Український народний гумор
Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні
Ніхто не зна – тільки кум та кума, та людей півсела.
Кумівство
Один із видів духовної спорідненості, звичай обрання народженій дитині «других батьків» – її опікунів та покровителів. Корені кумівства сягають часів первіснообщинного ладу, коли роль батька не була ще вирішальною і рідний брат матері брав на себе обов’язки захисту і виховання дитини своєї сестри.
Пізніше християнська церква використала цей звичай і виробила обряд хрещення дитини, тобто прилучення її до віри за допомогою кумів, або хрещених батьків. Хрещення відбувалося в церкві, інколи (в разі хвороби дитини) у батьківській хаті. Рідні та обрані батьки називали одне одного кумом, кумою, а по відношенню до дитини (хресника) вживалися церковні терміни – хрещений батько, хрещена мати.
На Україні ХІХ – початку ХХ ст. побутували дві форми кумівства – індивідуальна і колективна. Перша, типова для більшої частини України, передбачала одну пару кумів; для другої (побутувала переважно на Правобережжі, особливо на Поділлі, у Карпатах) було характерно до трьох, п’яти і більше пар. Серед кумів існувала певна ієрархічність – головними вважались перші (старші) куми, а інші – молодшими. Осіб, які брали участь в обряді та обіді на честь хресника, називали прикумами, підкумами. У куми запрошували різних людей – від близьких родичів до осіб побічної кревності, а також сусідів чи приятелів. Залежно від порядку обрання кумів серед них виділялися кликані, одкупні та стрічені. Кликані (прохані) куми обиралися звичайним порядком: батько новонародженого приходив до заздалегідь намічених людей і, віддаючи їм хліб-сіль, просив бути кумом чи кумою. Відмовлятися в народі не було прийнято. Одкупних кумів брали на заміну кликаних у тому випадку, коли дитина тяжко й довго хворіє, аби запобігти таким чином її смерті. Заміна відбувалася за певним обрядом: новому кумові, в обмін на отримувані від нього гроші, через поріг або вікно подавали хворе дитя. Його тут же вбирали у принесену кумом нову білизну. Стрічені куми (стрітенні, здибані, куми з дороги) – це перші зустрічні люди, яких запрошували у куми. Як правило, так робили в тих родинах, де часто вмирали діти. Стрічені куми вважалися ріднішими за кликаних, одкупних же у народі шанували найбільше.
Народна свідомість менш за все пов’язувала кумівство з церковними догмами. Воно сприймалося як певний прояв колективної сімейної спільності, взаємодопомоги. Між рідними й обраними батьками встановлювалися особливо дружні стосунки. Куми, як правило, вступали в супряжні спілки, приходили на толоки, запрошувалися у свідки (могоричники) при укладанні різних угод. За головування кума чи куми над хрещениками здійснювали обряди вікового (пострижини) та соціального (прилучення до сім’ї, громади, одруження тощо) характеру. Коли в сім’ї не було когось із рідних батьків, хрещені батьки сприяли трудовому вихованню дітей, брали на себе не тільки моральні, а й матеріальні обов’язки. А згодом і хресники повинні були виявляти всілякі знаки поваги та вдячності хрещеним батькам (відвідувати їх на свята, надавати необхідну допомогу тощо).
Українська минувшина: ілюстрований етнографічний довідник. – К.: Либідь, 1993.Для охрещення дитини треба двох кумів і їх запрошує батько дитини, прийшовши з хлібом. Відмовитися від кумівства не вільно. Якщо діти в батьків скоро вмирають, то проти цього в куми запрошують перших стрічних з вулиці, але тільки не дітей, – такі куми, вернувшись від Хрещення, вносять дитину не через двері, а подають через вікно. Але перед тим, як несуть дитину до Хреста, на роздоріжжі кидають нечистому жертву – відкупне, промовляючи: «На тобі, чорте, плату!»
На Холмщині ще й досі існує звичай пошанування першого кумівства, – такого кума садовлять на солому на санях і везуть від його хати до батьків дитини з пошаною. При кінці обряду такий кум повинен викупитися.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу: іст. реліг. моногр. – К.: АТ «Обереги», 1991.Анекдоти давні і сучасні
– Куме, а то вам руку на війні відірвало?
– Та ні, куме, то як до військкомату тягнули!
– Куме, не покидай свою жінку з дитям. Подивися, як вона бідна плаче.
– Куме, хіба то плач. Ти би видів, як та плакала, що я з п’ятьма дітьми лишив.
– Куме, оце тільки зараз зрозумів, що є два періоди, коли чоловік жінку не розуміє.
– Які?
– Перший: поки не одружиться, другий – після одруження.
– Куме, маєте розміняти сто доларів?
– Не маю, куме, але дякую за комплімент.
Куми наколядувалися – ледве ноги несуть.
– Куме, давай до мене навідаємося, світло горить, може хто є.
Дійшли до вікон, «домашній» кум хукає на шибку, зазирає.
– Куме, глянь ти, чи то я з жінкою забавляюся, чи мороз такий візерунок намалював…
– Кумо, скільки літрів молока дає ваша корова?
– Дванадцять.
– А скільки здаєте до молочарні?
– Дванадцять. Більше не можу, бо ж дітям хоч кілька літрів мушу залишити.
Кум прийшов до кума в гості. Випивають, за-кусюють у садочку під вишнями.
– Куме, а чому це ваш пес так пильно на мене дивиться?
– Не звертайте уваги. Він на всіх так дивиться, хто з його миски їсть…
– Кумо, а ви добре підготували свою Галю до такого важливого кроку, як одруження?
– А то! Маємо двадцять літрів горілки, три кабанці закололи, сорок курей обпатрали…
Кум заходить до кума, аж той із собакою в шахи грає.
– Куме! Ваш Бровко уміє в шахи грати!?
– Та де, куме, вміє! Програє 3:5!
Випивають два приятелі.
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Знову:
– Куме, випиймо, щоб мій син здав на п’ять.
Випили. Заходить син.
– Ну що? П’ять?
– Ні, чотири вісімдесят. Одна пляшка була надщерблена…
– Куме, що для вас зробити, щоб ви мене запам’ятали на все життя?
– Позичте мені тисячу гривень…
– Ой, куме, таке у мене відчуття, що мене хтось переслідує…
– І давно?
– Як з в’язниці втік…
Сіли куми випивати. «Домашній» кум наливає собі з однієї пляшки, а кумові з другої.
– А що це ви, куме, мені з іншої пляшки наливаєте?
– Та я, куме, з карбідом не люблю!
Кум до куми:
– Кумо, чи ще ходите до лісу, як колись?
– Хіба що, куме, по гриби.
Кума Івана призначили директором школи. Кум Петро:
– Ну, куме, і як робота?
– Робота могла би бути і нічого, якби не ті капосні діти!
– Де нині працюєш, куме?
– Пожежником.
– І як?
– Що тобі сказати… Начальник у нас приємний. Команда підібралася добра. Зарплата непогана… Але ж, куме, як, не дай Бог, пожежа – хоч з роботи розраховуйся!
Кум лежить п’яний в калюжі. Йде кума, побачила, підійшла. Кум ледь підняв голову з калюжі і до неї:
– Сама ти, кумо, свиня!
– Тю! Я ж ні слова не сказала!
– Але подумала!
Кум Петро іде, тримаючись за паркан. Кум Іван лежить під парканом.
Кум Петро:
– От п’янюга! Валяєшся, як колода!
Кум Іван:
– Чекай, куме, що ти скажеш, коли паркан скінчиться…
Добре куми випили – як завжди. Ідуть, один щось рукою мацає і рахує собі під ніс. Другий запитує:
– Куме, а що ви рахуєте?
