Наполегливо відмовляючись узяти від малої листа, я ввесь час побоювалася, що вона попросить мене відправити його міською поштою, в чому я ніяк не могла б їй відмовити. На щастя, чи то з розгубленості своєї, чи то з непоінформованості, а може, й тому, що лист їй був не такий важливий, як відповідь, якої таким же шляхом вона отримати не змогла б, але вона про це не заговорила. Та для того, щоб це взагалі не спало їй на думку і в усякому разі, для того, щоб шлях цей був для неї закритий, я негайно ж прийняла рішення і, повернувшись до матері, переконала її на деякий час одвезти дочку в село. Куди ж? Серце у вас не забилося від радості? До вашої тітоньки, до старенької Розмонд. Вона має сьогодні ж попередити її про це. Таким чином, ви отримуєте право повернутися до своєї святенниці: тепер уже вона не може посилатися на скандальність перебування з вами вдвох, і завдяки моїм турботам пані де Воланж сама виправить зло, яке вона вам заподіяла.
Тільки слухайтеся мене й не будьте зануреними у свої справи настільки, щоб викинути з голови мою: пам’ятайте, що я в ній зацікавлена.
Я хочу, щоб ви стали посередником між молодими людьми та їх порадником. Повідомте Дансені про майбутній від’їзд і запропонуйте йому свої послуги. Єдине утруднення вбачайте в тому, як передати до рук красуні довірчу грамоту, але негайно ж відведіть цю перешкоду, вказавши на мою покоївку. Немає сумніву, що він погодиться, і в нагороду за свій клопіт ви отримаєте довіру недосвідченого серця, що завжди цікаво. Бідолашка! Як вона почервоніє, передаючи вам свого першого листа! По правді кажучи, роль повірниці, проти якої є стільки забобонів, мені уявляється чарівною розвагою, коли взагалі займаєшся іншими, як це й буде саме тепер. Розв’язка цієї інтриги залежатиме від ваших старань. Ви маєте зміркувати, який момент виявиться найбільш відповідним для того, щоб з’єднати всіх дійових осіб. Життя в селі дає до того тисячі можливостей, і вже, напевно, Дансені готовий буде з’явитися там за першим же вашим сигналом. Ніч, перевдягання, вікно… та хіба мало що ще? Але знайте, що, коли дівчинка повернеться звідти такою ж, якою туди вирушила, винуватцем я вважатиму вас. Якщо ви вважатимете, що вона потребує якого-небудь заохочення з мого боку, повідомте мені. Щоправда, я дала їй достатньо хороший урок, як небезпечно зберігати листи, і зараз просто не наважуся писати їй, але я, як і раніше, маю намір зробити її своєю ученицею.
Здається, я забула розповісти вам, що свої підозри стосовно того, хто видав листування, вона спрямувала спершу на покоївку, я ж відвела їх на сповідника. Таким чином, одним пострілом убито двох зайців. Прощавайте, віконте, я вже дуже довго пишу вам, і навіть обід мій через це запізнився. Але листа мені диктували самолюбність і дружба, а обидва ці почуття балакучі. Скаржтеся тепер на мене, якщо посмієте, і вирушайте знову, якщо це вас спокушає, прогулятися лісом графа де Б***. Ви кажете, що він «призначає його для приємного проведення часу своїх друзів»? Цей чоловік, видно, всьому світу друг? Проте прощавайте, я зголодніла.
Із ***, 9 вересня 17…
Лист 64
Від кавалера Дансені до пані де Воланж
(Копія, прикладена до листа 66 віконта до маркізи)
Не намагаючись, добродійко, виправдати свою поведінку і не скаржачись на вашу, я можу лише журитися подією, що зробила нещасними трьох людей, хоча всі троє гідні кращої долі. Бути причиною цієї біди для мене ще більш прикро, ніж бути її жертвою, і тому я відучора часто поривався мати честь відповісти вам, але в мене не вистачало на це сил. Тим часом мені необхідно сказати вам так багато, що я мушу, врешті-решт, зробити над собою зусилля, і якщо цей лист непутящий і недоладний, то ви, напевно, зрозумієте, в якому я нині жалюгідному становищі, і виявите деяку поблажливість.
Дозвольте передусім заперечити проти першої фрази вашого листа. Смію стверджувати, що я не зловжив ні вашою довірою, ні невинністю мадемуазель де Воланж. У вчинках своїх я з повагою ставився і до того і до іншого; але залежали від мене лише мої вчинки, і якщо ви навіть покладете на мене відповідальність за мимоволі виникле почуття, то я без усякого побоювання додам, що почуття це, навіяне мені вашою дочкою, може, звичайно, бути вам недогодним, але ніяким чином не образить вас. У цьому питанні, що зачіпає мене більше, ніж я можу вам сказати, я хотів би мати суддею лише вас, а свідками лише мої листи.
Ви забороняєте мені надалі з’являтися у вас, і, певна річ, я підкорюся всьому, що ви зволите з цього приводу наказати, але хіба таке раптове і повне моє зникнення не дасть стільки ж приводу для пересудів, яких ви прагнете уникнути, як і наказ, який із цих саме міркувань ви не бажаєте давати своєму брамникові? Я тим більше можу наполягати на цій обставині, що для мадемуазель де Воланж вона набагато істотніша, ніж для мене особисто. Тому я благаю вас усе уважно врахувати і не дозволяти, щоб суворість ваша заглушила обережність. Переконаний, що в рішеннях своїх ви керуватиметеся лише інтересами вашої дочки, я чекатиму від вас подальших наказів.
Проте, якщо ви дозволите мені зрідка особисто виявляти вам свою повагу, я зобов’язуюсь, добродійко (і ви можете покладатися на моє слово), не зловживати цими випадками для того, щоб заводити розмову наодинці з мадемуазель де Воланж або ж передавати їй які-небудь листи. Я готовий на цю жертву зі страху хоч чим-небудь зашкодити її доброму імені, а щастя зрідка бачитися з нею слугуватиме мені нагородою.
Цей пункт мого листа є єдиною можливою для мене відповіддю на те, що ви мені говорите про долю, яку готуєте мадемуазель де Воланж і яку зволите ставити в залежність від моєї поведінки. Обіцяти вам більше – означало б обманювати вас. Який-небудь ниций спокусник може підпорядковувати свої наміри обставинам і будувати свої розрахунки залежно від подій, але любов, що надихає мене, викликає в мені лише два почуття: мужність і постійність.
Як примиритися з тим, що я буду забутий мадемуазель де Воланж і сам її забуду? Ні, ні, ніколи. Я залишусь їй вірним. Вона отримала від мене клятву у вірності, і зараз я підтверджую її. Пробачте, добродійко, я відхилився вбік, повернімося до справи.
Мені залишається обговорити з вами ще одне питання: про листи, які ви просите мене повернути. Мені дуже прикро, що до вчинків, у яких ви вважаєте мене винним, вимушений додати ще й відмову. Але, благаю вас, вислухайте мої аргументи і, для того щоб прийняти їх, звольте згадати, що єдиною розрадою в нещасті втратити вашу дружбу для мене є сподівання на збереження вашої поваги.
Листи мадемуазель де Воланж, які завжди були для мене такими дорогоцінними, стали саме тепер іще дорогоціннішими. Вони – єдине, що в мене залишилося, вони – єдине речове свідчення почуття, в якому полягає вся радість мого життя. Можете, одначе, не сумніватися, що я ні на мить не завагався б принести вам цю жертву і що жаль про те, що я їх втрачаю, поступився б прагненню довести вам, наскільки я шаную і поважаю вас, але мене утримують від цього дуже вагомі аргументи, і я упевнений, що навіть ви не зможете проти них заперечити.
Ви, дійсно, розкрили таємницю мадемуазель де Воланж, але дозвольте мені сказати, я маю всі підстави гадати, що це сталося лише завдяки випадкові, а не тому, що вона вам сама призналась. Я не дозволю собі засудити ваш вчинок, що, можливо, цілком виправдовується материнською дбайливістю. Я шаную ваші права, але вони не сягають настільки далеко, щоб звільнити мене від мого обов’язку. А сам священний обов’язок полягає в тому, щоб ніколи не обманювати виявленої нам довіри. Я зрадив би її, якби виставив напоказ будь-кому іншому таємниці серця, що побажало відкритися лише одному мені. Якщо ваша дочка погодиться довірити їх вам, нехай вона сама розповість усе. У такому разі листи вам не потрібні. Якщо ж, навпаки, вона побажає залишити таємницю свого серця нерозкритою, ви, звичайно, не можете чекати, що саме я вам її відкрию.
