– Куме, за що ти у в’язниці п’ять років відсидів?
– Та йду я увечері додому, а в темному місці перестріли двоє, один каже: «Знімай кожух», а другий: «Знімай шапку».
– І що ти зробив?
– З першого зняв кожух, а з другого – шапку.
– Куме, ви вчора ходили в театр… Що вам там найбільше сподобалось?
– Як в гардеробі пальта видавали – я аж три взяв.
– Куме, маю таку роботу, що не знаю, що буде завтра…
– А ким ви працюєте?
– Синоптиком.
– Куме, ви вночі хропите?
– Чому вночі, я і вдень хроплю.
Іван вибиває килим, а кум запитує:
– Чому так легенько б’єш?
– Бо як сильніше – то дуже порох летить.
Куми пасуть череду.
Кум Іван:
– От якби побудувати у нас в селі консерваторію!..
Кум Петро:
– Навіщо?
– А що, тобі консерви не подобаються?
– Подобаються. Але ж тоді треба і обсерваторію поруч збудувати.
– А це навіщо?
– А раптом консерви зіпсуються?!
– Куме, купи у мене машину. Їде на воді, у бак лиш ложку бензину треба додавати.
– А яку ложку, чайну чи столову?
Два куми поїхали до Америки. Трохи заробили грошей. П’ють пиво, розмовляють.
– Що, куме, купите на долари?
– Жінці хутро. А ви, куме?
– А я пограю в казино.
– Ой, куме, програєшся!
Але той не послухав. Пішов у казино. Ставить увесь час на 22 і виграє. Добру суму підняв. З’явився власник казино, запросив на розмову, запитує:
– Як ви граєте, секрет який?
– Я трохи забобонний. Коли їхав у казино, потяг відходив о сьомій, вагон – № 7, квиток – № 7…
– Ну?
– А 7 помножити на 3 – буде 22.
Дві куми пішли на іподром і вирішили зіграти на бігах.
– Кумо, на якого коня будемо робити ставки?
– А ти який номер бюстгальтера носиш?
– Я – третій.
– А я – четвертий.
– Разом буде 7, значить ставимо на коня під номером 7.
Закінчився заїзд. Першим прийшов кінь під номером 7, куми виграли пристойну суму грошей.
Прийшли додому, пригостили чоловіків, розповіли, як робили ставку. Наступного дня чоловіки вирішили самі спробувати.
– Куме, на якого коня ставку робитимемо?
– Куме, а скільки разів ви за ніч жінку любите?
– Три. А ви, куме?
– Чотири. Значить, сім. На коня під номером сім ставимо.
На фініші першим був кінь під номером два.
– Бачиш, куме, якби ми не брехали, були б і ми виграли.
– Куме, звідки йдете?
– Та послала жінка за хлібом. Зайшов у магазин, а там ні білого, ні чорного…
– І що?
– Та взяв червоного…
Кум Петро до адвоката:
– Не знаю, як вам дякувати… Ви мене від в’язниці врятували.
– З того часу, як люди придумали гроші, це не проблема…
Кум Іван до жінки:
– Галю, не нарубала дров? Рубай, поки я живий, бо як умру, то сама рубатимеш!
– Куме, ти працюєш в зоопарку, а як от яка тварина захворіє, чим ти її лікуєш?
– Ось недавно один слон кашляти почав, то я йому у відро води налив пляшку гарячого вина.
– Ну й що, куме?
– Вичуняв. Правда два інших слони почали кашляти.
– Куме, а за що ви у в’язниці сиділи?
– На роботі вікно розбив.
– І скільки за це дали?
– П’ятнадцять років.
– А де ти працював куме, що за робота у тебе була?
– Та механіком на підводному човні…
Два куми сиділи на лавочці біля парадного.
– Куме Петре, що таке критика зверху і критика знизу?
Кум Петро вийшов на балкон і плюнув кумові на голову. Гукає:
– Оце, куме, критика зверху! А тепер ти плюй на мене!
Той плюнув і попав… собі на голову.
– А це, куме, критика знизу.
Кум Микола:
– Куме Йване, подайте мені той дріт.
Кум Іван взяв дріт у руку.
Кум Микола про себе:
– Значить, під напругою інший дріт.
– Куме, ви так повільно працюєте! Ви хоч що-небудь робите швидко?
– Я, куме, швидко засинаю.
– Дивись, куме, як цікаво буває в житті. Візьми нашого сусіда Степана. За ту саму роботу один його син отримав великі гроші, а другий – потрапив до в’язниці.
– Яким чином, куме?
– Той, що маляр, отримав 30 тисяч гривень, а той, що бухгалтер, – три роки тюрми за те ж саме будівництво.
Кума Дарина прийшла до кравця, той робить заміри.
– Бюст – метр двадцять, живіт – метр двадцять, плечі – метр двадцять… Так, де будемо робити талію?
– Куме, а хто такий економіст?
– Це той, куме, хто про гроші знає більше, ніж той, хто їх має…
– Куме, я сьогодні поставив своєму шефу ультиматум: «Або ви мені збільшуєте зарплату, або я йду з фірми».
– Ну і чим все закінчилось?
– Ми знайшли компроміс. Він не збільшує мені зарплату, а я не йду з фірми.
– Куме, а чому тебе майстер звільнив з роботи?
– Розумієш, куме, майстер – це людина, яка ходить і спостерігає за тим, як працюють інші.
– Ну, це, куме, зрозуміло. А ось чому він тебе звільнив?
– Через заздрість, куме. Більшість робітників почали думати, що майстер – це я…
– Куме, знову наша пошта все переплутала! Наш зоотехнік пише, як він досвід у сусідній області переймає, а штемпель поставили – Сочі.
Кум Петро і кум Іван сходять на Говерлу. Хочуть стати на вершину першими, дуже поспішають, всіх випередили. Кум Іван став на хиткий камінь, ледве не посунувся вниз.
– Ой, куме Петре, якби я ногу зламав, що б ви зі мною робили? Чи винесли б?
– Та що там ви, куме! Недавно я кабана на полюванні завалив. Майже два центнери! А до машини було з півкілометра. Так я його доніс. Правда, п’ять разів довелося ходити.
– Куме, вчора шеф на мене накричав, але я йому дав відсіч.
– Як?
– Я йому сказав, що працюю на півставки, отож, хай кричить на мене на півтону нижче.
– Влітку, куме, я не можу працювати через спеку, а взимку через холод.
– Але ж, куме, надворі осінь. Чому тепер не працюєш?
– Думаю про те, яка була спека і який буде холод…
– Куме, вночі як спите?
– Добре.
– А ким ви працюєте.
– Сторожем.
– Куме, куди ви з котом ідете?
Сторожувати, куме.
А чому не з собакою?
Клятий пес всю ніч гавкає, спати не дає.
– Куме, скільки я отримаю по страхуванню, якщо чоловік помре?
– Якщо ваш чоловік, кумо, помре від старості, ви отримаєте 10 тисяч, якщо загине в катастрофі – 20 тисяч. А якщо він помре ні від старості, ні від хвороби і не загине в катастрофі, а ви краще будете знати причину – можете отримати 15 років.
– Куме, що за костюм ви мені пошили? Всі ж сміються.
– О, куме, це моя перша удача. І вам пощастило: раніше ті, кому я шив, плакали.
Кум Петро повертається додому – пізно і добряче п’яний.
Відкриває двері. На порозі зустрічає Наталка зі сковородою в руках.
Петро:
– Йди спати, я не голодний.
Кум на базарі продає шапку і увесь час неголосно промовляє:
– Ондатра. Недорого. Ондатра. Недорого.
Підходить кум.
– Яка ж то, куме, ондатра. Це ж собака.
– Куме, то ж мого собаку звали Ондатрою.
Куми купують на базарі тютюн. Продавець дуже розхвалює свій товар:
– Купують тютюн, прекрасний тютюн. Від цього тютюну старим не будеш, собака не вкусить і злодій до хати не залізе.
Куми купили тютюн, а потім запитують продавця:
– А чому старим не будеш?
– Бо до старості не доживете.
– А чому собака не вкусить?
– Бо ходитимете з палицею.
– А чому злодій до хати не залізе?
– А тому, що цілу ніч кахикатимете.
– Куме, скільки літрів пива продаєте за день у своєму генделику?
– Двісті.
– А підказати вам спосіб, як продавати триста?
– Атож!
– Наливайте повні кухлі, куме!
Зустріч з похмілля:
– Куме, учора ви були праві. Те, що ми їли після третьої пляшки, було не суп, а таки помиї…
Приїхали куми до однієї екзотичної країни. Зайшли вранці перекусити у відповідний заклад. Замовили молоко. Прийшла молода аборигенка, зцідила з грудей кожному в піалу. Сидять, п’ють, одноголосно:
– А якщо б ми замовили пиво по-їхньому?!
– Ой, кумо, те піаніно, яке ви нам продали, не таке вже й гарне, як ви нахвалювали.
– То ж чому?
– Усі клавіші жовті.
– Певно той слон, із бивнів якого зробили клавіші, трохи курив…
– А що, куме, у вашого пуделя такий високий родовід?
– Якби він міг говорити, не розмовляв би, куме, ні з вами, ні зі мною…
– В Єгипті стріляють, в Іспанію дорого, в Криму людно… Куди, кумонько, збираєтесь махнути на курорт?
– Е-е-е, махнути на курорт краще всього рукою.
– Продаю, куме, у своєму генделику і горілку, і вино. Коли добре понапиваються, можу пару чарчин і приписати. Чому ж я так мало заробляю?
– А це тому, куме, що в ті чарчини, які ви приписуєте, ви воду не доливаєте.
Кум Іван виходить від кума Петра з гостей.
– Зачекайте, ліхтариком присвічу, там сходи круті, – кричить кум Петро.
– Не треба, – кричить кум Іван, – я вже внизу лежу.
– Знаєте, куме, якби не вуса, ви були б схожі на мою тітку.
– Але у мене немає вусів!
– Та в моєї тітки ж є!
На вулиці чути сильний гуркіт. З вікна виглядає кум Петро і запитує у закривавленого кума Івана:
– Що сталося?
– Та хотів у провулок заїхати!
– А чому з таким гуркотом?
– Та немає там провулка!
Кум Степан прийшов з гостей, кричить:
– Жінко, давай їсти!
– Ти ж у гостях був!
– Я ж там тільки пив.
– Кумо, 1 % населення вважає, що ярлик на одязі слугує для того, щоб знати, як цю річ прати і прасувати.
– Ага, а 99 % відсотків визначають за ярликом зад і перед.
– Куме, бачив, твоя біля машини крутилася. А що, вона водить?
– Та водить…
– А як?
– Як блискавка – її притягує кожен стовп.
Кум Іван до жінки:
– Пішла б у магазин, купила б пляшку горілки. – Давай 50 гривень.
– За гроші й дурень купить, ти так візьми. За кілька хвилин жінка заходить і ставить на стіл пляшку.
– Пий!
– Так вона ж порожня!
– З повної і дурень вип’є, ти випий з порожньої.
Поїхав Петро на базар поросят купувати. Випив добре, гроші у нього й поцупили. Приплентався додому. Жінка питає:
– Чому поросят не купив?
– Та я гроші позичив товаришеві.
– То піди забери!
– Якби ж то я знав, кому позичив…
Їдуть Василь з Петром. Петро за кермом. Зупинились, взяли пасажира. Помчали далі, швидкість неймовірна. Пасажир просить Василя:
– Скажіть, щоб їхав тихіше!
– Е-е, якщо кума розбудити, він ще швидше поїде.
– Куме, про що задумались?
– Та от проблема: вечеряти пізно, снідати рано…
Їдуть куми у потязі до Львова. Звісив кум Іван ноги з верхньої полиці прямо перед носом у кума Миколи. Той питає:
– Куме, ви шкарпетки міняєте?
– Виключно на горілку!
Доїхали куми у потязі до Чопа. Заходить митник.
– Горілка? Тютюн? Наркотики?
– Нам би, пане, дві кави…
– Оце, куме, їхав учора в електричці. Заходить контролер і дивиться на мене так, ніби я без квитка.
– А ви, куме?
– А я подивився на нього так, ніби у мене квиток є!
Пливуть куми на пароплаві. Милуються красою.
– Куме, гарно!.. А як, не дай Боже, почне тонути цей пароплав, ви плавати вмієте?
– Не вмію, куме, але вмію голосно кликати на допомогу на шести мовах.
– Куме Іване, у тебе сарай горить! – кричить кум Петро.
– Галю! Давай вечерю, бо треба швидше йти гасити! – волає Іван.
– Кумо, ви не боялися летіти літаком?
– Перший раз, кумо, боялася.
– А потім звикла?
– Ні, потім вже не літала.
– Мені, куме, сьогодні приснилося, що я кінь і з’їв цілий віз трави!
– Заспокойтеся куме, то ж був сон.
– А де ж подівся мій солом’яний матрац?
– Кумо, ви сьогодні у район їздили?
– Ага. До окуліста.
– І що?
– Він мені букви показував. Дивилася і не вгадала жодної.
– Куме, як по-вашому, що таке здоров’я?
– Це, куме, коли кожного дня болить в іншому місці.
– Куме, у мене сьогодні голова крутиться!
– Бачу, куме, бачу.
– Куме, скільки цигарок ви викурюєте за день?
– Як коли, куме. Це залежить від того, скількох знайомих за день я зустріну.
– Куме, як вам новий слуховий апарат?
– Та, куме, я вже тричі заповіт змінював!
Кум Іван зустрічає кума Петра, у того рука в гіпсі.
– Що сталося?
– Врізався в гараж.
– Машину розбив сильно?
– Та я пішки йшов…
– Кумо, дієта не допомагає, не худну.
– Більше рухайтесь.
– Я ж і так на роботу пішки ходжу.
– А ви не пробували на маршрутці їздити?
– Куме, що треба робити, щоб шлунок не болів?
– Я, куме, читав у газеті, що треба кожного ранку випивати склянку окропу.
– Куме, вже двадцять років я п’ю те, що ви кажете, правда, жінка називає це чаєм.
– Куме, завтра 1 квітня – день дурня! Давай наших жінок якось обдуримо.
Кума, яка несподівано підійшла ззаду:
– День дурня, телепні, а не дурепи!
– Кумо, чому такі засмучені?
– Погано сплю.
– Пийте снодійне.
– Вип’ю. Посплю 8-10 годин. А потім все-таки погано сплю.
У магазині:
– Кумо, пробачте, але ви мені не дали здачу…
– Пробачаю.
– Знаєте, куме, підкосило мене життя. Вже п’ять років не курю, не п’ю, не їм смаженого, гострого…
– Погані ваші справи!
– А ви, куме, як?
– У мене набагато краще. Те, що у вас п’ять років, у мене тільки два.
– Куди, кумо, путівку купуєте?
– До моря, в санаторій!
– А чим хворієте?
– Морська хвороба у мене. Тільки літо – мене до моря тягне.
Заходить кума до куми в гості, а та – пригорщу таблеток до рота і водою запиває.
– Від чого таблетки, кумо?
– Від печінки.
– Що, так болить?
– Ні, термін у них закінчується.
– Куме, у мене народився внук. Дуже хочу дізнатися на кого він схожий, а нездужаю. Сходи, подивися.
Кум приходить і радісно сповіщає:
– На вас, куме!
– Оце добре! Розкажи детальніше.
– Ну, такий же лисий, череватий, нічого не петрає і увесь час репетує.
– Читав, куме, що алкоголь розбиває сімейне життя…
– А там не написано, скільки для цього треба випити?
– Куме, кидайте курити, бо осліпнете!
– Пропали мої очі…
– Іване, а хто вам порадив приймати касторку від кашлю?
– Кум Степан. Він сказав, щоб я пив уранці по дві ложки касторки, тоді я забуду, що таке кашель.
– Куме, а чому це ти у всіх питаєш, що вони їдять, які цигарки курять?
– Прицінююсь, у кого можу сотню-дві позичити.
