Каже Жагалюк панові:
Пане, нічого злого я вам не зроблю, сміливо заходьте у свій дім. Я очікую на свої лахи, бо мені не пасує ваше вбрання.
Так пан його взяв за руку і привів до столу й спитав:
Як пишетеся?
Василь Жагалюк.
Де живете?
В Стрійковичах, село таке.
То добре, аби нікому того не сказали, що мої козаки дали мені сто буків з вашого наказу, а що за те хочете?
Нічого не хочу! Чекаю на свої лахи, каже Жагалюк.
Тоді помінялися. І дав йому пан пятдесят ринських на дорогу. І коли вже дід відійшов з палацу, то пан пішов з козаками знайомитися і також наказав, щоб ніде не казали, а найбільше, щоб не довідався його товариш біскуп.
Та при тому прийшла кухарка від біскупа. А кухарка панова їй оповіла:
Ой, наш пан дістав сто буків від Жагалюка. Тільки нікому не кажіть про це.
Тим часом служниця біскупа приходить додому і розказує своїй пані:
Ой, пані, якби ви знали, що з нашим паном стало, то ви б очі свої забули! То мені Настя сказала, а я боюся сказати, щоб нікому ви не говорили.
А пані каже:
Ну, та вже як оголосила, то мусиш сказати, я не скажу нікому.
А коли приїхав біскуп з дороги, та вже вечеряти посідали з жінкою та й балакають. А коли вона говорить, то й усміхається щоразу, так він питається:
Що з тобою? Та ніколи того не було, щоб ти так сміялася.
Ой, я щось важливе знаю. А якби ти знав, то як би ти сміявся!
Ну, то що такого? То скажи! Я не піду ніде трубити, як ти скажеш, буде тільки між нами.
О! Та знаєш, до чого дійшла гостина, що справляв твій товариш? Та вже він дістав сто буків.
Відкіля? Що ти говориш? Він такий старий чоловік з розумом і так дався ошукатися? Ой, коли його побачу, то буду сміятися!
А жінка каже:
Ой, коли! Та завтра будем коло нього їхати! Ви ж мусите щодня бачитися.
А коли другого дня фурман запріг коні і сів біскуп до візка і рушили їхати, то біскупова жінка сказала:
Дай слово, щоб дуже не сміявся з пана, бо буде скаржитись.
Ну, ну, то вже моє діло!
От іде біскуп коло панського двору, а пан вибіг з кімнати страшно веселий, ніби нічого не знає.
Здрастуй, товаришу!
Прибіг до візка і подав руку.
Ой, товаришу, відповідає біскуп. Я чув, що з тобою було дуже зле, і тепер не подаю руки. То ти такий мудрий чоловік, в старих літах і дався старому дідові насміятися дати сто буків.
А пан як те зачув, то наче йому дав хто в писок, і ні слова йому не відказав, тільки обернувся й пішов до кімнати. Тільки прийшов до кімнати, закликав свою жінку:
Хто ж у нас був? Я і в листі просив не казати, щоб не сміялися з мене.
Та я нічого не знаю, нікого тут не бачила, запитаю Настю, хіба від неї вийшло. Ану почекай, я її покличу.
Задзвонила дзвінком. Приходить Настя.
Чи була у тебе Ярина від пані біскупової?
Та була, прошу пані.
А, то ти з нею говорила? Та то твоя річ була говорити про пана?
Пані, я нічого такого на казала.
Та бачиш, пан прийшов схвильований, як неживий.
Ой, ой, прошу пані, що я наробила! Пані нічого не говорила, щоб я не казала нікому.
Тоді пан сказав:
Буде вже того з вашої Насті! Ходи зі мною в кімнату. Добре, що я маю адресу того діда. Я дам йому, що він схоче, то він і біскупа вирихтує. Так завтра сідаю і їду в його село, де він мешкає, бо я інакше не вийшов би в світ, він вічно з мене сміється.
А на другий день по сніданню сказав запрягти коні й поїхав до села. А коли вїхав у село, то запитав людей, де мешкає Жагалюк Василь.
А люди сказали:
О, він заробив багато грошей у пана і тепер пішов до міста.
То їдемо у місто! сказав фурманові пан. А коли приїхали на ринок, то пан глянув, де ходить такий бідний чоловік, і побачив такого убогого, що був у нього на гостині.
Чоловіче, може, ви знаєте, де тут живе Василь Жагалюк? запитує пан.
А, я іду з того шинку, де він сидить.
Будьте такі добрі його покликати, я заплачу за клопіт.
А коли той чоловік пішов до Жагалюка, то пан подумав:
«Дав би йому хоч десять тисяч, аби тільки він з мене не сміявся». І так дивиться, а Жагалюк вже іде з тим чоловіком. Був трохи підхмелений і низько вклонився панові. Тоді пан забрав Жагалюка до готелю, посадив за стіл та й каже:
Жагалюку! Я бачу, що ти маєш здібність, так якщо б ти мого товариша ксьондза обманув, бо він з мене сміється і хотів би, аби я й не жив. Подумай над тією справою, я дам тобі, чого схочеш.
Добре, подумаю за чверть години.
А коли вже довечерювали, то Жагалюк сказав, що вже готовий.
А скільки та справа має коштувати?
Найменше чотири тисячі, відповів Жагалюк.
Згода!
Так пан витягнув чотири тисячі і вручив Жагалюкові.
Так будьмо здорові! Я йду додому і сподіваюся, що скоро зробиш ту справу.
А ви знаєте, де ксьондз мешкає?
Три кілометри від мене.
От пан вже відїхав, а Жагалюк пішов просто до станції, там купив собі білет до Відня на швидкий поїзд.
От приїхав до Відня, зайшов до багатої лавки, де найдорожчі речі продавалися для святкових убрань. А продавець побачив, що то якийсь жебрак, і витягає пару грошей, і дає, щоб той ішов собі. А жебрак каже, що не бере ніякої милостині, а прийшов купити на святого отця Миколая убрання. Відказує продавець, що він не може мати стільки грошей, а Жагалюк:
То вас не обходить. Прошу мені показати вбрання на святого Миколая!
Сказав купець прикажчику принести найліпше вбрання, а також ключі і берло. Прикажчик несе.
О, маєте, прошу!
Що то має коштувати?
Три тисячі пятсот. Є у вас стільки грошей?
О-ого! Маю й більше. То ви міряєте мене по моєму лахміттю обдертому, та й думаєте, що в мене грошей вже немає.
А продавець каже:
Не гнівайтесь!
Прошу запакувати убрання, сказав Василь Жагалюк, але має бути комплект з берлом і ключима.
А коли вже продавець вручив йому в руки, то гроші вже були віддані, і витіг Жагалюк двадцять корон і дав ще й прикажчику.
Ну, будьте здорові! Бо за півгодини відїздить потяг.
Повернув він у своє село, пішов до багатого господаря купити собі новий міх з полотна.
Приніс додому, напакував у мішок вбрання Миколая. На другий день рано пішов у місто, купив собі годинник, хліба, ковбаси і все те до мішка запакував, та й на плечі, та й пішов до ксьондза. Був четвер. На другий день мала бути в церкві відправа за померлих.
Так він переночував у тім селі. Коли довідався, що буде відправа, то вже чекав коло церкви.
А коли люди вже посходилися і відкрили церкву, почали відправляти, то він також увійшов до церкви так, щоб люди не завважили, і заховався за сходи. А коли зачув, що вже по відправі і священник вийшов із церкви з людьми, подивився на годинник шоста година вечора.
Так він тоді здобув хліб, ковбасу і їсть вечерю. Потому походив собі по церкві. Так діждав аж дванадцятої години. Знав, що біля церкви о дванадцятій годині ночі є вартівники два чоловіки. Узяв сірку, засвітив світло в церкві так, що ясність страшна вдарила через вікна аж на двір, бо ніч була темна. А сам перебрався у вбрання Миколая, взяв берло і ключі в руки, а мішок сховав за вівтар і почав правити перед вівтарем. А коли ті вартівники побачили таке світло у церкві, почали бігти до тієї церкви. Прибігли до дверей і кажуть:
О-о! То є ява. Щось зявилося у нашій церкві.
І повклякали коло дверей і дивляться через дірку, хто там є в церкві. А коли побачили святого отця Миколая, почали просити, щоб здоровя їм дарував і щастя. А коли Жагалюк побачив, що вже хтось є під дверима, то розгорнув книгу і пішов благословити. Так же вони настрашилися, але стояли далі, бо боялися. А коли Жагалюк прийшов до дверей, то сказав:
Щасливі ви люди, коли ви мене побачили. Я зійшов сюди з неба на землю, і послано мене до вашого пастиря ксьондза. Він собі заслужив велику ласку, бо щиро на землі Богові служить. Підіть до нього і скажіть, щоб збирався і прийшов до мене, я йому маю щось сказати.
І так обернувся з книгою і пішов назад до вівтаря молитися. А вони скоро побігли і збудили біскупа.
Отче духовний, скоро вбирайся і йди до церкви, побачиш явління святого отця Миколая. Ми вже бачили, і він нас послав до тебе, бо ти собі заслужив велику ласку. А коли нам не віриш, то вийди надвір і подивись, як церква освічена і замкнена.
А коли біскуп вийшов на веранду і поглянув у той бік, де церква, то страшно здивувався. Сам собі не вірив, хоч був чоловік учений. І зараз повернувся до кімнати і почав молитися, та й думає: «Я чесно служу на землі, нікого не ошукав, може, й правда, що послав Бог Миколая по мене».
І збудив жінку:
Уставай і молися, бо ми великої честі заслужили. А я іду, бо мене святий Миколай кличе, а наскільки, то й не знаю.
І взяв взуття, книгу в руки і пішов. А коли дійшов до брами церковної, то почав на колінах лізти аж під двері.
А «святий отець Миколай» і править коло вівтаря. А коли почув, що вже якась душа під дверима є, то пішов з книгою до дверей, до попа, підніс руки вгору і сказав:
Щасливий ти на землі, але ще щасливіший ти на небі, бо Бог тебе полюбив і послав мене, щоб я тебе забрав із собою до раю. Ти все добре робив на землі, тільки єдине зле робив: не треба було тобі маєтки набувати, ні худоби, ні поля; пан Бог таких людей не визнає. Отже, ти один тільки гріх маєш, але все одно Бог тебе любить. Іди додому скоро, а завтра рано склич усіх бідних до себе і подаруй їм своє майно: худобу, маєтки, гроші, бо то все тобі не потрібне, бо в неділю рано я прийду назад з неба і заберу тебе до раю.
Так його поблагословив, і біскуп встав і пішов додому.
А коли озирнувся на церкву, то вже погашено було, і він сам переконався, що то є ява Божа.
Як прийшов до кімнати, то жінка вже не спала, вклякла біля образу й молилася.
Ну, що чувати? спитала. То правда чи неправда?
Ой, жінко, маєш гріх, молись, як я дістануся до раю, то буду просити Бога, хай тебе забере до раю. Ти знаєш, що я говорив із святим Миколаєм? Тільки страшно ганьбив мене, що ми набули маєтки, може, була б і ти пішла до раю, аби не ті маєтки.
І так не спали аж до ранку, тільки молилися обоє. А вранці зараз закликав тих вартівників, що йому дали знати про явління, щоб пішли в село (вони вже знали, де є бідні люди) і оголосили іти всім бідним до ксьондза, бо дістануть нагороди від нього.
А коли ці бідаки зайшли, то біскуп розказав своїм слугам (мав близько пятдесяти корів, ялівок, коней) кожному біднякові дати по штуці.
Так все роздав і собі не залишив жодної. Також поле підписав бідним. І так люди забрали все майно у нього. Служницям своїм посплачував і відпустив їх зі служби. А собі залишив на тиждень на життя, аби мав на обід і на вечерю. А на другий день сів коло столу і почав писати запрошення усім своїм знайомим ксьондзам і товаришам, аби вони приїздили в неділю до церкви, щоб побачили, як буде зноситись до раю.