Що ж до вашого бажання, щоб уся подія не набувала розголосу, то будьте, добродійко, абсолютно спокійні: в усьому, що зачіпає інтереси мадемуазель де Воланж, моя дбайливість може посперечатися навіть із материнським серцем. Аби у вас не залишалось і тіні занепокоєння, я все передбачив. На дорогоцінному пакеті раніше було написано: «Ці папери спалити»; тепер на нім напис: «Папери, що належать мадемуазель де Воланж». Це моє рішення має послугувати вам доказом, що відмова моя викликана зовсім не побоюванням, ніби в цих листах ви знайдете хоч одне почуття, на яке ви особисто могли б поскаржитися.
Лист мій, добродійко, виявився дуже довгим, але йому годилося б бути ще довшим, якби в цьому своєму вигляді воно залишило у вас хоч найменший сумнів щодо благородства моїх почуттів, щодо щирого мого жалкування про те, що я викликав вашу немилість, і якнайглибшої поваги, з якою маю честь та ін.
Із ***, 7 вересня 17…
Лист 65
О, моя Сесіль, що ж із нами буде? Яке божество врятує нас від бід, що загрожують нам? Нехай же любов дасть нам принаймні мужність пережити їх! Як зображувати вам мій подив і відчай, коли я побачив мої листи і прочитав записку пані де Воланж! Хто міг видати нас? Кого підозрювати? Чи не скоїли ви якої-небудь необережності? Що ви тепер робите? Що було вам сказано? Я хотів би все знати, а мені нічого не відомо. Можливо, ви і самі знаєте не більше, ніж я.
Посилаю вам записку вашої матінки та копію моєї відповіді. Сподіваюся, ви схвалите те, що я їй пишу. Мені просто необхідно, щоб ви схвалили також і ті кроки, які я зробив після цієї фатальної події; мета їх – отримувати від вас вісті, давати вам знати про себе і – хто знає? – може, навіть бачитися з вами, і притому вільніше, ніж раніше.
Чи відчуваєте ви, моя Сесіль, яка радість знову опинитися разом, мати можливість знову присягатись одне одному у вічній любові та бачити в очах, відчувати в душах, що клятву цю ніколи не буде порушено? Які муки не забудуться в таку солодку мить? Так от, у мене є сподівання, що вона настане, і я завдячений якраз тим крокам, які я благаю вас схвалити. Але що я говорю? Я маю дякувати турботі найніжнішого друга й утішника, і єдине моє прохання до вас полягає в тому, щоб він став і вашим другом.
Можливо, мені не слід було без вашої згоди змушувати вас довіритися йому? Але мені вибачають необхідність і наше тяжке становище. Веде мене любов, це вона волає до вашої поблажливості, це вона просить вас пробачити необхідне признання, без якого ми, можливо, залишилися б розлученими навіки.[38] Ви знаєте друга, про якого я говорю. Він також друг жінки, яку ви любите найдужче, – це віконт де Вальмон.
Звертаючись до нього, я спершу хотів просити його переконати маркізу де Мертей, аби вона передала вам мого листа. Він висловив сумнів у тому, щоб це вдалось. Але, не покладаючись на пані, він відповідає за покоївку, яка мусить йому віддячити за якусь послугу. Вона вручить вам цього листа, а ви можете передати з нею відповідь.
Ця допомога буде для вас марною, якщо, на думку пана де Вальмона, ви найближчим часом вирушите в село. Але тоді вам допомагатиме він сам. Пані, до якої ви поїдете, його родичка. Він скористається цим приводом, аби вирушити туди ж одночасно з вами, і через нього проходитиме наше листування. Він навіть стверджує, що, коли ви йому цілком довіритеся, він надасть нам можливість побачитися там таким чином, що при цьому ви не будете ні в щонайменшій мірі скомпрометовані.
А тепер, моя Сесіль, якщо ви любите мене, якщо ви жалієте мене в моєму горі, якщо, як я сподіваюся, ви поділяєте мою скорботу, невже відмовите ви в довірі чоловікові, що стане нашим ангелом-охоронцем? Якби не було його, я був би доведений до розпачу неможливістю хоч би пом’якшити страждання, що їх я ж вам і заподіяв. Вони скінчаться – обіцяю вам це; але, ніжний мій друже, обіцяйте мені не занадто поринати в них, не дозволяйте, щоб вони вас убили. Думка, що ви страждаєте, для мене нестерпно тяжка. Я віддав би життя за те, щоб зробити вас щасливою! Ви добре це знаєте. Нехай же впевненість у тому, що вас обожнюють, увіллє у вашу душу хоч деяку втіху! Моїй же душі необхідно, щоб ви запевнили мене в тому, що не картатимете мою любов за муки, які вона вам заподіяла.
Прощавайте, моя Сесіль, прощавайте, мій ніжний друже.
Із ***, 9 вересня 17…
Лист 66
Від віконта де Вальмона до маркізи де Мертей
Ознайомившись із двома листами, які додаються, ви побачите, чарівний друже мій, чи добре виконав я ваш план. Хоча обидва позначені сьогоднішнім днем, написані вони були вчора у мене і на моїх очах; у листі до дівчинки є все, що нам було треба. Якщо судити з успіху ваших задумів, то можна лише схилятися перед глибиною вашого прозріння. Дансені просто палає, і я впевнений: за першої ж нагоди він поведеться так, що вам уже ні в чому буде йому докоряти. Якщо його чарівна простачка виявиться слухняною, все буде закінчено незабаром після прибуття її в село: у мене напоготові безліч способів. Завдяки вашим турботам я виступаю тепер «другом Дансені». Йому не вистачає тільки бути «Принцом».[39]
Дуже він іще зелений, цей Дансені! Чи повірите, я так і не міг домогтися від нього, щоб він обіцяв матері відмовитися від своєї любові! Неначе так уже важко обіцяти, коли свідомо вирішуєш не стримати обіцянки! «Це означало б обдурити», – повторював він увесь час; що за повчальна педантичність, особливо коли прагнеш спокусити дочку! Ось які люди! Однаково безсовісні за своїми намірами, вони називають чесністю слабкість, яку виявляють у їх здійсненні.
Ваша справа не дозволити, щоб пані де Воланж стривожили необережні випади, які наш хлопець дозволив собі у своєму листі. Врятуйте нас од монастиря. Постарайтеся також, щоб вона перестала вимагати повернення листів малої. Передусім він їх не віддасть, він їх не хоче віддати, і я з ним згоден: тут і любов і розум одностайні. Я прочитав ці листи, долаючи нудьгу. Вони можуть бути корисні. Зараз поясню.
Незважаючи на всю обережність, із якою ми діятимемо, все може несподівано виявитися. Заміжжя не відбудеться – чи не так? – і провалиться ввесь наш задум відносно Жеркура. Але оскільки я, зі свого боку, маю намір помститися матері, мені на цей випадок залишається збезчестити дочку. Якщо майстерно підібрати ці листи і пустити в обіг тільки частину їх, можна подати справу так, ніби маленька Воланж зробила всі перші кроки і сама лізла на рожен. Деякі листи могли б скомпрометувати навіть матір і, в усякому разі, заплямувати її як винну в кричущому потуранні. Я передбачаю, що сумлінний Дансені спершу обуриться. Але оскільки він виявився б особисто зачепленим, думаю, що його можна буде уламати. Тисяча вірогідностей проти однієї, що справа поверне на інше. Проте слід усе передбачити.
Прощавайте, чарівний друже. З вашого боку було б дуже мило приїхати завтра вечеряти до маршальші де ***. Я не зміг відмовитися.
Вважаю, що нема чого просити вас не повідомляти пані де Воланж мій план приїхати в село. Вона негайно ж вирішить залишитися в місті. А позаяк, уже прибувши в село, наступного ж дня вона звідти не поїде. Якщо ж вона дасть нам хоча б тиждень терміну, я за все ручаюся.
Із ***, 9 вересня 17…
Лист 67
Від президентші де Турвель до віконта де Вальмона
Я не хотіла більше відповідати вам, вельмишановний добродію, і, можливо, зніяковіння, яке я зараз відчуваю, само по собі є доказом того, що мені й справді не слід цього робити. Проте я не хочу, щоб у вас залишався хоч який-небудь привід на мене скаржитись. Я хочу переконати вас, що зробила для вас усе, що могла.
Я дозволила вам писати мені, кажете ви? Згодна. Але, нагадуючи мені про цей дозвіл, чи, бува, не гадаєте ви, що я забула, на яких умовах його було вам дано? Якби я так само твердо дотримувалася цих умов, як ви їх порушуєте, невже ви отримали б від мене хоч одну відповідь? І все ж таки зараз я відповідаю вам уже втретє. І коли ви все робите, щоб змусити мене перервати це листування, це я знаходжу спосіб продовжувати його. Такий спосіб є, але він єдиний. І якщо ви відмовитеся від нього, це буде, що б ви не говорили, доказом того, як мало ви ним дорожите.