Ми зрозуміли, що без Анетки не обійтися. Вона найкраще лазить по деревах. Дмитрик теж. Ми вирішили змінити місце тренувальних польотів. Я приніс із шафи іншу бабину хустку. Попередню хустку ми розрізали і пересипали курчат у нову. Щоб їм було приємніше. Найсумніше було те, що одне курча не могло ходити. Здається, в нього були проблеми з ніжкою.
Спочатку треба перевязати, запропонував я.
Ні, спочатку треба накласти шину, пояснила Анетка. У неї мама медсестра у сільському медпункті.
Я не міг уявити, як можна такому маленькому курчаткові покласти шину від автомобіля.
Темнота! пояснила Анетка. Так називається палиця, яку накладають при переломах, перед тим як відправити у лікарню. Я бачила, як мама таке робила.
Курчатко так натомилося, що навіть не розплющувало очі.
Можливо, зробити штучне дихання? на всяк випадок запропонував я. Щось подібне я бачив по телебаченню, правда, не з курчатами.
Спочатку шину! командувала Анетка. Я пошукаю якусь палицю, а ти біжи за бинтом.
Знайти в шафі бинт це справжня проблема. Я висипав усі шухляди на землю. На килимок викотилися всілякі папірці, пляшечки, навіть гаманець. Я обережно відкрив гаманця і побачив там гроші. Їх було досить багато. Я злякався, кинув гаманця на землю і втік, щоб хтось не подумав, що я гангстер.
З вами не доробишся! зітхнула Анетка і відрізала шматочок своєї футболки. Коли треба надавати першу допомогу, саме так і роблять.
Вона приклала палицю до ніжки курчатка, завязала відірваною від футболки смужкою тканини і поклала на бабину хустку, накривши кінчиком зверху. Анетчин пес Бровко показався на воротах. Це був звичайнісінький мирний жовтий пес із великими добрими очима. Бровка у селі ніхто не боїться, і він просто собі ходить по вулиці. От би мені такого! Бровко підійшов до кожного з нас, обнюхав і зупинився біля курчатка.
Вона приклала палицю до ніжки курчатка, завязала відірваною від футболки смужкою тканини і поклала на бабину хустку, накривши кінчиком зверху. Анетчин пес Бровко показався на воротах. Це був звичайнісінький мирний жовтий пес із великими добрими очима. Бровка у селі ніхто не боїться, і він просто собі ходить по вулиці. От би мені такого! Бровко підійшов до кожного з нас, обнюхав і зупинився біля курчатка.
Іди геть! У нас сьогодні серйозні випробування! притупнула Анетка ногою. Марш!
Пес поволі поплентався на подвіря, а ми мусили поспішати. Часу було обмаль.
А коли накладати гіпс? запитав я.
За дві години з ніжкою нічого не трапиться. Ми не можемо переносити льотні навчання. Усе інше потім.
Анетка підіймалася на дерево перша. Хустку з курчатами поклала собі за пазуху. «Так надійніше», пояснила вона. Дмитрик ліз за нею. Ми з Павлом чекали внизу.
Зараз будете ловити, скомандувала Анетка.
Вони полетять? перепитав я.
Не все зразу. Ти скільки часу вчився рахувати? От бачиш. Наша праця кропітка. Вимагає витримки і повтору. А тепер до роботи, скомандувала Анетка і вийняла з хустки перше курчатко. Приготувалися? Ловіть!
Чим?
Гм, це вже проблема. Марку, біжи і принеси ще одну хустку. Будете ловити нею, командувала далі Анетка.
А якщо баба не має більше хусток?
Бери, що потрапить під руку.
Хусток у шафі більше не виявилося. Найбільше мені сподобалася бабина вишита сорочка. Курчатам мала б також сподобатися.
Ми розташувалися прямісінько під деревом. Я тримав сорочку за рукави, а Дмитрик прорізав собі дві дірки і пропхав у них палицю:
Так надійніше, пояснив він.
