87
Йосиф Прекрасний – у традиціях юдаїзму, християнства та ісламу – улюблений син Якова та Рахилі, якого брати через заздрість продали в рабство, де його було полишено на повільну смерть у копанці (рові); перепроданий єгипетському вельможі, начальникові варти фараона Потіфарові (Пентефрію), Йосиф невдовзі став улюбленцем свого пана, та через залицяння його дружини втратив довіру й знову опинився в темниці; проте, завдяки своїй мудрості і вроді, по довгих поневіряннях став правителем Єгипту. Франкова притча – літературна варіяція апокрифічного житія Йосифа Прекрасного, мотиви якого поет використовує у своєму творі.
88
Арістотель (384—322 до Р. Х.) – давньогрецький філософ; учень Платона, вихователь Александра Македонського, засновник перипатетичної школи (Лікею).
89
Александр Македонський (Олександр ІІІ Великий) (356—323 до Р. Х.) – цар Македонії, видатний полководець, засновник найбільшої імперії античности. Домашнім учителем Александра при дворі його батька, царя Філіпа II, був Арістотель. Ймовірно, що сюжетна основа Франкової притчі – апофтегма з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.
90
Джерело твору – «Слово нѣкоего отца къ сыну» зі староруського «Ізмарагда».
91
Перша притча Христова – євангельська «Притча про сіяча» (Мт. 13. 4—9, 18—23; Мр. 4. 3—20; Лк. 8. 5—15) – безпосереднє джерело Франкового твору.
92
Олександер Великий – Див. примітку до «Притчі про красу». Сюжетна основа «Леґенди про вічне життя», як і «Притчі про красу», – леґенда з рукопису Київського Михайлівського монастиря з особистої бібліотеки письменника.
93
Роксана – бактрійська царівна, яка 327 р. до Р. Х. стала дружиною Александра Македонського. Відома своєю жорстокістю й підступністю. За її наказом була вбита її суперниця Статира.
94
Персеполь і Суза – давньоіранські міста, резиденції перських царів династії Ахеменідів, зокрема Дарія. Бл. 330 р. до Р. Х. були захоплені, спалені й зруйновані військом Александра Македонського.
95
Кліт – командувач кінноти Александра Македонського, його молочний брат, який урятував цареві життя в битві при Ґраніку (334 р. до Р. Х.); 328 р. до Р. Х. Александр убив його на бенкеті за відмову дотримуватися східних церемоній.
96
Птолемей І Сотер (Рятівник) (бл. 367/366—283 до Р. Х.) – один з полководців Александра Македонського; після його смерти – сатрап (з 323 р.) і цар (з 305 р.) Єгипту.
97
Пропущену в книзі «Давнє й нове» строфу відновлено за збіркою «Мій Ізмарагд» (Львів, 1898. – С. 113).
98
Нірвана – Див. примітку до вірша «Даремно, пісне! Щез твій чар…» із «Третього жмутка» «Зів’ялого листя».
99
Олімп – найвища гора у Фессалії (Греція), згідно з мітологічними уявленнями давніх греків – резиденція верховних богів («олімпійців») на чолі із Зевсом.
100
Насправді Александр Македонський раптово помер від малярії 13 червня 323 р. до P. X. у Вавилоні, не здійснивши своїх планів підкорення Аравії та Північної Африки.
101
О. Люнатик – псевдонім Остапа Луцького (1883— 1941) – українського поета, перекладача, літературного критика, члена модерністичного мистецького угруповання «Молода Муза». Під цим псевдонімом О. Луцький видав збірку пародій «Без маски: Історія новійшої літератури. Причинки – проблеми – дезідерати» (Коломия, 1903), у якій умістив, зокрема, дві не зовсім коректні в етичному плані пародії на твори І. Франка: «Іван Храмко» й «Дехто». Другу строфу першої з цих пародій Франко поставив за епіграф до своєї поетичної відповіді молодому літераторові. Із циклу «Гімни й пародії»Січовий марш
102
Вірш постав у зв’язку з організацією на початку ХХ ст. в Галичині й на Буковині осередків спортивно-протипожежного товариства національно-патріотичного спрямування «С і ч» під орудою адвоката й громадсько-політичного діяча Кирила Трильовського (1864— 1941), який 1900 р. заснував перший осередок товариства. 1914 р., з початком І Світової війни, «Січ» стала головною базою формування Українських січових стрільців, одним із фактичних гімнів яких був і Франків «Січовий марш».
