Обережно, діти! - Марія Ткачівська 22 стр.


Бабуся наварила вареників. Ми обідали надворі під яблунею. Мені тут найбільше подобається. Я вже звик. Шкода, що в місті не можна обідати надворі. Сьогодні погода для сіна, казав дід Мартин. Мама займалася полагодженням якихось справ і просила на неї не розраховувати. Я вирішив також разом із дідом і бабою піти громадити сіно. Я не знаю, що таке «громадити», але розумію, що йдеться про щось величезне. Напевно, збираються всі громади з навколишніх сіл. Як вони всі поміщаються на сіні? На земній кулі також якось поміщаються сім мільярдів, і нічого. Шкода, що Лінка не народилася семимільярдною. Їй би подарували шестиядерний геймерський компютер із відеокартою на два гігабайти, з процесором ІНТЕЛ і жорстким диском на два терабайти, та джойстик за вісімдесят вісім гривень. Оскільки дівчата в цих справах не дуже, усе б перейшло мені в спадок.

На сіно мене таки не взяли. Сказали, щоб доглядав Лінку. Їй треба ці три дні дихати свіжим повітрям. Колонізація почалася. Я без азарту взяв Лінку й поплентався з нею до потічка. Джерело з жабами пересохло, і в мене не було ніякого бажання блукати пасовиськом. На щастя, в Лінки боліли ноги. Ми мусили повертатися додому. Екскурсія не вдалася.

У нас нема корови, але дід з бабою все одно ходять на сіно. (Вони віддають його тітці Катерині за молоко.) У них є багато городів.

 Бабо, а для чого вам стільки городів?

 Як для чого? Усі люди так мають,  здивовано знизала плечима баба, начебто я запитав про атомний реактор.

 Не всі, то тільки твоїй бабі півсвіту замало, а цілого забагато,  сплюнув дід і вийшов з кімнати.

Я побіг за ним:

 Діду, а чого бабі півсвіту замало?

 Спитайся її. Михальчуки до Італії виїхали, то вона ще й їхній город взяла.

А там таке каменюччя, що дві коси потупилися.

Дід розігнув спину й попрямував до стодоли. Лінка з бабою пішла по молоко.

 Ходи, онучку, відпочинемо трошки.

Я ніколи не спав на сіні. Це мало б бути щось схоже на обідню перерву з коротким сном. Для відновлення організму людині вистачає пятнадцяти хвилин, кажуть американці. Можна заплющувати очі навіть за робочим столом. Але ніхто нічого не казав по телевізору, скільки хвилин вистачає для відновлення на сіні. Варто провести таке дослідження і стати автором нового відкриття. Клас!

Стодола була велика і запашна. Крізь діри в дошках проглядало сонце. Дід виліз нагору, постелив покривало і подав мені руку:

 Лягай сюди, щоб тебе не покололо,  запропонував дід.  Полежимо трохи, а потім на поле поїдемо. Хочеш на поле?

КОНЕЦ ОЗНАКОМИТЕЛЬНОГО ОТРЫВКА

Стодола була велика і запашна. Крізь діри в дошках проглядало сонце. Дід виліз нагору, постелив покривало і подав мені руку:

 Лягай сюди, щоб тебе не покололо,  запропонував дід.  Полежимо трохи, а потім на поле поїдемо. Хочеш на поле?

 Хочу!

Я ще ніколи не їздив на поле. Я лежав поруч із дідом і уявляв, як я бігаю по косовиці, збираю коників. (Дмитрик казав, що на полі багато коників, жаб, навіть змії трапляються.) Коників і жаб я вже бачив, та от справжню живу змію ніколи. Хіба що деревяну на базарі в Яремче, або ту, якою Анетка колись годувала лелеку. Бачив ще одну товстелезну за склом, коли до нас приїжджав зоопарк. По телевізору також бачив, але це не враховується, каже Павло. Він уже також справжню бачив. Я так боюся натрапити на неї, та про це нікому. Тому сам на поле не ходжу. Навіть по стежці боюся бігти: бабуся казала, що змії вилазять на стежку погрітися. Анетка казала, що їх можна загіпнотизувати часником, треба тільки дати його понюхати. Я не уявляв, як можна змії дати понюхати часнику. «Точно не знаю,  знизала плечима Анетка.  Береш зубок на палицю й підносиш до змії: вона нюхає й засинає». Мені виглядало зовсім непривабливим ходити з часником на палиці. Я обернувся на другий бік і дивився, як крізь шпари між дошками довгими товстими променями пробирається у стодолу сонце. Стелі наді мною не було, тільки сіра дахівка. По кутах стодоли павутиння. Я уявив собі, що зараз звідти може на мене стрибнути павук і замотати, наче муху, в павутиння, а потім зїсти на обід. Може, до мене прийде на порятунок справжній спайдермен або Анетка. Вона не боїться павуків. Я згадав про Анетку й мені стало приємно. Хоча вона як хлопчисько, у неї гарні голубі очі, і вона найкраще лазить по деревах. Я заплющив очі. За спиною спокійно хропів дід, не думаючи ні про змій, ні про павука, ні про Анетку.

Я тихенько, щоб не розбудити діда, сповз із покривала й ковзнув на землю.

Двері до стодоли закривалися тільки знадвору. Я не вмів крутити такого великого старезного ключа, але якось вдалося.

 От і добре,  подумав я,  баба не буде лаяти, що кури зайшли до стодоли.  Трохи посторожу тут діда і відімкну.

Кури бігали біля ніг, щось видзьобували в траві і не боялися, що я зварю з них юшку. Я вирішив бути вдячним. Та й допомагати це добра справа. Баба казала, що від мене нічого доброго не дочекаєшся. Я вирішив хоч чимось реабілітуватися. Я знав, де баба тримає зерно. Пішов до стайні, розвязав мішок і висипав куркам два кулаки пшениці. Збіглися інші. Причалапали качки. Я на всяк випадок кілька разів сказав «тась-тась», «тю-тю» і «гиля-гиля», хоча завжди забував, кого як треба кликати.

Анетчин Бровко сидів біля воріт і пильнував. «Значить, Анетка десь поруч»,  подумав я і вибіг на дорогу. І справді! Анетка бігла мені назустріч і гукала:

 У мене є класна ідея.

 Яка?  не терпілося мені.

 Пікнік на честь твого повернення з райцентру!

(Звучало, як повернення з космосу.)

 Пікнік завжди доречно,  підняв я великий палець угору.  Я за! Хто йде з нами?

 Павло, Дмитрик і Ксенька.

 Що беремо з собою?

 Ксенька бере скатертинку (певно, оту «весільну», що не відіпралася. Мене знудило). Я беру картоплю. Дмитрик має помідори. А ти що маєш?

Я не знав, що маю. Знав тільки, що вчора баба варила картоплю і те, що ми недоїли, висипала свиням. Свиня зїла все. Знав, що баба на серванті тримає жовті горошки, вітаміни називаються. Вона видає мені кожен день по два. Я люблю їх смоктати, тільки вкінці випльовую, бо дуже кислі. Міг би взяти вітаміни. Баба має ще згущене молоко. Можна також прихопити.

 А склянки у тебе є?

 Звичайно. На тоненьких ніжках. Про них усі давно забули. От буде баба тішитися, що хоч якась користь з них буде,  зрадів я.

 Посуд принесе Ксенька. У неї італійський, уявляєш?

 От якби я зараз був удома, приніс би німецький. «Мадонна» називається. Завжди в серванті стоїть. Весільний подарунок моїх батьків. Мама його двічі на рік миє, бо пилюкою припадає. Перед тим двадцять років припадав порохом у сусідки. Антикваріат.

 Наступного року привезеш,  заспокоювала мене Анетка.  А тепер біжи по склянки. У мене є сливовий компот.

 Зачекайте!  біг нам назустріч Павло.  У мене є ще одна ідея.

 Давай!  потер я руки.

 Наламаймо кукурудзи і спечімо на вогні.

 Клас!  вигукнув я, хоча не уявляв собі, як печуть на вогні кукурудзу, і вкотре пошкодував, що я міська дитина.

КОНЕЦ ОЗНАКОМИТЕЛЬНОГО ОТРЫВКА

 Клас!  вигукнув я, хоча не уявляв собі, як печуть на вогні кукурудзу, і вкотре пошкодував, що я міська дитина.

Найбільшою проблемою було, де взяти кукурудзу. Якщо я ще щось витворю в баби на городі, вона відразу відправить мене до міста. Так і сказала. У Павла також проблеми: після стрибків з парашутами та пригоди із самокрутками з ним розмовляли якось по-особливому. Він про це неохоче згадує. Дмитрикові тато нічого не привезе з райцентру, а в Ксеньки кукурудзу не садять: поки мама в Італії, тато сказав, що їм нічого не треба. Навіть моя баба Марина в них дві грядки забрала.

 Залишається тільки поле за селом,  зітхнула Анетка.

 Я  я хотів сказати, що після пригоди з яблуками більше в чужий город не піду, але рот цього не вимовив.  Я  Я спробував ще раз, але в мене нічого не вийшло.

 Тоді вперед!

Дорогою ми забрали Ксеньку. Дмитрик долучився трохи раніше. Дорогою Анетка розповідала нам, як вона минулого року ходила сюди з Ксенькою на горох:

 Ми понапихали гороху повні пазухи й так наїлися, що ледь пересувалися. Горох був ще молодий, можна було їсти з шкаралупкою.

Із шкаралупкою?  досі я такого ніколи не чув.

 У вас що, у місті гороху нема?  зміряла мене Ксенька.  Коли горох молодий, його можна їсти із шкаралупкою, а коли трохи постаріє, відкриваєш стручок, виїдаєш горошинки, а всередині в шкаралупці є така шкірочка. Ти її здираєш, викидаєш, а шкаралупку їси.

 Це дівчата люблять чистити. Можна пожувати все разом, а потім виплюнути,  пояснив Павло.  Я так завжди роблю. Швидше і смачніше.

Я не розумів, про що вони говорили, знав тільки, що про горох.

 Темнота! Я б тобі показала, але гороху нема,  стукнула мене по чолі Ксенька.

Я не любив, коли вона лізла мені до чола. Хотів віддати, але стримався. Хіба я агроном, щоб усе знати про горох?!

 Слухайте далі, смикнула мене за лікоть Анетка.  Попри поле їхала машина й зупинилася. З машини вийшов якийсь чоловік. Ми лягли в горох і не дихали. Бадилля було високе, ще в цвіту. Звідки ми знали, що нас видно?

 А нас і не було видно!  додала Ксенька.

 Не перебивай!  штурхнула її під бік Анетка.  Бачиш, я вже забула, на чому зупинилася.

 На машині, нагадав їй я.

 Точно, на машині. потерла лоба Анетка.  Так от. Ми добре замаскувалися. Чоловік вийшов із машини і каже: «Ану, червоні бантики, виходьте!» Ми злякалися і не виходили. Тоді він узяв револьвер і закричав: «Руки вгору!»

 Справжній револьвер?  Мої очі ледь не вилізли з орбіт.

 А ти як думав?! Справжнісінький!

 Він навіть кілька разів вистрілив угору,  додала голосно Ксенька.

 Він не стріляв!  виправила її Анетка.

 Стріляв, стріляв, я добре чула. То в тебе, певно, з переляку вуха заклало,  виправдовувалася Ксенька.

 Ти знову мене перебила, і я забула, на чому закінчила.

 На револьвері, коли йдеться про детектив, я завжди уважний.

 Так от! Він вийняв із кишені два револьвери і каже: «Виходьте, червоні бантики!» Ми підняли руки вгору і вийшли. З того часу я терпіти не можу червоних бантиків.

 Вас заарештували?

 Ні. Перед тим як вийти, ми висипали з пазухи предмети доказу, й нам нічого не було.

 Слава Богу!  зітхнув я.  Я вже думав, що вас забрали.

 Якби нас забрали, то ти б нас сьогодні тут не бачив. За таке знаєш скільки дають?  підняла брови Ксенька.

 Десять,  потерла чоло Анетка.

 Звідки знаєш?  перепитав Павло.

 Той дядько наступного дня приходив до мене додому й казав таке.

 Не приходив, ти все вигадуєш,  перебила її Ксенька.

Назад Дальше