А сто ж чортів його матері з такою роботою!
Та нічого не вдієш. Забув з досади і про корову, і повернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до діжки аж в ній і води нема.
А не сто чортів його матері з такою роботою!
Побіг по воду, налив у горщик та до печі, аж там все вигоріло і погасло.
Чи не сто чортів!
Сюди, туди за сокирою, але, згадавши, що жінка часом ховає дрова під піл, поліз туди аж нема!
Чи не сто чортів з такою
Аж тут двері рип! І входить жінка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в ліс.
Поздоровкалась до нього сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!
Поздоровкалась до нього сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!
О дивіться, дивіться, каже жінка, ваша цюця та вашу гусю вхопила!
Тут уже він не видержав:
І не сто ж чортів твоїй матері!.. А ти ж чия?! А ти ж чия?!
Та вже довіку заріклися в гості ходити!
Гуцул, чорнокнижник і цісар
Один гуцул мав трьох синів. Поля у них не було, і кепсько їм жилося. Найстарший син сказав:
У нас нема, неню, за що рукою зачепитися. Що мені тут робити? Піду я у світ, може, там десь знайду свою долю
Іди, сину, мовив йому батько.
Найстарший поклав хліба у торбину та й пішов, куди очі дивилися. Не минав дорогою ні сіл, ні міст.
І всюди питав, чи нема десь муки на руки. Але ніде не міг знайти роботи. Якось на роздоріжжі здибав чоловіка з довгою бородою.
Куди, леґіню, йдеш? питає той.
Шукаю муки на руки.
Бородатий втішився:
А ти б не найнявся до мене на службу?
А чого би ні?
Та чи вмієш читати й писати?
Аякже, ще й як! похвалився парубок, хоч сам не знав ні одної букви.
Бородатий посміхнувся й каже:
Письменного наймита я не потребую
Найстарший син вернувся додому.
Нема добра у світі сказав батькові.
А середущий проситься:
Пустіть тепер мене шукати гараздів.
Іди, сину, погодився батько.
Середущий пішов. Довго блукав дорогами, бував у селах і містах, але ніде не знайшов роботи. А на роздоріжжі якось його здибав бородатий чоловік.
Куди йдеш? спитав.
Хочу десь заробити
А ти не пішов би до мене служити?
Піду, чого ж ні?
А читати і писати вмієш?
Го-го, дуже добре! похвалився леґінь, хоч ніколи в руках не тримав ні книжки, ні пера.
Письменного наймита я не потребую. Іди собі далі засміявся бородач.
І середущий син вернувся до рідної хати.
Нема добра на світі, сказав батькові.
Проситься найменший:
Пустіть, неню, може, я буду мати щастя
Іди, сину, відповів старий.
Найменший узяв палицю, торбу з хлібом і гайда в дорогу. Блукав, скільки блукав, аж здибався якось на роздоріжжі з бородатим чоловіком.
Куди ти йдеш, леґінику?
Шукаю роботу
А читати і писати вмієш?.
Не вмію, чоловіче, схитрував наймолодший, бо читав дуже добре і писав файно.
Такий наймит мені вже потрібний
А яка робота?
Будеш стирати порохи з книжок.
Хлопець покликав батька. Той згодився, щоб син служив рік. Але коли вертався додому, з одної хати вийшла стара жінка і спитала:
Ти віддав свого хлопця до бородатого на службу?
Віддав, а що?
Аби-сь знав, що то є чарівник. Як будеш забирати сина через рік, то перед тим зайди до мене.
Дякую тобі, добра жінко.
Хлопець тяжко не робив, лише витирав порох із книжок. Та коли чорнокнижника не було вдома, читав його книжки і навчався чарів.
А як минув рік, батько пішов за сином. Дорогою зайшов до доброї жінки, й вона йому сказала:
Коли станеш перед бородатим, він випустить три однакові коні та й скаже, аби-сь з-між них знайшов свого сина. Середній кінь і буде твоїм сином.
Чоловік прийшов до чорнокнижника:
Хочу забрати свого сина.
Бородатий вивів на подвір'я три коні й сказав:
Між ними є твій син, мусиш його впізнати
Та як упізнати, коли вони подібні, як викапані?
Якщо не впізнаєш, то він буде в мене ще три роки.
Бідна моя голова що маю робити? забідкався чоловік. Але одразу підійшов до середнього коня: Ади, це мій син
Чорнокнижник аж поблід від злості, та не сказав ні слова. Чоловік забрав сина, і прийшли додому. Там була крайня бідність: ні худобини, ні курки коло хати. Стайня геть завалилася, а курник вітер перевернув. Уздрівши вдома таку крайність, найменший син сказав:
Неню, я умію перекидатися у все, в що захочете А найліпше в коня. Ходім до великого міста, де є великі дідичі з великими грішми. Мусимо там добре заробити.
Ходім, сину, погодився батько.
Вирушили до самої столиці. Син став і сказав:
Я зараз перекинуся на білого коня. А ви, неньку, сядьте у сідло і проїдьте попри вікон цісаря. Як він схоче купити коня, то правте за мене торбу золотих. Але коли будете мене відпускати, не забудьте здоймити вуздечку. Скажіть, що золота. А як мене продасте, то зачекайте на цім місці.
Добре, сину, зроблю так, як кажеш.
Син обернувся на коня білого як сніг. Так виблискував, ніби він був накритий зірками. Чоловік сів на коня і подався вулицями міста. Проїхав попри цісарський палац. Цісар сидів у вікні й дивився на свій люд. Раптом уздрів чарівного коня, що аж виблискував на сонці, й гукнув на свою варту:
Ану, жовніри, запитайте того чоловіка, куди їде на коні.
Варта зупинила чоловіка:
Вельможний цісар хочуть знати, куди їдеш на коні.
Куди? їду на ярмарок продавати коника.
Жовніри сказали вельможному цісареві. Того гейби стала пропасниця трясти.
Ведіть сюди гуцула!
Привели верхівця, і цісар спитав:
Що хочеш за коня?
Торбу золотих, відповів чоловік.
Цісар наказав, аби йому дали торбу грошей, а коня вели до стайні. Гуцул зняв вуздечку і запхав у пазуху.
Нащо береш вуздечку? спитав цісар.
Дома росте лошачок, а вуздечка у мене одна, та ще й золота.
Чоловік узяв торбу золотих і пішов на те місце, куди мав вернутися наймолодший син. Довго не чекав, і хлопець прийшов. Вони накупили всілякого добра й рушили додому.
А коли збідніли, то знову пішли обдурювати цісаря. Та й чому б його не обдурювати? На те він і цісар!
Два брати
Були собі два брати: один був дуже багатий, а другий бідний. Та ще було так: що багатий та на багатій оженився, то ще й дужче став багатий, а бідному пришилось на бідній женитися, то ще й дужче став бідний. У багатого що день Божий музики грають та веселяться, а в бідного і світла немає в каганці. У багатого ж та тільки одним один син, а в бідного аж четверо, та всіх же то треба нагодувати та напоїть У багатого і наймити, і наймички усіх хлібом годує, а бідного брата і молотить до себе не пуска.
Сидить раз бідний брат зі своєю жінкою, радяться, де б його хліба заробить собі. От жінка і каже йому:
Що ж, чоловіче, у тебе брат багатий; піди до нього та попроси хоч помолотить, бо вже ось доїдаємо останній хліб.
Ну то що ж, піду.
Приходить до воріт, а брат надворі був; як побачив, що він йде, то зараз до нього і біжить.
Чого ти, каже, йдеш до мене? Хіба хочеш, щоб з мене люди сміялися, як з тебе?
За що ж вони, брате, будуть сміятись? За те, що я бідний, а ти багатий? Я ж твій брат.
Та що з того, що ти мені брат? Є у мене, брати, не такі, як ти, а такі, як я.
Та хоч вони такі багаті, як і ти, а я твій брат бідний, то пусти мене до себе хоч шматочок хліба заробити.
Hi, каже брат, ніяково мені зі старцями знаться.
Ну, коли тобі соромно, так не називай мене братом, а зови хоч наймитом.
Ні, каже, всі знають, що ти мені брат.
Ну, так коли не хочеш мене найнять, то дай мені мішечок хліба, бо дома діти голодні сидять.
Ні, брате, не дам. Я ще для себе не дбав. А ти піди зароби, а до мене не ходи. А сам ляпнув хвірткою та й пішов. Остався бідний брат біля воріт, подумав: «От, Господи милостивий, де в Бога правда?! Ну, Бог з тобою, брате». Насунув шапку та і пішов додому.
А жінка дожидається.
Підождіть, каже, дітки, пішов батько до дядька, та принесе борошна, та я напечу папки, та будете їсти! (А сама така раденька). Коли це зирк іде чоловік, а сльози з очей, як горох, так і котяться.
А що, чоловіче, заробив? Тепер, каже, будемо їсти. А сама так і заголосила
Що ж, жінко, не плач. Господь дасть піду в місто, там і зароблю.
А що тобі брат сказав?
Та який він мені брат, коли він мене за брата й не має.
Та хоч би ти йому за наймита став.
Та й за наймита не бере, бо, каже, усі знають, що я його брат.
Ну, нехай же його Бог покарає Піди в місто, чи не поможе тобі Бог чого заробить.
Зібрала те, що не доїли вранці, дала дітям повечеряти, а самі посідали, та дивляться на них, та плачуть, бо нічого було їсти. Поклала жінка діток спати, сама помолилась Богу, теж лягла. А він, сердега, не знає, що робить, чи лягати, чи зараз іти, бо вже як прокинуться діти, то сам як хочеш, а їм давай їсти.
Ну що ж, чоловіче, сидиш, чом не лягаєш?
Та що з того, що ляжу? Де моя торбина?
Навіщо тобі?
Піду. А ти прогодуй діток, як сама вже знаєш, поки я прийду.
Узяв торбину та і пішов.
Прийшов у місто і найнявся до купця жито, чи що, пересипать. Проробив у купця тижнів зо три і заробив карбованців з тридцять грошей.
Ну, каже, слава тобі, Господи, буде на харч.
Піду. А ти прогодуй діток, як сама вже знаєш, поки я прийду.
Узяв торбину та і пішов.
Прийшов у місто і найнявся до купця жито, чи що, пересипать. Проробив у купця тижнів зо три і заробив карбованців з тридцять грошей.
Ну, каже, слава тобі, Господи, буде на харч.
Пішов на базар, купив солі, купив хліба, купив сала, карбованців з п'ять стратив, «а з цими, каже, піду додому, щоб жінка бачила, що недаром робив».
Приходить у своє село. Йде повз братову хату, а в його дворі гомін такий, що аж луна по селу іде. Підійшов до воріт, одчинив хвіртку, аж там музики грають, комедії приставляють.
Оце так. А у рідного брата і світла нема в хаті. Ну, Бог з ним, нехай собі тішиться.
Приходить до своєї хати та й стукає в двері.
Жінка схопилась та й до дверей:
Хто такий?
Твій чоловік.
Одчинила.
Ну, слава ж тобі, Господи, що тебе Бог приніс.
Ввійшов у хату діти сплять: яке на лаві, яке на печі, яке в запічку під рядниною загорнулось; як почули, що батько прийшов, так всі й схопились. Той каже: «Тату, дай хліба», той: «Дай, тату, сала, дай сала». Розв'язав торбину. Як допались діти, як та сарана, прости Боже: той за сало, той за паляницю, той на печі, той на причіпку, той на полу сидять, їдять.