Тарас Шевченко
Моє дружнєє посланіє
Вибрані твори
Ми з радістю представляємо вам нову серію «Бібліотека школяра». Цілком природно, що першою книжкою в ній є вибрані твори Тараса Шевченка «Моє дружнєє посланіє».
Серія обійматиме передовсім твори, що виносяться на обов'язкове та самостійне вивчення за Програмою 12-річної загальноосвітньої школи.
Видання української літературної класики є вкрай важливою суспільною потребою. По-перше, наші книжки, сподіваємося, стануть настільними для школярів, адже нині до вивчення предмету «Українська література» в школі висуваються високі вимоги: він визначений як обов'язковий на зовнішньому незалежному оцінюванні. По-друге, йдеться про представлення перлин вітчизняної словесності в цьому сенсі наш проект може зацікавити широкі читацькі кола.
Ми, видавці «Бібліотеки школяра», хочемо скласти яскраву картину українського художнього Слова. І кожне видання самоцінний фрагмент у цій своєрідній літературній мозаїці
Оборонець правди животворящої
Українська земля щедра на знаменитих людей: державних діячів, митців, учених. Та батьком нації називають лише Тараса Шевченка. П. Куліш з цього приводу слушно сказав: «Були в нас на Вкраїні великі воїни, були великі правителі, а ти став вище за всіх їх, і сім'я рідна в тебе найбільша. Ти-бо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди святої животворящої»
А сам Т Шевченко, звертаючись до своєї долі, відзначав:
Ми не лукавили з тобою,
Ми просто йшли; у нас нема
Зерна неправди за собою.
(«Доля»)
Слово «просто» в цих рядках означає прямо, некриводушно. Саме так пройшов свій життєвий шлях геніальний син українського народу.
Тарас Шевченко народився 9 березня 1814 р. у с Моринці Звенигородського повіту Київської губернії (нині Черкаської обл.) у багатодітній родині кріпаків поміщика В. Енгельгардта. Згодом Шевченки переїхали до Кирилівки.
Допитливий і меткий, восьмирічний Тарасик розпочав учитися. Його першим учителем став дяк П. Рубан, а першими книжками граматка, Псалтир, Часослов. У посланні «А. О. Козачковському» (адресоване переяславському лікарю, Шевченковому приятелю) поет згадував своє дитинство: як за п'ятак він купив аркуш паперу, зробив з нього книжечку, обвів її хрестиками та візерунками з квітками, та й «списував Сковороду».
Освіченість, знання, культура відтоді й до останніх днів складали для нього велику цінність. У січні 1861 p., незадовго до смерті Т. Шевченка, вийшов у світ підготовлений ним «Буквар» для недільних шкіл. А в планах були ще підручники з арифметики, етнографії, географії, історії України
І це в часи, коли навчання для кріпацьких душ аж ніяк не вважалося першочерговою життєвою потребою! Про це у поемі «Варнак» Т. Шевченко вже на засланні писатиме:
Нас!
Дешевших панської собаки,
Письму учить?!
Молитись Богу
Та за ралом спотикатись,
А більше нічого
Не повинен знать невольник.
Таку важку істину Тарас зрозумів рано, бо ще малолітнім осиротів: коли йому було дев'ять років, померла мати, а через два роки не стало й батька
Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилиться,
Хоч з гори та в воду!
писав він у «Думці». І образ сироти з-під його пера постане ще не раз: це й байстрюк Івась («Катерина»), і Ярема Галайда («Гайдамаки»), і Варнак з однойменного твору.
Що ж судилося сироті без роду? Звісно, праця. Пас вівці, був панським козачком, тобто слугою, супроводжував пана Енгельгардта-молодшого до Вільно і Петербурга.
Петербурзький період його життя розпочинається у 1831 р. Наступного року П. Енгельгардт уклав чотирирічний контракт із майстром петербурзького малярного цеху В. Ширяєвим людиною, за словами Т. Шевченка, неотесаною і жорстокою. У цього «так званого кімнатного живописця» здібний самоучка брав перші уроки з образотворчого мистецтва, під його керівництвом розписував театри столиці. А в місячні ночі крадькома поспішав до Літнього саду малювати. За таких обставин Т. Шевченко познайомився із художником (до речі, земляком) І. Сошенком, про що згадував у повісті «Художник»: «Підходячи до того місця, де велику алею перетинає поперечна і де серед богинь та богів Сатурн жере своє дитя, я мало не наштовхнувся на живу людину у брудному тиковому халаті, що сиділа на відрі якраз навпроти Сатурна.
Я зупинився. Хлопчина (бо то справді був хлопчина літ чотирнадцяти або п'ятнадцяти) озирнувся й почав ховати щось за пазуху. Я підійшов до нього ближче, і спитав, що він тут робить.
Я нічого не роблю, відповів хлопчина сором'язливо. Йду на роботу, та по дорозі до саду зайшов. І, трохи помовчавши, додав: Я малював.
Покажи, що ти малював.
Він вийняв з-за пазухи чвертку сірого письмового паперу й несміливо подав мені. На чвертці було досить правильно намічено контур Сатурна.
Довго я тримав рисунок у руках і любувався замурзаним лицем автора.»
Із цього епізоду розпочинається історія викупу Т. Шевченка з кріпацтва. До неї, вболіваючи за долю талановитого юнака, що був панською власністю, долучилися конференц-секретар Академії мистецтв В. Григорович, художник О. Венеціанов, поет Є. Гребінка, композитор М. Вієльгорський. А вирішальне значення для справи мала лотерея, на якій був проданий портрет учителя царевича, російського поета В. Жуковського, створений художником К. Брюлловим. Викуп обійшовся в 2500 рублів (це були величезні кошти!). Тож, 25 квітня 1838 p. T. Шевченко одержав відпускну Годі переоцінити карколомну зміну, що сталася у його житті змогу вільно почуватися і вільно творити. Йому відкрилися театри столиці, літературні салони, виставки, концерти, він почав вивчати французьку мову, історію України.
Через місяць після викупу Т. Шевченко сторонній учень Академії мистецтв у класі К. Брюллова. До свого наставника, друга він проніс повагу через усе життя у щоденнику називав його «Великим Карлом», «безсмертним», «палким поетом і глибоким мудрецем-серцезнавцем». Навчався Т. Шевченко успішно: за полотна «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці»; «Циганка-ворожка»; «Катерина» здобув срібні медалі. Академія мистецтв вшанує митця і пізніше у 1860 р. присвоїть йому звання академіка-гравера.
Так, Т Шевченко знаменитий не лише як майстер поетичного слова, а й пензля. Йому належать чудові акварелі, сепії, графіка це понад 1200 робіт.
Вражають глибоким психологізмом виконані ним автопортрети, портрети А. Ускової, Г. Закревської, Л. Полусмакової та інші. Як художник, він мав великі задуми хотів створити (і створював) серію офортів «Живописна Україна». Альбоми під такою назвою мали відображати історію України, архітектурні пам'ятки, мальовничу природу
На початку навчання в Академії розквітнув також поетичний талант Т. Шевченка. У щоденнику він згадує появу своїх перших літературних творів, написаних в майстерні К. Брюллова: «Над чим працював я в цьому святилищі? Дивно й подумати Я компонував тоді українські вірші, що потім спали таким страшним тягарем на мою вбогу душу. Перед його чарівними творами я задумувався й леліяв у своїм серці свого сліпця-кобзаря і своїх жадних крові гайдамаків. У сутіні його вибагливо-розкішної майстерні, наче в гарячому дикому степу наддніпрянському, переді мною снувалися мученицькі тіні наших безщасних гетьманів. Переді мною стелився степ, засіяний могилами. Переді мною пишалася моя прекрасна, моя безталанна Україна в усій непорочній, меланхолійній красі своїй І я задумувався, я не міг одвести своїх духових очей од цієї рідної, чарівної краси. Покликання і нічого більше.» Саме це «всемогутнє покликання» призвело його як до великих життєвих випробувань і страждань, так і до світової слави.
А розпочиналося все з невеликої брошури, що вийшла 18 квітня 1840 р. коштом українського поміщика П. Мартоса і називалася «Кобзар». Вона й справді була невелика до неї увійшло тільки вісім творів:
«Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя», «Нащо мені чорні брови», «До Основ'яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». На обкладинці був зображений кобзар із хлопчиком-поводирем.
Цей образ виявився надзвичайно вдалим, бо був суто українським, зрозумілим і близьким читачу: в тодішній Україні кобзар був частим і бажаним гостем серед громади, що охоче збиралася послухати його сумних і славних пісень, дум про козацьку старовину, оповідей про національних героїв. Це, зрештою, був образ митця людини, чиє «серце по волі з Богом розмовля». Шевченкова збірка отримала схвальні відгуки. Як стверджує І. Франко, «всі українці побачили в авторі сеї книжечки відразу перво-рядне світило рідної літератури»
Тож коли Т Шевченко у травні 1843 р. прибув до України, його зустріли як знаменитість. Подорож принесла чимало цікавих зустрічей і знайомств із Г. Тарновським, М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, Я. де Бальменом, Г. Закревською, В. Рєпніною. Він побував у рідній Кирилівці, Києві, Чигирині. Півтора десятиліття розлуки з Батьківщиною! Враження накочувалися на нього і приносили то ескізи до «Живописної України», то задуми нових літературних творів. А в лютому 1844 р. знову в Петербург, «город безкраїй», де
(«Сон»)
Втім, на цей раз розлука з «країною, повитою красою», була нетривалою. Навесні 1845 p., закінчивши Академію мистецтв і отримавши звання некласного (вільного) художника, Т. Шевченко вдруге поїхав в Україну оселився у Києві і влаштувався художником Археографічної комісії при університеті. По роботі йому довелося подорожувати українськими землями на Полтавщині, Чернігівщині, Київщині, Волині, Поділлі він малював пам'ятки історії й архітектури. А ще збирав фольклор, писав поезії до альбому «Три літа».
У Києві Т. Шевченко познайомився і підтримував дружні зв'язки із М. Костомаровим, М. Гулаком, О. Марковичем та іншими учасниками Кирило-Мефодіївського братства. Ця підпільна політична організація мала на меті створення вільного союзу незалежних слов'янських держав, забезпечення умов для розвою їхніх національних мов і культур, побудову нового суспільства на засадах християнської моралі, демократичних реформ, скасування кріпосного права.
Коли за доносом на братчиків розпочалися арешти, не обминули й Т. Шевченка це сталося 5 квітня 1847 р. Він був одягнутий святково: якраз поспішав на весілля до М. Костомарова, де мав бути за старшого боярина. У фраку і білій краватці, опинився в кутузці. Незабаром арештанта Т. Шевченка відправляють у Петербург до III відділу Імператорської Його Величності Канцелярії для допитів у справі кирило-мефодіївців. Слідство очолював шеф жандармів граф О. Орлов. Допити Т. Шевченко витримав мужньо: ні в чому не каявся, не журився над своєю майбутньою спокутою «за стихи самого возмутительного содержания». Слід відзначити, що членство Т. Шевченка в Кирило-Мефодіївському братстві не було доведене, зате достатнім аргументом для царського «правосуддя» виявилися знайдені під час обшуку твори.