Сама ти вигадуєш. Ти хіба була тоді в мене вдома? вигороджувала себе Анетка.
Досить сперечатися. Ми вже прийшли, обірвав суперечку Дмитрик.
Поле не було загороджене. Нам залишалося тільки перестрибнути через зарослий травою рівчак. Дмитрик перший опинився на тому боці. За ним стрибнула Анетка. Нам з Павлом довелося перетягувати через рів Ксеньку, яка весь час боялася намочити свої нові італійські босоніжки.
Кукурудза була висока. Зігнуте гостре листя кололо в плечі та руки. Блискуче жовте й червоне волосся кукурудзи лоскотало щоки. Я почувався маленькою мурашкою в бамбуковому лісі. Я бачив по телевізору такий мультик.
Зривайте ту, яка має чорне волосся, і перевіряйте, чи стигла, командувала Анетка.
Після того як я надкусив три качани кукурудзи, я не відчув, яка з них стигла.
Справжній тормоз! сміялася Анетка. Треба зробити дірку в шумелинні. Дивись, як це робиться.
Для мене то іноземна мова. Анетка відтягла від качана жовті луски й глянула кукурудзі в зуби. Як коневі.
Ця вже стара, дивись, яка жовта. А в цій ще є молочко, Анетка розшкрябала нігтем зуб чергового качана кукурудзи.
У всіх цих справах я часто почувався марсіанцем.
Я думав, що молоко мають тільки корови, я спробував повторити побачене. У мене ідея треба винайти апарат для доїння кукурудзи й отримати Нобелівську премію.
Це тобі що, корова? зареготав Дмитрик.
За корову Нобелівську не дали б. Ну добре, обійдемося без апарата, ліниво позіхнув я.
Ламання кукурудзи мене аж ніяк не приваблювало.
Тихо! перейшов на шепіт Павло. Тсссс! Нас викрили! Дивіться! Сюди їде якийсь дід. Там, на фірі. Поки я збагнув, що фіра це деревяний кабріолет, де замість мотора кінь, Павло вже встиг дати мені щигля. Ховайся!
Усі принишкли. Тільки Ксенька зі своїм «боягузи» дістала Дмитрика, і той також дав їй щигля. Мені здалося, що біля мене щось голосно загупало. Я оглянувся. Це було моє серце, яке схотіло вистрибнути з грудей. Я десь уже чув, що таке буває. Я уявив собі, як моє серце, червоне й велике, вистрибує мені на голову (як Ксенчин червоний бантик) і репетує, що я олух. Такого слова мене Павло навчив. Йому так баба каже. Мені зовсім не хотілося, щоб моє серце вистрибувало, і я тісно притис до себе футболку.
Ти що, заснув? смикнув мене за лікоть Дмитрик і потягнув за собою.
Це було схоже на втечу з місця пригоди. Мене мама точно більше ніколи не відпустить у село. А якщо той чоловік має револьвер? Як плакатиме мама! У мене самого вже викотилася сльоза. Та коли я побачив заплакану Ксеньку, мені стало ще сумніше.
Швидше! стусонув мене у плечі Павло. З мене баба пляцок зробить, коли дізнається.
Я не знав, що таке пляцок, але зрозумів, що щось плоске. Мені стало шкода Павла. Це була остання крапля моїх сил. Я навіть уявив собі Павлову бабу з молотком у руках. Раптом мої ноги стали пружинами, як у кенґуру. Я викинув з кишені два молочні качани, заради яких я зіпсував сім старих (перш за все треба було позбутися доказів). Далі я схопив Павла та Ксеньку за руку і вирішив стати олімпійським чемпіоном з марафону.
Не знаю, скільки кілометрів я пробіг (здається, до сорока двох таки не дотягнув), коли почув за спиною Анетчин голос:
Куди ви? Дід не до нас їхав.
І справді, ми оглянулися і побачили, що дід спокійнісінько сидів на фірі і їхав до села.
Мені зовсім не подобалася ідея з кукурудзою і аніскілечки не хотілося влаштовувати пікнік.
Берімося знову за роботу, командувала Анетка.
Хочу додому, я не міг приховати своє найважливіше бажання.
Ти що, діда злякався? смикнув мене за футболку Павло.
Нічого я не злякався, я відразу поправив футболку й перевірив, чи серце ще не вистрибнуло. Все було в порядку. Я трохи заспокоївся.
Він ще малий. Його треба було залишити вдома, глумилася Ксенька.
Сама ти мала. Мені треба дивитися за Лінкою, буркнув я і пішов за Дмитриком. Після того, як я згадав про Лінку, мені трохи заболіло в животі.
Я не міг і не хотів стояти тут сам. Я почувався маленькою мурашкою в лісі кукурудзи. Мені стало шкода мурашок. Я вирішив, що більше ніколи не буду на них наступати. А якщо йтиму через поле, зроблю собі ходулі. Я такий цирк по телевізору бачив. Клас! Ідеш собі, а всі довкола малі. Навіть дорослі малі. Я уявив собі, як той дід, який щойно їхав на фірі, починає втікати.
Тікайте! Дикі свині! почув я з-за спини.
Рохкання було дуже чітке. Цього разу я не чекав ні хвильки. Ми бігли всі в один бік. Важливо не загубитися, думав я. Кукурудза вдаряла мені то в чоло, то в коліна. Мені було байдуже, чи є в ній молочко. Мені було байдуже, скільки стеблин я зламав і скільки мурашок я затоптав. Я мусив добігти до дерева. Так скомандувала нам Анетка. (Вона все знає. Ну, майже все.) Я ніколи добре не лазив по деревах. Навіть не знаю, як я опинився на цій яблуні. Дикі свині за нами не бігли. Я досі не знаю, чому після того з нас сміялися старші хлопці. Мені було не до сміху.
Ідею з пікніком ми швидко покинули.
Спробуємо наступного разу, заспокоювала Анетка.
Я пошепки задумав бажання, щоб «наступного разу» не було. А якщо буде, то без кукурудзи.
Я пошепки задумав бажання, щоб «наступного разу» не було. А якщо буде, то без кукурудзи.
Сьогодні я прийшов додому швидше, ніж будь-коли. Дід сидів на порозі й щось майстрував. Я аж тепер згадав, що замкнув його у стодолі. Мені раптом щось перевернулося в животі. Я хотів непомітно прошмигнути повз діда.
Хочеш зі мною в ліс?
Ні, відповів я і, ховаючи за спину руки, почовгав до хати. Краще завтра.
Здається, дід забув про стодолу або подумав, що це баба вирішила замкнути його, щоб трохи відпочив.
Я довго сидів біля вікна й дивився на кору яблуні, що сягала віттям аж до шибки. Потім я одягнувся в піжаму з довгими рукавами, сховав подряпані руки, ліг у ліжко і дивився в стелю. У вухах мені ще досі було те рохкання.
Увечері бабуся наварила кукурудзи.
Дивна якась дитина. Не знаю жодної, щоб відмовилася від кукурудзи, скаржилася бабуся на мене дідові. Ще вчора я б із нею також погодився.
14. Смажена риба
Дідусь Мартин розбудив мене першим. Він думав, що я спав. Я не спав цілу ніч. Чесно! Було ще дуже рано. «Сонце, мабуть, ще спить», подумав я. Я глянув у вікно. Сонце проглядало крізь листя яблуні. Вітер хитав шибку, хоча вікна не китайські, подумав я. На моєму годиннику була шоста дванадцять. Так рано на канікулах я ще ніколи не прокидався.
Я потягнувся і поплентався до кухні. На риболовлю йдуть на світанку, згадав я дідусеві слова. Лінка вже не спала. Вона гасала з кімнати в кімнату і повторювала одне і те ж.
Хочу на риболовлю.
У кухні бабуся намащувала нам маслом хліб і варила яйця. Пахло чаєм з малини. Я вийшов надвір. Дідусь уже був на городі. Я не зважав на росу, хоча намагався не наступати на листя, що торкалося стежки. Ноги були мокрі. Я допомагав дідусеві шукати молоді огірки. Досі я не знав, що огірки мають колючки.
Хіба це колючки? сміявся дідусь. От в їжака то справжні колючки.
Мене все одно кололо. Але я нікому не казав. Я сам зірвав три огірки і поклав у миску.
Їжі на всіх вистачить, сказала бабуся і доплела Лінці косичку. Тепер можете йти. Тільки на Лінку вважайте.
Я ніколи не бачив, як копають червяків. Дідусь узяв лопату й пішов за стайню. Він устромив лопату в землю і почав трясти. Показався перший червяк, за ним другий, третій
Вони думають, що це землетрус? глянув я на діда.
Напевно, всміхнувся дідусь і поскладав їх руками в банку.
Берег був невисокий. Я глянув у воду. Хвильки стрибали по камінцях і бігли вниз.
Не бійся, тут неглибоко, заспокоїв дідусь.
Я зовсім не боюся, відповів я.
Я весь час тримав за руку Лінку. Швидше б прийшли дівчата.
Дідусь розклав вудки, примостив розкладні кріселка і почав зачіпляти на гачки червяків. Я відвернувся.
Саме на це надійшла Анетка. Ксенька спить ледь не до обіду. Хлопці, мабуть, теж проспали.
Давайте я, запропонувала вона дідусеві. Я Тарасові завжди допомагаю.
Бери, відповів дідусь і передав їй банку з червяками.
Анетка встромила два пальці в банку, витягла товстого червяка і відразу засилила на гачок.
Хочеш спробувати? запитала вона мене.
Я? Я трохи зайнятий, відповів я.
Я справді був зайнятий Лінкою.
Я хочу, почала Лінка.
Це не жіноча справа, заперечив я. Ти ще мала.
Не мала, відповіла Лінка й попрямувала до Анетки.
Хочеш, я навчу тебе? відразу запропонувала свої послуги Анетка.
Хочу, Лінка запустила руку до червяків.
Ви зараз мені всю рибу розженете, кинувся відразу на допомогу дідусь. Давайте, цю чоловічу роботу я зроблю сам.
Я ще ніколи не ловив рибу. Дідусева верхоплавка була у відрі перша. Я не йшов дивитися. Лінка не могла натішитися. Я відразу зрозумів, що таке «риба клює» і чому поплавок іде під воду.
Ввечері будемо їсти смажену рибу, сказав дідусь. А зараз кожному по шматкові хліба.
Дідусь постелив скатертинку. Ми посідали навколо хліба з маслом та огірків.
У мене не було апетиту. Лінка відразу зїла всі яйця. Анетка сказала, що не хоче. Коли дід припросив ще раз, вона зїла і свій, і мій хліб. Павло з Дмитриком прийшли аж тепер. Вони відразу приєдналися до сніданку.
Лінка задрімала. Дідусь поклав їй під голову подушечку, яку завбачливо прихопив із собою, і накрив бабусиною хусткою. Я вирішив також трохи відпочити від риболовлі. Вдома я півроку ходив на плавання. Тому плавати я вже трохи вмів. Дмитрик також. У Павла ще ніяк не виходило.
Плавайте тільки біля берега, просив дідусь.
Добре, відповів я. Я ніколи не жартував з водою.
Я скинув шорти й побіг берегом вниз. Дмитрик увійшов у воду перший. Ми з Анеткою йшли за ним. Спочатку вода здавалася холодною. На тілі виступила гусяча шкіра. Я нікому про це не казав. Вода була чиста. Біля самісінького берега плавали мальки. Я присів і хотів спіймати хоча б одного рукою.
Ти краще зроби їм криничку, запропонував Павло.
Ми робили її разом. Вигрібали долонями каміння і обкладали ними криничку. Вода швидко очистилася, і кілька малюсіньких рибок прийшли до нас у гості. От би Лінка бачила!
Я перший ліг на воду. Вода була трохи холодніша, ніж біля берега. Мені не було холодно. Майже не було. Дмитрик плив за мною.
Іди до нас, кивнув я Павлові.
Павло не наважувався. Я вернувся до нього. Спочатку я спробував навіть пояснити йому щось із того, що мені пояснював учитель із плавання. Павло затнувся і не йшов. Він просто боявся. Колись він, коли був малий, учився плавати і пішов під воду. З того часу у воду не заходить.