103
Три богині-Долі – образ дів Долі – сестер (зазвичай трьох або чотирьох), що прирікають долю новонародженій дитині, – поширений у багатьох мітологіях (давньогрецькі мойри, римські парки, скандинавські норни, романські феї, балтійські сестри Декла, Карта і Лайма, давньоруські рожениці, чи рожаниці, словенські, сербські й хорватські рожениці й судениці, чеські, словацькі й лужицькі судиці та судички, болгарські наречниці й орисниці), у т. ч. українській (рожаниці, судильниці), і пов’язаний із мотивом дарування – наділення людини різними талантами, здібностями тощо.
104
Данте Аліґієрі, Дант (1265—1321) – італійський поет і політичний діяч доби Передвідродження. У Львові 1913 р. І. Франко видав книгу «Данте Аліґієрі. Характеристика середніх віків. Життя поета і вибір із його поезії».
105
Ґете Йоган-Вольфґанґ фон (1749—1832) – німецький письменник, мислитель, природодослідник.
106
Шелл іПерсі-Біші (1792—1822) – англійський поет доби романтизму. Франкові належить незавершений переклад філософської поеми П.-Б. Шеллі «Цариця Меб». Його уривок опубліковано у збірці І. Франка «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів» (Львів, 1879. – С. 27—28).
107
Колумб Христофор (1451—1506) – мореплавець, іспанський адмірал (1492), віце-король «Індій» (1492), першовідкривач Саргасового й Карибського морів, Багамських та Антильських островів, частини північного узбережжя Південної Америки та карибської берегової лінії Центральної Америки. У переносному значенні – уособлення духу відкриття, пошуку нових сфер буття.
108
Беклін Арнольд (1827—1901) – швайцарський художник-символіст.
109
Мейсоньє Ернест-Жан-Луї (1815—1891) – французький художник, автор історичних, батальних і жанрових картин. Працював у реалістичній манері. Тому символічний малюнок, про який ідеться у вірші, гіпотетично може належати радше А. Беклінові, творчій манері якого притаманна висока міра художньої умовності.
110
Ікар – у давньогрецькій мітології – син майстра Дедала, юнак, який намагався перелетіти море на крилах, зроблених із пір’я, скріпленого воском. Оскільки Ікар надто наблизився до сонця, віск розтопився і юнак загинув, упавши в море. У переносному значенні Ікар – уособлення мрій, високих і сміливих поривань людського духу, а його трагічна доля – символ їхньої нездійсненности. Будьмо!Уперше опубліковано у вид.: З великого часу: Воєнний літературно-науковий збірник. – Львів, 1916. – С. 48.
111
Юзичинська Софія (Зоня, Зося) – студентка Львівського університету, товаришка доньки І. Франка Анни, що піклувалася про хворого письменника в останні роки його життя. Закінчивши курси сестер-жалібниць, під час І Світової війни вона пішла добровольцем на фронт.
112
Каїн – старший, первородний син Адама і Єви, землероб, який убив свого молодшого брата Авеля, оскільки Бог віддавав перевагу його жертвоприношенням, і, таким чином, став першим убивцею серед людей, за що був засуджений на довічні блукання.
113
Авель – другий син Адама і Єви, молодший брат Каїна, перший пастух, невинно убитий праведник.
114
…Його сестра і жінка враз… – дружина Каїна, його рідна сестра (ім’я її невідоме), що народила йому сина Єноха (Еноха). Його іменем Каїн назвав місто, яке сам заснував.
115
Лемех (Ламех) – старозаповітний персонаж, нащадок Каїна, син Мафусала, батько Іявала, Іювала, Тувалкаїна та Ноема. Мав двох дружин – Аду і Ціллю.
116
Джерело пісні Лемеха – біблійна хвалебна промова про виконання кровної помсти (Бут. 4:18—24).
117
Цілля (Цілла) – одна з двох дружин Ламеха, мати Тувалкаїна та Ноеми (Бут. 4:19).
118
Ада – одна з дружин Ламеха, яка народила йому Іявала та Іювала (Бут. 4:19).
119
…Мов Юда той серед Синедріону, Котрому він Христа продав на муки… – Юда Іскаріот – один з дванадцяти апостолів, їхній скарбник, що зрадив Ісуса Христа, видавши його (за винагороду в тридцять срібняків – ціну раба) Синедріону – Верховному суду та урядові юдеїв у складі сімдесяти старійшин, первосвящеників (садукеїв) та законовчителів (фарисеїв) на чолі з головним первосвящеником Каяфою. У переносному значенні Юда – символ зрадника, боговідступника загалом.
120
…налляти Мені крізь вухо в саму душу трут и… – Можливо, алюзія з трагедії В. Шекспіра «Гамлет», у якій Клавдій убиває свого брата, Гамлетового батька, вливаючи йому отруту у вушну мушлю. Пор. репліку привида батька Гамлета у перекладі П. Куліша за редакцією та з передмовою І. Франка: «А дядько твій підкравсь до мене спевна З проклятим соком блекоти в пуделку І влив отруту в двері мого вуха» (Шекспір У. Гамлет, принц данський / Переклад П. Куліша. – Львів, 1899. – С. 34).
121
Відійди, сатано! (Лат.). – Упоряд.
122
Дуже болить (польськ.). – Упоряд.
123
Про майбутнє (лат.). – Упоряд.
124
Я сказав! (Лат.) – Упоряд.
125
Тьфу! (Франц.) – Упоряд.
126
Монтеск’є Шарль-Луї (1689—1755) – французький правник і філософ, який розробляв принципи демократії.
127
Мілль Джон Стюарт (1806—1873) – англійський філософ та економіст, дослідник питань співвідношення свободи волі та суспільної влади.
128
З цього мужицтва зробити громадян (польськ.). – Упоряд.
129
Битва коло Саламіни – морська битва греків із персами, що відбулася у вересні 480 р. до Р. Х. в Егейському морі, у вузькій протоці біля м. Саламіна, і завершилася перемогою 310 грецьких кораблів під проводом спартанця Еврібіяда (за планом Фемістокла) над переважними силами перського флоту.
130
…стовп огнистий, Що вів жидів з неволі фараона… – Алюзія зі Святого Письма; знамення Господнє, знак Божої присутності. Під час виходу гебреїв із єгипетської неволі, Господь показував народові шлях у пустелі, йдучи перед ним уночі у вигляді вогненного стовпа (Вих. 13:21).
131
Мене пожерло озеро студене… – алюзія з «Божественної комедії» Данте Аліґієрі (Частина І. «Пекло»). Студене (крижане) озеро – місце покарання найбільших грішників (зрадників, наклепників і братовбивць), що знаходиться на самому дні пекла (т. зв. «зона Юди» – Джудекка).
132
«Наталка Полтавка» – п’єса І. Котляревського, перший твір нової української драматургії (написана й уперше поставлена в Полтаві 1819 р., вперше опублікована 1838 р.). Ювілейна вистава «Наталки Полтавки» з нагоди століття відродження українського письменства відбулася у театрі Скарбка у Львові 31 жовтня 1898 р. (одразу після урочистої академії).
133
«Еней був парубок моторний… П’ятами з Трої накивав» – не зовсім точно цитований зачин (перша строфа Частини першої) «Енеїди» І. Котляревського – першого твору нової української літератури (перше повне видання 1842 р.).
134
Пенати – у давньоримській мітології – боги-охоронці, що забезпечували добробут держави, родини та домашнього вогнища; у переносному значенні – рідна домівка, домашнє вогнище.
135
Карфаген – стародавнє місто-держава над Середземним морем у Північній Африці (тепер територія Тунісу), засноване колоністами-фінікійцями 825 р. до Р. Х. На початку ІІІ ст., унаслідок завоювань Північної Африки, Сицилії, Сардинії та Південної Іспанії, Карфаген перетворився на могутню державу, а відтак вступив у військовий конфлікт із Римом. Після поразки в Пунічних війнах (264—146 рр. до Р. Х.) Карфаген був зруйнований римлянами (146 р. до Р. Х.).
136
Пугу! – козацький вигук, умовний сиґнал зв’язку у запорожців.
137
Берестечко – місто у верхів’ї ріки Стир на південній Волині (тепер – Волинська обл.). 18—20 червня 1651 р. під Берестечком відбулася велика битва українського війська під проводом гетьмана Богдана Хмельницького та польської армії короля Яна ІІ Казимира – одна з найбільших битв у тогочасній Європі. Українське військо зазнало нищівної поразки, однією з причин якої була зрада союзників козаків – кримських татар, підкуплених шляхтою.
