Надпоручика почала цікавити ця кінологічна лекція, тому Швейк міг без перешкоди вести далі:
– Собаки самі не можуть фарбувати собі волосся, як це роблять дами. Про це повинен подбати той, хто хоче пса продати. Коли пес такий старий, що аж посивів, а ви хочете продати його за однорічного цуцика або навіть запевняєте, що цьому дідуганові лише дев’ять місяців, то тоді купіть ляпіс, розчиніть його і пофарбуйте ним пса в чорний колір – він буде як новенький; щоб набув сили – годуйте його миш’яком у кінських дозах і зуби чистіть наждачним папером, тим, яким чистять іржаві ножи. А перш ніж поведете його продавати, влийте йому в пащеку слив’янки, аби він був трохи напідпитку, і пес одразу стає жвавий, веселий, радісно гавкає і родичається з кожним, ну чисто вам п’яний радник. Але найголовніше ось що: треба говорити й говорити до покупця, аж поки не заб’єте йому памороки. Якщо хтось хоче купити пінчера, а ви не маєте нічого іншого, крім якогось мисливського пса, то треба вміти переконати покупця, щоб він замість пінчера повів додому мисливського пса. А якщо випадково маєте лише пінчера, а є покупець на злючого німецького вартового дога, то ви повинні так забити баки йому, щоб він замість дога відніс у кишені цього маленького пінчера. Колись, як ще я торгував тваринами, прийшла до мене одна дама. У неї, каже, втік у садок папуга. А там саме перед віллою грались якісь хлопчаки в індіанців. Вони того папугу зловили, повиривали йому з хвоста всі пера і прикрасилися ними, немов поліцаї. Той папуга від сорому, що залишився безхвостий, занедужав, а ветеринар якимись порошками доконав його. Отож дама хоче купити собі нового папугу, але чемного, не якогось там грубіяна, що вміє тільки лаятись. Що ж я мав робити, коли жодного папуги в мене не було і я не знав, де б його дістати. А вдома у мене був злющий бульдог, зовсім сліпий. То я, пане обер-лейтенанте, мусив ту даму переконувати від четвертої години по обіді аж до сьомої вечора, поки вона не купила замість папуги цього сліпого бульдога. Це було гірше за якусь там дипломатичну ситуацію. А коли вона виходила, я сказав: «Хай тепер хлопці лише спробують і йому хвоста висмикати», – і більше я з тією панею не мав нагоди розмовляти. Вона через того бульдога мусила виїхати з Праги, бо він перекусав геть усіх у будинку. Дістати порядну тварину, пане обер-лейтенанте, хоч вірте, хоч не вірте, це вам не мед лизати…
– Я дуже люблю собак, – сказав надпоручик. – Деякі мої приятелі, що тепер на фронті, взяли з собою псів. Потім писали мені, що війна в товаристві такої вірної, відданої тварини не така вже й погана. Як видно, ви добре знаєте всі породи собак, і я гадаю, коли б у мене був собака, ви б його добре доглядали. Яка порода, на вашу думку, найкраща? Я маю на увазі собаку-друга. Був у мене колись пінчер, але не знаю…
– На мою думку, пане обер-лейтенанте, пінчер дуже милий собачка, правда, він не кожному подобається, бо на ньому дуже багато шерсті й він має таку шорстку бороду на морді, що скидається на звільненого арештанта. Пінчери такі потворні, аж глянути любо, до того ж дуже розумні. Куди там до них придуркуватому сенбернарові. Пінчери розумніші за фокстер’єрів. Я знав одного…
Надпоручик Лукаш поглянув на годинник і перервав Швейкове базікання:
– Уже пізно, мені треба виспатися. Завтра я знову чергую в казармах. Отже, можете цілий день присвятити тому, щоб знайти мені якогось пінчера. Він пішов спати, а Швейк ліг у кухні на диван і почитав ще газету, яку надпоручик приніс із казарми.
– Он як, – казав сам собі Швейк, зацікавлено проглядаючи новини дня. – Султан нагородив кайзера Вільгельма воєнною медаллю, а я дотепер ще не маю навіть малої срібної.
Він замислився й зненацька зірвався з місця.
– Мало не забув! – І пішов до кімнати надпоручика, який уже міцно спав. Швейк збудив його:
– Насмілюсь доповісти, пане обер-лейтенанте, ви не дали мені жодного наказу щодо тієї кицьки.
Напівсонний надпоручик перевернувся на другий бік і промимрив:
– Три дні казарменного арешту, – і знову заснув. Швейк тихо вийшов із кімнати, витяг нещасну кішку з-під канапи і сказав їй:
– Маєш три дні казарменного арешту. Абтретен!