– Штахетинки. Нарахую двісті двадцять – буде хвіртка.
– Куме! Та ви ж навкруг діжки ходите!
Кум Федір довів кума Андрія до двору та й пішов додому. Кум Андрій упав – і поповзки до дверей. Аж тут із будки вискочив Сірко та давай гавкати.
– Цить, дурню! Галю розбудиш, то й де тоді будеш ночувати?
Сидять діди на призьбі.
– Куме, пам’ятаєш, як нам в армії давали пігулки, щоб ми до дівчат не бігали?
– Пам’ятаю… То й що?
– Вже починають діяти.
– Куме, що то за дивина, жінка мені зраджує, а роги не ростуть?
– Вони, куме, і не повинні рости, то просто так кажуть, образно, вислів такий здавна…
– Слава Богу! Бо я вже налякався, що кальцію в організмі не вистачає!
Рано-раненько кум Петро на поріг до кума Василя.
– Куме, вип’ємо по сто грамів…
– Здурів, чи що? Шоста ранку!
– Ліпше зранку сто грамів, аніж цілий день нічого!
– Чому такий злий, куме?
– Два зуби вирвав!
– А казав, що один болить.
– Та у того лайдака дантиста здачі не було!
– Знаю точно, що ти одружився зі мною тільки тому, що я маю гроші!
– Ні, люба, тільки тому, що у мене не було грошей!
– Кумо, а коли ви придане своєї Наталки перевозити будете?
– Немає нам чого робити, як придане туди-сюди возити!
– Кумо, мій чоловік найкращий у світі! І це не тільки моя думка.
– А ще чия?
– Його.
– Чому, куме, задумався?
– Ото, скільки живу, не знав, що мої діти так люблять вареники! Учора жінка три десятки наліпила, так я лише двадцять встиг зачепити…
Кум, виходячи з клубу, наступив кумові на ногу.
– Вибачте, куме.
– І ви, куме, пробачте.
– З чого б то?
– Та я вам вже на спину плюнув.
Кум нагостювався у кума, зібрався додому, хитнувся у прихожій, скинув з підставки китайську вазу – на черепки.
– Куме! Що ви наробили! То тій вазі двісті років!
– Але, куме, я вже було налякався! Думав, що вона нова!
– Куме Іване, ви любите свою жінку?
– Якби ж тільки я…
Жонатий кум турбується про кума-холостяка:
– Що ти все перебираєш? Хай Ганна не така. А Василина? Он вона з подругою іде. Глянь, як тобі? – Ой ні, куме! Я стільки не вип’ю!..
– Куме, як лазня згоріла, де ти миєшся?
– В річці.
– А взимку?
– А скільки тієї зими!
Західна Україна. Кінець сорокових років ХХ ст.
– Куме Василю! Ховайте обріз, бо москалі йдуть селом і зброю відбирають!
Отут кум Василь і задумався, куди заховати.
«Заховаю в стрісі, москалі запитають:
– В тебе обріз є?
– Нема!
– А в стрісі?…
Знайдуть у стрісі! Закопаю в гною, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?…
Знайдуть в гною! Спущу в криницю, москалі запитають:
– Є обріз?
– Нема!
– А в стрісі?
– Нема в стрісі!
– А в гною?…
– Нема в гною!
– А в криниці?…
Знайдуть в криниці!"
Ходив, ходив кум Василь з тим обрізом та й закопав у садку під грушкою. Аж тут москалі у двір і відразу:
– Є обріз?
– Ні, нема!
– А в стрісі?
– Нема!
– А в гною?
– Нема!
– А в криниці?
– Нема в криниці!
– А де?
– Під грушкою…
– Куме, ви вже вирішили задачки синові?
– Вже.
– Дайте списати.
– Від мого сина одні клопоти. Вчора знову його викликав директор школи.
– Що, куме, накоїв?
– Цього разу нічого. Питав директор, чи є у нього молодші брати і сестри.
– Та нема ж наче…
– Так син і сказав. А директор йому: «Слава Богу!»
– Учора мій синочок дістав від мене двічі!
– За що, куме?
– Перший раз, коли я йому сказав, щоб він мені показав свій щоденник…
– Ясно. А другий?
– Коли я роздивився, що це мій старий щоденник!
Англійці дали в пресі оголошення, що хочуть прокласти тунель з Англії до Франції під Ла-Маншем і шукають компанію, яка б взялася за будівництво тунелю. Через два тижні після оголошення два чоловіки з лопатами на плечах заходять до англійців.
– Це ви давали оголошення про тунель під Ла-Маншем?
– Так.
– Ми готові прокласти тунель.
– А ви звідки, яку компанію представляєте?
– З України. А компанія – ми з кумом, такою компанією і копатимемо.
– То як?
– Кум буде копати з Франції, я з Англії, посередині зустрінемось…
Англійці в сміх:
– А як не зустрінетесь?
– Вам же краще! Буде два тунелі!
– Куди це ви, кумо, корову ведете?
– До бугая.
– А що, кум не міг?
– Кумо, які гриби можна їсти?
– Можна їсти абсолютно всі гриби, але деякі з них тільки один раз.
– Куме, позичте пляшку горілки, як маєте.
– Маю, маю.
– А чи добра ваша горілка?
– Та добра. Хто брав, усі хвалили, царство їм небесне…
Після аварії літака із запису чорного ящика: «Куме, дайте порулити!..»
– Чоловік побачив, що я голю ноги його бритвою. Сказав, щоб купила нову.
– Купила?
– Ха! Нова голить ще краще!
– Куме, ви вмієте друкувати на друкарській машинці?
– Умію.
– А скількома пальцями друкуєте?
– Усіма.
– А я тільки десятьма…
– Куме, а ви вмієте грати на скрипці?
– Може і вмію. Не пробував.
Засідання уряду. Міністр до міністра:
– Куме, перестаньте, врешті-решт, брехати народу!
– Це ви, куме, перестаньте!
– Ви перші перестаньте!..
– Ой, кумо, усі чоловіки – брехуни!
– Чому це?
– Скільки їх клялося мені в коханні, а одружився зі мною тільки один.
– Жінко! – кричить Петро до дружини, яка порається на кухні. – Сьогодні неділя, подивись, яка погода чудова, а у тебе то кухня, то прибирання…
– Та знаєш, скільки роботи за тиждень назбиралося!
– Я й кажу, що відпочивати треба. Вийшла б, свіжим повітрям подихала, а заодно і машину помила б!
Пізня осінь. Чоловік, босий, у подертих штанях, заходить у гастроном, купує пляшку горілки. З черги:
– Куме, ви би собі краще черевики купили!
– Здоров’я важливіше!
Дві куми в черзі у магазині. Одна:
– Ой Боже, Боже!
– Що ви, кумо, ойкаєте?! Думаєте мій не п’є?
– Куме, у мене на базарі гроші вкрали!
– А де ж ви їх тримали?
– В бюстгальтері.
– А як той чоловік засунув руку в бюстгальтер, ви не відчули?
– Куме! Я ж думала, що він з добрими намірами!
Кум вирішив допомогти кумові, який сидів у в’язниці. Приходить на прийом до начальника.
– Тут у в’язниці сидить мій кум Петро Перекиньтеща… Він такий слабий… Може би ви йому яку легшу роботу дали…
– Та яку вже легшу! Він у нас конверти клеїть!
– То вдень. Він мені казав, що по ночах якийсь тунель риють.
– Куме, а що це у вас за синець під оком?
– Та це у мене вчора була чоловіча розмова.
– З ким?
– З дружиною.
– Учора, кумо, вилітає з мого курника ваш півень і кукурікає: «Я помилився, я помилився!». А мої кури вслід за ним квокчуть: «То нічого, то нічого!»
– Кумо! У мене диво дивне, вісімнадцять курочок – і жодного яйця!
– Хіба то диво? У мене жодної курки – і щодня вісімнадцять яєць. Ото диво!
– Куме, чому тебе не взяли в морфлот?
– Неуважний був.
– А нині де працюєш?
– В аптеці.
Кум гостює у куми. Кума:
– Куме, на скільки шматків торт порізати, на вісім чи на чотири?
– Ріжте на чотири, бо вісім не з’їм.
– Куме, щось мені спина болить.
– То нирки.
– А звідки знаєш? Ти хіба лікар?
– Ні, куме, міліціонер.
Чоловік несподівано приходить на обід додому, а жінка роздягнена в ліжку лежить.
– Ти чому це серед білого дня гола в ліжку?
– Якби ти знав, чоловіче, яка я слаба!
– Ну як ти слаба, то я вже на роботу не піду, – знімає піджак і несе в шафу.
– Ой, чоловіче, не відкривай шафу, бо там страх! – злякано шепоче жінка.
– Який страх?
Відкриває шафу – а там кум.
– Куме, ти маєш совість?! Моя жінка така слаба, а ти її ще лякаєш!
Сваряться Петро і Наталка.
– Я віддала тобі найкращі роки свого життя!
– То що, залишились найгірші?
У в’язниці два куми.
– Куме, чому до вас ніхто не приходить?
У вас що, родичів немає?
– Чому немає? Є, але вони всі тут.
– Куме! Ви маєте розум – дати оголошення в газеті, що заплатите тому, хто знайде улюблену кішку вашої тещі, аж тисячу доларів?!
– Не переживайте, куме! Я минулого вівторка ту кішку власноруч утопив!
– Але ж і роззява кум Степан!
– Чому?
– Тільки продав теличку – враз гроші вкрали!
– А ти як торгував?
– Добре торгував! Бичка вранці ще продав, а гроші вкрали аж увечері.
Їдуть куми на ярмарок кавуни продавати. В одного кавуни темні, зелені, а в другого світлі, смугасті. Кожен свої кавуни хвалить. Аж на повороті вози зчепилися, нахилилися, перекинулися, кавуни покотилися і в річку – хлюп, хлюп, хлюп!
– Дивись куме, мої кавуни таки кращі! Мій темний твого світлого обігнав і першим у річку шубовснув!
Кум жаліється кумові:
– Уявляєте, куме, суд присудив мені штраф тисячу гривень за те, що я свого сусіда назвав свинею. Минулого разу за це мені дали штраф п’ятсот гривень…
– А що ж ти хочеш, куме, свинина он як подорожчала…
– Куме, чи є правда на світі!? Я пережив дві війни, дві автомобільні аварії, одну авіаційну катастрофу, два невдалих шлюби, три описи майна за борги, банкрутство, відсидів п’ять років у в’язниці, а вчора приходить мій внук і каже: «Ти, діду, нічого в житті не розумієш».
Прийшов кум до куми, а та пироги пече:
– Сідайте, куме, попробуйте.
– Дякую, кумо, хіба попробую.
Доїв кум останнього пирога та й каже:
– Дякую, кумо, смачні пироги, а ніби й не їв.
– На здоров’я, куме, а я ніби й не пекла.
– Куме, навіщо ви сина одружуєте? Він же ще молодий, дурний.
– У тому-то й справа, куме, поки ще дурний – то й добре одружувати, а як порозумнішає – то сам захоче.
– Куме, а ти б не зміг сфотографувати мене героєм?
– Як це, куме?
– А ти поставиш на стіл пляшку горілки, а я сяду за стіл і відвернусь.
Чоловік п’яний приходить додому, а жінка:
– Знову пив?!
– З кумом у шашки грав!
– А чому від тебе горілкою тхне?!
– А по-твоєму що, від мене має шашками тхнути?