От перепливали вже вони й море, скоро й берег, собака й питає котика:
А що, держиш персня?
Кіт мовчить, бо перстень у нього в роті. А собака таки не покидає свого:
Скажи, я тебе питаю, чи ти держиш персня? А то я тебе в море скину, коли не скажеш.
Мовчить кіт, а собака так розсердивсь:
Ну, не кажеш оце ж кидаю!
Кіт злякався та:
Держу!
А перстень бульк у море! Мовчить тоді кіт, знову нічого не каже.
Перепливли через море, повиходили, кіт і напався на собаку.
Такий-сякий! Через тебе я персня впустив! Нащо ти мене допитував! Тепер лізь у море, шукай персня! Як хочеш, а лізь!
Поліз собака бродив-бродив, бовтавсь-бовтавсь нема. Почали вони вельми сваритися з котиком. А далі й кажуть:
Будемо ходити понад морем та питати, може, хто знайдеться такий, що нам його дістане з моря.
От вони погрілись трохи на сонці та й пішли понад морем. Кого зустрінуть, кого побачать усе розпитують, чи не може він дістати перстень із моря, або чи не знає такого, щоб міг дістати: нікого такого не напитають. А кіт і каже:
Знаєш що? Ходім понад берегом та візьмемось до жаб та до раків.
Добре, каже собачка, ходім!
От і пішли. Знайдуть оце жабу й питають:
А що, винесеш нам із моря перстень? Винось, а то вб'ємо.
Яку піймають, то вона їм і каже:
Я знаю, де ваш перстень. Пустіть мене, то я вам його принесу.
Вони пустять її, то вона собі й попливе, а про перстень і ні гадки. То жаби боялись їх, а то вже й перестали. Котра попадеться, то зараз і каже: «Принесу перстень», вони її й пустять. От ідуть вони увечері понад морем, аж дивляться жабеня скаче. Вони піймали його та й питають:
Ти знаєш, де в морі лежить перстень?
Не знаю квак, квак!
Як ти не знаєш, то ми тебе вб'ємо.
І почали те жабеня душити. Стара жаба побачила, вилізла з води, та така здорова, як відро, та й каже:
Не бийте моєї дитини: я вам із моря винесу ваш перстень.
Не бийте моєї дитини: я вам із моря винесу ваш перстень.
Добре, кажуть, ми його будемо держати, аж поки ти нам принесеш; як принесеш, тоді його пустимо.
Пірнула та жаба в море, знайшла перстень, віддала їм. Вони перстень узяли, пустили те жабеня і побігли до стовпа. Прийшли до свого хазяїна, аж він уже весь хліб поїв; уже два дні і кришки в роті не було, такий сухий став, як скіпка. Зараз котик подерсь до віконця, віддав йому той перстень. Він перекинув його з руки на руку зараз і явились слуги. От він їм:
Перенесіть цей стовп назад туди, де й був, і щоб був знову з нього палац, а в ньому моя жінка й мати.
Тільки сказав так усе й зробилося. Жінку ж він прогнав, а сам там живе з матір'ю, з котиком та з собачкою.
Яйце-райце
Колись була птиця жайворонок царем, а царицею миша, і мали вони своє поле. Посіяли на тім полі пшеницю. Як уродила їм та пшениця давай вони зерном ділитися. От одне зерно зайве було. Миша каже:
Нехай мені буде!
А жайворонок каже:
Нехай мені!
Думають вони: що тут робити? Пішли б позиватися, та немає старших за них: немає до кого йти позиватися. Потім миша каже:
Ну, я краще його перекушу.
Цар на це діло згодився. Миша тільки взяла зерно в зуби та в нору й побігла. Тут цар-жайворонок збирає всіх птиць, щоб звоювали царицю-мишу, а цариця-миша скликає всіх звірів, і почали війну. Як вийшли в ліс, то що звірі хочуть яку птицю розірвати, то вона на дерево; а птиця як візьме, літаючи, бити звірів Так билися цілий день, а потім увечері сіли всі спочивати. Коли цариця огляділась, аж немає на війні комашні! Тоді вона звеліла, щоб конче була на вечір і комашня. Коли це приходить і комашня. Цариця й загадала їй, щоб вона вночі полізла на дерева і за одну ніч повідкушувала птиці пір'я коло крил.
