На цей раз вхідні двері відчинилися перед ротмістром без заминки, навіть раніше, ніж Браницький встиг до них доторкнутися.
А через півтора десятка прискорених ударів серця, разом з третім, абсолютно оглушливим «кукуріку!», до хати бочком увійшов скуйовджений і дещо збентежений Іцхак, тримаючи на руках не менш очманілого півня. Корчмар дикувато озирнувся і майже підбіг до Тараса.
– Азохен вей, пане козак, я вже люблю вас, як рідного сина. І, тим паче, в будь-який час доби готовий допомогти своїй пришелепуватій доні… Але, заради всіх ваших святих угодників, її хворої матері і мого пошарпаного серця, поясніть: навіщо вам з Ребеккою посеред ночі знадобився півень? Та ще й самий горластий? Чи то нинішня молодь тепер так забавляється? А що це за шлімазл мало не збив мене з ніг, вискакуючи з вашої оселі? І припиніть, зрештою, реготати, пане Куниця! По-перше, – я не бачу в цьому нічого смішного. А по-друге, – це просто неввічливо по відношенню до моїх сивих пейсів…
Тарас розумів, що не пристало сміятися з цілковито спантеличеного і розгубленого літнього дядька, але нічого не міг з собою вдіяти. Надто вже швидким і раптовим виявився перехід від смертельної небезпеки до комічного фіналу. Та й хто на його місці зміг би втриматися від реготу, споглядаючи наїжаченого корчмаря, що розмахує над головою, наче стягом чи смолоскипом, геть очманілим півнем? Тому, як хлопець не затискав собі долонею рота, сміх все одно пробивався назовні, таким собі кінським фирканням.
– Ніхто й не сперечається… – ображено пробурмотів Іцхак. – Що може бути смішніше за дурнуватого іудея, що зібрався посеред ночі потай підкинути в чужий курятник свого півня? Добре, що цього не бачить тітка Соня. Бідолашна, певно, не знесла б такої ганьби. Особливо, коли той аспид вирвався з рук, і мені довелося гасати за ним по всьому двору. Добре, хоч згадав, що йому пора кукурікати і сів на паркан. А якщо б забув? Я мав би до ранку за ним бігати? Ні, я не здивований, моя кохана Циля теж іноді, як щось бовкне або зробить, то я кілька днів не можу зрозуміти, що вона мала на увазі і навіщо? Але бачу, що донька перевершила матінку. Ну на якого біса, я вас питаю, молодий дівчині може знадобитися вночі півень? Чи, може, ви з нею так зголодніли, що без юшки до ранку не доживете? І скажіть, нарешті, де вона ховається?
– Спить, куди ж їй подітися… – прошелестів лише для вух Тараса сусідко. – Мара її відразу заколисала. Не треба дівчині на подібні жахи дивитися. А то потім – молоко скиснути може…
– Що скисне? – не втримався від здивованого вигуку хлопець. – Яке ще молоко? У Ривки?
– Ой, та немає у неї ніякого молока, – тут же заторохтіла мара. – Вічно мій недорікуватий дурило щось не те ляпне. Це він так, взагалі – про ваше майбутнє дбає… дурнуватий щось як бовкне… – зашкварчала на чоловіка. – Скажи, телепню, ти хоч раз у житті можеш подумати, перш ніж язиком молоти почнеш? – і додала поспішно: – Можеш навіть і не сумніватися, господар. Одружуйся спокійно. Дівиця вона… Ні сорому, ні шкоди твоєї честі не буде.
– Молоко? – перепитав корчмар, не почувши всієї фрази. Озирнувся, побачив на підлозі глечик. Нагнувся, підняв, понюхав…
– Так, молоко скисло… Згоден, пане козак, без жіночих рук важко. Все в господарстві відразу шкереберть йде… Пам’ятаю, якось моя Циля, років двадцять тому, зібралася в гості до своєї сестри Сари кілька днів погостювати… І я, з власної дурості, погодився. Ви не повірите, це був просто якийсь цорес і макес!..[13] Відтоді я більше нікуди не відпускаю свою дружину. А заодно, про всяк випадок, і тітку Соню теж… Але не намагайтеся мені тут заговорювати зуби, а відповідайте як на сповіді: де моя донечка?
