А він?
А він каже добре, на перший раз, але тільки в тому випадку, якщо ти нам будеш помагати розумієш? помагати Ну що, думаю, страшного помагати? Нічого страшного
І ти погодився?
А що я мав робити Тюрма ж світила Після того я зустрічався з ним щотижня він мене запитував, я відповідав, а вкінці те все треба було записати на папері
І про що він тебе запитував?
Про про моїх знайомих я мусив їх тепер дуже часто провідувати я раніше до них так часто не ходив а тепер тільки те й робив, що від одного до другого а його все цікавило як вони з жінками живуть, як вони до тещ своїх ставляться не тільки про їхні політичні погляди, не тільки
І ти все те старанно записував?
Звичайно і тоді зі мною сталося оце почав рости горб, а сам я всихати
Дивно як дивно зі мною сталася не менш чудернацька пригода одного разу мене викликано в Сірий будинок Там за столом сиділа ціла комісія Вони й кажуть мені: «А чи знаєте ви, що у вас на спині написано? Чи знаєте, яка там крамола, яка розпуста, які підлі наклепи?» А я здивувався не на жарт Що там може писатися, коли я знаю, що ніхто ніколи нічого мені на спині не писав? Крім того я ніколи не зазирав собі за спину в мене навіть такого великого дзеркала нема, щоб зазирнути А вони кажуть: «А ти зазирни зазирни і прийдеш покаєшся» Ну, я вдома взяв люстерце і так, і сяк пробував зазирнути, нічого не виходило. А вони мене викликають і викликають, не дають мені спокою Я вже з розпачу впав на коліна: «Змилуйтеся! Здеріть зі спини шкуру, тільки лишіть мене в спокої!» А вони скривилися і відказують: «За кого ти нас маєш? За гицлів? Щоб ми шкуру здирали? Сам здери! Сам! Або піди до того, хто тебе розписав!..» Це так довго тривало А я, щоб побачити, що там у мене на спині, так вигинався та викручувався перед люстерком, що зовсім згорбився
І навіть тоді вони тебе не пожаліли?
Ні вони мене викликали, суворо дивилися в очі і вимагали, щоб я признався, хто автор цього напису Я вже хотів повіситися я вже навіть одного разу запхав голову в петлю Але в останній мент мене осяяло адже вони так ніколи й не веліли мені скинути сорочку Вони, обвинувачуючи мене, ніколи не бачили, що там написано І тоді я сам помчав до них, я прибіг і скинув сорочку, наставив їм горб
Ну і що було далі?
Ти не повіриш Це було так несподівано Тільки вони прочитали, як почали реготати, мов несамовиті, вони тряслися з реготу, а я від страху Коли ж вони досхочу насміялися, то почали плескати мене по плечах і заспокоювати Сталася помилка, пояснили вони і відпустили
Відпустили?
Так, відпустили Але з горбом
Як ти думаєш, чого вони до тебе присікалися?
Я думаю думаю хтось на мене але стривай ти сам щойно казав тебе ж розпитували про твоїх знайомих отже про мене теж?
Так і про тебе
То це ти вигадав, що у мене на спині написано крамолу?
Розумієш, коли тебе викликають щотижня і ти мусиш щотижня подати якусь інформацію, то мимоволі змушений будеш брехати бо що тобі залишається коли нічого нового нема
То це ти мене оббрехав?
Я не знав, що це так серйозно я ляпнув дурницю, я тепер розумію але з тобою сталося ще не найгірше
Ага, то іншим ти так само насолив?
Звичайно і то набагато сильніше, ніж тобі адже їх посадили а ти вийшов сухим із води
Ах ти ж стукач! Сексот нещасний! Мені гидко за тебе!
