Марш, стерво! Щоб я тебе не видів!
Дітлахи теж почали шпурляти каміння навздогінці за собакою і вигукувати:
Гуджа! Гуджа!
Двірник тим часом підійшов до того місця, де перед тим сидів пес, і старанно обстежував, чи не лишилося недоїдків, щоби можна було визначити, що саме кинув собаці чужинець, але, на жаль, ні на що цікаве не натрапив і розчаровано розвів руками.
О, я йому цього не вибачу! аж кипів аптекар. Я нині ж його отрую.
Або втопіть! порадив хтось. Краще втопити, менше буде мучитись, бо й таке сказано: воно ж псюга! Несвідома істота себто.
Потім усі, забувши про собаку, зацікавились тим, що робить волоцюга в їдальні, й вирядили делегацію в складі чотирьох чоловіків, котрі пішли на розвідини, дякуючи нагоді перепустити по кухлеві пива й не заробити при тім дорікань від своїх дружин.
Чужинця вони помітили в кутку за столиком. Він сидів сам, поклавши капелюха на підвіконня, а костур сперши на стіну. Сидів і чекав, щоб йому принесли обідати.
Чоловіки повсідалися по сусідству й замовили собі пива. Чужинець попросив якоїсь юшки і мяса, а як побачив, що чоловікам принесли пиво, то й собі замовив, але не назвав, що саме, а просто кивнув головою у бік кухлів і проказав:
І пити ще, будь ласка!
Голос його був мякий і тихий. Та й увесь він був якийсь аж надто соромязливий і несміливий. Чоловіки навіть знизали плечима:
Варто через якогось тюхтія робити в містечку стільки переполоху?
Вони вирішили, що спокійно допють пиво і розійдуться по своїх справах, залишивши чужинця в спокої, але тут сталася річ, яка їх дуже зацікавила, а потім знову обурила. Перед тим, як принести обід, офіціянт підсунув чужинцеві папірчик з рахунком і сказав:
У нас наперед платять.
Але той здивовано видивився й похитав головою:
Я бачте не маю грошей Я просто дуже голодний Не їв третій день А грошей не маю
Тоді офіціянт презирливо закопилив нижню губу й буркнув:
Ну, то нема про що з вами й балакати. Забирайтеся геть! Ми волоцюг не годуємо!
Чоловіки перезирнулися між собою і без слів вирішили, що тут щось не так. Вони покинули недопите пиво й подалися за чужинцем.
У нас наперед платять.
Але той здивовано видивився й похитав головою:
Я бачте не маю грошей Я просто дуже голодний Не їв третій день А грошей не маю
Тоді офіціянт презирливо закопилив нижню губу й буркнув:
Ну, то нема про що з вами й балакати. Забирайтеся геть! Ми волоцюг не годуємо!
Чоловіки перезирнулися між собою і без слів вирішили, що тут щось не так. Вони покинули недопите пиво й подалися за чужинцем.
Юрба, що терпляче очікувала по той бік вулиці, загула й зацікавлено прикипіла очима до чоловіків.
Чуєте? Він не мав грошей! повідомив один.
Та то, щоб я тріс, звичайнісінький лайдак, підтвердив другий.
Він каже, три дні ріски в роті не мав! сказав третій.
Його вигнали звідти, як собаку, докинув четвертий.
А я не казав? аж підскочив двірник. Його негайно треба арештувати, бо то вам не просто волоцюга, то, певно, злочинець.
Може, він із вязниці драпонув? майнула думка в котроїсь із жінок.
Се вже то-очно, з вязниці! підтримав двірник. Злодюжка якийсь або ще гірше вбивця.
А мовчазний дотепер залізничний сторож глибокодумно заявив:
А може, це той, що в бійці вдарив мого покійного брата пляшкою по голові?!
Вся юрба співчутливими поглядами втупилася в сторожа, всім стало страшенно шкода його покійного брата, і всі одразу ж вирішили покликати міліцію, щоб арештувати цього цього вїдливого бандюгу.
