Правиця наче припухла, пробурмотів.
Роззирнувся нікого. Серце завмерло ніч, мама, зламана рука Закляк: шкатулка!
Задер светр, дістав з-під нього шкатулку, розкрив.
Фу ти мамин скарб лежав у своєму сховищі неторканим.
Утер несподіваний піт, мить подумав, переклав шкатулку до рюкзака. Присів за стіл і задумався: перша частина плану, хоч і геть непередбачувано, але реалізувалася. Загубився дорогою до Хелма, кінці у воду. Отут хай і шукають, а він тим часом спрямує до Франції.
Стукнув долонею по правому вуху.
Горе!
Урок номер три, почув. Спілкування без потреби задарма згаяний час.
Як до Франції коротше? спитав Ілія.
Через Чехію і Німеччину, розсердився тарган. Зашарудів у вусі. Не знав?
Знав
Навіщо згаяв час? У тебе його забагато?
Можливо, скоро у мене буде вічність часу
Тарган хмикнув уїдливо:
Дійдеш до французького кордону повідом. Раніше прошу не турбувати.
І який із тебе вчитель?
Мудрий відрізав Горе.
Ілія потягся до порцелянової чашки, влив у неї заварку, вкинув ложку меду
Був би ти людиною, зрозумів би, заговорив вдумливо. Людям необхідно спілкуватися. Просто так Без угоди. А короткі шляхи не завжди найкращі. За день зима. І навіщо мені брьохати снігами Чехії і Німеччини? Піду на південь. Через Словаччину й Австрію до Італії А звідти до Франції
Потягся до металевого чайника, відсмикнув руку дідько, гарячий! витріщив очі: всередині чайника парував окріп, ніби щойно з вогню.
Ілія зіщулився, вовкувато роззирнувся. «Треба забиратися звідси якнайшвидше», заметушився подумки. Розмішав чай. Ковтав гаряче поспіхом, не зводив очей з чайника, що у ньому і досі парував окріп.
Раптом біля хати рипнула хвіртка, хтось гукнув голосно Ілія не розчув слів. Завмер, вирячив очі двері розчахнулися, і на порозі став міцний високий парубок з ножем і сокирою в руках.
Ілія проковтнув окріп і відчай.
Ви хазяїн? пробелькотів.
Велетень примружив очі із зацікавленістю, схилив голову набік.
Як звешся?
Ілія
Велетень кинув сокиру на долівку, ніж за пояс, усівся навпроти Ілії за стіл. Дістав з рюкзака шмат сала з сухарями.
А я Гоцик. Що проти мого сала поставиш? запитав насмішкувато.
Ілія заметушився. Підхопив рюкзак, дістав з нього пакунок з маминими наїдками, вивалив на стіл: пиріжки, паштет з печінки, бутерброди з сиром
Прошу, пригощайтеся. Я мав би подякувати
То дякуй!
Дякую! Гроші я вчора заплатив
Які гроші? Гоцик намазав на бутер з сиром печінковий паштет, одним рухом відкусив половину.
Як? Вам не передали? Жіночка така У рудому пальті
Як? Вам не передали? Жіночка така У рудому пальті
Не розумію, очі Гоцика сміялися. Не бачив я твоїх грошей.
Але жіночка
Не знаю ніякої жіночки.
Ілія опустив голову.
Добре, вимовив. Я заплачу знову.
Поліз до кишені. І уже хотів було витягти гроші, що мама дала в путь, та наштовхнувся на хижий Гоциків погляд. Знітився. Спробував у кишені відділити одну купюру, аби не демонструвати велетню всі. Гоцик з усмішкою спостерігав, як худорлявий дохляк вовтузиться.
Допомогти?
Ілія почервонів, витягнув навмання купюру і ледь не луснув от прикрощів пятдесят євро.
Здачі не маєте?
Гоцик згріб гроші, поклав у кишеню, проковтнув залишки бутера, хитнув головою.
Ні.
У дивній кімнатці з вічно гарячим чайником зависла тиша. За логікою подій, Ілія мав би пояснити: Гоцик винен йому сорок євро. Язик не слухався. У голові метушилися безпорадні думки: от він одразу зрозумів зле, дивне місце. І хазяїн дивний: як це він не знає, що по його хаті чужа жінка вешталася?! Чому двері не зачиняє? І розмовляє українською ледь зрозуміло. Ніби з тих часів виринув, коли князь Данило Галицький Хелм заснував.
Ви українець? ляпнув.
Розумієш?
Розумію.
Гоцик підвівся, запхнув у рюкзак сало з сухарями, витер рукавом губи і пішов до дверей.
То добре, сказав на ходу. Згодиться.
Ілія так здивувався, що забув про страх.
Зачекайте! А хто ж дім замкне? І чому ви так просто залишаєте мене тут? Мені треба йти. Я не можу охороняти вашу хату.
Це не моя хата, сказав Гоцик і грюкнув дверима.
Лють творить дива. В Іліїній голові булькав не стиг окріп.
Курвел, псякрев! Гімно! Дебіл! Щоб тебе з приладом Гейгера шукали! Щоб ти здох, швіня! верещав, очі з орбіт.
Забігав кімнатою, по лаві кулаком а на тобі! Вхопив чашку, об підлогу а на! Ускочив у куртку, рюкзак на плечі бігом за Гоциком услід.
Гроші він мої взяв! Гроші трусився.
Вибіг з хати, та перш, ніж роззирнутися де ворог?! наштовхнувся поглядом на повалену стару огорожу. Закляк жах венами. Коли встигла потрухлявіти й завалитися? Вчора ввечері міцною була? І вчора чистий двір нині сухим листям завалений, наче вік не метений.
Озирнувся на хату: облуплені старі стіни, двері без засува. Та що ж це? Перехопило подих, обережно відчинив двері і знову зайшов усередину.
В обличчя павутиння, піч розвалена, круглий стіл покосився на трьох ногах, лави одна на одній купою. Ніяких смугастих килимків, горнятка з медом. І чашки щойно розбитої на брудній побитій підлозі немає. Пішов кімнатою. Очам не вірив. Торкнувся рукою металевого чайника стояв на вкритому пилом облізлому комодику зойкнув: у чайнику парував окріп.
Матір Божа! кинувся геть. Перечепився, впав сокира перед носом.
Ухопив сокиру і вискочив зі страшного таємничого дому.
Гоцик відійшов далеченько. Ілія побачив його на вершині невисокого пагорба стояв, роздивлявся, ніби вирішував, куди далі рухатися.
Стій! загорлав, хоча й розумів Гоцик навряд чи його почує.
Біг-захекувався.
Гроші він мої взяв, кретин!
Стій! вигукнув, коли відстань скоротилася до небезпечних метрів десяти.
Гоцик озирнувся, примружив очі і застиг.
Ілія перелякався до смерті. Зупинився. Лють тікати. Він їй: куди?! Вона: вибач Коліна затремтіли, та рука тримала сокиру.
Чого тобі? гукнув Гоцик.
Ілія почервонів до скронь, закусив губу ну, чому він такий слабкий і безпорадний?! Хіба у нього вистачить сил дістатися прихистку алхіміка, якщо на його шляху зустрічатимуться такі сильні підлі покидьки?! «Спілкування угода, яку потрібно виграти», згадав шепіт таргана. Зиркнув на Гоцика недобре.
Ти не хазяїн! пробелькотів уперто.
Хазяїн, упевнено завірив Гоцик.
Ні, ні! Ну, навіщо ти так? То не твоя хата! Ти не хазяїн!
Хата не моя. Хазяїн я!
Який ти хазяїн?! відчайдушно вигукнув Ілія.
Хазяїн ситуації, сказав Гоцик.
Ілія ошелешено закліпав повіками, засмикав сокирою.
Гоцик розсміявся.
Нервовий? Дай сюди сокиру! Мені згодиться.
Ілія слухняно побрьохав до Гоцика, простягнув йому сокиру, зазирнув у вічі.
Будь ласка. Віддай мої гроші, попросив.
Гоцик кивнув. Дістав з кишені двадцять три гривні.
Це приблизно два євро по-вашому буде. Інші згодом віддам. Зараз не можу.
Але це мої мої гроші!
Це приблизно два євро по-вашому буде. Інші згодом віддам. Зараз не можу.
Але це мої мої гроші!
Добре, Гоцик підійшов до Ілії впритул, проштрикнув поглядом. Якщо це твої останні гроші віддам. Останні?
Ілія закляк: нахабний покидьок ставав не просто хазяїном ситуації царем! Збреши обшукає і все, що лишилося, забере, а там таки немало! Іліїних чотириста євро, маминих сто двадцять, а ще шкатулочка. Правду скажи теж пограбує. І якого біса він побіг за цих поганцем?!
То як? перепитав Гоцик.
Ілія напружився і раптом сказав:
Я шукаю охоронця Для подорожі. Можу тобі заплатити, якщо погодишся супроводжувати мене.
Куди?
До Франції.
Скільки? спитав Гоцик.
Сто двадцять євро, слова обганяли Іліїні думки, а думки плазували від гордощів: він геній! Зумів обернути ворога на друга. Більше на підлеглого. Винайняв. Купив! Орендував з бельбахами! І гроші зберіг, відкупився задешево. І компаньйона знайшов. Непогано він виграв оце спілкування
Годиться, кивнув Гоцик. Давай!
Що?
Гроші.
Ілія почервонів од прикрощів ой, зарано радів! Обдурить же!
Після виконаної роботи, пробурмотів безпорадно, міцніше затис у кишені мамині євро.
Добре, погодився Гоцик. Тоді хавка і нічліг за твій рахунок
Ілія кивнув поспіхом годиться, хоча так і не зрозумів: він виграв? Чи програв? Відповіді обіцяла дорога
Та перш ніж зрушити, новоспечені компаньйони несподівано зясували прагнуть одного й того самого: обходити широкі траси, великі міста і прикордонні застави. Сиділи навпочіпки біля розкладеної на жовтій траві мапи Європи, усе вираховували, як швидше дістатися півдня Франції. І автобуси курсують, і потяги мчать, і літаки розсікають. Та Ілія кривив пику краще автостопом, короткими пішими кидками
Шукають? зиркнув на нього Гоцик.
А тебе? насторожився Ілія і вперше пожалкував, що винайняв супутника.
Ні, відповів Гоцик. Пояснив. Паспорта не маю. І візи.
А мені зникнути треба
Зникнеш, пообіцяв Гоцик, наче вже і яму для Ілії вирив.
Ілія зіщулився: ох, наплачеться ще з таким супутником. Гоцик не помічав полохливого страху в Іліїних очах. Схилився до мапи.
Як рухатися планував?
Через Словаччину до Австрії. Звідти до Італії
Ні!
Чому? Ілію лякала Гоцикова категоричність.
Ми ж не Айболіти по горах шкрябатися. Ні, я можу. А ти ні, Гоцик тицьнув пальцем у мапу. Чітко на південь! Минаємо Словаччину, рухаємося Угорщиною все вниз. Повертаємо до Словенії, перетинаємо цю мініатюру і ось! Ми на півночі Італії. Звідти до півдня Франції шапкою докинути можна. І ніяких Альп!
Як варіант, відсторонено прошепотів Ілія, аби не втрачати примарного статусу покупця, що він щойно купив собі хазяїна.
Без варіантів! відрізав Гоцик.
Брат
У перший злий день зими 2008 року на світанку українсько-польські партизани у кількості дві голови просочилися до Словаччини, оминувши пункт перетину кордону поблизу Дуклинського перевалу. І хоч криті лісом Карпати не нагадували суворих Альп, вкрай утомлений Ілія бурчав роздратовано:
І в чому сенс? Однаково гори.
А не скажи, Гоцик заліз на каменюку, вдивлявся у широку, заповнену автівками трасу. Отут твої гори і залишаться, а нам на південь.
Зіскочив на землю, поправив рюкзак, розсміявся легковажно.
До Угорщини якихось вісімдесят кілометрів. Мамо рідна! Плюнути і розтерти! За пару днів гуляш куштуватимемо.
Я б зараз поїв, сказав Ілія. Із запитанням зиркнув на Гоцика: можна?
Дорога усе розставила на свої місця ще у перший день подорожі. Без гикавки прикінчили Іліїні запаси, і Гоцик постановив:
Сало і сухарі НЗ! Коли гроші і сили скінчаться, тоді сало дістанемо. А доти аборигенів на харч розводитимемо.