Яка дурниця я пережив жахливіші муки але зате, коли сталася революція, я відвів душу я вистежив того, хто мене допитував я вистежив його і видав Я його особисто повісив розумієш, яка це була насолода!.. Я вслухався до його хрипу, милувався його корчами я особисто його й поховав на сміттярці так десь тут в тих паперах десь тут і мої донесення праця стількох літ долі стількох людей ти хоч живий а скільки загинуло в снігах в сибірах
І всі вони тут у нас під ногами всі твої папочки
Тут чудово це розкішне море паперу так би впав і катулявся
Не дуже-то з горбом покатуляєшся
Що ти верзеш? Який горб?! Де ти бачив горб? Є тільки ти і я. Нема жодних горбів. Усе це вигадка! Наклеп! Не смій більше й натякати про це!
Не верещи як недорізаний нема то й нема бідний думкою багатіє
Я не потерплю жодних натяків. Є тільки ти і я. Без горбів. Горби залишились там, звідки ми прийшли. А тут тільки паперове море. І ти та я
Кат і його жертва
Яка жертва? Ти? Ти себе вважаєш жертвою? Це я жертва! Я, навпаки, пожалів тебе. Адже міг сказати про тебе, що ти говорив те-то й те-то, а я цього не сказав, я зморозив абсолютну нісенітницю
яка мене мало не довела до самогубства
Не перебільшуй фактично тобі повезло, що саме я тебе «заложив» а не хто інший бо ти такий, що тебе обовязково хтось «заложив» би, ти створений для того, щоб на тебе сипалися всі мислимі й немислимі гріхи а хтось інший міг тебе й на шибеницю завести.
Справді? Що ж тоді я тобі дуже вдячний але зараз це вже не має значення зараз нас вистежать вистежать і знищать тебе за те, що ти був сексотом за старої влади а мене знову за напис на спині це якийсь жах невже й справді там щось написано? адже ти сам казав, що вигадав цю нісенітницю
Так я вигадав але хтозна може, ця нісенітниця тепер здійснилася
Послухай подивися, що там у мене на спині я тебе дуже прошу ну? бачиш?
Ні нічого не бачу
Як нічого?
А так нічого там не написано
Але я сам бачив у газеті свій портрет там написано, що мене розшукує служба безпеки що я небезпечний злочинець
Але про спину і напис там нічого?
Нічого це мене, звичайно, здивувало але я подумав, що іншої причини нема
Тепер епоха нових стукачів нові сексоти змінили старих сексотів і на місце старих папочок прийшли зовсім нові хтозна, що там про тебе написано Я ж казав, що ти просто створений для того, щоб тебе заложити На тебе глянеш, і перша думка, яка виникає, чому така людина на волі? Чому вона не сидить?
Але це якесь безглуздя що нам робити?
Запорпаємося в цей папір. З головою Боже, яка насолода!.. Лізь сюди і побачиш, як відразу твоя душа очиститься і вознесеться Скільки літ я позбавлений був цього раю!
Ні нічого не бачу
Як нічого?
А так нічого там не написано
Але я сам бачив у газеті свій портрет там написано, що мене розшукує служба безпеки що я небезпечний злочинець
Але про спину і напис там нічого?
Нічого це мене, звичайно, здивувало але я подумав, що іншої причини нема
Тепер епоха нових стукачів нові сексоти змінили старих сексотів і на місце старих папочок прийшли зовсім нові хтозна, що там про тебе написано Я ж казав, що ти просто створений для того, щоб тебе заложити На тебе глянеш, і перша думка, яка виникає, чому така людина на волі? Чому вона не сидить?
Але це якесь безглуздя що нам робити?
Запорпаємося в цей папір. З головою Боже, яка насолода!.. Лізь сюди і побачиш, як відразу твоя душа очиститься і вознесеться Скільки літ я позбавлений був цього раю!
Так, тут і справді не зле
Горбані запорпалися в папери і тільки голови їхні стирчать
Ти гадаєш, вони нас тут не помітять?
Коли почуємо їхні кроки, пірнемо з головою. Не думаю, що вони нас аж так пильно шукають. Ми виживемо. От побачиш, ми виживемо. Я ще дочекаюся, коли настане мій час. Я навіть думав, що такі, як ми, ще повинні прийти до влади.
Ти це серйозно?
У відповідний момент ми зявимося з тобою. І настане наша ера. Я тоді відновлю оцю красу я підніму рівень паперу до найвищих висот Збудую собі палац серед того моря і житиму тут, як малюнок у книзі
Малюнок у книзі Ти це гарно сказав
І в цей мент починають лунати важкі кроки, світло шаленіє, воно метається, мов зацьковане Шелест вітру і свист А кроки гучнішають і гучнішають Горбані запорпуються з головами Світло мигтить усе швидше і швидше
Кроки шелест світло
І ось зявляється велетенський чобіт.
Чобіт робить крок, ще крок і наступає на те місце, де сховалися горбані. Чується лункий хрускіт.
І все Світло гасне Шелест стихає
Чобіт залишається
1991
Львівські легенди
Кіт Абель
Його звати Абель! І вона чарівно засміялася. Ви ще мені подякуєте за цей подарунок. Це дуже милий котик. Перська порода, пане Луцик.
Так-так
Він покірно кивав головою, пробуючи уникнути цього пронизуючого погляду, який змушував чинити те, що цій жінці хотілося. Він уже бачив, що відмовитися не стане сил, та й пізно вже, бо, коли вона подавала йому кота, руки самі простяглися навстріч і прийняли чорне пухнасте тіло в розкриті долоні.
Але але я не маю, де його тримати. Жию на квартирі. Невідомо, як до цього поставиться господиня.
Пусте, мов од мухи, відмахнулася чарівна незнайомка. Їй також повинен сподобатися. Він дуже охайний, слухняний і зовсім не дикий. А звати його Абель. А-бель, запамятаєте?
Вона говорила без емоцій, наче диктувала текст, який хтось мав записати. Її смолисто-чорне волосся спадало на рамена і манило до себе з такою силою, що не міг відвести очей.
Вона хоче, щоб я запамятав її слова.
І ці слова, як заклинання, оповивали пана Луцика й підкорювали його собі.
А вона прекрасна, диявольськи прекрасна Чому я згадав диявола? Може, тому, що в неї такі очі? Ну, звичайно, у неї очі диявола! Дивовижні очі Але я для неї ніхто
Маєте рацію, засміялась вона, мовби вгадавши його думки.
В чому? стрепенувся пан Луцик.
Вона не відповіла, тільки знову засміялась. Тоді, побачивши, що вона збирається одійти, раптом зважився на таке, на що в нього ніколи відваги не було у подібних ситуаціях:
Скажіть, а де я вас
І вже бачив, що даремно, даремно видав те, що лежало на його душі. Але ж вона ще недавно його спокушувала, він це помітив і зовсім не мав бажання боронитися.
Вона приходила на його концерти, сідала в порожньому ряду й пильно вдивлялася в нього. Диригуючи оркестром, відчував спиною її електричний погляд і ледве стримував себе, щоб не озирнутися. А коли концерт закінчувався, і він розкланювався, то бачив, що вона під час оплесків виходить і зникає. Хіба це не схоже на спокусу? Мабуть, робила це просто так, знічевя, як то часто роблять жінки лише для того, щоб переконатися в своїх можливостях, роблять це так само мимоволі, як у дзеркало зазирають, перевіряючи, чи не збилося десь неслухняне пасмо волосся.
Ніде. Сьогодні я виїжджаю зі Львова Ах, я ніколи не забуду ваших концертів Ваша музика це це Словом, чудово!
Помахала рукою і зникла. Розчинилася в тумані, мов цукор. Вздовж нього тихо і непомітно падало листя, і він уявив себе деревом, що осипається. Десь унизу в підніжжі шурхочуть мітлами двірники. Запах спаленого листя і мряка спинаються по стовбуру вгору.