Ми встигли спробувати тільки з пятьма курчатами.
Маркуууу! почув я з веранди не дуже спокійний бабусин голос.
Вона бігла за Бровком, який тримав у зубах гаманець. Під пахвою у бабусі була квочка
Усі втікали через город. Я теж. Із собою прихопив тільки хворе курчатко. Йому не допомогла шина. Ми віднесли його на полянку між березами і зробили для нього хрестик. Щоб усе було по-правильному. Ксенька, яка приєдналася аж тепер, поклала квіти.
От і все, сказала Анетка, сумно струшуючи долоні. Шкода тільки, що ми не навчили курчат літати.
Усі пішли до потічка. Я не хотів. Мені було сумно і зовсім не хотілося годувати жаб і будувати загорожі.
Цього разу мені таки перепало на горіхи. Бабуся показала мені, де в хаті бинт. Я обіцяв їй відразу, як виросту, відкупити дві хустки і сорочку. І навіть курчатко. Виявляється, те курчатко було відразу кволе і не вижило б, пояснив мені дід.
Я стояв у кутку. Мій дід Роман ніколи не поставив би мене в куток. Мені було сумно. Здається, я простояв тут годину, може, дві. Бабуся наполягає, що тільки двадцять хвилин. Мені набридло дивитися на дірку в стіні. Я вже побачив, що вона колись була рожева, потім зелена і тепер жовта. Усі три кольори забилися мені під ніготь, і я мусив тепер їх звідти виколупувати.
Я не чув, як мене шукали. Знаю тільки, що оббігали всіх сусідів, сади, городи, від початку до кінця потічок. Навіть телефонували до мами. Знаю, що дід Роман казав, що більше ніколи не поїде в санаторій. А знайшли мене тому, що розкричалася квочка, яка ніяк не могла завести на гніздо курчат. Воно було у старій собачій буді, де я якимсь чином опинився після кутка.
3. Політ 2
Мені цілу ніч снилося те курчатко. Я прокинувся пізно. Бабусі в хаті вже не було. Діда теж. Я повільно виповз з-під ковдри і поплентався до вікна. Я бачив, як Павло ходив подвірям, заглядаючи в наш бік. Я відчинив вікно і помахав йому рукою. За пятнадцять секунд Павло стояв у мене на порозі.
У мене є ідея.
Ідея? байдуже зреагував я.
Геніальна і неперевершена.
! Викладай, байдуже запропонував я.
У мене в стайні на горищі відчинено двері.
Я більше ніколи не полізу на горище.
Ти будеш стояти внизу, а лізти будемо ми, розтовкмачував Павло.
А «ми» це хто? не зрозумів я.
Я, Дмитрик, Анетка і Ксенька.
І Ксенька?
Вона нам підходить. У неї є дві італійські парасольки.
Для чого нам парасольки?
Для польоту, звичайно. Ти що, вперше про таке чуєш?
Я
Добре. Будеш стояти внизу. Про всяк випадок прихопи парасольку й одягни щось схоже на те, що вдягають парашутисти.
Саме в цей час мені знову захотілося бути винахідником і винайти новий парашут. Такий, щоб міг літати за стайнею. Я глибоко вдихнув і побіг. З парасольками проблем не було. Я вже трохи знаю, що і де лежить у бабиній шафі. От тільки з одягом проблема. Я одягнувся у свою нову сорочку, білі шорти і про всяк випадок, щоб усе виглядало по-справжньому, прихопив дві бабині широкі спідниці: одну для себе, другу для Павла. Його баба йому б ні за що своєї не дала. Ми натягнемо їх на парасольки, щоб не було видно, що це парашут-підробка.
Хоча я поспішав, усі вже чекали. Ксенька прийшла з двома білими парасольками, в новому платтячку, навіть взяла мамині човники на підборах.
Здається, в тебе не таке взуття, зміряв Ксеньку з голови до ніг Павло.
Це в тебе не таке, а в мене якраз таке, глянула на нього незадоволена Ксенька. Хіба не бачиш, я камеру принесла. Мені мама прислала.
Покажи, кинулися всі до Ксеньки.
Покажу тільки тоді, коли фільм буде готовий. Ксенька заховала камеру за спину і висунула язика.
Ну й тримай собі! У мене також така є, підняв ніс угору Павло.
Брешеш! перекривила губи Ксенька.
Не сваріться, втрутилася Анетка. Краще беріться до роботи.
Вона перша полізла на горище. Я чекав унизу. Якщо я знову зроблю щось не так, цього разу матиму справу з бабою Мариною. Дід так і сказав. Оскільки я не на її подвірї, проблем я не передбачав.
Із твого подвіря не видно моєї стайні, заспокоїв мене Павло.
Він поліз за Анеткою. Дмитрик був третій. Тільки я стояв унизу. Тут так смерділо, що мені б знадобився протигаз.
Ну як? кричав я.
Класно! Тут можна робити штабну квартиру, почулося згори.
Від слова «штабна квартира» мені трохи зашкрябало в горлі.
Павло відчинив вікно:
Ходи до нас, тут так класно!
Я все-таки вирішив почекати. Перша наважилася на стрибок Анетка. Купа гною була величезна, тому летіти довго не довелося. Анетка відкрила парасольку, набрала повний рот повітря і стрибнула. Парасолька відразу вивернулася в інший бік. Поки Анетка збагнула, що сталося, вона вже сиділа на купі мякого гною.
Класно! Усі за мною.
На черзі були хлопці. Чомусь парасольки не дуже допомагали. Ксенька вирішила стрибнути з двома. Вона запевнила, що італійські то не «наші» і не виходять з ладу, і навіть можуть віднести її аж на той бік городу. Я відразу зблід (про це сказав мені Павло): по той бік городу стайня моєї бабусі. Якщо Ксенька приземлиться на ній, бабуся може подумати, що це інопланетяни: в неї і без того слабке серце. Поки я роздумував, як попередити бабусю, побачив Ксеньку в Павловій гноївці. Поруч з нею плавали її високі мамині човники.
Ну що, боїшся? глянула вона на мене кривим оком.
Боюся? випростав я плечі. Аніскілечки!
Чому ж тоді не лізеш на горище?
У мене була надія на бабині спідниці. Я намотав їх на парасольку. Щоб вони не відлетіли, я зробив у них діри і добре закріпив у дірках шпиці. Здається, все. Я глибоко вдихнув і підійшов до драбини. У мене зявилося відчуття переможця: в такій амуніції, як каже дід, нічого не страшно. Драбина тремтіла. Я поволі піднімався догори, позираючи, чи не видно мого подвіря.
Я приземлився легше, ніж думав. От тільки бабині спідниці підвели. Я був змушений залишити їх там, де Анетка залишила мамині човники. Доведеться разом із хустками та сорочкою купувати бабі ще дві спідниці і парасолю. Я прикусив губу. Шкода, що я не зміг стати винахідником. Зате зможу всім розповісти, що стрибав із парашутом. Бодько лусне від заздрощів! А це варте більшого, ніж дві спідниці.
Ми домовилися зустрітися через півгодини. Я скинув одяг у коридорі й заховав його під лавку. Найважче було помитися. Я взяв відро з водою, поставив посередині коридору і почав хлюпати на себе. Вода відразу стала чорною. Підлога теж. Від мене смерділо на кілометр. Гній подекуди прилип до тіла і не хотів відмиватися. Я взяв бабин білий рушник і розтирав ним усе тіло, особливо ноги. Вони були чорні й липкі. Я витер рушником підлогу і запхав його під лавку до свого одягу. Півгодини вже пройшло.
Я виглянув у вікно. Хлопці чекали біля воріт. Я запізнився аж на сім з половиною хвилини.
Чому не заходите? я не міг нічого зрозуміти.
Пссс Це повинно бути особливо таємно, показав на рот Павло і кивнув мені рукою, щоб я виходив.