І ангорська кицька знову полізла під канапу.
IV
Швейк саме збирався на пошуки якого-небудь пінчера, коли у двері подзвонила якась молода дама і забажала говорити з надпоручиком Лукашем. Біля неї стояли дві важкі дорожні валізи, і Швейк устиг ще помітити кашкет носія, що вже спускався сходами.
– Нема вдома, – твердо сказав Швейк. Але молода дама була вже в передпокої й категорично наказала:
– Внесіть валізи до кімнати.
– Без дозволу пана надпоручика й пальцем не ворухну, – сказав Швейк, – пан надпоручик заборонив без його дозволу будь-що робити.
– Ви здуріли! – вигукнула молода дама. – Я приїхала до пана надпоручика в гості.
– Ні про які гості я нічого не знаю, – відповів Швейк. – Пан надпоручик тепер на службі, повернеться аж уночі, а я дістав наказа знайти пінчера. Про жодні валізи й про жодну даму мені нічого не відомо. Зараз я замикаю квартиру й тому дуже прошу вас, пані, аби ви ласкаво забралися звідси. Мені ніхто про таке й словечка не писнув, отже, я не можу залишити в квартирі чужу людину, яку вперше бачу. На нашій вулиці у кондитера Бєльчицького залишили в хаті одного такого, а він відчинив шафу з речами й драпонув. Я, боронь боже, про вас нічого поганого не думаю, – вів далі Швейк, побачивши, що молода дама розпачливо скривилась і плаче, – але ви, певно, самі розумієте – залишатися тут вам не можна. Мені довірили квартиру, і я відповідаю тут за кожну дрібницю. Отже, ще раз дуже прошу даремно себе не обтяжувати, бо, поки я не дістану наказу від пана надпоручика, – і рідного брата не знаю. Мені справді прикро так розмовляти з вами, але в армії мусить бути порядок.
Примітки
1
Цит. за: Врагнель В. Красный комиссар Ярослав Гашек отправил на смерть сотни русских людей // Русская Чехия. – 2001. – № 23. – С. 4.
2
Пытлик Р. Ярослав Гашек и «Похождения бравого солдата Швейка». – Прага, 1983. – С.14.
3
Кraus K. Die Fackel. – FM., 1976. – Nr. 400. – S.2.
4
Вайль П. Гений места // Иностранная литература. – 1998. – № 8. – С. 98.
5
Той збирає по вулицях собаче лайно. – Їх використовували в дубильних розчинах при обробці шкір. Цей Фердинанд не був божевільним, як це могло б видатись із фрази Швейка.
6
…пана ерцгерцога Фердинанда – Франц Фердинанд Карл Людвіг Йосиф Марія фон Есте (1863—1914) – небіж австро-угорського цісаря Франца Йосифа І; був убитий разом із своєю дружиною Софією Хотек у Сараєві 28 червня 1914 p.; Конопіштє – село біля Бенешова (центр. Чехія), маєток ерцгерцога Фердинанда.
7
Він їздив туди зі своєю ерцгерцогинею автомобілем. – Софія Хотек не була ерцгерцогинею. Франц Йосиф І дуже неприхильно поставився до шлюбу небожа із простою графинею і надав їй лише титул герцогині Гогенберзької з правом іменуватися «її високість». Дітей від цього шлюбу було визнано «морганатичними» (народженими в нерівному шлюбі) і позбавлено права на престол. Навіть під час траурної церемонії Франц Йосиф образив пам’ять подружжя, поклавши на могилу Софії дві білі рукавички (ознака лише придворної дами, яка не має відношення до родини монарха). Сама церемонія відбувалася занадто офіційно і прохолодно. Проте уряд Австро-Угорщини використав це вбивство як привід для оголошення війни Сербії, що стало поштовхом для розпалювання Першої світової війни (1914—1918).
8
Тут, мабуть, турки рук доклали…не треба було відбирати в них тієї Боснії та Герцоговини. – Швейк помиляється. Фердинанда з дружиною вбив сербський студент Гаврило Принціп (1894—1918) з організації «Млада Босна». У 1908 p. Австро-Угорщина анексувала Боснію і Герцеговину.
9
Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало… – В замаху брало участь принаймні 7 змовників. Перша спроба виявилась невдалою (бомбою Н. Кабріновича було поранено офіцера охорони). Фердинанда було вбито, коли автомобіль звернув на вулицю, де Принціп чекав на своїх товаришів. Безпеку Ф. в Сараєво було організовано вкрай погано. Щоб уникнути занадто пишного прийому Ф. (а відтак гніву імператора), на його охорону було виділено лише 120 поліцейських. На шляху слідування Ф. було розставлено дуже мало солдатів. Сам шлях було обрано невдало (вузькі, незручні для маневру вулички).