На другий день, тільки що розвиднілось, цариця кричить:
Ану, вставайте воюватися!
Птиця що підійметься, то й упаде на землю, там звір її і розірве. Отак цариця-миша звоювала царя-жайворонка.
А один орел бачить, що лихо, сидить на дереві і не злітає. Коли тут іде стрілець, побачив, що орел сидить на дереві, як поцілиться на нього. А той орел так просить його:
Не бий мене, голубчику, я тобі у великій пригоді стану!
Стрілець удруге націливсь, він ще його просить:
Візьми краще мене та вигодуй, то побачиш, в якій я тобі пригоді стану!
Стрілець ще наміривсь, утретє; орел знов його почав просити:
Ей, голубчику-братику! Не бий мене та візьми до себе, я тобі в пригоді стану!
Стрілець повірив йому: поліз, зняв з дерева та й несе його додому. А орел йому й каже:
Принеси мене до своєї хати та годуй мене м'ясом доти, поки в мене крила повідростають.
А в того чоловіка було дві корови, а третій бугай. Він зараз і зарізав йому одну корову. Орел ту корову за рік із'їв та й каже тому чоловікові:
Пусти мене, я політаю: побачу, чи вже відросли крила.
Той чоловік і випустив його з хати. Орел літав, літав та й прилетів опівдні до того чоловіка, каже йому:
Ще в мене мала сила, заріж іще одну корову!
Той чоловік послухав його та й зарізав. Орел із'їв її за рік. Та знову як полетів Пролітав мало не цілий день; увечері знову прилітає та й каже йому:
Заріж іще й бугая!
Той чоловік думає: «Що тут робити чи зарізати, чи ні?» А потім і каже:
Більше пропало, нехай і це пропадає!
Узяв та й зарізав йому бугая. Орел з'їв і того бугая таки за рік, а потім як полетів, то літав так високо аж під хмарою. Коли це прилітає та й каже тому чоловікові:
Ну, спасибі тобі, чоловіче: вигодував ти мене, тепер же сідай на мене.
Той чоловік питається:
Що з того буде?
А він йому:
Сідай!
Той і сів.
Орел його поніс аж під хмару, а потім і пустив додолу. Той чоловік летить додолу, коли це орел не дав йому долетіти до землі, підхопив його та й каже:
А що, як тобі здавалось?
А він йому каже:
Так, наче я вже неживий був.
Тоді орел йому каже:
Отак само мені було, як ти на мене націлявся.
Потім каже:
Сідай знов!
Тому чоловікові й не хотілось сідати на нього, ну, нема що робити, таки сів. Орел знов його як поніс, та аж у саму хмару, а там як скинув його з себе та підхопив так, може, як два сажні від землі, та й питається його:
А що, як тобі здавалось?
Він йому каже:
Так, наче вже кістки мої розсипались.
Тоді орел йому каже:
Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.
Тоді орел йому каже:
Так само й мені було, як ти вдруге націлявся. Ну, ще сідай.
Той сів. Він як понесе його аж за хмару, та звідтіль і пустив його додолу, та підхопив уже аж коло землі, а тоді й питається його:
Як тобі здавалось, як ти летів на землю?
Той йому:
Так, наче мене зовсім не було вже на світі.
Тоді орел йому й каже:
Отак же само мені було, як ти втретє націлявсь.
А потім каже:
Ну, тепер уже ніхто нікому не винний: ні ти мені, ні я тобі. А тепер сідай на мене та будемо летіти до моєї господи.
Ото летять та й летять; прилітають до його дядька. А орел тому чоловікові й каже:
Іди ж у хату, та як будуть питати тебе, чи не бачив їхнього небожа, то ти скажеш: «Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу».
