Друзі встали із першим промінням ранкового сонця. Незважаючи на довгу дорогу і втому відсипатися не хотілося. Солодко потягаючись, вони виходили один за одним на вулицю на зустріч новому дню.
– Дивіться, ось і Патріс, – сказав Дмитро, помітивши гіда.
– Ідіть за мною, – схвильовано мовив той, як тільки опинився поруч.
– Куди? – здивувався Степан.
– Побачите.
Незабаром всі стояли перед куренем вождя. Крізь солом'яні двері тоненькими змійками з'являлися стрічки диму і коливаючись спускалися донизу.
– Нам туди? – запитав Макс здивовано.
Патріс мовчки махнув рукою, запрошуючи заходити.
– Нами не поснідають? – мовив Степан і вони нервово переглянулися.
– Я – перший, – сказав Дмитро і швидкими кроками наблизившись до дверей, відчинив їх.
Вся кімната була заповнена їдким димом. Перед кам'яною чашею, в якій виднілися загасаючі червонуваті вуглинки, стояв вождь, розмахуючи над нею віялом із сухих гілок. Від цього диму ставало ще більше. Старий зосереджено дивився перед собою і, здавалося, не помічав нікого. Раптом він повернувся до гостей і опустивши віяло, почав говорити.
– Вождь дуже схвильований, – звернувся до них Патріс. – Він говорить, що цієї ночі бачив видіння. Неначе поселення огорнула темна хмара, яка виникла невідомо звідки. Зненацька вона поділилась на багато частин і вони, зменшуючись у розмірі градинами впали на землю і по землі пішли тріщини, з яких полилася отруйна вода. Раптом вдарив грім і блискавка осяяла небо. Тоді градини покотились одна до одної, наче якась невідома сила притягувала їх і перетворились на велитенську тварину з жовтими очима.