Реальність не дослухалася до Іліїних фантазій. На першій же санітарній зупинці до Хелма майже сімсот кілометрів, сім годин їхати пасажири вивалили з автобуса: хто до кавярні по каву, хто в туалет, хто цигарки палити голомозі хлопці відійшли вбік. Косували на Ілію, тихо перемовлялися.
«Убють!» перелякався. Тупцював біля відкритих дверей автобуса, як той дурник: у руках важкий рюкзак, під светром мамина шкатулка. «І не перекладатиму, істерично билися думки. Як рюкзак відберуть, шкатулка при мені лишиться І гроші, що мама у кишеню вкинула. Яйця в різні кошики»
Один із голомозих хлопців раптом посунув до Ілії.
До Хелма їдеш? запитав густим низьким голосом.
До Хелма Ілія не чув свого голосу, та подумав певно, прозвучало непереконливо.
Сам звідти?
Звідти збрехав.
До крейдяного підземелля проведеш?
Проведу серце впало, розлетілося на друзки.
Домовилися, сказав голомозий, наче кілок у мізки вбив.
Мандри обіцяли стати геть ненудними
Автобус ще зупинявся два рази, та Ілія, хоч хворі нирки вимагали регулярного спорожнення сечового міхура, більше не виходив з салону. Прикипів дупою до сидіння, притискав до живота важкий рюкзак, страх фонтаном. Матінко рідна Що робити? Згадав про Горе, навіть стукнув долонею по правому вуху, та тарган ніби здох.
Підлий підлий виродок, ледь не заплакав.
Під вечір у присмерках автобус зупинився посеред густого лісу біля невеличкої АЗС з кавярнею і туалетом. Водій оголосив:
Остання зупинка перед Хелмом.
Ілія на автоматі підхопився, посунув до виходу. Швидко прослизнув повз молодиків, відзначив підвелися, сунуть слідом. Серце заторохтіло, ноги повели до туалету біля кавярні, і поки нервово розстібав-застібав ширіньку, все озирався, ніби саме тут, у туалеті, дадуть у мордяку, відберуть рюкзак, вивернуть кишені і добре, коли не вбють.
У двері грюкнули.
Ти там навіки застряг? почув сердитий голос.
Розчахнув двері перед Ілією стояли молодики, супилися недобре.
Вибачте знітився, на ватяних ногах відійшов на кілька метрів від туалету, обережно озирнувся: молодики зникли у туалеті.
Ілія вирячив очі, обійшов невеличке приміщення туалету однією стіною тулилося до темного лісу. Незграбно перечепився за бордюр, перескочив, побіг до дерев. Застиг біля міцної осики, зиркав у бік освітленого майданчика АЗС.
За кілька хвилин навколо автобуса скупчилися пасажири, роззиралися-перемовлялися: не можна їхати! Ще один хлопець не повернувся! Чорнявий такий, з рюкзаком. Двійко голомозих парубків визвалися пошукати. Ілія смикнувся, як жива рибина на гачку, побіг у лісову темряву.
Зупинився, коли захекався. Важкий рюкзак бив по спині, нетреновані легені здулися Безпорадно хапав ротом холодне повітря, роззирався перелякано навкруги тільки моторошна чорна мряка.
Вітаю почув у правому вусі скептичний голос Горя.
Ілія ніколи не ночував у лісі. Тим більш восени. Тим більш, коли тишу з усіх боків раптом рвуть таємничі незрозумілі звуки. Дерева ожили-застогнали, на щоку впала крапля. При землі зашурхотіли тисячі невидимих міцних ніжок, у повітрі блимали і згасали зорі очей чи то птахів, чи то звірів. І у всьому тому містичному шабаші Ілія не бачив жодної зачіпки, жодної реальності, за яку можна було б ухопитися: винеси геть на чисте
«Йти і йти! Йти і йти», сміявся з Ілії гидкий дідуган зі сновидінь.
Ілія притулився спиною до осики так міцно, що деревина затремтіла в такт з бурхливим хлопцевим серцебиттям.
«Не зрушу! плакав Ілія подумки. Не зрушу до ранку. Та й куди? Не зможу. Ноги тремтять. У горлі грудка. Тут перечекаю».
А зранку виберусь якось на дорогу прошепотів.
Тої ж миті за спиною затріщали гілки до хлопця сунув хтось важезний і хижий. Ілія закричав і дременув, як молодий олень, хоча ще мить тому був певен: голос щез, ноги не рухаються.
Від відчайдушної втечі заклало вуха, в обличчя били гілки, розгойдувалися дерева і кущі, та німо, без жодного звуку. Чорна мряка розступалася на півметра попереду і знову замикалася непрозорою важкою завісою стій! Та страх гнав далі і далі. Розмахував руками, намагаючись розірвати темну завісу, перечепився, рухнув на вологе листя. Застряг підборіддям у невеличкій гірці кроти працюють без передиху примружив очі і побачив попереду теплі вогники справжнього людського житла.
Від відчайдушної втечі заклало вуха, в обличчя били гілки, розгойдувалися дерева і кущі, та німо, без жодного звуку. Чорна мряка розступалася на півметра попереду і знову замикалася непрозорою важкою завісою стій! Та страх гнав далі і далі. Розмахував руками, намагаючись розірвати темну завісу, перечепився, рухнув на вологе листя. Застряг підборіддям у невеличкій гірці кроти працюють без передиху примружив очі і побачив попереду теплі вогники справжнього людського житла.
Хвала Пресвятій Богородиці прошепотів розчулено, ніби від хати край низини біля пагорба до нього вже бігли стурбовані люди. І отак прямо усім кагалом, як у мріях: і жінки з чоловіками, і парубки, і недовірливі древні бабці
Схлипнув. Зіпявся. Побрьохав на вогні. Зблизька роздивився огорожу з неструганих дощок навколо чистого подвіря. Всередині двору вправна хата з біленими стінами.
Обережно розчахнув хвіртку. Пішов до ґанку. Та грюкнути у двері не встиг: мовляв, впустіть, заради Бога! Зсередини хтось заворушив засувом, двері рипнули, на поріг вийшла міцна молодуха років сорока фігуриста, червонощока і чорноока, руді коси за плечима батогами. Чорні брови зсунула суворо, залопотіла щось нічого не зрозуміти.
Ілія закліпав очима, розгубився:
Мені б переночувати Переночувати! Розумієте?
Жіночка розсміялася, піднесла до Іліїного носа руку, потерла пальцями: плати!
Ілія засмутився: у мріях добрі люди грошей за ночівлю не просили. І у книжках щиросердних не бракувало. Та ноги тремтіли, а в нирках ожило каміння.
Добре промимрив. Витяг з кишені кілька купюр, що мама дала, відділив одну. Десять єврів вистачить?
Жіночка відійшла від дверей, кивнула: заходь!
З купюрою в руці Ілія ступив у тісний передпокій з пофарбованими у зелене стінами. Услід за молодицею увійшов до просторої кімнати. Роззирнувся аж в очах запістрявіло від смугастих килимків на підлозі.
Жіночка тим часом вже вдягала яскраве помаранчеве пальто з чорними ґудзиками підхопила його з широкої деревяної лави при стіні, накинула на плечі, пішла до різьбленого буфета поряд із розтопленою піччю, виставила на круглий стіл, покритий льняною скатертиною, велику порцелянову чашку, заварку у прозорій скляній посудині, горнятко з медом, окріп у металевому чайнику.
А гроші? Ілія тупцював на смугастому килимку, розгублено спостерігав за жінкою.
Вона розсміялася, вихопила з Іліїних рук купюру.
Дякую пробурмотів.
Хазяїну зранку подякуєш, відповіла цілком зрозуміло. Вказала на лавку. Тут спи
Штовхонула двері і вискочила надвір.
