Повечеряли й полягали спати.
Як заснули дядько з дядиною, він устав потихесеньку, узяв макогін, одімкнув скриню, підняв віко, коли баба Він її як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула Взяв вареник з макітри, встромив їй у рот, буцімто подавилась. Замкнув скриню та й ліг.
Коли це вранці іде багатий брат з наймитами.
А що, брате, ціла скриня?
Ціла.
Ну, спасибі тобі, дай Бог здоров'я. А беріть, хлопці, ставте на віз.
Поставили і повезли. Багач йде ззаду та й питається:
Мамо, чули, де вони беруть гроші?
Не озивається.
Мабуть, заснула.
Привезли скриню додому, поставили в хаті, одімкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:
Умерла?! Дивись, жінка, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась Подивись, вареник у роті. Голівонько бідна, що його робить. Треба йти до попа нехай іде ховать. Скажемо, що скоропостижно вмерла.
Прийшов до попа:
Здорові були, батюшко.
Здоров, здоров.
Ідіть ховать мати вмерла.
Та невже? Як це так? Я ж її вчора бачив, мов здорова ж була.
Так вона, батюшко, й сьогодні здорова була, та їла вареники, та за їжею вмерла; іще й вареник у роті оставсь.
Так, може, вона вдавилась?
Та, може, ж і вдавилась. Бог же її зна.
Ну так я прийду і поховаю.
Прийшли і поховали тещу.
Вночі парубок встав, пішов на гробовище, одрив тещу, вийняв з труни, узяв на оберемок, поніс до багатого в двір. Відчинив комору, а в тій коморі в засіках пшениці так що, мабуть, пудів з двісті, така, як золото. Він взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всій коморі; тещу посадив у засік, дав їй лопату в руки, а сам замкнув комору та й пішов. Прийшов додому, ліг спати, буцім нічого не знає. Коли це вранці чує ґвалт по селу. Питається дядька:
Що там таке?
Та там чудасія: багачева теща вночі встала, та прийшла до нього в комору, та й досі сидить у засіці.
А ходім, дядьку, подивимось.
Приходять до багачевого двора, аж у нього повен двір народу, і протовпиться трудно. Багач аж чуб на собі рве гука до наймита:
Біжи, Каленику, до батюшки, хай іде, що хоче, те й робить! Оце послав Господь напасть. Бач, що воно значить, як не своєю смертю вмре.
Побіг Каленик до попа:
Здрастуйте, батюшко.
Здрастуй, здрастуй А що скажеш?
Ідіть до нас, та як можна швидше.
Що таке? Що таке?
Та прийшла баба Параска з того світу. Вчора заховали, а вона вночі прийшла, сіла в коморі, аж у засіці, ще й лопату у руки взяла, порозкидала по коморі всю пшеницю.
Всю пшеницю? Всю пшеницю?.. По коморі? Баба Параска? Давайте швидше патрахиль. Семене, бери требник Іди поперед мене та читай: «Да воскреснет Бог» та «Помилуй мя, Боже».