Справили весілля.
Хлопець вертається додому з молодою жінкою. Раптом на дорозі їх зупинив жебрак. Припросився на царську карету. Їдуть, їдуть Коли хлопець дивиться ні царівни, ані жебрака!
І йде по світу шукати свою жінку.
Приїхав він до старшої сестри. Дуже йому зраділа та каже:
Ой братику, мушу тебе сховати, бо скоро мій чоловік повернеться і тебе загубить.
Який дає знак?
Кине камяного мяча.
Як упав камяний мяч, старша сестра сховала брата під коритом.
Заходить Шаш:
Кажи, котрий брат зайшов до нашого палацу якщо старший, злою смертю загине, якщо середущий злою смертю загине, а якщо молодший лишу йому життя.
Молодший брат виліз з-під корита. Погостилися, і Шаш йому сказав:
Тобі треба йти до поганого царя. Якщо будеш мудрий візьмеш від нього свою жінку, а ні пропадеш.
Хлопець їде далі. Приїхав до палацу середущої сестри. І та дуже зраділа йому:
Ой братику, добре, що ти зайшов. Та сховаю тебе під корито, бо як прийде чоловік, то може тебе знищити.
Який знак дає?
Кине камяного мяча.
Як упав камяний мяч, хлопець сховався під коритом. Шаш зайшов і каже:
Котрий брат у нас? Якщо старший злою смертю загине, якщо середущий злою смертю загине, а якщо молодший життя йому дарую.
Тоді молодший брат вибрався з-під корита. Сіли за стіл. А як погостилися, каже Шаш хлопцеві:
Мусиш поспішати і до третьої сестри тепер не заходь. Я тобі скажу сам, що маєш чинити. Ми, троє братів, уже третій рік воюємо з поганим царем, хоча він наш няньо. Коли приїдеш у палац, його не буде дома. А коли повернеться додому, зразу почне тебе пригощати. Та дасть тобі слабого вина, а собі наллє дужого. Ти при ньому вино обміняй. Цар розсердиться і закричить, чого не береш те, що тобі дають. Спитай: «А ти чого не даєш порядного вина?» Поганець погодиться міняти, бо в нього й так буде більша сила. Якщо жона стане тобі служити, помагати ти його убєш, а якщо ні загинеш.
Та й приїхав хлопець до царя. Жінка налякалася:
Ой, я дуже рада, що бачу тебе, але не знаю, чоловічку, чи не загинемо обоє.
Раз приходить поганець-жебрак:
А, добрий вечір, братчику! Будемо гоститися
Налив собі дужого вина, а йому слабого. Хлопець обміняв чаші. Поганець розсердився:
Чого не пєш те, що тобі дають?
А ти чого не даєш порядного вина?
Гаразд, випивай і йдемо боротися.
Борються. Поганець чувся в більшій силі, але жона стала помагати своєму чоловікові: на нього ллє молоко, на жебрака воду. Жебрак кинув хлопцем по коліна в землю. Хлопець вискочив і кинув ним у землю до пояса. А доки той вибирався з ями, витяг шаблю й відтяв йому голову.
Жона уклала весь палац у шкаралупу від яйця і поїхали.
Приїхали до молодшої сестри. Шаш зрадів, що швагер переміг поганця. Погостилися і рушають далі. Шаш проводив їх, але коли вийшли на розпуття, він став каменем. Молодша сестра зібрала й свій палац в яєчну шкаралупу і поїхали вже троє до середущої сестри.
Знову погостилися. І другий Шаш зрадів своєму швагрові й пішов виправляти його у дорогу. А на роздоріжжі так само став каменем. Середуща сестра зібрала свій палац у шкаралупу від яйця і їдуть до старшої.
І там пригостилися. І третій Шаш, як вивів їх до розпуття, одразу став каменем. Старша сестра зібрала свій палац у шкаралупу від яйця і всі їдуть додому.
Вернулися у своє село, поставили чотири палаци і щасливо жили, бо не стало нечистої сили. Може, й тепер собі живуть. А казці кінець.
Про Іванка-Попрянка
Був один чоловік, і було у нього троє дітей два хлопці й одна дівчина. Якось хлопці зібралися в поле, а сестрі наказують, щоб принесла їсти. Дівчина питає:
А як я потраплю, де будете орати?
Ми прооремо борозну, й будеш іти за тою борозною.
А борозна, яку брати проклали, вела попри царський двір. Цар зрівняв борозну, що вела далі у поле, а проорав її до себе, на город. І дівчина, як несла братам їсти, зайшла в царський двір. Цар замкнув її в палаці.
Чекають хлопці їсти, а сестра не йде. І сердиті, бо вже зголодніли. Вертаються увечері додому і бачать, що борозна повернута до царського двору. Та раз пішли додому. Питаються від матері:
Чому нам Марійка не принесла їсти?
Та я ж її послала, каже мати.
Тоді брати збагнули, в чому діло. На другий день старший прихопив сокиру і йде до царя визволяти від нього сестру. Заходить у палац:
Добрий вечір!
Добрий вечір, ти прийшов у гості? То будемо гоститися.
І думає цар, яким способом погубити хлопця. Наказав жоні, щоб зварила нараз чотири стегна із вола. Вона зварила і поклала на стіл. Каже цар хлопцеві:
Бери ти одне стегно, а я візьму друге і будемо змагатися: хто скоріше зїсть, той переможе.
Цар швидко обгриз мясо і кісткою вдарив легіня по голові так, що той одразу впав.
Мати дома журиться і плаче.
Пішов і молодший брат визволяти від царя сестру. Пішов і теж походив зле.
Мати собі дома не знаходить місця. Але якось товкла чорний перець, чи як тоді казали попер, і одна горошина упала на землю. Коли мати мела хату, побачила те зерня і подумала: «Я його не вимету, я його зїм».
І зїла. І стала тяжка.
Скоро народився в неї хлопчик. Коли мав три дні, то вже був такий, якби йшов третім роком. Раз питає матір:
Мамко, чи були у мене брати й сестри?
Мати таїться:
Та не знаю
Поприк не раз повертався до цієї розмови, і якось мати сказала, що в нього були два брати й сестра.
Ну, йду я їх шукати! заявив малий.
Узяв палицю в руки й пустився в дорогу. Заходить у двір поганого царя.
Добрий вечір!
Добрий вечір. Будемо гоститися?
Будемо.
Поганий цар наказав жінці, щоб зразу зварила з вола чотири стегна. Вона зварила і поклала перед ним на стіл. Почали змагатися. Укусили по одному разу, по другому, по третьому Цар так заспішив, що почав давитися, а тим часом Поприк своє стегно доїв і кісткою вдарив царя так, що голова в того розкололася. Узяв сестру й вернувся додому.
А брат поганого царя і сам поганин почув, що якийсь витязь убив його родича. Одразу дав наказ, щоб той витязь явився до нього. Поприк прийшов, і цар йому каже:
На мене йде війною песиголовий цар. Якщо переможеш того песиголовця, то подарую тобі життя, ще й будеш царем. Бо я вже старий і не маю сили ані воювати, ані царювати.
Поприк побив усіх песиголовців оловяною палицею. Та один відпросився:
Поприку, не вбивай мене, я тобі лихого не зроблю
Поприк відпустив. Повернувся Іванко з війни з великою славою. Його одружили на царській доньці й покоронували на царя.
А песиголовець красно одягнувся і пофарбувався, щоб був, як інші люди, і прийшов до молодого царя. Дома була лише його жінка. Песиголовець взявся її підмовляти:
Якби ти розпитала свого чоловіка, в чому його сила, ми б з тобою зажили не так ми мали би державу на півсвіту!
Молода цариця була легковажною і сховала в царському палаці песиголовця, щоб чоловік нічого не знав. Коли Поприк вернувся додому, почала коло нього бігати, прислужувати:
Я тобі зроблю купіль Я тобі це, я тобі те Але скажи, в чому твоя сила?
Моя сила ось у цих двох пальцях. Якби їх звязати пропала би сила.
Цариця пригорнулася і почала вязати йому пальці, але він порвав. Звязала утроє так само порвав. Звязала учетверо не може порвати. Тоді вискочив песиголовець:
Ну, якою смертю хочеш помирати?
Заколи мене і привяжи до осла хай несе, куди хоче.
Песиголовець так і зробив. Несе осел убитого, зустрічає зайця:
Стій, яцьку!
Заєць став.
Біжи швиденько й принеси живлющої води.
Заєць побіг і приніс невдовзі цілющої води. Осел узяв воду і намочив Поприкові рану, потім полив під ніс і Поприк ожив. Але не має сили.
Ідуть далі. Бачать лежить рушниця. Поприк сяк-так підняв ту рушницю коли біжить пес. Він прицілився, а пес йому каже:
Не стріляй у мене, я буду ще тобі у пригоді.
Ну, розкуси мотузок на моїх пальцях.
Пес розкусив, і Поприк знову дістав силу. Повернувся у царський палац. Песиголовця одразу застрілив, а жінці поставив під одне око відро, щоб плакала за ним, першим чоловіком, а під друге цебер, аби лила сльози за песиголовцем. Коли уранці подивився, у відрі сліз зібралося мало, а цебер був повний. Значить, плакала за песиголовцем.
Поприк узяв рушницю, застрілив її.
А сам узяв собі бідну дівчину. Лише сестру видав за багатого графа.
І всі вони дуже красно жили, доки не порвалися їм жили, а наші не подужали.
Про хлопця, який звільнив свою матір з полону Поганина
Жив один Білий цар. Він мав таку прекрасну доньку, що над неї не було на світі. Немало царевичів сватали її, але батько не хотів віддати. Сватався до дівчини і змій-Поганин, та й за нього її не дали. Поганин дуже розсердився і пригрозив:
Тепер вона не сміє на сиру землю ступити, і сонце на неї не сміє засвітити, бо інакше прилечу й понесу її.
Але знайшовся один принц, котрий посватав доньку Білого царя. Він правив невеличкою сусідньою країною. Не сам прийшов до царя, а написав йому листа: «Чи можу я приїхати сватати вашу доньку? Я чув, що багато вже сватало її, але ви не хотіли ні за одного віддати. То наперед у письмі питаю, чи дасте за мене».
Цар відповів: «Можеш прийти». І молодий принц дуже зрадів. Він був сиротою, нікого з родичів не мав і, коли збирався у дорогу, передав державу своєму міністрові.
Зявився у палац і каже:
Зявився у палац і каже:
Ну, я тут! Прошу вашу доньку за жону!:
Слухай, сину, говорить Білий цар, я не тому тебе позвав, що хочу за тебе віддати свою доньку, а тому, аби тобі пояснити: мою доньку сватав і цар Поганин, але я не дав. Він страшно розсердився і пригрозив, що як вона віддасться за іншого, то він її викраде. Тепер на мою доньку не сміє сонце засвітити, вона не сміє на сиру землю ступити. Я її вбережу, а ти не зумієш.
І я зумію вберегти принцесу! заявив одразу принц.
Так вони говорили між собою двоє, без царівни. Та принц дуже би хотів побачити дівчину і попросив царя:
Покличте її, хай на неї бодай подивлюся.
Цар потряс своїм дзвоником. Принцеса увійшла і сіла на стілець біля свого батька.
Ну, донько, каже цар, чи хотіла б ти вийти за цього хлопця? Він обіцяє вберегти тебе від злого Поганина, та я чогось не вірю. Ніде ти не будеш у такому надійному місці, як дома, в палаці.
А вона відказує:
Няньку, але мені вже час виходити заміж. Доки я буду дівочити? Раз треба справити весілля.
Подивилася на хлопця, і він дуже полюбився їй.
Ну, коли так, то я не перечу, погодився цар. І ще того дня наказав готувати весілля. Справили весілля, і молоді щасливо провели три місяці в царському палаці. А потім зять каже: