Без цієї зброї я вмить підупав духом. Але мене все ж тягло вниз у долину, бо на другу нічну мандрівку ледве чи відважусь. Краще зараз знайти відгадку.
Якщо не стежити за отим світінням, а дивитись під ноги, йти значно легше. Минуло, може, хвилин пять, коли звів голову. За цей час я вже повинен був опинитися в центрі долини, а проте не наблизився ані на метр. Сяйво залишалося на тій самій відстані, що й тоді, коли я впав. Згадалася розповідь Каленика, отже, це правда сяйво не підпускає до себе. А що, як кинути в нього каменем? Ця думка, звісно, безглузда, та має свої глибокі традиції все, що не можна осягти розумом, викликає бажання просто знищити. Я таки схопив камінець, але тільки-но він одірвався од землі, як теж почав важчати і важчав доти, доки я з прокляттям не позбувся його.
Тепер остаточно втратив рештки хоробрості повернувся й побіг, і тікалося мені так легко, що й не встигав цьому дивуватися. Хоч і було чого бо ж гнав під гору.
У вівторок сталася нова пригода. Тільки-но прийшов додому, жінка спитала:
Ти не бачив там Андрійка?
Де?
Ну як де? Він грався біля хвіртки.
Не бачив.
Христя вийшла з хати й за кілька хвилин повернулася.
Слухай, його ніде нема. Куди він подівся?
Тепер ми обоє почали шукати малого, а коли обнишпорили вже всі закапелки, жінка кинулася по сусідах, а я пішов дорогою. Й лише тоді, коли спустився до Кривої долини, то за камяною брилою побачив його. Андрійко спокійно сидів собі й грався кольоровими камінчиками.
Що ти тут робиш?
Граюся.
Пішли скоро додому. Мама там плаче за тобою, а ти такий поганий
Я схопив його на руки, але він почав борсатися й кричати:
А камінчики? Забери камінчики!
Довелося підібрати і їх. З малим на руках я що було духу поквапився назад.
Ну, хіба можна бути таким нечемним? Як ти міг сам піти сюди? Зараз тобі мама покаже!
Малий сміявся і тішився невідомого чого. Христя вибігла нам назустріч, на бігу витираючи сльози.
Ну, я тобі зараз!.. приказувала вона, та я її втихомирив, бо ж коли дійде до ритуалу покарання, то з малого не витягнеш і слова.
Ми напосілися на нього чого він подався аж так далеко?
А мене вуйцьо забрав.
Який вуйцьо?
Він прийшов і каже: пішли до мене, я тобі дам дуже гарні іграшки, а ти мені дай зайчика. Я йому віддав зайчика, і ми пішли, і він мені дав камінчики. Тату, а де камінчики? Ану покажи мені.
А мене вуйцьо забрав.
Який вуйцьо?
Він прийшов і каже: пішли до мене, я тобі дам дуже гарні іграшки, а ти мені дай зайчика. Я йому віддав зайчика, і ми пішли, і він мені дав камінчики. Тату, а де камінчики? Ану покажи мені.
Я витяг з кишені жменю камінців і тільки тепер придивився до них скидалися на дорогоцінні. Жінка охнула.
Ти щось розумієш?
Так само, як і ти.
Хто ж то міг бути?
Мабуть, той незнайомець, що зазирав у вікна.
Але ж ці камінці вони схожі на дорогоцінні.
Схож Андрійку, а що тобі ще той вуйцьо казав?
Нічо.
Він тобі показав, як вертатися додому?
Показав. Він пішов, а я сів і грався. Дай мені камінчики, чо ти забрав?
Я дав йому частину камінців, а решту сховав до кишені.
Завтра буду в місті, то зайду до ювеліра.
Слухай, перестрашилась Христя, піди ліпше до Славка. До будь-кого не йди. Що ти поясниш незнайомому? Якщо вони дійсно дорогоцінні клопоту не оберешся.
Мало що Може, в тій долині якісь родовища.
А коли ні, то хто повірить в твої балачки? Якийсь вуйцьо дав! Попробуй поясни, який вуйцьо.
Славко оторопів. Для певності ще раз оглянув камінці під лупою.
Де ти їх узяв?
Та це Христі бабця у спадок лишила.
Бреши більше. Ну, та це твоє діло. Хочеш, я продам їх?
Та ні, що ти сімейна реліквія.
На біса вони тобі здалися? Маринувати будеш? Давай продам!
Та ні, я ще зачекаю. Знаєш памятка.
Дурний тебе піп хрестив! Але як надумаєш приходь до мене. Тут знаєш на скільки? Хе-хе Та тут, братчику, на добрих егм двадцять тисяч.
Навіть при тому, що Славко в таких випадках завше занижував справжню ціну, сума мене ошелешила. Адже я йому не все показав.
Повернувшись додому, вирішив, поки ще видно, пройтися до Кривої долини. Розгадка крилася там.
Туман клубочився й пінився, долина була ним сповита, годі було щось розгледіти, і я безпорадно спинився, не відаючи, що маю далі чинити.
Я знав, що ви прийдете.
Голос виринув збоку, з самої гущавини туману, а за мент я розрізнив знайому постать, що рухалася назустріч.
А-а, це ви, кивнув я Каленикові, відчуваючи, як спадає напруження, бо ж чекав когось іншого.
Що ви тут знову шукаєте?
Хочу вияснити, хто виміняв у мого сина зайченя.
Це пояснити просто виміняв я.
Боже, який я недорайда. Звичайно, що малий би з чужим нікуди не пішов та й не називав би вуйцьом.
Але чому ви? Навіщо це вам? Хто ви?
Ми прилетіли сюди з іншої планети і приземлилися в цій долині. Першими живими істотами, яких побачили, були зайці. Вийшла помилка. Подумали, що саме так і виглядають мешканці Землі Це було так давно я ще був зовсім малий. Мої батьки і їхні товариші прибрали такого ж образу і подоби, як ті істоти, яких тут побачили. Справа в тому, що на нашій планеті зайці давно вимерли Вони залишили мене біля апарата, а самі вийшли з долини і наблизились до ваших осель. Вони зовсім не сподівалися, що в них почнуть стріляти, травити собаками І тоді зрозуміли помилку. Ті, хто стріляв, виглядали так само, як і вони це були такі самі люди. Нічим не відрізнялись. Перелякані «зайці» побігли назад у долину, щоб з допомогою апарата повернути собі справжній вигляд. Тільки вже було пізно. Ваші люди їх випередили і розтрощили апарат Це було за Першої світової. Могли подумати, що це якийсь панцерник, чи що
А що було з вами?
Мене підібрали! І виховали в себе.
Отже, ці зайці нащадки тих, хто прилетів сюди з вашої планети? А те світіння?
Світляна баня, яку ви спостерігали, це сконструйований нами приймач, яким нарешті ми повідомили своїх про долю експедиції. Власне, це я його зробив, бо всі решта, перебуваючи в заячій подобі, не могли нічим зарадити. Але вони знали, як це робиться, і керували моєю роботою. У них вся надія була тільки на мене і тому не поривали ніколи зі мною звязку, не давали забути, хто я День у день, усе свідоме життя, я займався цим приймачем. Не маючи зеленого поняття, як він може виглядати. Я робив, а зайці подавали мені знаки, коли щось не так. Я ще з дитинства навчився розуміти їхнє попискування Але робота посувалася дуже поволі, бо вони, добре знаючи, з чого складається приймач, не знали, як виготовити більшість деталей. Бачили їх лише в готовому вигляді. А роки минали. Почалася війна. Я пішов на фронт. Здавалося, всі їхні надії зійшли нанівець. Адже я міг загинути Уявляєте, що вони пережили за цей час? На щастя, вижив. Може, лише тому, що мусив вижити Повернувся додому, а хати моєї нема. Згоріла. І схеми погоріли, й деталі. Довелося починати з нуля
Каленик закурив, і я помітив, як тремтять його пальці.
з нуля, повторив. Я думав, що не встигну його закінчити. Аж ось нарешті два роки тому приймач був готовий, і ми почали посилати сигнали. А недавно нам відповіли. Вони вже летять сюди. Цієї ночі заберуть нас на батьківщину.
І вас?
І мене.
Але ж у вас тут родина
А там батьківщина.
Котру ви ледь памятаєте.
Памятаю вона мені не перестає снитися.
Чому ви мені раніше не розповіли?
Я не був упевнений, що вдасться пробитися з нашими сигналами. Вже втрачав надію.
Але я б тоді ніколи не посмів полювати на зай тобто на ваших е-е
Тому я вас і відлякував. Та й не лише вас У мене є прохання. Я хочу, щоб ви були присутнім, коли за нами прилетять. І щоб переказали моїм, що я я дуже шкодую, що покидаю їх Але мені небагато лишилося. Хочу вмерти там, де народився. Ви розумієте?
Я кивнув. У старого сльозились очі.
Вони нас заберуть. Обовязково заберуть, проказав надтріснутим голосом, уже йдучи і зникаючи в тумані.
Тут я згадав, що не все вияснив, але, мабуть, не варто морочити голову. Йому ще ж треба побути з родиною. Нині вночі він залишить її назавше. Він один тільки знатиме, що прощається, а вони будуть себе поводити так, як і щодня, він зі смутком ловитиме кожен рух, кожне слово, намагаючись запамятати, він подумки цілуватиме їх, пригортатиме до себе, і будуть сльози текти по щоках, а вони спитають, що з ним, а він промовчить, бо це буде лише його прощання.
Коли звечоріло, я не міг уже всидіти в хаті. Я тинявся туди й сюди, брався за що-небудь, кидав, брався за інше. З голови не зникала розмова з Калеником. Страшенно кортіло розповісти усе Христі, я ледве себе стримував, розуміючи, що вона наробить чималого рейваху. Врешті настав час іти.
Ти куди?
Піду прогуляюся.
Знову туди?
Це вже востаннє. Обіцяю.
Твої обіцянки! Я їх знаю!
Ще трохи потинявся по хаті, доки Христя не повела присипляти малого, і подався в долину.
Калеників приймач уже працював, я подивився в небо і побачив, крім тієї зірки, що пульсувала минулого разу, ще одну світляну цяточку, яка повільно котилася вниз по небу, на очах виростаючи. Я не зводив з неї погляду.
Хтось торкнувся мого рамена.
Поруч стояв Каленик з наплічником за спиною.
Зараз вони будуть тут.
Яка ж то має бути машина, щоб ви там усі помістилися?
Зайці багато місця не займуть, усміхнувся він.
І була в його усмішці гіркота.
Зайці?
Їх, очевидно, перетворять на людей уже там, інакше й справді не розмістимось.
Щось ви не дуже веселі.
Бо покидаю рідне і добре відоме, а натомість чекає мене хоч і рідне, але зовсім невідоме Правда, манить воно так сильно до себе аж страшно.
Дивне якесь відчуття, сказав я. Ми прощаємося з вами назавше. Але я не можу вам сказати: пишіть.
Ми ще хвильку помовчали. Світляна цятка росла і росла.
Ну, бувайте здорові, проказав Каленик і простяг руку. Згадуйте колись Скажіть моїм, хай копнуть під шопою в правому куті Там такі ж камінчики.
А ви самі чому їх не викопали?
Справа в тому, що я їх знайшов недавно. Коли копав сховище для приймача, то натрапив на рештки літального апарата, і там були ті камінці Ну гаразд, пішов я. А ви сховайтесь десь, щоб не було видно.
Ще раз потисли руки, і він спустився у глиб долини, а я заліз у кущі, сів на камінь і став чекати. Небавом літаюча тарілка завбільшки з хату зависла над долиною. Зверху тієї «тарілки» була ще одна, менша, всередині вона була освітлена і зовсім прозора. Двоє чоловіків сиділо у ній біля пультів управління. Коли «тарілка» сіла на землю, один з чоловіків спустився в нижню частину, відчинив двері. Од дверей пролягла смуга світла. Чоловік щось гукнув. Одразу ж зчинилася метушня, звідусюди помчали зайці й почали, штовхаючи одне одного, пхатися у двері.
Чоловік дратувався, і коли клубок зайців застряг при вході, він вилаявся і почав копати їх, проштовхуючи всередину.
Зявився Каленик та щось почав пояснювати чоловікові, квапливо жестикулюючи, але той, видно, й слухати не хотів, бо тільки лаявся і відмахувався руками. Вже всі зайці опинилися в «тарілці», лише Каленик продовжував про щось сперечатися, показуючи кудись за спину. Там у світляній смузі, що пролягла долиною, метався заєць. Він кидався на всі боки від куща до куща, наче щось шукаючи. Чоловік спересердя відштовхнув Каленика й рушив до зайця, заєць підбіг до нього, почав пищати й махати лапками. Чоловік мовчки схопив його за вуха і поніс. Заєць уже не пищав, а несамовито кричав, і крик його розшарпував темряву. Чоловік шпурнув його недбало всередину, повернувся до Каленика і потяг його до дверей. Старий впирався і далі щось говорив, показував на мигах. До мене долинали окремі слова: