Ґазда почав скрипіти зубами.
Слухай, йди додому й принеси колесо.
Як, питає, нести?
Най вже тебе бачить ціле село: і піп, і дяк, і вся громада лише неси, бо ми до півночі тут просто'імо!
Добре.
Прибігає додому, колесо хапнув і до хати.
Колесо несу! так крикнув, що ґаздиня аж з ліжка зірвалася.
Прибігає до сусіда і теж так крикнув. Так бігає від хати до хати по селу й кричить, що колесо несе Ґазда чекав-чекав уже вечір, а наймита нема. Випрягає воли, приходить додому.
Жінко, ти наймита не виділа?
Аби тебе Бог скарав з твоїм наймитом! Він тут як ревкнув, що колесо несе, то я аж перелякалася.
Він до сусіда, а сусід каже:
То не наймит, а якийсь вар'ят! Був, крикнув, що колесо несе, й побіг далі.
Шукав хлопця до півночі, але не знайшов. Переночував, а вранці шукає далі. Жаліються люди, що серед ночі будив і кричав, що колесо несе.
Зустрів Панаса коло попа:
Ти куди йдеш?
Вже піп і громада бачили, що я колесо несу, ще покажу дякові і йдемо.
Вже піп і громада бачили, що я колесо несу, ще покажу дякові і йдемо.
Ти вже чисто звар'ював! Не неси далі.
Це ви, ґаздо, казали.
Приходить господар додому й говорить жінці:
Ти знаєш, мусимо розлучитися з тим наймитом. Через нього весь наш маєток піде намарне.
Кличе Панаса й каже:
Я тобі плачу за рік, лише йди собі геть від мене.
Е, ні, ґаздо, ми годилися на чотири роки. Я вас до суду подам.
Не будемо по судах ходити. Бери за два роки плату і тікай від мене.
Взяв наймит гроші, дав п'ятдесят буків багачеві за ті два роки, що ще мав служити і за них плату взяти.
І все.
Дідова дочка й бабина дочка
Був собі дід та баба, і мали вони дочку. Ото чи довго пожила баба, чи ні, та й задумала вмерти; а як умирала, то своєму чоловікові казала:
Як я умру, чоловіче, а ти будеш женитися, то гляди не бери тої удови, що біля нас живе з дочкою, бо вона тобі буде жінкою, а нашій дитині не буде матір'ю!
Добре, відказав чоловік, не буду брати не то її, а й ніякої, і женитися не буду.
Поховав дід бабу і похорон відправив та й живе собі сам. А трохи згодом ішов раз селом та й зайшов до тієї удови, що жінка не веліла її брати. То чоловік казав: «Не буду женитися ні з якою», а то й забув, що казав, забіг, побалакав і вдову до себе просив. Тоді вдова з великих радощів і сказала:
Я вже давно цього ждала!
От усю худобу забрала і до діда жити з дочкою помандрувала.
Ото живуть усі вкупі дідова дочка й бабина. Дуже баба не любила дідової дочки: сказано, як мачуха, все гризе голову, та й діти між собою часто сваряться надто бабина дочка: звичайно, як зведенята, у них ніколи ласки нема.
Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина, знай, цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться. І не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить.
А йдуть вони додому вранці та дійдуть до перелазу, то й каже бабина дочка до дідової дочки:
Дай, каже, мені починки, сестрице, я подержу, поки ти перелізеш.
Добре, каже, сестрице, на!
Поки дідова дочка перелазить, а бабина дочка, узявши починки, побіжить додому і матері набреше, що дідова дочка з хлопцями цілу ніч гуляла і мички попалила.
А я пряла і додому поспішала. Бачте, мамочко, яка вона ледача!
От дідова дочка прийде додому, то мачуха й почне її бити і дідові виказувати:
Твоя дитина ледащо не хоче робити, а ти не хочеш учити!
Що вже мачуха не робила, як не знущалась, що дідові не наговорювала, а тій дідовій дочці все байдуже: робить собі мовчки. Дуже було досадно бабі з дочкою дивитися, що дід свою дочку жалує, і почали вдвох радитися, як би дідову дочку витурити з дому, щоб її не було!
Ото й почала баба дідові гризти голову:
Твоя дитина ледащо не хоче нічого робити, тільки гуляє та спить, а ти ще її жалуєш. Ти б лучче, ніж мав би жалувати, то б найняв її де-небудь, то, може, що й було б з неї!
Де я найму її? каже дід.
Так веди, куди хочеш, а щоб вона дома не була.
Ото так докучила баба своїми речами дідові, аж до живих печінок допекла, бо щодня одно товкла: «Веди!» та й годі. Нічого було робити дідові: треба вести, хоч і жалко.
Зібралися вони і пішли. І зайшли у великий ліс. Дочка дідові й каже:
Верніться, тату, додому, я й сама піду, десь найду собі службу.
Добре, каже дід.
Попрощався дід і вернувсь, а дівчина пішла собі.
Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур'яном, що й не видно її, та й каже:
Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, я тобі у великій пригоді стану!
Дідова дочка закотила рукави, обполола, обчистила і пісочком обсипала; яблунька подякувала, дівчина й пішла далі.
Схотілось дівчині пити. Вона зайшла до криниці, а криничка їй і говорить:
Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина вичистила, прибрала і пісочком обсипала; криничка їй подякувала, вона й пішла далі. Коли біжить така погана собака та й каже:
Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери мене, я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина заходилась, обчистила, обібрала реп'яхи, собака сказала: «Спасибі, дівонько!» І пішла вона далі.
Коли стоїть піч, і така облуплена, а біля неї глина лежить. І каже та піч:
Дівонько-голубонько, обчисть мене, обмаж мене, я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина замісила глину, полізла у піч, обчистила, обмазала; піч їй подякувала, дівчина й пішла далі.
Йде та йде, зустрічає її жінка та й каже:
Здрастуй, дівчино!
Дівчина відказала їй:
Доброго здоров'я!
Куди ти йдеш, дівчино? спиталась жінка.
А дівчина й каже:
Іду, тітонько, щоб де найнятися.
Наймись у мене, сказала жінка.
Добре, відказала дівчина, наймусь.
У мене, каже жінка, невелике діло, аби ти вміла зробити те, що я скажу.
А чому ж не зумію? каже дівчина. Раз мені покажете, паніматко, а вдруге і сама знатиму.
Ото прийшли додому, де та жінка жила. Жінка й каже:
Ось що, дівчино: оце тобі казани, то ти рано й вечір нагрій окропу, вилий у корито і борошенця туди всип, і замішай, тільки гляди мені, щоб не гаряче було, тільки тепленьке. Та не бійся, що б не бачила, що б не чула, стань на порозі, двічі свисни, то до тебе позлазяться гадюки, ящірки, жаби і всякий звір. Ти нагодуй їх, то вони й порозлазяться, куди кому треба.
Дівчина сказала:
Добре, паніматко, так буду робити, як ви мене навчили.
Увечері дівчина хутенько затопила піч, приставила окропу, нагріла трохи, повиливала в корито, борошенця туди всипала й замішала. Стала на порозі, двічі свиснула, як почали злазитись гадюки, ящірки, жаби і всякий звір, та кожне до корита, понаїдались усі та й порозлазились.
І так цілий рік дідова дочка там служила і робила те, що їй хазяйка казала, а як кінчився рік, то та жінка й каже дівчині:
Ось що, дівчино: оце вже сьогодні рік, як ти в мене. Коли хочеш, то й другий будь, а не хочеш, то як хочеш: ти мені добре робила, спасибі тобі.
Дівчина подякувала хазяйці за хліб, сіль і за все і сказала:
Хочу додому, спасибі вам, паніматко!
Хазяйка й каже їй:
Піди ж вибери якого хочеш коня й воза.
А сама наготувала повнісіньку скриню всякого добра, дала їй і випровадила з лісу. Тоді попрощалася, сама вернулась додому, а дівчина поїхала собі.
Їде дідова дочка повз ту піч, що вона мазала, коли гляне аж повнісінька піч пиріжків. От піч і каже:
Дівонько-голубонько, на тобі оці пиріжки за те, що ти мене прибрала спасибі тобі!
Дівчина подякувала, і тільки що під'їхала, а пиріжки так і пороснули у возик; піч заслонилась, а дівчина поїхала далі.
Їде та їде, коли дивиться аж біжить собака і несе намисто добре, товсте та гарне, та ще й шліфоване. Як тільки прибігла до возика, та й каже:
На тобі, дівонько-голубонько, за те, що ти мені у великій пригоді стала!
Дівчина взяла, подякувала і поїхала далі, радіючи.
От їде і так їй схотілося пити! Вона й подумала: «Заїду до тієї кринички, що я чистила, то, може, там нап'юсь». От заїхала, дивиться аж повнісінька криничка води, аж через верх ллється, а біля неї стоїть золоте барильце й кухлик. І каже криничка:
Напийсь і собі набери барильце й кухлик візьми!
Стала та дівчина пити а вода така добра, що й зроду такої не пила. Набрала вона повнісіньке барильце додому та й кухлика не забула. І поїхала далі. Коли стоїть яблунька і така хороша, що не можна й сказати: на ній яблучка срібні та золоті, і рясно-рясно! От яблунька й каже:
Дівонько-голубонько, на тобі ці яблучка за те, що ти мене обчистила, обполола.
Дівчина сказала: «Спасибі!» та під'їхала під яблуньку, а яблучка так і пороснули у возик.
Приїхала та дівчина додому і гукає:
Ідіть, тату, забирайте добро!
Вийшов дід із хати, дивиться, аж дочка його. Він зрадів, побіг до неї та й каже:
Де ж ти, дочко, була?
Служила, тату, каже дочка. Зносьте добро!
А добра ж то повнісінький віз, іще й намисто товсте! Стали зносити то те гарне, а те ще краще!
Побачила баба, що стільки дідова дочка навезла усякої всячини, і напалася на діда:
Веди та й веди і мою дитину, куди свою водив!
Ото як докучила дідові, щодня це кажучи, сказано, заздрість бабу взяла, то він і сказав:
Нехай убирається, поведу.
Попрощались, і пішов дід з бабиною дочкою.
Зайшли у ліс, дід і каже:
Іди ти, дочко, а я вернусь додому.
Добре, відказала бабина дочка.
І розійшлися: дівчина у ліс пішла, а батько додому.
Іде бабина дочка великим лісом, коли стоїть у бур'яні яблунька та й каже:
Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобі у великій пригоді стану!
Дівонько-голубонько, обчисть мене, обполи мене, то я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина відказала:
Оце чорт не видав, буду руки каляти. Ніколи мені!
Іде бабина дочка далі, коли стоїть криничка, така зарощена, та й каже:
Дівонько-голубонько, вичисть мене, прибери мене, я тобі у великій пригоді стану!
Оце лиха година! Мені треба йти скоренько, сказала та дівчина та й пішла далі.
Ото йде повз ту піч, а піч і каже:
Дівонько-голубонько, обмаж мене, я тобі у великій пригоді стану!
Та нехай тебе лиха година маже, не я буду мазати! сказала бабина дочка, дуже розсердилась і пішла далі.
Коли це біжить собака така погана, що гидко й глянути, та:
Дівонько-голубонько, обчисть мене, оббери реп'яхи на мені, я тобі у великій пригоді стану!
Дівчина поглянула та й каже:
Оце, бісів батько тебе не видав, така погана, а щоб я коло тебе руки каляла. А щоб ти не діждала! і пішла бабина дочка далі, лаючись.