Ліг кум Петро відпочити. Приходить жінка і починає його «пиляти»:
– Ти все лежиш! Он кум Іван крутиться, і те, і те в дім приносить!
Кум Петро мовчить.
– Он сьогодні телевізор новий приніс, величезний. І знову побіг гроші заробляти.
Кум Петро встає і йде з хати. Жінка:
– Ти куди?
– До куми телевізор дивитися.
Галя питає у Петра:
– Що подарувати тобі на день народження?
– Хвилину мовчання.
Галя:
– Петре, у тебе на сорочці два ґудзики відірвані!
– Я тобі про це місяць тому казав!
– Господи, який ти злопам’ятний!
– Куме Петре, через два тижні ти забудеш, що Галя від тебе пішла.
– Не забуду!
– Невже?
– Я їй хутро в кредит на рік купив!
– Все! Розлучився!
– Як? Куме, ти ж залишив двійко діточок і змушений будеш платити аліменти – п’ятдесят відсотків від зарплати!
– То вона у мене відбирала всю зарплату, а тепер я матиму свою законну половину!
– Куме, чому ви просите, щоб вам зменшили зарплату?
– Жінка каже, що якби я стільки не заробляв, вона вже давно пішла б від мене.
– Куме, ви такий незграбний; до речі, штовхнули мою Галю!
– Які проблеми, заспокойтеся, куме: он моя Наталка стоїть, ідіть штовхніть.
– Куме, чому сумуєш?
– Та моя Галя з драбини впала.
– Розбилася?
– Хіба вона вміє по-людськи розбитися? З першого щабля впала.
– Куме, ви вірите у віщі сни?
– Атож. Якщо у ніч з п’ятниці на суботу мені присниться Софі Лорен, у суботу вранці жінка точно пошле мене на базар за квашеною капустою.
– Кумо, цікаво, а що було до того, як винайшли телевізор?
– Думаю, тиша і спокій.
– Куме, навіщо вам три пари окулярів?
– В одних я читаю, другі для повсякденного життя.
– А треті?
– А в третіх я шукаю перші і другі.
– Куме, не розумію вас. Десять хвилин тому ви кидали у цього співака помідорами, а зараз аплодуєте йому, викликаєте на сцену.
– Та у мене ще кілька помідорів залишилось.
– Куме, а чому ви цей хор називаєте змішаним, у ньому ж одні чоловіки…
– Правильно. Але одні уміють співати, інші – ні.
– Куме, я чув – ви сімейний кооператив відкрили?
– Атож. Жінка пиріжки пече, донька продає, а я стою поруч і облизуюсь.
– Для чого?
– Для реклами.
– Кумо, чому ваш син так довго плаче?
– Не знаю, вже п’ятий раз його за це віддубасила, а він все одно реве.
– Кумо, ваша Настя того хлопця цілувала.
– У нього помер дядько і вона його заспокоювала.
– А мені здалося, що у нього вся рідня померла.
– Петрику, ким ти будеш, коли виростеш?
– Кумом, його завжди наша мама хвалить.
– Куме, правда що ти віддав доньку за свого бухгалтера?
– Правда.
– Ти ж казав, що він у тебе краде гроші!
– Так. Але тепер він відноситиме їх моїй доні.
– Кумо, ти бачила Наталчину невістку?
– Ще ні. А ти?
– Бачила.
– Яка ж вона?
– Така погана… Ще гірша, ніж я… Як он оце ти.
– Куме, ваші близнюки такі схожі, як ви їх пізнаєте?
– Микольцю ще можна пізнати, а Дмитрика трудніше.
– Кумо, мій чоловік кинув пити завдяки спорту.
– Якому?
– Боксу!
– Він почав займатися боксом?
– Не він, а я!
– Кумо, ти вірна своєму Іванові?
– Як можна бути вірною, коли в домі постійно щось псується: то водопровід, то телевізор, то пральна машина…
До Івана приїхала теща. Якраз в Іванової Марічки день народження. Запросив він у гості кума Петра з жінкою. Випили вже добре. Встає Іван, каже тост:
– У своєму житті люблю я трьох жінок. Звичайно, перша – моя кохана Марічка, друга…
Раптом теща: