Два кєцики, сказав Ясьо.
Я не зможу винести аж два кєцики, бо шо я бабі скажу?
Тоді не дістанес миски.
Та ж ви їх все одно повикидаєте на смітник.
Нє, Мацько зїсть. Знаєс, як він мисок любить?
Добре, дістанеш кєцик і одну мандаринку.
Мандаринок Ясьо в житті не бачив, але чув про них, і очка в нього відразу зблиснули щастям.
Давай, неси та не встиг я ще й на пару кроків відбігти, як він мене спинив: Юрлик! Візьми дві мандарлинки, я тобі дві миски дам!
Дві миші не одна. Понадто, що й дві полапки було наставлено, і якби мишу на ранок знайшли в чиїсь одній, то це могло б загострити ситуацію.
Мандаринки лежали нагорі в креденсі, і їх від мене не ховали, бо то були саме такі мандаринки, яких я не любив солодкі. А я любив кислі. Я сховав дві до кишені. Потім я попросив бабцю насмарувати мені хліба шкварками, прихопив картонне пуделочко і побіг знову до Яся. Ясьо сидів на сходах і бавився здохлою вороною.
Юрлик, а хоцес ворлону? Цотирли мандарлинки! То як задурлно.
Нашо мені твоя здохла ворона?
Бабцю напудис. Покладес їй на крлісло, вона сяде і як закрлицить! Знаєс, скільки сміху буде? А цо такий кєцик тоненький? Я люблю, сцоб грлубий був. А ворлону, Юрлик, мозна так само висусити, рлозтерлти на порлосок і пані Зуковській підсипати до зупи.
Ти спочатку мишей покажи.
Ясьо запхав руку в кишеню курточки і витяг двох нещасних худющих мишенят. Кожне з них мало перебитого полапкою хребта, а на кінчиках носиків червоніли крапельки крови.
Миски перлса кляса!
Я наставив пуделочко, і мишенята скотилися з долоні Яся на дно пуделочка, потім та сама долоня взяла кєцик хліба і відразу ж відправила його до писка. Мандаринки я поклав біля ворони і рушив до хати.
Завтрла будуть свізі миски, сказав Ясьо, плямкаючи. Прлиходь.
Далі настала відповідальна хвиля яким чином мишок покласти у полапки. Та щілина, якою я добував вергуни була надто вузька, аби можна було витягти через неї полапки. Та коли врешті бабуся подалася до магазину, а дідусь заходився біля кролів у сараї, я знайшов спосіб. Понад дверцятами креденса було дві шухляди. Одну з них я витяг повністю, опустив на підлогу, і перед моїми очима відкрився весь казковий світ ласощів. На мить я забув, по що заліз до креденса, і рука моя вже потяглася, було, до коржика, але я вчасно схаменувся і витяг першу полапку. Я поклав її на підлогу, вдарив по ній паличкою, і полапка затраснулася з таким виляском аж підскочила й перевернулася. Підняти металеву скобу і запхати під неї мишку виявилося непростою справою, і мої маленькі пальчики з цим ділом ніколи б не дали ради. Тоді я наступив на край полапки ногою і підважив скобу паличкою. З дідовою полапкою я так і не зміг упоратися і поклав мишку поруч, буцім вона від удару відскочила.
Увечері мама відчинила креденса і побачила аж двох мишок.
Ага, втішилася вона. Таки попалися!
А наступного дня у двері пролунав стукіт. Бабця відчинила. На порозі стояв Ясьо з цілою гірляндою мишок, насилених на жилку.
Миски! радісно сповістив Ясьо. Я їх з цілої вулиці позбирлав.
А то нащо ти сюди їх приволік? обурилася бабуся. Ану забирай то свиньство!
Пані Сяню, та то миски! Ви їх висусите, рлозітрлете на порлох і будете лікували падацку. А мені два кєцики хліба зі смальцем і пять мандарлинок.
То ти, шибенику, таке видумав? гукнула до мене бабуся. Щоби я падачку мишами лікувала? Я тобі що відьма? І знову до Яся: Ану язда мені з хати! Занеси той скарб своїй мамі, най тобі голову полікує!
Та, пані Сяню, вцола були такі дві мацьопуські миски, і ви взяли, а нині ціла купа таких великих мисок, а ви не хоцете!
Але бабуся вже не бажала слухати і, виштовхавши Яся, затраснула двері. Я стояв, потупивши очі.
Ага, сказала бабуся, то от які то мишки в креденсі ґрасували!
Миски! радісно сповістив Ясьо. Я їх з цілої вулиці позбирлав.
А то нащо ти сюди їх приволік? обурилася бабуся. Ану забирай то свиньство!
Пані Сяню, та то миски! Ви їх висусите, рлозітрлете на порлох і будете лікували падацку. А мені два кєцики хліба зі смальцем і пять мандарлинок.
То ти, шибенику, таке видумав? гукнула до мене бабуся. Щоби я падачку мишами лікувала? Я тобі що відьма? І знову до Яся: Ану язда мені з хати! Занеси той скарб своїй мамі, най тобі голову полікує!
Та, пані Сяню, вцола були такі дві мацьопуські миски, і ви взяли, а нині ціла купа таких великих мисок, а ви не хоцете!
Але бабуся вже не бажала слухати і, виштовхавши Яся, затраснула двері. Я стояв, потупивши очі.
Ага, сказала бабуся, то от які то мишки в креденсі ґрасували!
Довелося признатися у свому гріхові.
Бабусю, я вас буду слухати цілий тиждень, якщо ви мамі не розкажете, закінчив я свою сповідь.
Два тижні! сказала бабуся.
І я скорився.
Апогей приготування до свята наставав у день Святого вечора. Цього дня ліпили вареники з картоплею, капустою, вушка з грибами для борщу, крутили голубці з тертої бульби, а я пильно рахував кількість страв на столі, аби не було менше дванадцяти. До мого обовязку також належало вистежування першої зірки то був знак, що можна сідати до столу.
На вечерю до нас приходила тета Амалія, бабина сестра, та обидві бабусині подруги пані Люція і пані Олімпія, і тоді нас ставало восьмеро парне число, а якби було непарне, це віщувало б чиюсь смерть. Тета приносила у великій коробці ще й своє печиво, і я не міг втерпіти, аби не зазирнути туди. Тета пахла нафталіном і серцевими краплями. Бабусині подруги приносили варення з рожі, цвіту акації, цвіту кульбаби й волошки, сидр з квітів бузини, що пінився, мов шампан, і наповнювали нашу хату рясним щебетом.
Коли бабця померла, нас стало семеро, і тета до столу вже не сідала, щоб не було непарного числа, вдаючи, буцім у неї болить голова. Вечеряла вона на кухні. Потім помер дідусь, нас стало шестеро, і тета знову вечеряла з нами за столом. Обидві бабусині подруги зівяли одна за одною серед спекотного літа. А незабаром померла і тета, нас стало троє, і тоді батьки почали запрошувати на вечерю одну добру східнячку, котра мешкала неподалік, була вдовою і вечері не готувала, бо не вміла. Вона виявилася вдячною слухачкою всіх татових історій. З кожним роком тато що-небудь дофантазовував до своєї бурхливої біографії, ми з мамою з усмішками перезиралися, але сусідка все так надійно протягом року забувала, що вислуховувала ті історії, наче вперше.
Коли вона померла, стало нас знову троє.
А коли померли мама і тато, я втратив лік.
Станіславівські оповіді
Приблуда
Він зявився обідньої пори на нашій маленькій околиці, де всі мешканці добре зналися між собою, і тому зява цього чужинця викликала неабияку цікавість, понадто що на вигляд він був дуже дивакуватий: уявіть собі довготелесого чоловягу в старому капелюсі з широкими крисами, в сірому приношеному пальті, що сягає сливе до самої землі, в мештах стоптаних і загнутих носками вгору, вкритих присохлим болотом і пилом, та ще й зашнурованих різноколірними шнурівками, обличчя його довгасте, заросле обсмиканими ріденькими вусиками і такою ж борідкою, попелясте волосся густими патлами спадає на плечі. А погляньте лишень на його очі се диво якесь Господнє, а не очі сиві й смиренні такі, ну чисто святий з ікони, та й годі. Йде і костуром підпирається.
І що воно за приблуда? похитували головами жінки, а чоловіки неприязно зиркали на непрошеного гостя і буркали:
Хай начувається Аби-но щось пропало, то
Всі чекали, що чужинець звернеться до кого-небудь із якимсь запитанням, ну хоч би поцікавиться, де тут можна попоїсти або переночувати, але той чомусь, наче німий, брів собі вуличкою поволеньки і нікому ні слова. Дітиська першими вирішили зачепити його, вони юрмою бігли за ним і вигукували:
Гей, ти, приблудо! Пограймося в хованки!
Батьки в таких випадках вдавали, ніби погейкують на дітей, аби ті припинили це, але таким тоном, що діти розуміли їх по-своєму і ще більше намагалися дошкулити незнайомцеві.
Навіть собакам він не припав до вподоби, і вони гавкотіли з усіх чотирьох сторін околиці. Якийсь шолудивий песик, сподіваючись, видно, нагороди від Господаря у вигляді смачної кістки, зробив спробу хапнути чужинця за ногу, але той стукнув костуром по землі, й песик, заскавулівши не так від страху, як від образи, що ним отако гордують, що навіть не вдарять, а тільки гримнуть по землі, побіг, підібгавши хвоста, назад на своє подвіря, де дістав доброго копняка ще й від хазяїна, який гадав угледіти цікаву сцену, а натомість побачив приниження власного собаки.
А найбільше всіх роздратувало, коли чужинець, дійшовши до ратуші, де було багацько голубів, вийняв з кишені повну жменю зерна й сипнув птахам, а ті позліталися з усіх-усюдів, і навіть одно на руку йому сіло й довірливо дзьобало з долоні. Чужинець потім ще сипнув їм зерна і пішов далі.
З якого це дива він годує наших голубів? обурювались мешканці й схвально закивали головами, коли двірник Пугарчик розігнав голубів мітлою і, дбайливо змівши зерно в калюжу, перемішав його з грязюкою.
То наші голуби, і ми самі їх будемо годували! кинув чужинцеві двірник, але той тільки мовчки знизав плечима і, як здалося всім, гірко всміхнувся, в тій усмішці була якась погорда чи співчуття не розбереш, словом, вона аж ніяк не припала до вподоби добропорядним міщанам й тільки підсилила в їхніх душах презирство до волоцюги.
Потім трапилася ще одна річ, яка їх розлютила: приблуда дійшов сам, нікого не розпитуючи, до їдальні і щось кинув собаці, який сидів біля сходів, очікуючи свого господаря.
Всі тоді так і прикипіли до нього очима візьме чи не візьме? Адже в цьому полягає престиж містечка!
Не повинен взяти, сказав двірник тоном, у якому вчувалася деяка доля сумніву. Я знаю цього пса. Це пес аптекаря.
Еге ж, еге ж, підтвердив хтось. То добрий собацюра. Я навіть торгувався за нього, та аптекар і слухати не хотів. Каже: цей собака всім собакам собака! Ого-го Я знаю
Але коли ця тричі проклята тварина, це мерзенне вошиве створіння, якому амбіція і гонор містечка під хвіст, зацікавлено обнюхавши те, що кинув приблуда, з пожадливістю хапнуло в зуби і зжерло, та ще й з великою вдячністю глипаючи на свого несподіваного хлібодавця, всі, хто це бачив, од жаху роти порозкривали, в серцях у них наростав гнів, якому бракувало ще зовсім невеличкої краплі, щоби він зміг вилитися назовні.
Ото гадина! цвиркнув крізь зуби двірник.
Треба закликати аптекаря. Хай дасть йому прочухана за те, що так нас зганьбив.
Послали якогось хлопчака до аптекаря, який обідав у тій їдальні, куди зайшов приблуда. Аптекар вийшов на вулицю, витираючи хустинкою масні губи.
Ну, що там скоїлося?
Йому нашвидку пояснили увесь жах ситуації, і він тоді теж розгнівався не на жарт, так, що підняв каменюку й пошпурив у власного пса.