Під цю пісню плачуть українські матері, котрі кожної миті чекають своїх синів…
Час засвідчив, що пісня стала візитівкою колективу. Відтоді й пішла фраза – «Льонок» – то Сльота, а Сльота – то «Льонок»!
1989 року житомирська влада вирішила вшанувати мелодію Івана Сльоти. На міській ратуші Житомира із гучномовців біля головного годинника щогодини можна почути кілька тактів «А льон цвіте…» Хоч у вірші немає згадки про Житомир, та більш вдалої мелодії для цього міста, мабуть, годі й придумати.
Білі лебеді
Вірш Михайла Ткача
Музика Олександра Білаша
Талановитому Михайлові Ткачу доля відвела 17 плідних років співпраці з таким же, як і він, обдаруванням – композитором Олександром Білашем. Їх також єднала не лише творча, а й справжня чоловіча дружба.
«Друга можна мати одного, двох (товаришів буває більше). Для мене одним з них є Михайло Ткач. Наша дружба перевірена роками, найкращими і найтяжчими хвилинами життя: ми завжди ділимо з ним радість і горе, – щиро говорив Олександр Білаш. – Окрім цього, я люблю Ткача як поета – мені близька за характером і світосприйняттям його лірика, яка з кожним роком набуває все ширшого громадянського звучання».
У своїй творчості самобутній Михайло Ткач неодноразово переконує: якщо б не було вірності, милосердя, самопожертви, то й весна не здалася б, не залишилося б що воскрешати в людських душах після довгої холодної зими. До подібного висновку підводить і вірш «Білі лебеді», який став прекрасною піснею з чудовою мелодією Олександра Білаша: «Хай вже краще висохне озерце, Ніж кохання в лебединім серці».
Поет порівнює лебедину любов із «піснею у зеніті». Для того, аби звучала пісня кохання, ці птахи завжди мусять бути разом. Та поетова уява домальовує картину, що рано чи пізно має стати реальністю: лебідки нема, лебідь у розпачі складає крила й падає з неба. Автор намагається сповільнити плин часу, щоб закохані довше побули разом: «Не летіть, літа, так дуже швидко, Хай поплава з лебедем лебідка».
Улюблений співак поета Дмитро Гнатюк завжди дорожив своїм земляком і його творчістю: «Михайло з юних літ завжди був високопорядною людиною. Згадую, як він мене запрошує на свої концерти. І завжди хвилюється, ніяковіє. Хоче заплатити мені, а грошей нема. А я жодних умов ні йому, ні комусь іншому ніколи не висував. Але він щораз хвилювався, так йому пекло оте безгрошів’я. Я завжди у нього співав безплатно. Хоча дехто, знаю, і навіть молодші наші земляки – буковинці, вивертали його, як кожух догори ворсом, з тією платнею. Незадовго до смерті на одному своєму такому творчому вечорі Михайло мене кличе: «Дмитре, ходи до мене». Я підходжу за кулісами, а в нього очі світяться: «Я хочу тобі заплатити нарешті». Я йому: «Михайле, та ж у нас традиція – я ж у тебе безплатний». Він тоді ніби затявся – візьми конверт, і квит! І всукав – таки його мені. Знаєте, я чомусь думаю, що ото з тими попередніми умовами, з тим «рванням» грошей втрачається щось дуже важливе, людське. Щось є в тому недобре».
Народність як основну ознаку лірики Михайла Ткача, як запоруку її популярності виокремлював і Петро Осадчук: «Секрет не тільки в тому, що талановиті композитори написали таку музику на вірші поета, яка органічно зливається з текстом, музично «прочитує» зміст поезії і вияскравлює художньо – виражальні засоби. Багато важить сама природа творчості Ткача, духом близької до народного життя, а в деталях, емоційних акцентах зосередженої на його святощах: любові до батька й матері, до рідного краю; зосередженої на красі взаємин між хлопцем і дівчиною, чоловіком і жінкою».
«Пісня для мене, – говорив Білаш, – не жанр, то любов! На все життя… Недарма її називають душею народу, його «поетичною біографією» (вислів незабутнього Олександра Довженка). Якби мені вдалося створити десь із п’ятірко пісень,… вартих чогось – вважав би себе щасливим».
Білий сніг на зеленому листі
Вірш Михайла Ткача
Музика Олександра Білаша
Пісенна творчість Михайла Ткача як самобутнє явище національної культури та, зокрема, літератури досі мало досліджене. Уся пісенна лірика Михайла Ткача (а це сотні творів, написаних у співавторстві з Платоном Майбородою, Олександром Білашем, Степаном Сабадашем, Володимиром Івасюком, Павлом Дворським, Ігорем Покладом, Ігорем Шамо, Олександром Злотником, Миколою Мозговим та ін.) є одою любові: до матері, України й жінки. Ткачеві пісні про кохання максимально наближені до народних зразків. Вони вважаються частиною так званої поп-культури, проте цю приналежність можна означити як умовну, виправдану хіба що явищем популярності творів. У корені ж ситуація виглядає інакше: поп – культура покликана виконувати розважальну функцію, що не є визначальним для лірики Михайла Ткача. Його пісні, услід за народними, насамперед, виховують суспільство на засадах добра, милосердя, щирості, справедливості, любові, поваги, вірності та краси.
Одного разу у Києві, виходячи з Міністерства культури, Михайло Ткач побачив неочікуваний ранній сніг і відразу ж сказав Олександрові Білашу написати пісню «Сніг на зеленому листі». Треба визнати, що поет ніколи не був голослівним. Усе, що виривалося з його вуст, мало втілення у житті. Відтак народилася ще одна гарна пісня.
«Пропагував я пісні Олександра Білаша. Хто б і що нині не говорив, але саме я був першим виконавцем понад двадцяти найвідоміших пісень Олександра Івановича, з яким ми товаришували довгі роки, – з гордістю говорив Микола Кондратюк. – Серед них – «Два кольори», «Ясени», «Прилетіла ластівка». Пощастило мені першим виконати й їхню з Михайлом Ткачем «Білий сніг на зеленому листі». У Білаша поганих пісень не було».
Пісня «Сніг на зеленому листі» цікава тим, що в ній відбувається розвиток зазначених асоціацій аж до повного переосмислення. Через мотив чекання і з допомогою психологічного паралелізму автор відкриває палітру переживань ліричного героя: здивування, тривогу, сумнів, надію тощо. Коли очікування тільки – но починається, герой не відчуває загрози і не усвідомлює трагедії «раннього снігу на зеленому листі» (зимового подиху восени – тепла, скутого холодом, – любові, яка зустріла байдужість). Поки що для нього цей сніг – «як сміх».
Кульмінація твору – болісне прозріння, що приходить на зміну безтурботності: «…упав на мій сміх раптом сніг, раптом сніг, Сніг, як біль, на зеленому листі».
Наступний етап розвитку внутрішньої драми ліричного героя – «сніг, як сум». У останній строфі мотив чекання звучить найвиразніше: «Я виходити буду щодня на поріг, Сподіватися буду, що прийдеш колись ти». За ступенем відданості це чекання закоханого хлопця можна порівняти хіба що з образом материнського (вічного) чекання на сина. Мотив чекання тут споріднений із мотивом вірності. Оптимістичне завершення історії вимагає позитивного осмислення образу снігу: «… для мене той сніг – ранній сніг, ранній сніг – Пізній цвіт на зеленому листі». Водночас це протилежне прочитання «холодного» символу: сніг порівнюється із цвітом, який є атрибутом весни, тобто переймає «теплу» символіку цвіту, символіку любові.
В наше місто приходить весна
Вірш Миколи Сома
Музика Оскара Сандлера
Як красиво і чарівно у нашій столиці у травні, коли цвітуть каштани: диво з див! Мабуть, не випадково 1965 року Київська кіностудія імені Довженка зняла ліричну комедію «Місяць травень» з життя столичних студентів. Кінокомедія розповідає про молоду студентську сім’ю, якій кохання допомагає долати всі життєві труднощі.
На екрані старі тролейбуси на Хрещатику, цнотливий центр, готель «Москва» (нині «Україна»), Палац Спорту, метро на гірку – на Печерськ… і повсюдно багато – багато зелені!..
Режисер Григорій Ліпшиць і сценарист Фелікс Миронер зуміли запросити для запису титульної пісні популярну співачку того часу Майю Крісталінську, яка чудово виконала «В наше місто приходить весна» українською!
Правда, у титрах прізвище співачки не вказане, на той час подібна практика була поширена, на авторські права виконавців мало хто зважав… Що цікаво, фільм знятий російською мовою, а пісня – рідною!
Досить неприродно, чужою мовою розмовляють Микола Яковченко (у ролі коменданта гуртожитку) і Нонна Копержинська (вона ж Секлета Пилипівна з екранізації «За двома зайцями»).
Вірш до пісні написав український поет Микола Сом, а музику – Оскар Сандлер, автор легендарної дитячої колискової «Заходить до хати»… Картина «Місяць травень» спеціально була випущена на екрани 1 травня того ж 1965 року.
Що ж до Маїй Кристалінської, вона була перлиною виконання задушевних пісень радянської держави 1960–1980–х років. Її голос був кожному настільки рідним, милим і затишним, що глядачі на концертах відчували себе маленькими дітьми. За цей дар співачку називали «матусею естради». Лише обмежене коло друзів та рідних людей знали, чому так сумно звучить її голос, чому виконує лише сумні пісні. Мало хто знав, що незмінна косинка на шиї співачки – не талісман, не новомодна вигадка, яку відразу почали копіювати багато жінок тодішньої держави, – вона приховувала величезну людську трагедію. Чверть століття співачка прожила, чекаючи неминучого фіналу. Вона виходила на сцену щоразу як востаннє, віддаючи глядачеві себе і свою ніжність без залишку. Ніхто й подумати не міг, що в цих величезних сумних очах ховалася страшна таємниця – невиліковна хвороба. У неї лікарі виявили пухлину лімфатичних залоз (лімфогранулематоз). Але навіть це не змогло перешкодити її щастю. Майя Кристалінська не була сліпучою красунею. Але всі, хто перебував поруч з нею бодай хвилину, відчували її рідкісну привабливість, світлу ауру, надзвичайну жіночу м’якість. І дивовижний голос, яким співала її душа. Слава Богові, що дав нам можливість нині слухати у виконанні співачки кілька пісень українською мовою, в яких зовсім не відчувається жодного акценту. Для неї писали навіть Андрій Малишко та Платон Майборода. Видається, що їх виконавиця – корінна з діда – прадіда щира українка!
Хоч доля відвела Майї Кристалінській усього 53 роки земного життя (померла у 1985–му), й досі голос великої співачки стає таємниче незбагненним і неповторним. Вслухаючись в нього, розумієш, якою має бути людина – великодушною, глибокою і з величезним серцем любові! На превеликий жаль, не доспівала, не долюбила…
Відлуння твоїх кроків
Вірш Володимира Вознюка
Музика Володимира Івасюка
Пісню «Відлуння твоїх кроків» уважають одним із найкращих творів композитора Володимира Івасюка. Автор називав її типовим українським романсом. Поетові Володимиру Вознюку вдалося написати вірш всього за день, а її знають і люблять вже не один десяток років. І хоч пісню переспівали популярні співачки різних часів: Лідія Відаш, Людмила Артеменко, Софія Ротару, все ж Володя Івасюк на початках хотів довірити її долю солістам ансамблю «Смерічка» Левка Дутковського Василю Зінкевичу і Назарію Яремчуку. Згодом композитор зрозумів, що лише жіночий голос здатний «зробити з неї шедевр», тільки жінка зможе зворушливо виконати її… Задушевна, вишукана мелодія, милозвучні слова одразу запали у людські серця, і на довгі–довгі роки пісня стала популярною. Автора вірша «Відлуння твоїх кроків» Володимира Вознюка знають у мистецьких колах ще й як директора Чернівецького літературно – меморіального музею Ольги Кобилянської.
А все почалося теплої, золотистої осені 1969 року. «20–річний Івасюк в одному з туристичних походів познайомився з моїм товаришем Миколою Коломійцем (нині він живе і працює на Хмельниччині). Цікаво, що і я, і Микола вже тоді (а навчалися ми на третьому курсі філологічного факультету Чернівецького університету) писали вірші, – каже поет Володимир Вознюк. – Микола запросив Володю до себе в гості. Ми мешкали в одній кімнаті студентського гуртожитку на вулиці Островського (тепер вулиця названа ім’ям Сіді Таль). Володя приніс готову музику і запропонував написати слова до неї Миколі. Потрібне композиторові поет не зміг народити, і Володя запитав мене, чи не зміг би взятися за текст. Він мені сказав, що хотів би бачити у вірші. Я записав музику на свій магнітофон «Весна», який у ті роки серед молоді вважався ледь не останнім «писком» моди і техніки. Слова написав за день, а наступного показав їх Володі. Той, прочитавши, відразу сказав: «Старий, тобі це вдалося зробити!» Ось цей майже перший варіант і співається досі.
У мене пісня починалася так: «Впали кроки і забрали спокій, Ти від мене йдеш в осінню ніч…» У записах же чомусь з’являлося інше – «Твої кроки мій забрали спокій…», де вже у першому слові «твої» спотворювався наголос. Ще Володя ніяк не міг второпати зміст останнього рядка першого куплету, тому запитав: «А як можна збоку віями торкатись пліч?» Я йому пояснював, що це дуже просто: хлопець вищий своєї коханої дівчини, яка йде збоку і віями торкається його пліч. Але пісня писалася для чоловічого голосу, хоч нині вона популярна і улюблена з жіночої подачі. Так і було в першому варіанті: «Скажи, чому на вустах моїх є тінь журби, Луну одну залишила мені ти?»
Володя хотів її запропонувати Володимирові Голубу (був колись такий популярний співак, згодом він емігрував за океан). Могли «Відлуння твоїх кроків» заспівати Василь Зінкевич з Назарієм Яремчуком. Зберігся лист Володі, датований 26 жовтня 1969 року керівникові «Смерічки» Левкові Дутковському: «Якщо маєш потребу в нових піснях, то я вишлю тобі її (можу зробити оркестровку). Напиши мені, чи маєш добрий голос (тенор), на який я міг би розраховувати. Пісня називається «Відлуння твоїх кроків».