Після вечері перейшли в сусідню кімнату. Там, де на подушках були капелюшки, мали спати хлопці, а на тих постелях, де були віночки, баба хотіла вкласти своїх доньок.
Тридцять Перший копнув одне ліжко, і тої ж миті усі ліжка помінялися місцями. Цього ніхто не видів, але так було.
Брати полягали і міцно заснули. Серед темної ночі баба увійшла і побила доньок. Потім лягла в куток і захропіла. Тридцять Перший розбудив братів.
Тікаймо, бо тут чекає нас біда!
Хлопці вибігли на берег. Тридцять Перший кинув постола на хвилі, та й на ньому перепливли море.
Пішли зеленими полями. Ішли, скільки йшли, й стали на роздоріжжі. З нього на всі боки розходилася тридцять одна дорога.
Тепер іди своєю дорогою, сказали брати наймолодшому.
Та найстарший брат подумав собі, що з Тридцять Першим варто іти в світ, бо в нього добрий кінь і сам він не з дурних.
Я піду з тобою, сказав він.
Наймолодший втішився, що має хоч одного приязного брата. І рушили разом. За три дні прибули до царя і найнялися в нього на роботу: старший вартував на воротах палацу, а менший потрапив служити на кухню. Старшому здавалося, що менший живе ліпше, і його почала мучити заздрість. Пішов до царя й каже:
Царю, брат хвалився, що може дістати такий буханець хліба, що все військо буде з нього їсти й ніколи не зїсть.
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказав йому:
Принеси мені такий буханець, з якого би все військо їло й ніколи не зїло.
Звідки я дістану? Я навіть не чув про такий буханець.
Як цього не зробиш, твоя голова буде лежати там, де стоять тепер ноги! погрозив цар хлопцеві.
Тридцять Перший розповів своєму коневі про розказ царя.
Не журися, заспокоїв кінь. Ми принесемо той буханець. Сідай-но на мене.
Сів парубок на коня, і вони полетіли до моря. Перепливли на постолі і рушили до бабиної хати. Кінь обернув хлопця на малого песика й сказав:
Баба пустить тебе до комори. Ти хапай хлібину, яка покрита пліснявою й павутиною, та й тікай до моря. Я буду чекати на тебе.
Так і сталося. Песик бігав сюди-туди коло бабиної хати, доки стара не вздріла його і не впустила до комори.
У сирому закутку песик знайшов хлібину, що була геть покрита пліснявою і павутиною. Схопив і до коня. А той обернув песика знову в чоловіка, і полетіли до царя.
Цар тішився буханцем, бо він став біленьким і смачним, а скільки з нього не різали, залишався цілим.
Відтоді Тридцять Перший зажив у пошані, а старший брат ще більше йому заздрив. Він нашептав цареві:
Мій братик хвалився, що може дістати таку пляшку вина, з якої буде пити усе твоє військо, а вона ніколи не буде порожня.
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказує:
Принеси пляшку вина, з якої буде пити усе моє військо, а вона ніколи не стане порожня, або розлучишся з головою!
Засумував хлопець і розповів коневі про новий розказ царя.
Не журися, легіню, сказав на те кінь. Сідай-но на мене.
Перепливли море і знову опинилися перед бабиною хатою. Кінь обернув хлопця на мітлу і порадив так:
Скачи у сіни, сядь там в кутку і сиди тихенько, доки служниця не кине тебе до комори. Тоді хапай із полиці найбруднішу пляшку і тікай сюди.
Мітла поскакала й стала собі в кутку. А служниця уздріла її і кинула в комору. Тридцять Перший одразу схопив найбруднішу пляшку й пустився до моря. Там обернувся чоловіком, сів на коня і до царя.
Тим часом пляшка стала з діаманту, а у ній заграв сонячний напій. Цар пив і пив, а пляшка була повна.
