Збирайтеся усі, конче до світа, щоб ви виділи, як я його буду погубляти.
Виїхали потім і стали за півгони од нори усі городяни.
Бере Гриць царівну за руку, одводить до нори ближче.
Виходь, говорить парубок, людоїде, ось царівна на пожирання.
Людоїд побачив царівну і зараз вискочив. Як вискочив він, хлопець його пікою ударив, а той і впав.
Оце тобі, каже хлопець, царівна.
Заревів людоїд усією силою, і давай хлопець його шаблею булатною сікти так, що усі городяни здивувалися і настрахалися.
Хлопець з людоїда голову зняв, убив його, посік, склав у купу, підпалив і попіл розвіяв.
Дивись, говорить, жоно моя, що я зробив людоїдові. Щоб ти мене поважала, як мужа, бо я тебе од смерті одблагав.
Повернулися у місто і давай гулять, що Господь приніс з чужої землі такого молодця, який людоїда погубив.
Відгуляли весілля і живуть. Половину царства цар одписав зятеві, а по смерті царя хлопець став і сам царем.
І жили вони років із двадцять, і не було у них дітей, то взяли собі на виховання сироту. От він виріс, і красивий такий, що у всіх царствах красивішого того приймака не було. І цариця полюбила того приймака. Давай вона допитуватися у свого чоловіка:
Чого ти тієї сорочки ніколи не скидаєш?
Я, каже цар, так звик. Вона завжди біла, біліша, ніж ті, що ти даєш, так і не треба скидати.
Мій батько, каже вона, по три рази на день міняв сорочки, а ти і за вік своєї не скинеш.
І так вона вчепилася в нього, щоб скинув, що він таки взяв і послухав її. Як скинув, цариця зараз узяла, на другі двері подала ту сорочку приймакові, а той зараз на себе її одягнув. І як одягнув, зараз за шаблю і входить у кімнату до царя. Увійшов і каже:
Здорові були, батечку, будем битися чи миритися?
За що ж нам битися, синку?
А ось за що!
Та як ударить шаблею посік-порубав і сказав:
Зав'яжіть його в мішок та прив'яжіть його коневі до хвоста та й пустіть.
От кінь вибіг у поле, а там і полетів та ірже так, що дівчина-гадюка почула і вигукнула:
Нема, каже, сестри, нашого брата.
Повибігали усі і дивляться. Кінь добігає, перед ґанком спустився, став. Дівчата мішок той відв'язали од хвоста.
Се наш брат рідний.
Внесли мішок до хати, постелили килим, поскладали кості і зцілющою водою змили. Години за три ожив Гриць.
Де то я? каже.
А сестра йому:
Ой, брате, заснув би ти навіки. Я ж тобі наказувала, щоб ти сорочки не скидав, а ти не послухав.
По обіді вийшли вони в сад. Лежить там кочерга, що й тоді лежала.
Візьми, брате, оцю кочергу, скинь її з дороги.
Він кинувся, так не зрушить із місця.
А що, брате, оддав силу своїй жоні?
Дайте мені, сестри, такого здоров'я, як ви мені колись дали.
Було б берегти те, що тобі дали. Бог не дає два рази здоров'я. Як ми віддамо своє здоров'я, то самі залишимось без здоров'я. Ми тобі свого не дамо, а ти своє загубив. А я тобі, брате, дам мудрощів та хитрощів таких, що ти їх не загубиш на своєму віку.
Входить у кімнати, одчиняє шафу, бере пляшечку, наливає і дає випити.
Як він випив, вона сказала:
Ну, брате, чим ти хочеш перекидатися конем чи птицею?
І тим і тим.
Побув він три доби та став прощатися.
Ну, сестри, буду я одряджатися у своє царство.
Вивели вони йому коня і він поїхав:
Неси мене, коню Добряне, у моє царство!
Кінь його й поніс у те саме царство і у те місто, де цар живе. Іде містом красною вулицею і бачить, що у дворі ходить міщанин дід старий. Привітався.
Дід одвів його в хату. Бабка щось невесела. Сльози течуть у бабки. Ходив-ходив цар по хаті й питає:
Чому ви, бабко, невеселі? Чи помер у вас син, чи дочка?
Я, каже, плачу про наше нещастя. У нас кобилка народила мертве лоша.
А дайте, каже цар, я піду подивлюсь, може, вона приведе друге.
Пішли, подивились.
Не журіться, діду, вона, каже, буде сюю ніч з лошам таким, що ви ніколи не бачили.
Увійшли в хату. Дід хвалиться:
Оце купець говорить, що наша кобилка сюю ніч буде з лошам.
Посадили його за стіл. Пообідав, подякував. Пішов прогулятись. Увечері вони полягали спати. А він коня свого пустив у луги. Спав не спав, устав.
Дякую вам, діду й бабо.
І пішов собі.
Пішов він до кобилки, перекинувся лошачком золота шерстинка, срібна шерстинка, золоте копитце, срібне копитце.
Пішов дід кобилці їсти класти, аж те лоша біля неї грає, що дід і злякався, як його побачив. Зараз побіг та бабу покликав.
Подивися, яке лоша наша кобилка вивела, такого і в усіх царствах нема!
Пішли вони, подивилися на те лоша.
Бери тепер, діду, кобилку й веди на базар да продай, за що хто дасть, а то цар візьме задурно.
Дід вивів кобилку на базар. А там зустрічає його сам цар-приймак з жандармами і питає:
Де ти, діду, такого лошачка узяв?
Вивела, ваша світлість, моя кобилка.
Ти, діду, не продаси те лоша мені?
Продам.
Що тобі за нього?
Як з вас, то п'ять тисяч дайте і досить.
Вийняв той цар гроші, дав дідові і забрав лоша та звелів забрати в конюшню, а сам пішов хвалитися цариці.
Якраз на воротях стояла найголовніша служанка Оляна. Вона побачила те лоша і пішла за ним у конюшню. От лоша й питає її:
Чи ти знаєш, Оляно, хто я?
Ні.
А пам'ятаєш першого царя? Оце ж я. Ти знаєш, що мій приймак мене посік, але мене оживили. Запам'ятай, коли будуть у мене стріляти, вмочи хустинку у мою кров, закопай ту хустинку в саду і там яблуня виросте. І як будуть яблуню рубати, візьми трісок і однеси на ріку й кинь. І тікай тоді відсіля, щоб тебе ніхто й не бачив.
Тим часом цариця забажала на лоша подивитися. Вивели його на волю. Цариця глянула й скрикнула:
То не лоша, а мій перший чоловік. Вкопайте серед двору стовп і прив'яжіть його, а тоді з гармат розбийте його на дрібен мак.
Так вони й зробили, а служанка вмочила хустинку та в саду закопала. А вранці вийшов приймак у сад і побачив яблуню, а на ній яблука золоті та срібні.
Приходить до цариці:
Іди, жінко, подивись, яка у нас яблуня взялася.
Подивилась вона:
Се, каже, не яблуня, а мій перший чоловік. Візміть порубайте і коріння повитягайте, спаліть і попіл розвійте.
Стали рубати. Тут служанка та ходить. Набрала трісок, пішла до ріки та й кинула їх. Яблуню порубали й спалили та попіл розвіяли.
Минула ніч, як з яблунею покінчили. Вранці узяв цар рушницю і пішов до ріки. Аж Оляна несе воду відтіля.
Ідіть, каже, до того місця, де ми воду беремо, там така птиця, що я і зроду не бачила такої.
Повернув він туди, прийшов до того місця, прицілився, аж вона тікає. Скинув він чоботи і давай брести, щоб так її вхопити руками, брів, брів, і торкає вже ту птицю, так рукою не втримає, пір'я слизьке.
Вернувся. Вирішив він роздягнутися, скинув одяг на березі і знову у воду побрів до птиці. А та все далі відступає, аж заманила його на глибину, а тоді стріпонула крилами, злетіла вгору, впала на берег і на чоловіка перетворилася. І тоді цар в ту сорочку з дванадцятьма квітками вбрався і каже:
А що, синку, будем битися чи миритися?
Та схопив шаблю й зарубав приймака. А тоді прийшов у палац та як гукне:
А де ж тут моя душогубиця?
Зайшов у палати, а вона трясеться.
То так ти мені відплатила! Виведіть її в сад!
Там він її і скарав. А за жінку взяв собі Оляну.
Царівна-жаба
Дурень і його жінка жаба-панна
В одного чоловіка було три сини: два розумні, а третій дурний. Поробили собі рушниці й кажуть:
Закиньмо рушниці, а які дівчата їх знайдуть, то наші жінки будуть.
От вони пішли в поле й позакидали. Одну рушницю знайшла королівна, другу дочка купця, а дурень свою закинув у болото, так його рушницю жаба знайшла.
Повінчалися старші брати, уже й живуть, а дурень ще й не знає, хто його рушницю знайшов.
Іди, каже батько, та питай людей, хто твою рушницю знайшов, пора вже й тобі женитися.
Пішов дурень. Іде та іде, коли дивиться аж лежить на купині в болоті його рушниця і жаба сидить.
Здорово, жабо! каже дурень.
Здоров, чоловіче!
Це ти знайшла мою рушницю?
Я, каже.
Коли ж ти її знайшла?
Я знайшла, каже, тоді-то й тоді.
Та й погана ж ти яка! Як же я з тобою буду жити?
Як Бог дасть, так і будеш жити.
Ну ходім до попа.
Ходім.
Пішли, повінчалися і живуть. Вона його завела в палаци, ще луччі, як у розумних братів були. Пожили вони трохи, батько й каже:
Скажіть, синки, своїм жінкам, щоб вони напекли кулибок, а в неділю принесіть мені: я побачу, чия жінка вміє лучче пекти кулибки.
Прийшов дурень до жаби та й хвалиться своїй жінці-жабі:
Казав батько, щоб у неділю ти прислала йому кулибку.
Добре, каже, пришлю.
Як же ти, жабо, будеш пекти?
Спечу, каже.
Задумавсь дурень, як то жаба буде пекти кулибки. «Треба, думає він собі, подивитися, як вона буде місити, в піч саджати».
Пішла вона в хату, заперла за собою двері й каже дурневі:
Ти ж не йди сюди в цю хату, де я буду пекти кулибки.
Добре, добре, каже, не піду.
Зачинила вона хату, а дурень став під вікном і дивиться в дірку. А жаба скинула з себе жаб'ячу шкуру й стала такою гарною панною, що не здумати, не згадати, тільки доброму молодцеві в казці сказати
Напекла вона кулибок, наділа жаб'ячу шкуру й каже чоловікові:
Я вже напекла кулибок, неси батькові.
Добре, каже, давай!
Дала вона йому кулибку, він загорнув у платок і пішов. Приніс він до батька й дає.
Батько й каже:
Твоя жінка найлуччі кулибки вміє пекти. Нехай же ваші зроблять мені по хустці; я ще побачу, чия жінка лучче тче.
Приносять батькові хустки старші брати, приносить і дурень: їх хустки гарні, а жаб'ячий ще ліпший. Подивився батько й каже:
Тепер же прийдіть у неділю до мене в гості з жінками.
Діждали неділі збираються йти в гості. Купця жінка убралась так, як пані яка; а королівна ще краще одягнена. Як прийшли в хату, так аж хата повеселішала. А дурень своїй каже:
Як же я з тобою прийду до свого батька в гості?
Не журися, якось воно буде.
Коли ти жаба, та ще така погана, там тебе батько з своєї хати вижене.
Не бійся, не вижене! Тільки ти йди до батька поперед, і як почуєш, що я вистрілю з гармати, то тоді вернися додому ми сядемо й поїдемо в гості до батька.
Добре, каже.
Пішов дурень до батька, жде-жде своєї жінки нема її. А ті сидять, уже поприїздили. Коли чує вистрілила гармата раз і другий раз. Він і побіг додому. Прибігає туди аж його жінка ще краще одяглася, як дочка купця і королівна: все срібло та золото так і блищить, неначе сонце по хаті ходить. Привіз її дурень до батька і думає собі: «Я тебе покину тут, а сам піду додому та спалю ту прокляту жаб'ячу шкуру». Поїхав додому, знайшов він ту шкуру, вкинув у піч і спалив.
Як приїхала додому вона, як начала плакати так плаче, так плаче. А їй оставалося сидіти в жаб'ячій шкурі тільки шість днів.