10
…пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету? – Луїджі Луккені – член руху анархістів. 10 вересня 1898 p. у Женеві вбив австрійську цісарівну Єлизавету Баварську – дружину Франца Йосифа І. Ч. Ломброзо наводив фотографію Луккені як одне із підтверджень своєї теорії (див. прим. до с. 39).
11
…а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком. – Швейк знову помиляється. Фердинанд був племінником Франца Йосифа І, а не дядьком.
12
Газети, паночку, пишуть, буцімто пан ерцгерцог був як решето. Той випустив у нього геть усі набої. – Принціп встиг зробити лише два постріли. Першим було вбито Ф., а другим – його дружину. Пані Мюллерова переказує перші неточні повідомлення про вбивство.
13
Пам’ятаєте, як оті португальці підстрелили свого короля? Він був такий самий черевань. – 1 лютого 1908 р. у Ліссабоні було вбито португальського короля Карлоса І Браганца Кобурзького (разом із сином Луїсом). Навряд чи його можна назвати дуже товстим. На фотографії він виглядає дорідним, симпатичним чоловіком.
14
…і радив кожному прочитати, що саме написав про цю другу річ Віктор Гюго, переказуючи останню відповідь старої гвардії Наполеона англійцям у битві під Ватерлоо. – Полковник Наполеонівської гвардії Камброн на пропозицію англійців здатися відповів: «Merde! (лайно!) Гвардія вмирає, але не здається». Цю сцену описав В. Гюго в романі «Знедолені» (кн. І, част. ХІV).
15
Відома річ – Нусле! – Район Праги. Він і досі має погану криміногенну репутацію.
16
…хіба що камеру в Панкраці – в’язниця в однойменному районі Праги.
17
…я пролежав, як той Лазар, зв’язаний «козлом» – вид покарання в австро-угорській армії, коли солдату прив’язували залізними ланцюгами руки до ніг і залишали так лежати протягом доби і більше. Лазар – герой євангельської притчі «Про багатого і Лазаря» (Лука 16: 19—31), символізує земні страждання.
18
…парк, скажімо, на Карлаку – розмовна назва Карлової площі в центрі Праги.
19
младочех – член радикальної партії Младочехів, заснованої в 1874 р. Її лідером був д-р Карел Крамарж.
20
Бржетіслав Людвік – невигаданий персонаж. У Будєйовіце дійсно жив такий торговець худобою, але нещастя, описаного Гашеком у романі, з ним ніколи не траплялося. Цей Людвік був другом Гашека з дитинства. За зневагу до свого імені, використаного в романі, Бржетіслав Людвік видав у 1946 p. брошуру про Гашека, в якій навів деякі подробиці з його особистого життя.
21
Я тільки не хотів би опинитися в шкурі вдови ерцгерцога. – Швейк знову реагує на перші не дуже точні повідомлення про смерть Фердинанда. Графиню Софію Хотек було вбито разом з Фердинандом. Вона пережила його щонайбільше на 15 хвилин.
22
Тоді їй порадили Яреша, сторожа з Ражицької греблі… – дід Гашека. Був доглядачем ставків князя Шварценберга.
23
Втратив сина Рудольфа ще молодим, у розквіті сил. – Рудольф Лотарінзький – єдиний син Франца Йосифа І. Мав некерований і норовливий характер, який успадкував від своєї матері – Єлизавети Баварської. Був одружений з бельгійською принцесою Стефанією, але шлюб виявився невдалим. 30 січня 1889 p. 30-річного Рудольфа і його коханку – 17-річну баронесу Марію Вечора – знайшли мертвими у мисливському будиночку в Мейєрлінгу (маєток родини Вечора), куди він їздив на полювання. За офіційною версією Р. застрелив Марію і покінчив життя самогубством через психічну хворобу. Але що відбулося насправді – достеменно невідомо й досі. За деякими відомостями Франц Йосиф І після того, як йому повідомили про смерть Р., сказав: «Помер як дрібний кравець-підмайстер». Його поховали у Відні в сімейному склепі Габсбургів церкви Ордену капуцинів. Марію поховали в сусідньому абатстві Хайлігенкройц. Пізніше її родичі збудували там капличку. До 1918 р. ім’я Марії Вечори було в Австро-Угорщині під суворою забороною.
24
Потім десь пропав його брат Ян Орт… – Іоганн Непомук Сальватор фон Габсбург (1852—1890) – ерцгерцог Австрійський і принц Тосканський. Дослужився до фельдмаршала австро-угорської армії (1879). Випустив брошуру «Муштра чи виховання», яка роздратувала вищі армійські кола. Вів переговори щодо болгарського престолу, чим дуже розгнівав Франца Йосифа. Вимушений був подати у відставку з військових постів. У 1889 p. зрікся всіх титулів і прийняв ім’я Яна Орта. Вивчивши навігацію, в 1890 р. на шхуні «Санта Маргарита» відплив до Південної Америки. В Магеллановій протоці потрапив у шторм і загинув разом із всією командою. У Відні влаштували лише найнеобхіднішу панахиду і навіть не приховували зловтіхи. За неофіційною версією – дістався Чилі і оселився в Пунта-Аренас. Час від часу мандрував Андами, шукаючи гірських проходів із Чилі до Аргентини. Мав репутацію дивака і відлюдника, який любив природу.
25
…брата – мексиканського цісаря – розстріляли под муром якоїсь фортеці. – Ерцгерцог Фердинанд Максиміліан фон Габсбург. В 1864 p. при активній допомозі Наполеона ІІІ одержав престол імператора Мексики. Згодом був узятий в полон республіканськими військами президента Хуареса і 19.VІ.1867 р. розстріляний під муром фортеці Кверетаро (Керетаро). Цю сцену зображено на картині Е. Мане «Розстріл імператора Максиміліана в Кверетаро» (1867). Похований у Відні.
26
Можливо… на нас, на випадок війни з Туреччиною, нападуть німці, бо ж німці й турки одна рука. Це такі бестії, що немає їм у світі рівних. Але ми можемо об’єднатись із Францією. Вона ще з 71 року має зуб на Німеччину. – Швейк знову помиляється. Австро-Угорщина разом з Німеччиною та Італією (згодом перейшла на бік Антанти) воювала якраз проти Англії, Франції й Росії (Антанта). Туреччина воювала на боці Німеччини і Австро-Угорщини.
27
…показав… орлика… – на значку агентів таємної поліції Австро-Угорщини було зображено герб із двоголовим австрійським орлом. Подібний значок використовується поліцією Австрії й зараз.
28
«Гей, слов’яни» – пісня «Гей, слов’яни» була складена в Празі у 1834 p. словаком Само Томашіком. Надрукована була в Словаччині у 1838 p. і співалась на мотив польської мазурки. Пісня була дуже популярною серед слов’ян і вважалась гімном слов’янських народів. Зараз – державний гімн Сербії й Чорногорії.
29
Сім кульок, як у Сараєві. – Знову йдеться про суб’єктивне сприйняття повідомлення про вбивство (див. прим. – Ф. вбито одним пострілом).
30
Тримай рота на замку і служи (нім.).
31
…зі сторінок книжки Ломброзо… – Ломброзо Чезаре (1835—1909) – італ. професор психіатрії, який у своїх працях намагався довести, що причини злочинів треба шукати в успадкованих психологічних особливостях організму злочинців, що зовнішньо проявляються у певних рисах обличчя (сплющений ніс, низький лоб, великі щелепи тощо – ознаки деґенерації), хоча у своїй класифікації злочинців й не відкидав інших чинників. Висунув гіпотезу про взаємозалежність геніальності і божевілля. Ідеї Ломброзо справили значний вплив на подальший розвиток психіатрії, хоча в цілому його вчення неодноразово спростовувалось науковцями.
32
Купую вечірній випуск «Національної політики» – «сучки». – «Національна політика» – газета, що видавалась з 1882 p. Виходила двічі на день, мала багато різноманітних додатків і була однією з найлояльніших щодо Відня. За безпринципність і прислуговування владі її в народі прозвали «сучкою».
33
іспанські чоботи – середньовічне знаряддя тортур.
34
…як це робили із Святим Яном Непомуцьким – Ян (Йоганек) із Помуку (1340—1393) – чеський католицький святий, покровитель Чехії. Доктор теології, яку вивчав у Падуї (Італія). Був генеральним вікарієм (заст. архієпископа) празького єпископства. За наказом короля Вацлава IV його піддали тортурам і втопили у Влтаві через глибокий конфлікт між королем і празьким архієпископом Яном з Йенштейну, який займав занадто самостійну позицію у важливих церковних справах. Я. Непомуцький став жертвою репресій проти людей архієпископа і не підкорився королю навіть під тортурами (див. прим. до розд. «Швейк денщиком у фельдкурата»).