Тридцять Перший знову жив у великім гонорі, а старший брат від заздрощів аж сохнув. Він придумав:
Мій брат нахвалявся, що може принести і пташку-віщунку!
Покликав цар до себе Тридцять Першого і наказав йому:
Принесеш пташку-віщунку або станеш коротшим на голову!
Пішов хлопець, засмучений, до свого коня.
Не плач, легіню. У баби-чарівниці буде така пташка.
Перелетіли море, кінь обернув хлопця на мурашку і пояснив:
Залізь під ліжко баби та чекай, доки не засне. Як від її хропіння буде трястися хата, хапай зі стіни клітку з пташкою і тікай до мене.
Тридцять Перший добре запамятав пораду. Він заліз під ліжко, а коли баба почала хропіти, що аж хата тряслася, схопив золоту клітку із пташкою-віщункою і дременув до моря. Сів на коня і прилетів до свого царя.
За пташку-віщунку цар ще більше полюбив Тридцять Першого. А старший брат мучився від заздрості, що аж помирав. Пішов знову до царя і каже:
О ясний царю, мій брат похвалявся, що він може тобі привести таку файну дівчину, якій пари немає на світі.
Цар ще не був одружений і дуже хотів мати вродливу жінку. Покликав легіня і погрозив йому:
Як не приведеш мені таку дівчину, якій пари немає на світі, то твоя бідна голова заплаче.
Пішов Тридцять Перший до свого коня.
Що маю робити? Де знайду таку дівчину?
Не гризися, мовив кінь. Іди й скажи цареві, аби дав тобі шовкового полотна, золотих перснів, діамантових ковтків, коштовних намист і срібний корабель.
Цар дав Тридцять Першому все, що той попросив.
На срібному кораблі хлопець поплив зі своїм конем по синьому морю. Пливли три дні й три ночі, а відтак причалили до Зеленої землі. За порадою коня, хлопець порозвішував на щоглах шовкові полотна, поначіпляв, де тільки міг, золоті персні, діамантові ковтки, коштовні намиста. Сам сів і чекає.
На березі зявилася така файна дівчина, якій пари не було у світі. На сонце і то можна було дивитися, а на неї ні. Прийшла на срібний корабель і почала собі вибирати шовк, приміряти ковтки, персні та намиста.
Ой, які чудеса ви привезли! хвалила.
Дивилася у люстерко й милувалася прикрасами.
А в цей час повіяв сильний вітер, і корабель полетів від берега. Коли дівчина спохопилася, було уже пізно.
Цар зрадів красуні й хотів повінчатися. Але вона сказала:
Я не буду твоєю, поки не приведеш сюди усе моє стадо.
Тоді цар покликав Тридцять Першого:
Як не приженеш її стадо, станеш коротшим на голову!
Хлопець пішов до коника уже сам не свій.
Не сушися, легіню, порадив йому кінь. Скажи цареві, аби дав нам три бочки смоли, девять волових шкір і ще аби підкував мене пятипудовими підковами.
Цар наказав усе приготувати. Тоді кінь загорнувся в девять волових шкір, обмастився смолою і попливли вони з Тридцять Першим на срібному кораблі до Зеленої землі.
Копай глибоку яму, а потім лізь на найвище дерево, порадив далі кінь.
Засукав хлопець рукави і викопав глибочезну яму. Потім виліз на найвище дерево й чекає. А кінь скочив у яму, витягнув з неї голову і так заіржав, аж листя затрусилося. Це вчув дикий кінь, який пильнував стадо, і прибіг на іржання, сиплячи іскри з ніздрів. Тим часом кінь хлопця сховався у ямі. Коли дикий відійшов, знову почулося іржання. Прибіг ніде нікого. Отак кінь-вартівник кидався два дні та вже ледве ноги волочив за собою.
На третій день кінь легіня вискочив із ями, і почалася битва. Билися так, що в обох копита палали, як вогонь. Кінь-вартівник не витримав, звалився на землю. Хлопець спустився з дерева, загнуздав його і погнав на корабель. Услід рушило все стадо.
Перепливли море, прийшли до царя. Але дівчина знову відкладає весілля:
Перепливли море, прийшли до царя. Але дівчина знову відкладає весілля:
Поки моє стадо не подоять, я не піду до шлюбу!
Цар нараз покликав Тридцять Першого і передав бажання красуні.
Подоїш її стадо або голову втратиш! пригрозив.
Пішов легінь до коня і розповів про свою біду.
Не гризися, втішив кінь. Вдариш обухом по голові безрогу корову, і стадо саме подоїться.
Тридцять Перший все так і зробив. Величезні казани були повні молока.
Ходім тепер вінчатися, умовляє цар дівчину-красуню.
А вона відказує:
Треба молоко ще скипятити, і най у ньому скупається той, що подоїв стадо.
Цар знову покликав Тридцять Першого. Коли почув легінь його розказ, то перелякався. Та коник заспокоїв:
Лізь у той казан, котрого я оббіжу три рази.
На видовище зібрався увесь двір. Кінь оббіг тричі той казан, у якому молоко кипіло. Хлопець шубовснув, покупався і зробився у тисячу раз файнішим, як був.
Царю теж закортіло стати таким вродливим, і він, не довго думаючи, стрибнув у гаряче молоко. За ним тільки забулькало.
Тоді Тридцять Перший оженився на дівчині-красуні і сам став царем. А старший брат від заздрощів тріснув.
Про трьох братів і трьох сестер, яких віддали за трьох шашів
Було, де не було, у сімдесят сьомій державі, за скляною горою, за панською бородою. Так би пани держалися на силах, як пісок на вилах. Був один Минька носився злегенька, мав штани полотняні, а дерся на стіни деревяні.
Був один чоловік і були у нього три сини й три доньки. Перед смертю скликав він дітей і наказує:
Кожний із синів одну ніч має спати на моїй могилі. А тим часом до кожної з доньок прийде її жених. Котрий котру вибере за того й віддавайте.
Помер чоловік. Старший син зібрався на могилу. Але боявся вночі спати на кладовищі й заночував у сусідській стайні.
Настала друга ніч. Зібрався середущий. Та й цей побоявся спати на могилі пішов до сусідів.
А сестри помалу почали віддаватися. Як старший брат зібрався на могилу, прийшов жених за старшою сестрою. Звали його Шашем. На другу ніч прийшов жених до середущої сестри. Він теж звався Шашем
Настала третя ніч. На батькову могилу пішов молодший брат. Запалив собі свічку, сидить і дрімає.
Раз прилетіла вила (фея) злопотіла крилами й загасила свічку.
Погано робиш, каже хлопець, бо впотемку не будемо нічого говорити. А я хочу з тобою порадитися.
Ну, якщо так, то запали свічку.
Хлопець знову засвітив і почав казати:
Будь така добра, вило, порадь, яким способом я міг би взяти царську доньку.
Вила йому каже:
Я тобі пораджу, якщо ти добрий стрілець До того царя важко дістатися чужому, бо на палаці сидить півень, що бачить чужого від самої границі. Коли хтось підходить, півень зразу піє дає знати стражникам. Якби ти з границі міг його застрелити, то пройшов би до царя і взяв його доньку.
Я спробую
Ранком хлопець вернувся додому, а тим часом віддалася й третя, молодша, сестра, її жених також звався Шашем.
Наймолодший брат зарядив рушницю, сів на коня і їде до царя. Коли приїхав на границю, вистрілив і вбив царського півня. Поскакав до палацу, а стражники на воротах сплять, ніхто не зупиняє. Відчинив двері й поклонився:
Добрий ранок вам, пресвітлий царю!
Доброго ранку. Що ти хочеш?
Я приїхав за вашою донькою!
Цар подумав і сказав:
Ну, раз ти міг дістатися до мого палацу, то буде твоя.