А він, винуватець галасу й неспокою, зайшов у чийсь двір і попросив води, а як не шкода, то ще й хліба. Подумайте собі яке нахабство! Піти в незнайомий двір і попросити їсти! Господар, що вийшов був саме з хати, сказав, що вода в колонці на вулиці, а хліб у крамниці і що нема чого тут швендяти. Приблуда, ні слова не мовивши, повернувся й пішов. А господар пізніше розповідав, що чужинець навіть погрожував йому, але хіба його злякаєш він бачив світа і не з полохливих.
Волоцюга, опинившись на вулиці, подався до колонки, але та була навколо оббита дощечками, і він ніяк не міг прилаштуватися, аби одночасно помпувати лівою, а праву підставити під струмінь. Колонка була дуже стара і натягала мало води, отож, коли він спробував качнути, а тоді підставити жмені під струмінь, нічого в нього не вийшло, бо за той час струмінь зник і в долоні попало заледве кілька крапель, які він жадібно злизав. Нарешті придумав кращого способу: скинувши капелюха, поклав його на те місце, куди падав струмінь води, але тут наспів міліціонер і опустив йому руку на плече. Волоцюга не встиг навіть підібрати капелюха з землі.
За міліціонером до відділку потяглася юрба людей в сподіванні на цікавий кінець цієї пригоди.
Двох чоловіків узяли за свідків. Міліціонер посадив чужинця біля столу й почав розпитувати:
Хто ви такий і звідки прийшли? Або краще давайте сюди документи, бо ще збрешете.
Волоцюга якийсь час кліпав очима.
Які документи? Я не брав жодних документів! Я їх не бачив.
От дає! ляснув себе по стегні один з чоловіків.
Ну-ну, ви тут не влаштовуйте театру! гримнув міліціонер. Повиймайте з кишень все, що у вас там є.
Волоцюга поклав на стіл кусень іржавого дроту, з півжмені пшениці і три цвяхи.
Присутні отетеріло переглянулись.
Нащо ви це все носите при собі? спитав міліціонер. Для чого цей дріт і ці цвяхи?
Руки прибивали цвяхами І ноги А дротом голову
Що? Що ви верзете? Я вам зараз покажу, як зі мною жартувати! Ану живо мені кажіть, як вас звати?
Мене мене звати Ісусом, відповів приблуда дуже тихим соромливим голосом.
Цей чужинець знущається над нами! вигукнув один з чоловіків.
Якийсь псих! докинув другий.
За кого ти нас маєш?! ляснув по столу міліціонер. Знаємо твої штучки!
Я просто дуже голодний. Я нічого не мав у роті вже третій день. Дайте мені поїсти
Спочатку ти нам скажеш, звідки і чого сюди прийшов.
Але чужинець мовчав.
Ну?! вигукнув міліціонер.
Ну? повторили за ним свідки.
Я я не знаю Я просто прийшов до вас і хотів побачити як ви тут я просто прийшов, і все
Голос цього приблуди знезброював присутніх своєю лагідністю і спокоєм, батьківська дбайливість вчувалася в ньому, щось тепле і рідне. Дивне чуття народжувалося в душах людей, коли вони чули його.
Один з чоловіків нахилився до міліціонера й зашепотів:
Слухайте, може, то якийсь божевільний? Лишімо його краще в спокої.
Усі троє визнали такий рішенець найкращим.
Можете собі йти.
Чужинець, не кваплячись, мовби сприймаючи все як належне і звичне, подався до виходу, біля дверей оглянувся і сказав:
Спаси вас Боже.
Юрба поволі почала розходитись, вислухавши, що сталося у відділку.
Подумаєш, якийсь божевільний Нічого цікавого.
Всі розчаровано похитували головами, тільки діти не залишили чужинця і переслідували його до самісіньких кресів міста. Ті дітлахи, що мешкали там, ще не знали нічого і преспокійно собі бавилися. Вони привязали до хвоста якогось кота довгий шнур і почепили його на дереві. Кіт верещав од розпачу і страху, звивався в калач, розгортався, шарпався, але мотузка була міцна і не рвалася. Діти обступили це видовище і аж заливалися од реготу.
Та раптом вони перестали сміятись: якийсь довготелесий чоловік з костуром в руках наблизився до них, і вони розступилися перед ним. Чужинець відвязав і випустив кота, а тоді, не мовивши дітям ні слова, почалапав своєю дорогою.
Діти обурено загалайкали, а ті, що наспіли з центру міста, коротко пояснили, що то за один, і тоді вся юрма похапала з землі каміння та дрюччя і кинулась навперейми. Вони оточили чоловіка й почали шпурляти в нього все, що потрапляло під руку. Вони були розлючені, не могли вибачити цьому волоцюзі його нахабства.
Чужинець затулив обличчя руками, між пальців просочувалися тоненькі цівки крові. Кров ще більше розохотила дітей. Хтось вирвав з рук чоловіка костур і вдарив його по голові. Костур переламався надвоє, почувся сухий тріск, а чоловік впав на коліна і намагався притулити голову до грудей. Він щось говорив, але слів ніхто не чув. З нього здерли пальто, він лишився в чистій білій сорочці і в старих штанях, але скоро та сорочка зчорніла від болота. З голови, з обличчя, з плечей і рук цибеніла кров.
Він ще зібрав трохи сили, щоб підвестися з колін і дібратися до паркана. Там, притулившись боком до штахет, а рукою затуляючи обличчя, чужинець ще намагався ступити кілька кроків. Якийсь хлопчик, демонструючи свою силу і спритність, метнув цеглою, та так влучно, що попав чоловікові в скроню, і той, лише глибоко охнувши, тихо сів на землю. Довге його тіло безвладно витяглось під парканом і завмерло. Діти заклякли на місці, чекаючи, що той ще встане, але чоловік не рухався. І тоді діти зрозуміли, що він уже мертвий, що вони вбили його. І тоді вони запитали самі себе: «За що?», але відповіді не знайшли. Хтось із них підняв з землі пальто і накрив ним труп незнайомої людини. Якийсь малий, обхопивши руками голову, виблював.
Потім дітей пойняв страх, і вони розбіглися по хатах, стримуючи в грудях ридання і ще щось страшне і болюче, що рвалося назовні. Вони зціплювали зуби, гадаючи, що, може, це минеться, але воно не миналося, воно кублилося в них, наче клубок гадюк, і дуже-дуже боліло. Діти не відали, що воно таке, і це ще більше жахало, бо всім їм раптом здалося, що вже десь бачили ЦЕ ОБЛИЧЧЯ, знали його змалечку Але звідки, звідки?
І кожне собі мовило крізь зціплені зуби:
Ні, се не він Се неправда! Він не такий.
Але десь в душі несвідомо народжувалося велике і фатальне:
Се Він, се Він
1972
Парасоля
Старий Чигальский мав завше одну і ту ж звичку, може, й не дуже оригінальну, та все ж притаманну лише йому одному, звичку, виходячи з дому чи то на прогулянку, чи до когось на гостину, брати із собою стареньку сіру парасольку, незважаючи на погоду дощова чи сонячна. У дощ він розпускав її над головою, а в погіддя ніс просто в руках або під пахвою. Тому ми й були дуже здивовані тієї днини, коли він вийшов з дому без неї. Наші здивовані погляди не могли не прочитати на лиці старого заклопотання і збентеження, котре дало змогу припустити, що він, певно, загубив десь парасольку, і тепер нелегко йому почуватися без неї.
Ішов вузенькою вуличкою нашого невеличкого тихого містечка, виорюючи спохмурнілим поглядом камянисту бруківку, зашпортуючись очима за кожен виступ, ішов, не помічаючи нічого і нікого надовкруг, лишаючи все інше поза увагою своїх каламутних очей. Видно, тая парасолька займала важливе місце в його душі, якщо втрата її привела до такої пригнічености. Дійшовши того місця, де вуличка роздвоювалася, старий Чигальський спинився, мов роздумуючи, в який бік йому звернути, але так, видно, ні до чого й не додумавшись, звернув назад і ніс у ніс зіткнувся зі своїм знайомим Зільником, що було для Чигальського очевидячки такою несподіванкою, що він аж стрепенувся, різко спинившись, чим налякав зустрічного, і той витягнув уперед руки, мовби чекав, що тіло Чигальського має повалитися на нього за законами інерції.