Ілія не встиг здивуватися, перелякався: та стійте, куди?! Кинувся услід, вибіг на ґанок чорна ніч свище: дощ щоки коле, вітер заганяє у тепло, а біля огорожі мерехтять зелені хижі очі.
Ускочив у хату, закрив двері на засув: Пресвята Діво Маріє, збережи! Протремтів у куті на лаві хвилин двадцять, та втома взяла своє. Пішов до столу, налив у чашку заварку, вкинув ложку меду, налив окропу з металевого чайника, обпік губи гарячим чаєм, вжахнувся: окріп не охолов і на градус
Не спатиму, насторожився. Усівся на лаві, зиркав по боках, наче з печі чорт вискочить, різьблений комодик смикнеться і впаде прямо на Ілію, а круглий стіл провалиться під підлогу, чашка перекинеться, заллє усе навкруги крутим окропом.
Не спатиму
Очі злипалися. Улігся бочком на лаву, насторожено вчепився поглядом у віконце: виглядатиме. Як не горе, так біду
Незчувся, як заснув.
Посеред ночі Ілія прокинувся від того, що хтось відчайдушно трусив його за плече. Роздер очі.
Мамо? здивувався. Що ти тут робиш?
Мама тремтіла.
Синочок прошепотіла перелякано. Під тою лавою, де ти спиш, такий вітер! Ось сам глянь!
Присіла біля лави, зазирнула під неї.
Ілія ступив з лави на підлогу, присів поруч з мамою.
Що там?
Простір під лавою зяяв бездонним чорним проваллям без кінця і краю. Там не було неба, землі, подекуди раптом спалахували яскраві цятки, одні той же час згасали, інші збільшувалися і переливалися, як дорогоцінне каміння.
Так ось де мій скарб! захоплено прошепотіла мама. А я обшукалася
Простягнула руку під лаву, у чорне провалля. Лава обвалилась і придавила мамину руку. Мама закричала страшно, тоскно. Ілія за мить вкрився холодним липким потом, підхопився.
Я зараз, зараз
Учепився у лаву, намагався підняти. У нирках штрикнуло немилосердно повалився, затремтів. Шкрібся до лави.
Я зараз, зараз
Учепився у лаву, намагався підняти. У нирках штрикнуло немилосердно повалився, затремтів. Шкрібся до лави.
Я зараз, зараз
Знову вчепився ну, давай! Тягнув догори край лави, а вона, клята, наче з надважкого металу. Уперся плечем, закричав лава зрушилася і повалилася на бік. Під нею звичайна деревяна підлога.
Ілія обернувся до мами сиділа на смугастому килимку, притискала до грудей зламану руку і заплакав. Мама усміхнулася і раптом сказала:
Ходімо зі мною, Іліє. Тепер ти мені як брат
Ілія хотів відповісти, що всі люди брати і сестри, що то не порожні слова і, можливо, всі люди взагалі родичі. Що у серці розквітла гордість, бо й не сподівався здолати лаву, що мамі треба до лікаря, та різкий пронизливий біль скрутив у колесо: нирки нагадували про себе із педантичною регулярністю.
Ілія повалився на смугастий килимок.
Мамо Присядь біля мене. Зігрій спину, і мені стане краще.
Мама не чула. Підвелася, повела очима, знайшла Іліїн рюкзак біля комодика, заходилася геть усе з нього викидати на підлогу.
А де?
Відкинула рюкзак, нахилилася до Ілії, дістала з-під светра чорну лаковану шкатулочку. Висипала з неї усе собі на долоню, пішла до дверей.
Ні! прошепотів Ілія. Не йди! Ти ж моя мама! Ти потрібна мені
Та мама й не обернулася. Розчахнулися двері, впустили до кімнати вихор осінньої негоди. Ілія хотів закричати, що втомився від порожнечі, самотності і хвороб, та нестерпний біль відрубав свідомість розпластався на килимку.
Вранці Ілія закрутився на лаві від холоду. Роздер очі.
Пішов до печі ще вночі, певно, перегоріла і згасла. Натяг на себе другий теплий светр, задмухав на руки