Люко Дашвар
Биті є
Гоцик
Частина перша
Всевидяща дупа
Халепа тобі мама! кричала Гоцикові рідна ненька у далекому дитинстві, коли пацаня поспіхом змащувало збиті в кров коліна гарячою пилюкою і мчало до дірки у паркані друзяк доганяти. А тато без слів. Біля шпарини хоп! За шкірку і до свиней у загородку.
Сиди і думай, трясця матері!
Гоцик сопів ображено хвилини зо дві, штовхав поросят, що вони із цікавістю тикали пятаками малому в живіт, прикладався до їхньої миски з вареною морквою а повиздихайте! вмощувався у куті і мріяв: от виросте і встрягне в таку халепську халепу Нізащо не зупинять!
А як ти взнаєш, куди саме лупитися? питав Гоцика друг Бронька.
Дупою відчую відповідав упевнено.
Ох, та дупа невідємна складова української інтуїтивної прозорливості. Прямим нервом до серця. Як у грудях муляє, той же час у дупу пече, і не хочеш, підскочиш і Аби не в халепу. А Гоцик, як неньці вірити, тільки туди, зараза.
І ото варто було посеред ночі крастися на подвіря фермера Павки Козленка, давати Павковим собакам харчу, виймати з вигрібної ями гімна кіло, аби тим гімном на Козленкових воротах вивести «Паня падло». І так усе село знає смердить пихатий синочок колишнього голови колгоспу, що він нині сільраду окупував, без хабара і не потикайся! Школу на трояки, гульбанив пару років у столиці все казав: «В аграрному» а як виперли з тріском, тато з нього фермера зліпив. А хіба з гімна куля вийде?! Зібрав, сука, кукурудзу, оточив поле охороною, щоб односельці качани, що на ґрунті лишилися, не збирали. Та людям не те скіпка. Хай би сам ходив з мішком, збирав, так ні! Загнав трактора і переорав.
І навіщо тобі та халепа?! плакала ненька. Прикладала до Гоцикової побитої морди капустяне листя, коли Павка вирахував, чиїх то рук діло, і так зчепилися ледь розтягли.
Так, хай знає
Отепер точно проходу не дасть, сказав тато.
Ще хто кому буркнув Гоцик.
І якось навесні, якраз перед випускними шкільними іспитами, генделику «Марія Магдалина», коли пяний Павка Козленко Гоцикову однокласницю Тайку в кутку затиснув, знову вляпався До Козла і дівчини підійшов, мовляв, а хто тут у нас ледь не трахається у людей на очах під музику
Тайко, ти дурна? здивувався, побачивши конопату реготуху, що вона у школі сиділа за сусідньою партою, а тут супилася в куті, наче й сама не розуміла, що відбувається.
Вали звідси процідив Козел. Ми з Тайкою восени одружуємося.
Гоцик не звалив.
Не ходи за Козла, сказав дівчині впевнено. Краще вже за мене
Павка Козленко мовчки дістав ніж, пішов на Гоцика.
Гоцик напружився і зрозумів: на логіку і здоровий глузд покладатися марно. Тільки на дупу. Як дременув! Паня слідом. Добре, не порізав нікого по дорозі. На вулицю вискочив а нікого!
Гооцик! гаркнув, лють у вухах дзвенить.
Гоцик сидів на абрикосі, що вона застовбила собі місце поряд з «Марією Магдалиною» ще років тридцять тому, здичавіла, та родила й досі дрібне кисле. І цеї травневої пори уже приготувалася зеленими пуголовками плодів важка.
Гоцик зірвав зелену абрикосу, поцілив у Козла, плюнув йому на бошку і сказав:
Тобі чого?
Паня скакав козлом, брався лізти на деревину, Гоцик довбав його черевиком по руках, клацав дешевеньким мобільним знімав! іржав, аж кагал з «Марії Магдалини» вивалив на забаву подивитися.
Дурнуваті забавки урвалися несподівано.
Гоцик закінчив школу, уперся рогом не поїду нікуди! Мати в сльози: гроші збирала-мріяла, аби син вищу освіту отримав, філологом став. Тато бурчав: навіщо воно йому?! Хай краще помагає свиней вирощувати. Ох, ті свині! Якби не вони, так би й лишився у рідній Нехаївці.
Свиней Гоцик ненавидів з дитинства не один день з льохами у загородці просидів! тож перспектива залишитися їм на радість гризла серце: краще уже гайнути геть. Та за Сеймом, на хуторі, де цигани збирали металобрухт, варили самогон і тихцем коноплею приторговували, у стайні рома Петра пряли вухами Гоцикові улюбленці, що він до них бігав при першій-ліпшій нагоді, трійко доглянутих, граціозних коней. Лорд, Ванда і Кассіопея. Петро не бурчав, дозволяв хлопцеві і чистити коней, і випасати, і верхи А коли біля Ванди зявилося смішне чорне лоша, кволе і слабке, Гоцик з тиждень від нього не відходив, поки те не оклигало.
Переїжджай до нас на хутір, казав Петро. Хата порожня є, підправимо тобі її. Коней розводитимемо, продаватимемо Своїх заведеш.
Ото мрія! І залишився б, хай би батьки з інститутом і свиньми хоч показилися, та знову халепа на Гоцикову дупу. На Козленковому подвірї теж кінь зявився немолодий, сірої масті, очі сумні. Паня хвалився у карти виграв і, хоч коняка йому ні до чого, поставив біля «мерседеса» задля понту. Гоцик побачив умер!
Андалусієць, переповідав Петрові. Їй-богу! Лоб широкий, шия довга мязиста. Плечі з гарним нахилом. А грива ж яка
Звідки тут андалусійцю взятися? не повірив ром, та до Нехаївки поїхав на коняку глянути.
Наступної ночі сірий кінь зник з Паниного подвіря, залишивши по собі тільки зрізане сідло і купку навозу. Та нехаївці чесали язиками не про Пашчині волання, що півсела від них попросиналося до сходу, не про таємничих злодюжок і не про саму коняку. Найбільше всіх дивувало інше: як сірий кінь зміг тихо і беззвучно перестрибнути двометровий бетонний паркан Паниних володінь, бо ж не через ворота його вивели! Ворота відпадали: зсередини замикалися чудернацьким китайським замком, який без грюкоту і смиканини не підкорявся навіть хазяїну.
Паня хильнув горілки, прихопив рушницю і попхався до Гоцикового двору, бо й сумніву не мав Гоцик, падло, вичудив! Стрільнув у повітря, перелякав свиней, що тато їх саме із загородки випустив, горлав несамовито:
Убю, сука!
Гоцикова ненька трусилася під столом на кухні, тато у свинячій загородці шукав дрина, з-за своїх парканів нехаївці виглядали, а тут тобі стиць! Дільничний Сойка суне, хитається: що таке?!
Паня на нього рушницю: ану, геть! Сойка розстроївся: оце так до влади?! Він, бля цілодобово на посту! Минулої ночі взагалі очей не зімкнув, бо кум причіп до трактора купив. До ранку у «Марії Магдалині» технічні характеристики обмивали. А тут якесь цабе йому
Пішов на Паньку. Козел зціпив щелепи, натиснув на гачок. Я-ак бабахне у дільничного набоями на кабана. Сойку відкинуло лежить посеред двору, червона калюжа ландшафт вирівнює. Паню не попустило ще більше розятрився. До Гоцикової хати пішов
А тепер тебе, сука, покладу
Та дільничному лише плече порвало в лахміття. Підскочив, очманілий, ухопив ніж, що він на лавці лежав, бо Гоциків тато щоранку тим ножем свиням буряк і моркву рубав, підскочив до Пані як садоне ножем у спину.
Козел, бля Тебе заарештовано!
Паню Козленка ховали наступного дня. Панькина мати валялася на землі біля труни, голосила, поки не знепритомніла. Панькин тато хитався, чорний, не підійти.
Нехаївці скорботно товклися біля Козленкового пишного двору і геть не заздрили. Перешіптувалися: кажуть, Сойку у райцентрі прооперували, руку врятувати намагалися. Косували на Гоцика: усе через тебе, халамидник!
Та не брав я тої коняки, буркнув знічено.
Труна, блідий спокійний Панька у костюмі з краваткою усе те здавалося дурним недоречним сном, що варто лише головою мотнути, як тій коняці, розсіється. Вони з Панькою все життя ворогували-билися, але ж не до смерті.
Не бреши! Де вночі вештався?! хижо прошепотіла баба Зіна, що її хата по сусідству із Гоциковою. Бачила-бачила, як увечері з дому пішов, так усю ніч десь і проваландався!
Зі мною був. Усю ніч, почув.
Озирнувся Тайка.
Ах ти ж лахудра! Тайчина мати ухопила доньку за волосся, потягла від похорону. Ах ти ж, ганьбисько моє!
А Гоцик усю ніч на Сеймі рибу глушив Під ранок продав усе, що поглухло, перекупникам на трасі, і поки у Нехаївці востаннє лютував Паня Козленко, пив з торгашами горілку, у пилюці геть увесь від автівок, що мчали трасою. До села повернувся, як забава уже стекла кровю.
Халепа щиро шкодував за Панькою. Порожньо без Паньки у Нехаївці, односельці косують недобре, наче на ньому кров. У дупу пекло геть, геть!
На хутір до циган подався отам його люблять. Обійняв Лорда, дав хліба Ванді і Кассіопеї, мале лоша по гриві. На лаву у стайні присів, гребінець узяв хвости красеням порозчісувати. А на гребінці сірий волос.
Де андалусієць?! кричав-захлинався, Петра за шкірку. Куди коня подів?! Кажи, бо вбю!
Роми навалилися на Гоцика всім кагалом, разом зі старими-жінками-дітьми, на землю повалили, били-ґелґотіли:
Ракло! Дур амендар! Гаджьо немитий! Пішов геть! Щоб ніколи не повертався!
Дужий Гоцик легко розкидав ромів, хотів було вхопитися за сокиру стирчала у колоді на Петровому подвірї, а тут Панька перед очі. Спокійний, блідий. У костюмі
Дужий Гоцик легко розкидав ромів, хотів було вхопитися за сокиру стирчала у колоді на Петровому подвірї, а тут Панька перед очі. Спокійний, блідий. У костюмі
Ти Ти сука! тільки й кинув Петрові. Пішов геть.
Ей, гаджьо! гукнув той Гоцикові вслід. Чуєш?! Хіба ти не хотів андалусійця з полону визволити?! Погано йому там було. Ой, погано
Гоцик зціпив щелепи що казати?! Хотів би
Додому повернувся, речі до рюкзака повкидав.
Поїду навчатися на кого-небудь, сказав неньці, ніби випхнула його Нехаївка нагло котися, куди подалі.
А за свинями мені одному ходити? буркнув тато. Тільки підштовхнув.
Так чергова халепа занесла Гоцика до Києва. На батьківські гроші без проблем вступив на філологічне відділення університету ім. Шевченка, роззирнувся твою наліво! А тут непогано. Є де розгулятися. Футбол, пиво, клуби, посиденьки у гуртожитку Навіть про коней забув до часу.
На кобил переключився, казав нехаївському дружкові Броньці, коли той дзвонив: ти як?!
А на розслабоні! Батьки гроші шлють, навчання випхнуло у середнячки без зльотів, проте й без надриву. Зате для дівчат намбе ван! Зачинявся у ванній, що вона одна на чотири кімнати гуртожитського блоку, під дверима гармидер та скоріше, мать твою, бо усцимося! а Гоцик стояв перед дзеркалом, супився серйозно, роздивлявся себе: великий, міцний, долоні, як пательні, хронічно небритий та іронічно усміхнений. І чого дівки самі лягають?
Та коли жадання пекло в дупу, питання відпадали перегодованими пявками. Закусював губу, наче й слово мовити зась, схиляв голову набік, дивився Олі (Полі, Аллі, Галі, Томці, Ритці, Варці і т. д.) в очі серйозно і проникливо. І Оля (Поля, Алла, Галя, Томка, Ритка, Варка і т. д.) кліпала зворушено, бо велетень Гоцик тої миті здавався таким одночасно всеосяжно сильним і відчайдушно безпомічним, що хоч до серця його притискай. У районі пишних грудей.