Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці
Хоч у голові пусто, аби грошей густо
Лихо над лихами
Жив на світі бідний чоловік. Не знав він, за що взятися, щоб якось прожити з сімєю, не вмерти з голоду.
Немає кращого ремесла, як ліпити нові горшки й дротувати розбиті! сказав він якось жінці й вирішив стати гончарем, а заодно й горшки дротувати.
Так і прозвали того чоловіка Горшкодротар. Влітку чоловік робив з глини горшки, обпалював їх, возив до міста продавати. Зимою ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований півгоршка.
Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:
Горшки на продаж, горшки дротувати!
Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.
Чого ти, чоловіче, такий веселий? питає цар.
А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?
Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
А чому б мені не відповісти? Знаю!
Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.
Скликав цар всіх міністрів до себе:
Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте будете і далі міністрами, не відгадаєте ідіть під усі сто вітрів.
Загадуй, відгадаємо! закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:
Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Задумалися міністри.
Ні, ми так швидко не відгадаємо!
Приходьте тоді через три дні.
Світлий царю! Три дні для такої загадки мало! Дай нам бодай два тижні.
Хай буде по-вашому! погодився цар.
Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.
Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?
Ще ні! відповіли в один голос міністри.
Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:
Горшки продаю, горшки дротую!
Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, каже один із міністрів.
Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! відповів на це цар.
Тут піднявся ще один міністр і каже:
А може, він розгадав би загадку?
Спробуйте! відповів цар.
Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.
Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!
Яку?
Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!
Міністр аж очі витріщив.
Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.
Даси сто золотих відгадаю! мовив Горшкодротар.
Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.
Горшкодротар і каже:
Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!
З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:
А що, відгадав Горшкодротар?
Аякже, відгадав за сто золотих!
Хай він провалиться, той Горшкодротар, мовив другий міністр. Щоб я йому сто золотих платив!
Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:
Скажи мені, що то на світі за лихо, що над усіма лихами лихо?
Плати сто золотих, скажу.
Чи не багато це?
Думаю, що ні!
Виплатив міністр сто золотих і чекає.
Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка!
Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:
Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над усіма лихами лихо?
Плати сто золотих, скажу.
А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!
Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити.
Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:
Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити?
А Горшкодротар йому:
Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.
Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі пятдесят золотих! Досить з тебе!
Я за пятдесят і рота не розкрию!
Пішов розлючений міністр, так ні до чого й не договорившись.
На другий день прийшов знову:
Ну що, дійшов до розуму? Береш пятдесят золотих?
Ні, не беру!
На вже, на! шпурнув міністр гаманець на стіл. Ось тобі сто золотих, кажи швидше!
О ні, за сотню я сьогодні не скажу!
А скільки ж тобі?
Даси двісті скажу!
Міністр вже і погрожував, і залякував, та нічого не добився.
Приходить на третій день:
Ну, береш сотню?
Ні, не беру.
На, маєш двісті золотих, шпурнув міністр гаманець Горшкодротарю.
Ні, пане, тепер хоч би і тисячу давав, не скажу!
Що, розбагатів надто?
Не розбагатів, треба було вчора давати, скільки просив.
От прийшов строк, зібрав цар міністрів. Питає третього:
Як у вас справи? Відгадали загадку?
Пресвітлий царю, почекайте до полудня.
Добре, почекаю! погодився цар.
Прибіг міністр до Горшкодротаря, впав перед ним навколішки й благає:
Відгадай ту загадку, зглянься! Не відгадаєш мені кінець. Проси, що хочеш!
Добре, добре! каже Горшкодротар. Коли так просиш, я тобі й без грошей скажу. Тільки ти ось що зроби
Міністр дуже зрадів, коли почув, що Горшкодротар і загадку відгадає, і грошей не візьме, і на все погодився:
Що тільки накажеш, все зроблю!
Посади мене на візок і вези в царський двір.
Змилостився! заблагав міністр. На десяте село відвезу на собі, тільки не на царський двір! Побачить мене цар в упряжці я крізь землю провалюсь від сорому!
Скажу тільки при цій умові. А там роби, як сам знаєш!
Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:
Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!
Та ти хоч не кричи! просить міністр. Дам тисячу золотих, тільки замовкни.
Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.
Хто тебе везе? питає Горшкодротаря.
Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами!
Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.
Багач, що народив теля
Жив-був багач Амбросій, що мав великий смак до їжі. Був такий череватий, що своїх колін уже не бачив. А в тому ж селі жив бідний хлоп Лесько, сміхар на весь світ. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять від сміху.
Якось Лесько здибався з Амбросієм, зміряв його очима від голови до ніг і ткнув пальцем у товстий живіт:
Ти за тиждень народиш теля!
Жартуєш, Леську
Ні, бігме.
Прийшов Амбросій додому, та такий сумний, ніби його десь обікрали. Говорить до жінки:
Сказав Лесько, що через тиждень народжу теля.
Це може бути, чоловіче.
Багач із багачкою зажурилися. Люди ж сміятимуться з них, не дадуть дороги перейти: ади, Амбросій, що теля вродив!
Жінка побідкалася й каже:
Іди, Амбросію, геть від хати. Тікай у ліси, аби ніхто нічого не бачив.
Добре, піду.
Багач встав удосвіта, поклав хліба й солонини в торбу, вирушив у дорогу. Блукав лісами-нетрями, ховався в ярах, спав у норах. Шість днів так ним носило, аж підошви вже повідпадали. Сьомого дня знайшов на галяві цісарський карабін і чоботи, в яких ще були ноги.
«Ади, подумав багачисько, вовки зїли шандаря. Та буду мати чоботи!»
Узяв чоботи в торбу й пішов далі.
Настала ніч. Край лісу надибав на хату. Постукав у шибку:
Пустіть заночувати!
Господар питає:
А ти хто будеш?
Подорожній.
Куди йдеш?
До Коломиї корову купувати.
Заходь.
Йому дали вечеряти, а потім постелили коло припічка, щоб не змерз. Багач позіхнув і придушив кота. Так хропів, аж пси за вікном гавкали.
А тієї ночі у господаря вположилася корова. Щоб телятко зігрілося трохи, внесли його до хати. Воно стало помалу ходити. Над ранок уздріло босі ноги Амбросія і почало лизати. Багач з того прокинувся й витріщився на нього.
«Ади, яку теличку я народив», подумав. Схопився за живіт і вибіг із хати ніби його хтось вимів. Так тікав, що мало пяти не загубив.
Телятко знайшло торбу, з якої стирчали шандареві чоботи, і взялося лизати халяви.
Ґаздиня, як побачила, що телятко лиже чоботи з ногами, сплеснула в долоні й закричала не своїм голосом:
Уставай, чоловіче, бо наше теля зїло подорожнього!
Господар протер очі.
Упали, жінко, ми в біду, як голий у кропиву. Теля їсть людей! Його треба позбутися.
Відведи в ліс вовкам, порадила жінка.
Чоловік закинув телятко на плечі й відніс у темну хащу.
А в той час багачисько, радий і веселий, вернувся додому. Сів за стіл і каже:
Давай, жінко, їсти!
Сьорбав, жував, чавкав, а жінка питала:
Ну що, чоловіче, було в тебе теля?
Аякже!
А яке воно?
О-о, файна теличка. Червону латку має на чолі. Така жвавенька, ноги мені лизала.
А потім?
Я схопився і драла додому.
Багачка як почула, що він народив, закричала так, ніби чорт із неї лико драв:
Запрягай коні й за телям! Я його не подарую!
Не поїду, жінко. Мені соромно.
Твій сором до стайні я не зажену. Запрягай коні! Чуєш?
Язик багачки добрий чортові на батіг. Так лаяла Амбросія, що той аж підскакував.
Запрягли і гайда! Підїхали до хати, що стоїть край лісу, Амбросій сховався на возі в соломі й попросив дружину:
Накрий мене веретою.
Багачка до хати.
Мій чоловік ночував у вас і народив теля. Вночі він схопився і від страху втік. Забув навіть узяти теличку
А де ваш чоловік?
Вийшли до фіри. Господар виломив із плота дрючок і почав ним молотити по ряднині.
А біс би тебе взяв! Та я через тебе теля запропастив! Ах ти, шахраю! Нащо лишив чоботи?..
Багачі, похнюпившись, поїхали додому. І люди склали про них казку, яку я вам, ади, розповів.
Дурні багачки
В одному селі жив чоловік, що називався Пригодою. У нього все йшло шкереберть. Не було ніколи чистої години, бо його жінка замість язика мала бритву в роті.
Продав вола, а жінка нарікає:
Ти такий нездалий, що тебе обдурили! У голові в тебе, як у дрантивім решеті.
Чоловік розсердився:
Говориш, як з гарячки! Сама б не потрафила й гусака продати.