138
Чуднів – місто на річці Тетереві (тепер – селище міського типу Житомирської обл.). У вересні—жовтні 1660 р. тут відбувалися бойові дії між пропольськими та промосковськими силами, які закінчилися розгромом московських військ, капітуляцією гетьмана Юрія Хмельницького (1641—1685) і підписанням Слободищенського (інакше – Чуднівського) трактакту (17 жовтня 1660 р.) – угоди гетьмана з польським урядом про повернення України до складу Речі Посполитої. Наслідком Чуднівської кампанії став початок розколу козацько-гетьманської держави на Право- й Лівобережну частини.
139
Андрусівська умова (Андрусівський мир) – договір між Росією й Польщею про припинення польсько-московської війни 1654—1667 рр. за рахунок розчленування України, укладений 30 січня (9 лютого) 1667 р. в с. Андрусові поблизу Смоленська. За його умовами встановлювалось перемир’я на тринадцять з половиною років. Порушивши умови Переяславського договору 1654 р., Андрусівський мир закріпив насильницький поділ українських земель (Правобережна Україна була закріплена за Польщею, Лівобережна, а також Київ із околицями – за Росією).
140
А тут – Полтава і смага Петрова… – Йдеться про Полтавську битву 27 червня (8 липня) 1709 р. між московським військом царя Петра І (1672—1725) та шведською армією короля Карла ХІІ (1682—1718), на боці якого виступило козацьке військо під проводом гетьмана Івана Мазепи (1639—1709) за підтримки запорожців під орудою кошового Костя Гордієнка (?—1733). Битва закінчилася поразкою шведів та українців, що мало фатальні наслідки для України – посилення царських репресій, обмеження автономних прав Гетьманщини.
141
Щирий батько наш Богдан… – Гетьман Богдан Хмельницький.
142
Ненаситець (інші назви – Ревучий, Неяситецький, Розбійник, Дід) – п’ятий із Дніпрових порогів, найбільший, найнебезпечніший і найскладніший для проходження. Фарватер нижче Ненаситця називали Пеклом і вважали найбурхливішою частиною Дніпра.
143
…кодацька лядська кріпость… – Кодак (Старий Кодак) – фортеця на правому березі Дніпра біля першого (Кодацького) Дніпрового порога (нижче від сучасного Дніпропетровська). Збудована 1635 р. польським урядом, щоб перешкодити втечі українських селян на Запоріжжя. 1648 р. фортеця була здобута козацьким військом Богдана Хмельницького.
144
Кримський Агатангел Юхимович (1871—1942) – український учений-сходознавець, письменник, перекладач, історик, етнограф, літературознавець і критик. Протягом 1890—1904 рр. листувався з І. Франком. Ймовірно, розлога рецензія А. Кримського на монографію І. Франка «Іван Вишенський і його твори» (Львів, 1895) (див.: Крымский А. Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения // Киевская старина. – 1895. – Кн. 9. – С. 211—247; Кн. 10. – С. 1—47; також видано окремим відбитком: Крымский А. Иоанн Вышенский, его жизнь и сочинения. – К., 1895. – 83 с.) стимулювала написання поеми «Іван Вишенський». Рецензент, зокрема, вказав на «поетичний» характер окремих гіпотез ученого, у висуванні яких творча фантазія відіграє значно більшу роль, ніж об’єктивні факти. Звідси й присвята Франкової поеми.
145
Афонськая гора – Афон (Айон-Орос, свята гора) – гора, що знаходиться на півострові Халкідікі на північному сході Греції, центр православного чернецтва. Тут знаходиться близько 20 монастирів, у т. ч. грецький Карейський (резиденція чернечого управління Афону – Протатон), Лавра Св. Афанасія (Х ст.), сербський – Хіландар (ХІІ ст.), болгарський – Зограф (ХІ—ХІІІ ст.), грузинський – Іверський (Х ст.), російський монастир св. Пантелеймона (1169 р.) та ін.
146
…починає Прот великий, окликаєсь Ватопед. Далі зойкнув Есфігмену, загудів Ксеропотаму, там Зографу, далі Павлю, розгудівся Іверон… – Прот, Ватопед, Есфігмену, Ксеропотаму, Зотографу, Павлю, Іверон – назвиафонських монастирів.