СТЕХА
Коли се? Оце ще видумали!
Стучатся в дверь.
ГАЛЯ (Торопливо.)
Ох, лишечко! Хтось іде! (Убегает).
СТЕХА
Хто там?
ХОМА (За дверью.)
Я, я! Відчиняй мерщій.
Стеха отворяет дверь. Входит Хома, отряхиваясь.
ХОМА
Що? Не було? Оце ж яка хуртовина!
СТЕХА
Кого не було?
ХОМА
Кого? Гостей!
СТЕХА
Яких гостей? Од пол
ХОМА
Цс!., еге ж.
СТЕХА
Ні, не було.
ХОМА
Гляди ж, анітелень!.. Отець Данило, спасибі, розрішив. Не забудь тільки завтра вранці послать йому вишнівки. Знаєш? Тієї, що недавно доливали. Нехай собі п'є на здоров'я. Та що се їх нема так довго? Чи не злякались, бува, завірюхи? А вітер неначе стиха.
СТЕХА
Злякаються вони! Де ж пак! І в горобину ніч{54} приїдуть для такої панночки, як наша.
ХОМА
Звичайно, звичайно.
СТЕХА
Іще пак, такий старий а панночка
ХОМА
Сама ти стара, сороко без хвоста!
СТЕХА
Дивись! Зараз і розсердились. Хіба я на вас?
ХОМА
Так що ж, що не на мене? Так на мого ну полковника.
СТЕХА
Е, бач що! А панночка? Чи ж ви з нею говорили? Що вона?
ХОМА
А що вона? її діло таке: що звелять, те й роби. Воно ще молоде, дурне; а твоє діло навчить її, врозумить, що любов і все таке прочее дурниця, нікчемне. Ти вже, думаю, розумієш?
СТЕХА
Та се розумію, та, з якого кінця почати, не знаю. Вона, бачите, полюбила Назара так, що й сказать не можна. Ось і сьогодні мені говорила. «Моли, каже, Стехо, Бога, щоб швидше я вийшла заміж за Назара, половину добра свого віддам!»
ХОМА
А ти й повірила!
СТЕХА
А чому ж і ні? Вона така добренька.
ХОМА
Дурна ти, дурна! А як же я сам тобі все добро віддам, тоді що буде? га? Що ти думаєш? (Ласкает ее). То-то бо і є, дурочка ти безсережна!
СТЕХА
Що мені робить, коли я дурочка?
ХОМА
А то, що велять. Чуєш? усе, що в мене є, твоє.
СТЕХА
Не треба мені вашого добра; я і без нього була б щаслива, якби ви не забули бідної Стехи і тоді, коли зробитесь великим паном. Я вас так вірно люблю, так вбиваюсь за вами, а ви (Притворно грустит).
ХОМА
От же і нагадали козі смерть! Знов своє. Сказав, так і зроблю.
СТЕХА
Чи мало що люди обіщають, коли їм припаде нужда?
ХОМА
Годі не знать що базікать. Піди лишень до Галі та поговори з нею хорошенько по-свойому і коли теє то завтра і між нами онеє.
СТЕХА
Казав пан кожух дам, та й слово його тепле. І я тільки гріх на душу візьму.
ХОМА
Який тут гріх? Дурниця все те!
СТЕХА
Забожіться, що женитесь, тоді, їй-богу, все зроблю! А без мене, кажу вам, нічого не буде, їй-богу!
ХОМА
От же, їй-богу, далебі!
СТЕХА
Женитесь?
ХОМА
Еге!
СТЕХА
На мені?
ХОМА
Як коржа, так коржа! Як спечемо, так і дамо. Уже ти мені в печінках сидиш з своїми витребеньками.
СТЕХА
Які тут витребеньки?
ХОМА
Ну добре, добре! тільки слухай. Треба діло сконпонувати так, щоб вона не знала, від кого старости; а то чого доброго, усе піде шкереберть.
СТЕХА
Та вже мені не вчиться, як ділом повернуть. Наговорю такого дива моїй панночці що твій кобзар.
Старий, скажу, чоловік, як подумаєш, усім, усім лучче від молодого. Молодий та що й казать? нікуди не годиться, а до того ще докучливий та ревнивий, а старий тихий-тихий і покірний.
ХОМА
Так, так! О, ти дівка розумна! Іди ж до Галі та, гляди, гарненько побалакай з нею.
СТЕХА
А потім чи можна мені буде піти на вечерниці? Я вже зовсім упоралась. Пустіть, будьте ласкаві, хоч в послідній разочок.
ХОМА
У тебе тільки й на думці, що вечерниці. О, вже мені та Мотовилиха!
СТЕХА
Мотовилиха? Чи не казала вам вона, стара паплюга, чого? Що ж, що я з козаками танцюю? А як ви жартуєте з молодицями, так я й нічого!
ХОМА
Іди ж, іди та поклич мені Галю, а затим сама полагодь рушники.
СТЕХА
Та вже усе напоготові. (Уходиш.)
ХОМА
Злигався я з дияволом (Оглядывается.) Що ж? Не можна без цього. У такому ділі, як не верти, треба або чорта, або жінки. (Немного помолчав.) Чого доброго! ще, може, й мене обдурить, тоді і остався на віки вічні в дурнях. Та ні, лиха матері! Аби б тільки ти мені своїми хитрощами помогла породниться з полковником, а там уже що буде побачимо. Іш ти, мужичка! куди кирпу гне! Стривай!
Продолжительное молчание.
Думай собі, голубко, та гадай, що а воно зовсім не так буде. Закинь тільки удочку, сама рибка піде. Шутки тесть полковника!.. А що далі се наше діло. Аби б через поріг, то ми й за поріг глянем. У яких-небудь Черкасах, а може, у самому Чигирині, гуляй собі з полковничою булавою! І слава, і почот, і червінці до себе гарбай: все твоє. А пуще всього червінці. їх люде по духу чують; хоч не показуй, все кланятимуться Ха-ха-ха! От тобі й сотник{55}! Ще в Братськім{56} серце моє чуло, що з мене буде великий пан. Було, говорю одно, а роблю друге; за се називали мене двуличним. Дурні, дурні! Хіба ж як говорим про огонь, так і лізти в огонь? Або як про чорнобриву сироту, так і жениться на їй? Брехня! Від огня подальш. Женись не на чорних бровах, не на карих очах, а на хуторах і млинах, так і будеш чоловіком, а не дурнем.
Входит Галя.
ГАЛЯ (Весело).
Добривечір, тату! Де це ви так довго барились? Ви мене кликали, чи що?
ХОМА
Та кликав, кликав. (Осматривает ее.) Що ти не всі стрічки почіпляла? Та нехай! Поки буде і сих. Послухай. Мені треба поговорити з тобою об важнім ділі. Ти знаєш, ми сьогодні старостів сподіваємось?
ГАЛЯ
Сьогодні! На первий день празника, на самісіньке Різдво?
ХОМА
Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.
Сьогодні! На первий день празника, на самісіньке Різдво?
ХОМА
Так що ж? Отець Данило, спасибі, розрішив. Гляди ж, не піднеси гарбуза.
ГАЛЯ
Як се можна! Хіба він дуже старий, чи що? Ось послухайте, якої нісенітниці наговорила мені Стеха. Сміх, тай годі!
ХОМА
А що тобі вона наговорила?
ГАЛЯ
Каже, буцімто старі та ні, не скажу, далебі, не скажу, бо казна-що! Вона й сама не знає, що говорить.
ХОМА
Хіба ж не правда? Старий чоловік краще молодого.
ГАЛЯ
Та й вона те ж казала.
ХОМА
А тобі як здається?
ГАЛЯ
Як-таки можна? То старий, а то молодий.
ХОМА
Так, по-твоєму, молодий краще?
ГАЛЯ
Ото ж пак!
ХОМА
Поміркуй лишень гарненько, так і побачиш, що батькова правда, а не твоя. Ну що молодий? Хіба те, що чорні уси? та й тільки ж. Не вік тобі ним любуваться: прийде пора треба подумати об чім і другім. Може, коли захочеться почоту поваження, поклонів. Кому ж се звичайніше? Полковниці се я так, приміром, говорю а не якій-небудь жінці хорунжого; бо у його тільки й худоби, тільки й добра, що чорний ус. Повір мені, дочко, на тебе ніхто і дивиться не захоче.
ГАЛЯ
Та я й не хочу щоб на мене другі дивились.
ХОМА
Не знать що верзеш ти! Хіба ти думаєш, що не обридне цілісінький вік дивиться на тебе одну? Хіба ти одна на Божім світі? Є й кращі тебе. Того і гляди, що розлюбить.
ГАЛЯ
Назар? Мене? О, ні! Ні, ніколи на світі!
ХОМА
Я й не кажу що воно справді так буде, а так, наприклад, щоб ти тямила, що ми всі на один шталт шиті.
ГАЛЯ
О, ні! Не всі! Він не такий, він не розлюбить.
ХОМА
А що ж? Хіба він тобі побожився?
ГАЛЯ
Атож!
ХОМА
А ти й повірила!
ГАЛЯ
Я і без божби повірила б.
ХОМА
Дурне ти, дурне! Чи знаєш ти, що хто багацько обіщає, той нічого не дає? Ой, схаменись та послухай батьківського совіту Добре, що я вже такий що обіщав, те й зроблю. Ну не дай я тобі приданого, що тоді, га? Пожалуй, він і так тебе візьме: мало яких дурнів нема на світі? Та що ж в тім? Подумай, що тоді ти робитимеш?
ГАЛЯ
Те, що і всі роблять, заробляла б.
ХОМА
А що лучче: чи самій робити, чи дивитися, як другі на тебе роблять?
ГАЛЯ
Як кому.
ХОМА
То-то і горе, що ти ще дурне. Я тобі б і багацько дечого сказав, та ніколи: того і гляди, що старости на поріг. А чи єсть у тебе рушники?
ГАЛЯ (Весело.)
Є, є! Як я рада! В мене серце не на місці.Чи й вам так весело?
ХОМА
Весело, дуже весело. Іди ж, та нє забудь сказати, що коли прийдуть колядовати, так щоб гнали їх у потилицю.
ГАЛЯ
За що ж? Се ж діло законне! Та воно ж і раз тільки в году!
ХОМА
А старости раз на віку.
ГАЛЯ
Справді, щоб не помішали Ще й законної речі не дадуть сповнити. Так побіжу ж я і скажу, щоб заперли ворота і хвіртку. (Уходит).
ХОМА (Ходит задумавшись.) Здається, діло добре йде. Вона думатиме, що Назар свата, здуру і согласиться; старости не промовляться; весілля можна одкинути аж геть до того тижня; а через таку годину і нашого брата, мужика, угомониш, щоб не брикався, не то що дівку. Коли б тільки який гаспид не приніс того горобця безперого! Тоді пиши пропало. Нароблить бешкету! (С важностию.) А подумаєш і те: яке йому діло до Галі? Се ж моя дитина, моє добро, слідовательно, моя власть, моя і сила над нею. Я отець, я цар її. Та цур йому, пек! Се діло ще не таке, щоб об йому довго думати. Не дуже треба плошати, бо береженого Бог береже, або як там ще кажуть рівніш згладиш, тісніш ляжеш.
ГАЛЯ (Вбегает в восторге.)
Приїхали, приїхали!
ХОМА (Вздрогнув.)
Оце ж, як ти мене злякала! Піди у свою кімнату та прийдеш, як кликну.
ГАЛЯ
Чого у кімнату? Я тут зостанусь, ніхто не побачить.
ХОМА
Незвичайно: закон не велить.
ГАЛЯ
Ну так я піду.
(Уходит).
Хома с важностию садится за стол.
За дверью стучат три раза. Входят два свата с хлебом и, низко кланяясь хозяину, кладут хлеб на стол.
СВАТЫ
Дай Боже, вечір добрий, вельможний пане!
ХОМА
Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом продолжает.) Добривечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
Добривечір і вам. (Дает знак свату. Тот кланяется. Хома шепчет ему на ухо и потом продолжает.) Добривечір, люде добрі! Просимо сідати; будьте гостями. А відкіля се вас Бог несе? Чи здалека, чи зблизька? Може, ви охотники які? Може, рибалки або, може, вольнії козаки?
СВАТ (Тихо покашливает.)
І рибалки, і вольнії козаки. Ми люде німецькії, ідемо з землі турецької. Раз дома у нашій землі випала пороша. Я й кажу товаришу: «Що нам дивиться на погоду? Ходім лишень шукати звіриного сліду». От і пішли. Ходили-ходили, нічого не знайшли. Аж гульк назустріч нам іде князь, підніма угору плечі і говорить нам такії речі: «Ей ви, охотники, ловці-молодці! Будьте ласкаві, покажіте дружбу. Трапилась мені куниця красна дівиця; не їм, не п'ю і не сплю від того часу, а все думаю, як би її достати. Поможіть мені її піймати; тоді, чого душа ваша забажа, усе просіте, усе дам: хоч десять городів, або тридев'ять кладів, або чого хочете». Ну, нам того й треба. Пішли ми по слідам, по всім городам, по усіх усюдах, і в Німеччину, і у Туреччину; всі царства і государства пройшли, а все куниці не знайшли. От ми і кажемо князю: «Що за диво та звірюка? Хіба де кращої нема? Ходім другої шукати». Так де тобі! Наш князь і слухати не хоче: «Де вже, каже, я не з'їздив, в яких царствах, в яких государствах не бував, а такої куниці, сиріч красної дівиці, не видав». Пішли ми вп'ять по сліду і якраз у се село зайшли; як його дражнють, не знаємо. Тут вп'ять випала пороша. Ми, ловці-молодці, ну слідить, ну ходить; сьогодні вранці встали і таки на слід напали. Певно, що звір наш пішов у двір ваш, а з двору в хату та й сів у кімнату; тут і мусимо піймати; тут застряла наша куниця, в вашій хаті красная дівиця. Оце ж нашому слову кінець, а ви дайте ділу вінець. Пробі, одда йте нашому князю куницю, вашу красну дівицю. Кажіть же ділом, чи оддасте, чи нехай ще підросте?