Т. Шевченко
Гамалія
«Ой нема, нема ні вітру, ні хвилі
Із нашої України!
Чи там раду радять, як на турка стати,
Не чуємо на чужині.
Ой повій, повій, вітре, через море
Та з Великого Лугу
Суши наші сльози, заглуши кайдани,
Розвій нашу тугу.
Ой заграй, заграй, синесеньке море,
Та під тими байдаками,
Що пливуть козаки, тілько мріють шапки,
Та на сей бік за нами.
Ой Боже наш, Боже, хоч і не за нами,
Неси Ти їх з України.
Почуємо славу, козацькую славу,
Почуємо та й загинем».
Отак у Скутарі козаки співали,
Співали, сердеги, а сльози лились,
Лилися козацькі, тугу домовляли.
Босфор аж затрясся, бо зроду не чув
Козацького плачу, застогнав широкий
І шкурою, сірий бугай, стрепенув,
І хвилю, ревучи, далеко-далеко
У синєє море на ребрах послав.
І море ревнуло Босфорову мову,
У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові
Тую журбу-мову на хвилі подав.
Зареготався дід наш дужий,
Аж піна з уса потекла.
«Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?
«Хортице-сестро?»
Загула
Хортиця з Лугом: «Чую, чую!»
І Дніпр укрили байдаки,
І заспівали козаки:
«У туркені, по тім боці,
Хата на помості.
Гай, гай! Море, грай,
Реви, скелі ламай!
Поїдемо в гості.
У туркені у кишені
Таляри, дукати.
Не кишені трусить,
Ідем різать, палить,
Братів визволяти.
У туркені яничари
І баша на лаві.
Гой-ги, вороги!
Ми не маєм ваги!
Наша воля й слава!»
Пливуть собі, співаючи,
Море вітер чує.
Попереду Гамалія
Байдаком керує.
Гамалію, серце мліє:
Сказилося море,
Не злякає! І сховались
За хвилі за гори.
Дрімає в харемі в раю Візантія{52}.
І Скутар{53} дрімає; Босфор клекотить,
Неначе скажений; то стогне, то виє:
Йому Візантію хочеться збудить.
«Не буди, Босфоре: буде тобі горе;
Твої білі ребра піском занесу,
У мул поховаю! реве синє море.
Хіба ти не знаєш, яких я несу
Гостей до султана?»
Так море спиняло (Любило завзятих чубатих слав'ян).
Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.
Дрімав у харемі ледачий султан.
Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають
Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?
По-своєму Бога в кайданах благають,
А хвилі на той бік ідуть та ревуть.
«О милий Боже України!
Не дай пропасти на чужині,
В неволі вольним козакам!
І сором тут, і сором там
Вставать з чужої домовини,
На суд Твій праведний прийти,
В залізах руки принести,
І перед всіми у кайданах
Стать козакові»
«Ріж і бий!
Мордуй невіру-бусурмана!»
Кричать за муром. Хто такий?
Гамалію, серце мліє:
Скутар скаженіє!
«Ріжте! бийте!» на фортеці
Кричить Гамалія.
Реве гарматами Скутара,
Ревуть, лютують вороги,
Козацтво преться без ваги
І покотились яничари.
Гамалія по Скутарі
По пеклу гуляє,
Сам хурдигу розбиває,
Кайдани ламає.
«Вилітайте, сірі птахи,
На базар до паю!»
Стрепенулись соколята,
Бо давно не чули
Хрещеної тії мови.
І ніч стрепенулась:
Не бачила стара мати
Козацької плати.
Не лякайся, подивися
На бенкет козачий.
Темно всюди, як у будень,
А свято чимале.
Не злодії з Гамалієм
їдять мовчки сало
Без шашлика. «Засвітимо!»
До самої хмари
З щоглистими кораблями
Палає Скутара.
Візантія пробуркалась,
Витріщає очі,
Переплива на помогу,
Зубами скрегоче.
Реве, лютує Візантія,
Руками берег достає;
Достала, зикнула, встає
І на ножах в крові німіє.
Скутар, мов пекло те, палає,
Через базари кров тече,
Босфор широкий доливає.
Неначе птахи чорні в гаї,
Козацтво сміливе літає.
Ніхто на світі не втече!
Огонь запеклих не пече.
Руйнують мури, срібло, злото
Несуть шапками козаки
І насипають байдаки.
Горить Скутар, стиха робота,
І хлопці сходяться, зійшлись,
Люльки з пожару закурили,
На байдаки та й потягли,
Рвучи червоні гори-хвилі.
Пливуть собі, ніби з дому,
Так, буцім гуляють,
Та, звичайне запорожці,
Пливучи співають:
«Наш отаман Гамалія,
Отаман завзятий,
Забрав хлопців та й поїхав
По морю гуляти,
По морю гуляти,
Слави добувати,
Із турецької неволі
Братів визволяти.
Ой приїхав Гамалія
Аж у ту Скутару
Сидять брати-запорожці,
Дожидають кари.
Ой як крикнув Гамалія:
«Брати, будем жити,
Будем жити, вино пити,
Яничара бити,
А курені килимами,
Оксамитом крити!»
Вилітали запорожці
На лан жито жати,
Жито жали, в копи клали,
Гуртом заспівали:
«Слава тобі, Гамаліє,
На весь світ великий,
На весь світ великий,
На всю Україну,
Що не дав ти товариству
Згинуть на чужині!»
Пливуть співаючи; пливе
Позад завзятий Гамалія:
Орел орлят мов стереже.
Із Дарданелів вітер віє,
А не женеться Візантія:
Вона боїться, щоб Чернець
Не засвітив Галату знову
Або гетьман Іван Підкова
Не кликнув в море на ралець.
Пливуть собі, а з-за хвилі
Сонце хвилю червонить,
Перед ними море миле
Гомонить і клекотить.
Гамаліє, вітер віє
Ось-ось наше море!..
І сховалися за хвилі
За рожеві гори.
[Жовтень перша половина листопада 1842]
[Жовтень перша половина листопада 1842]
Назар Стодоля Малороссийская дия Тараса Шевченка
ДЕЙСТВУЮЩИЕ ЛИЦА
ХОМА КИЧАТЫЙ сотник.
ГАЛЯ дочь его.
СТЕХА молодая ключница у Кичатого.
НАЗАР СТОДОЛЯ друг его.
ГНАТ КАРЫЙ друг его.
ХОЗЯЙКА на вечерницах.
Слепой кобзарь, жиды-музыканты,
молодые козаки, и девушки,
и сваты от Чигиринского полковника.
Действие происходит в XVIIстолетии, близ Чигирина, в козацкой слободе, в ночь на Рождество Христово.
Акт первый
Вечер. Внутренность светлицы, богато убранной коврами и бархатом.
В стороне стол, покрытый дорогим ковром; кругом скамьи под бархатом, окаймленные золотом.
На столе стоят фляги, кубки и разные кушанья; горят восковые свечи. Стеха убирает стол.
СТЕХА
(Отходит от стола.)
Усе! Здається, що все. Стривай лишень, чи не забула чого. Риба, м'ясо, баранина, свинина, ковбаса, вишнівка, слив'янка, мед, венгерське усе, усе. Тут і їстівне, і випити. Коли б лишень гості. Та що вони так довго баряться? І надоумило ж сідоусого у таке свято, коли добрі люди тільки колядують, сподіваться гостей, та й ще яких гостей! Старостів од такого ж старого дурня, як і сам. Побачимо, що то з того буде. Негріте залізо не зогнепі! А якби не крився та пораявся б зо мною отак тижнів за два до свят, то певна уже була б річ; а то схаменувся на самісінький святвечір та й ластиться: «І сяка й така, і добра, і розумна ти, Стехо: поможи! Я вже тобі і се, і те, і трете, й десяте». Побачимо, побачимо, як попадеться нашому теляті вовка піймати. (Помолчав). Не сказавши ні слова дочці, за кого і як хоче віддати, думає, що наша сестра коза: поженеш, куди схочеш. Е, ні! стривай лишень, голубчику. «Ублагай її», каже. Та і що-таки той поганий хорунжий? А полковник хоч старий нехай йому добре сниться так же пан!.. Оце б то вона й стямилася! Іншому дзусь, а я так візьмусь. Дівці дівку недовго збить з пантелику а ще таку, як моя панночка, і-і! Та вже ж, як кажуть, піймав не піймав, а погнаться можна. Тоді, як теє-то, вже ж і погуляю!.. А вона поплаче, посумує, а далі й нічогісінько. Та й Назар таки не раз спасибі скаже.
Из боковых дверей выходит Галя.
СТЕХА
А що? як прибрано? Тим-бо й ба!
ГАЛЯ
Що це ти, Стехо, робиш? Хіба у нас сьогодні гості, чи що?
СТЕХА
Та ще й які гості, якби ви знали!
ГАЛЯ
Які ж там гості і відкіля?
СТЕХА
Угадайте.
ГАЛЯ
Чи не з Чигирина? Так?
СТЕХА
Із Чигирина, та хто такий?
ГАЛЯ
Які-небудь старшини?
СТЕХА
То-то бо й є, що не старшини, і
ГАЛЯ
Та хто ж такий? Може та ні! Сьогодні не такий день. А мені тато учора і говорив щось таке.
СТЕХА
Говорив, та не договорив. А я знаю, тільки не скажу.
ГАЛЯ (Обнимая Cmexy).
Стехо, голубочко, ластівко моя! Скажи, не муч мене.
СТЕХА
А що дасте? Скажу
ГАЛЯ
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.
СТЕХА
Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечерниці.
ГАЛЯ
Добре, надівай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
СТЕХА
Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Вполголоса). Сьогодні прийдуть старости.
ГАЛЯ (В восторге).
Від Назара! Від Назара!
СТЕХА
Та там вже побачите, від кого.
ГАЛЯ
Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?
СТЕХА
Я вас не лякаю, я тільки так кажу.
ГАЛЯ
Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
СТЕХА (Лукаво.)
Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?
ГАЛЯ
Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.
СТЕХА
Що ж ви скажете?
ГАЛЯ
Що ти мене перелякала Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
СТЕХА
Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!
ГАЛЯ
Ну що ж? Від Назара?
СТЕХА
Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.
А що дасте? Скажу
ГАЛЯ
Ще сережки, або перстень, або що хочеш подарую, тільки скажи.
СТЕХА
Нічого не треба; дайте тільки свій байбарак надіти сьогодні на вечерниці.
ГАЛЯ
Добре, надівай, та так, щоб батюшка часом не побачив.
СТЕХА
Оце ще! Хіба ж я справді дурна? Слухайте ж. (Вполголоса). Сьогодні прийдуть старости.
ГАЛЯ (В восторге).
Від Назара! Від Назара!
СТЕХА
Та там вже побачите, від кого.
ГАЛЯ
Хіба ж не від Назара, Стехо? Що ж, оце мене і справді лякаєш?
СТЕХА
Я вас не лякаю, я тільки так кажу.
ГАЛЯ
Ні, ти щось знаєш, та не хочеш сказати.
СТЕХА (Лукаво.)
Я нічого не знаю. Де мені, ключниці, відати про панські діла?
ГАЛЯ
Ти смієшся з мене! Я заплачу, їй-богу, заплачу і татові скажу.
СТЕХА
Що ж ви скажете?
ГАЛЯ
Що ти мене перелякала Теперечки не дам байбарака. А що, поживилась?
СТЕХА
Оце які-бо ви боязкі! Вже і повірили!
ГАЛЯ
Ну що ж? Від Назара?
СТЕХА
Та від кого ж більш? Вже пак не від старого Молочая, нашого полковника.
ГАЛЯ
Цур йому, який нехороший! Як приїде до нас, то я зараз із хати втікаю. Мені навдивовижу, як ще його козаки слухають. Тільки у його, паскудного, і мови, що про наливку та про вареники.
СТЕХА
А хіба ж се й не добре?
ГАЛЯ
Звісно! Козаку, та ще й полковнику! Ось мій Назар, мій чорнобривий, усе про війну та про походи, про Наливайка, Остряницю та про синє море, про татар та про турецьку землю. Страшно-страшно, а хороше, так що слухала б не наслухалась його та все дивилась би в його карі очі. Мало дня, мало ночі.
СТЕХА
Наслухаєтесь, ще й налюбуєтесь. Опісля, може, і обридне.
ГАЛЯ
О, крий Боже! До самої смерті, поки вмру, все дивилась би та слухала його. Скажи мені, Стехо, чи ти любила коли, чи обнімала коли козацький стан високий, що дрижать руки, мліє серце? А коли цілуєш що тоді? Як се, мабуть, любо! Як се весело! (В восторге поет и пляшет).
Гой, гоя, гоя!
Що зо мною, що я?
Полюбила козака
Не маю покоя.
Я його боялась
Що ж опісля сталось?
На улиці пострічалась
Та й поцілувалась.
А мати уздріла
Яке тобі діло!
Віддавайте заміж,
Коли надоїла!
СТЕХА
Гарно, гарно! А од кого це вивчились?
ГАЛЯ
Та од тебе ж. Хіба ти забула, як на улиці, на тій неділі, танцювала? Тоді ще тата не було дома Згадала?