– Не хвилюйтеся, дядьку Іцхак… – недоречний регіт нарешті відпустив хлопця. – З Ривкою все добре. Вона спить. За припічком… І теє, велике спасибі вам за допомогу. Але, як ви дізналися, що нам може знадобитися півень?
Корчмар хутко відхилив занавіску і заспокоївся, лишень як переконався, що його донька, зодягнена і навіть не розпатлана, солодко сопе на теплій печі, посміхаючись уві сні. Іцхак зітхнув і нарешті випустив з рук півня. Отримавши свободу, бідолаха в ту ж хвилину стрімголов вилетів за двері і вже знадвору переможно й обурено закукурікав.
– Що значить «я вирішив»? – корчмар присів на ослін і став обмахуватися долонею. – Я собі вийшов у двір, щоб… Ну… на зірки подивитися. І коли вже… майже додивився – мене раптом як схопить ззаду за плечі якийсь ґевал[14] і як гаркне просто до вуха: «Хочеш побачити дочку живою?! Зараз же хапай найголосистішого півня і біжи до Куниць!» Та так зрозуміло сказав, що мені ще раз захотілося… гм, поглянути на зірки. А потім – я підсмикнув штани, хутко зловив півня і примчав сюди. Ось і вся розповідь… Може, комусь було весело, але, мушу вам зізнатися, що моє серце вже не годиться для подібних витівок. Якось, знаєте, губиться сенс жарту.
Виговорившись, корчмар знову підійшов до грубки і посмикав Ребекку за плече. Але дівчина лише по-дитячому почмокала крізь сон губами і повернулася на інший бік. Спиною до татуся.
– Дивина… Невже наші перини такі тверді? Чи, може, тітка Соня до гусячого пуху стала додавати необдерте перо? Вночі тільки й чути, як дівка на ліжку крутиться, а тут – спить, наче вбита… Тьху-тьху-тьху! От уже воістину, язик без кісток: спочатку ляпнеш, а потім – шкодуєш… І що нам тепер з усім цим робити, пане козаче? Я маю на увазі не тільки півня… Породичаємося? А за посагом завтра разом прийдете? Чи дівиця над ранок сама додому заявиться? Наче нічого й не було?
– Про безчестя не треба думати, дядьку Іцхак, – посерйознішав Куниця. – Ви самі знаєте: у нас з Ривкою давно все зговорено. Любий я їй, а вона – мені. А що втомилася бідолашна і заснула – то нехай поспить. Я однаково до церкви збирався. Хочете – спершу вас додому проведу, а потім піду до отця Василя. Або навпаки – ви мене до церкви? А по дорозі обговоримо: як далі бути?.. Занадто багато дивного навколо діється. З того часу, як я цвіт папороті знайшов. І бабуся померла, і… – затнувся на мить, роздумуючи, чи варто казати про домовика і вовкулаку. – Та й усе інше. А головне – ніхто нічого пояснити не може.
– Це так, пане Куниця… дивного, хоч відбавляй. Взяти, приміром, хоч нинішніх постояльців. Купців, що платять не торгуючись і решту не перераховують! Бог свідок, я нічого не маю проти настільки шляхетних людей, але навіщо натягати на себе чужу личину так недбало, що вона тріщить по всіх швах? І цей дурний, якщо не сказати більше, жарт з півнем? Чи все ж таки, ви знаєте, навіщо мені знадобилася стара кульбака і шабля вашого вельми шанованого батька?
– Це ти про що зараз говориш, дядьку Іцхак? – здивовано закліпав очима Тарас. – Яка ще шабля? Адже ваша віра забороняє брати в руки зброю.
– Так і я про те… Щоправда, не віра, а закон… однак хрін за редьку не солодший! – гарячкуючи, сплеснув руками корчмар. – Зброя мені абсолютно ні до чого! Але другу ніч поспіль сниться, як я вимінюю ці речі у тебе на гишпанський мушкет і пістоль. Другу ніч! І що бідному іудею робити? Хоч іди у найближчу синагогу питати поради у ребе.
– А в тебе є мушкет і пістоль? – ще більше здивувався хлопець, пропускаючи повз вух чергове нарікання.
– Клянуся пейсами і власним здоров’ям, пане козаче, ще вчора ввечері я був цілком певен, що їх у мене зовсім немає. Як і в тому, що давно втратив передні зуби. Але, тепер, не став би божитися, поки не перевірю то місце – звідки дістаю зброю в моїх снах. Ось тільки бажання у мене майже стільки, як у людини, засудженої до шибениці, перевірити на власній шиї міцність намиленого зашморгу. Може, разом глянемо?
– Добре, – не став відмовлятися Тарас. – Але спершу я все ж зайду в церкву. А потім передрімаю трохи. Годинки зо дві. А то геть з ніг падаю. І нічогісінько не тямлю.
Словам Іцхака Куниця несподівано зрадів. Хлопець розумів, що в Михайлівці йому не відсидітися. А куди податися запорізькому новику, якщо не в свій курінь? Ну, а в далекій дорозі кращих товаришів, ніж хороший мушкет і пара пістолів, одинокому подорожньому і не знайти. Опріч доброго коня, звісно.
– На тобі і справді лиця нема. Хочеш відпочити – лягай, подрімай трохи… – несподівано по-свійськи запропонував Іцхак, піднімаючи з підлоги перевернутий ослін і приставляючи його до стінки обіч дверей. – А мені сьогодні вже не заснути. Посиджу тут, у куточку. Постережу ваш з Ривкою сон. Запевняю тебе, Тарасе, що ні священик, ні церква до ранку нікуди з села не подінуться. Тим паче – сіріє вже… А ти й справді охляв. Моя Циля як побачить твоє синюшне обличчя і червоні очі, поперек дверей ляже, а за такого вурдалаку свою кровиночку не віддасть…
Сказав і заткнув кулаком рота, злякано озираючись. А потім швидко зашепотів на івриті якусь охоронну молитву.
– Гаразд… Дякую, дядьку Іцхак… – Тарас уже починав звикати до того, що мусить весь час змінювати свої плани. – Трохи подрімати й справді не зашкодить…
Хотів ще щось додати, але лише колихнув чубом, уткнувся чолом у складені на столі руки і миттю провалився у глибокий сон – властивий тільки молоді, впевненій, що попереду багато часу і вони все встигнуть.
Розділ п’ятий
Прокинувся Тарас, як тільки перші промені сонця зазирнули у світлицю. І хоч спав недовго, навіть шия не затерпла від незручного положення, відчув, що відпочив. Ось тільки з очима творилося щось недобре. Усе немов затягнуло легким серпанком і бачене стало роздвоюватися. Але не розмито, як при сп’янінні чи після сильного удару по голові, а так, немов кожним оком Куниця дивився окремо. І бачив, відповідно, усе по-іншому. Наприклад – праве око стверджувало, що глечик сам злетів у повітря і без сторонньої помочі став наливати молоко в кухоль. У той час як ліве – виразно бачило напівпрозору і трохи скособочену жіночу постать, чия тонка рука, власне, й утримувала посуд.
Примечания
1
Бздури (діал.) – дурниці.
2
Мати-вода! Мати-вода! Наповнює річку, Мати-вода! (Cтарослов.)
3
Кульбака – сідло.
4
Струг – старовинне річкове дерев’яне суденце.
5
Болеслав… Орловський… Вахмістр Кам’янець-Подільського полку драгунів… З ким маю честь? (Пол.)
6
Дуже приємно… (Пол.)
7
І з якого страху пан козак накинувся на мене? (Пол.)
8
Це твоя дівчина?! (Пол.)
9
А я думав, що це одна із служниць. Напевно, сам знаєш, як ці дівчата ласі на любовні ігри. Ну, в такому разі, мої вибачення. Я дійсно не знав… (Пол.)
10
Зупиніться! Сховати зброю! Це наказ! (Пол.)
11
Пан ротмістр! Вахмістр! Ідіть за мною! (Пол.)
12
Швидко (ідиш).
13
Горе і нещастя ((ідиш).
14
Здоровило (ідиш).