Він приходить у хату; коли це йому кажуть:
Чи по волі, чи по неволі?
А він їм каже:
Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його питаються:
Чи не чув ти там за нашого небожа? Бо вже четверте літо, як пішов на війну, та ні чутки, ні звістки
А він їм каже:
Як дасте яйце-райце, то й на очі приведу.
Вони тоді:
Краще нам його ніколи не бачити, як віддати тобі яйце-райце.
От він виходить із хати й каже орлові:
Казали так: краще нам його ніколи не бачити, як тобі віддати яйце-райце.
Орел йому й каже:
Летімо далі!
Летять та й летять, та й прилітають до його брата; той чоловік і тут те саме говорив, що в дядька, та не дали й тут яйця-райця.
Прилітають до орлового батька, а орел тому чоловікові й каже:
Іди в хату, та як будуть питатися за мене, то скажеш, що бачив, і на очі приведеш.
Увіходить він у хату, а вони йому й кажуть:
Чи по волі, чи по неволі?
Він їм каже:
Добрий козак усе по волі ходить.
Вони його стали питатися:
Чи не бачив ти нашого сина? Бо вже як немає четверте літо: десь пішов на війну, та, мабуть, убили його там
А він їм каже:
Я бачив його, але як дасте яйце-райце, то я й на очі приведу.
Батько орлів каже йому:
Нащо ж воно тобі? Краще ми тобі дамо багато грошей.
Він каже:
Я не хочу грошей, мені дайте яйце-райце!
Піди ж приводь, зараз тобі дамо!
Він уводить його в хату. Тоді його батьки так зраділи, а тому чоловікові дали яйце-райце й сказали:
Тільки не розбивай ніде на дорозі; а як прийдеш додому, то погороди загороди великі, а тоді його розіб'єш.
Він іде та йде, та так схотілося пити йому. Коли це знайшов криничку. Тільки що став пити воду, та якось об цямрину й розбив те яйце-райце. Як узяв же скот вернути з того яйця!.. Верне та верне. Гониться він за тим скотом; що з того боку піджене, то цей з цього боку розійдеться. Кричить бідолаха, нічого сам не зробить! Коли це іде повз його змія та й каже йому:
Що ти мені даси, чоловіче, як я тобі скот цей зажену в те яйце?
А він їй:
А що ж тобі дати?
Вона йому й каже:
Даси те, що без тебе стало дома?
А він каже:
Дам!
Ото вона гарненько загнала той скот у яйце, заліпила те яйце й дала йому в руки.
Він приходить додому, аж там без нього син народився. Ударив він об поли руками:
Це ж я тебе, сину, віддав змії!
Ну, ото журяться вони з жінкою, а далі кажуть:
Нема що робити, журбою не допоможеш! Якось треба жити!
Погородив він загороди великі, розбив те яйце, випустив худобу забагатів.
Живуть вони, аж ось і син підріс. От той син і каже:
Це ви мене, тату, віддали змії. Ну, дарма, якось буде!
Та й пішов до змії.
Приходить до неї, а вона йому й каже:
Зроби мені троє діл та й підеш собі додому; а як не зробиш, то я тебе з'їм!
А коло її хати був великий ліс скільки оком сягнути! Так вона йому й каже:
Щоб ти за одну ніч отой ліс викорчував, зорав, пшениці насіяв, вижав її, в скирти склав і щоб у ту ніч з тієї самої пшениці мені паляницю спік: поки я встану, щоб вона на столі лежала.
Він іде до ставка та й зажуривсь. А там близько був мурований стовп, і в тім стовпі жила зміїна дочка зачарована. Він приходить туди й плаче. А та дочка й питається:
Чого ти плачеш?
Як же мені не плакати, коли змія загадала таке, що я ніколи його не зроблю, а вона сказала, щоб за одну ніч
А що ж таке?
Він їй і розказав. Вона йому й каже:
Як візьмеш мене за жінку, то я тобі все зроблю так, як вона казала.
Він каже:
Добре!
Вона йому й каже: