Прем’єрне виконання пісні Володя довірив своїй першій співачці Лідії Відаш. Час підтвердив, що він не помилився. Пізніше «Відлуння» записала Софія Ротару, вийшла пісня у виконанні співачки й на платівці «Тільки тобі».
Виростеш ти, сину
Вірш Василя Симоненка
Музика Анатолія Пашкевича
Був час, коли захопившись поезією шотландця Роберта Бернса, Василь Симоненко, певно, мрійливо зітхнувши, занотував у щоденнику: «Хотів би я, щоб мої пісні співали, як співають в англомовному світі Бернса…» За життя Василя ніхто й гадки не мав, а він – й поготів, що його вірші стануть народними піснями і їх співатимуть доти, доки житиме на землі бодай один українець.
«Земля вже 28–й раз несе мене навколо Сонця. Мало встиг я зробити за цей час гарного і доброго, – щиро зізнавався поет. – Зате навчився я пити горілку, смердіти тютюном, навчився мовчати і бути обережним, коли слід кричати. І найстрашніше – навчився бути нещирим. Брехня – мабуть, моя професія… Я розумію, що поет з мене такий собі. Але бувають і гірші. Такі, як я, теж необхідні для літератури. Ми своїми кволими думками угноїмо грунт, на якому виросте гігант. Прийдешній Тарас або Франко». Надмірне самооскарження. Адже епоха така контроверсійна й немилостива, а Василь ще такий молодий. Його духовне становлення тільки починалося і обіцяло увінчатися чимось непересічним, а може, й геніальним, адже потенціал поет мав колосальний, а вчитися ніколи не припиняв. Він ненавидів смерть, знаючи, що вмирає. Він так хотів жити. Він ще стільки міг зробити доброго…
Доля не зводила Симоненка спеціально для творчої праці з кимось із українських композиторів. 1965 року 27–літній Анатолій Пашкевич на запрошення керівника Черкаського державного народного хору Анатолія Авдієвського приїхав працювати хормейстером цього знаного колективу. Молодий здібний та обдарований Пашкевич не міг не звернути уваги на вперше видану Василеву збірку «Тиша і грім». Вона полонила його своєю незвичайністю, простотою форми, глибиною і своєрідним новаторством у відкритті незайманих пластів.
«Коли я ознайомився з Василевою поезією, зокрема з віршем «Лебеді материнства», одразу зрозумів, що їхня ритмічна побудова може легко лягти на музику, – зізнавався Анатолій Пашкевич. Пам’ятаю, їхав я до Києва по Дніпру «Ракетою» – тоді були дуже популярними такі річкові судна на підводних крилах… Прихилившись до борту теплохода, вдивлявся в поетичний текст Симоненка і сам про себе щось наспівував, підбирав якусь мелодію, хоч нотного паперу в мене, звісно, не було під рукою, щоб записати… Коли приїхав у Київ, зайшов до Дмитра Омеляновича Луценка, сів за інструмент і почав награвати. Він якось одразу звернув увагу і прислухався: «Що це за мелодія?» – «Оце Василеві, кажу, Симоненка, вірші. Хочу написати пісню». Він послухав – послухав та й каже: «Гарна пісня буде!»
Симоненко і Пашкевич не були знайомі особисто, хоч велику дещицю свого життя віддали землі великого Тараса – Черкащині. І, напевне, обов’язково зустрілися би. І обов’язково б здружилися. Тільки жорсткі життєві реалії, за яких так рано не стало Василя, змусили їх на кілька років розминутися в часі.
8 січня 1935 року народився поет Василь Симоненко і 8 січня 2005 року помер композитор Анатолій Пашкевич… Їхня пісня «Виростеш ти, сину» стала народною, вона гордо стоїть в одному ряду з найвизначнішими українськими музичними творами XX століття. Так вдячна доля розпорядилася, що ці два вірні сини України, велети її Поезії і Музики, побраталися в чудовій мелодії. Симоненко і Пашкевич й поховані поряд – майже навпроти один одного обабіч центральної алеї черкаського кладовища.
Вогник
Вірш Андрія Малишка
Музика Платона Майбороди
На початку 1960–х років у житті популярної співачки свого часу Майї Кристалінської сталися дві дуже важливі зустрічі. Вона зустріла свою кращу пісню і зустріла коханого, гідну її людину. У фільмі «Три тополі на Плющисі» ліричним лейтмотивом фільму стала пісня «Ніжність». Тепер уявити історію естради без цієї пісні вже неможливо. А людину, яку Майя зустріла, звали Едуард Барклай. Молодий красень, душа суспільства, Едуард Барклай входив у вищі кола московського бомонду. За порадою Едуарда Майя почала з’являтися на сцені не у звичних костюмах, а в елегантних сукнях з високим коміром. Він сам вибирав фасони і забарвлення тканини. Кристалінська і Барклай стали жити разом, а через деякий час цивільний шлюб змінився офіційним, хоча через хворобу Майя не могла мати дітей.
Особливе місце у творчості Майї Кристалінської займають українські пісні.
Хоч їх не настільки аж багато пощастило записати, проте кожна, завдяки особливому інтонуванню, виразності та чистоті голосу співачки наділена рідкісним щиросердечним настроєм. У зеніті слави, окрилена успіхом, неймовірно популярна, вона вперше записала пісню українською мовою. Їй і нам пощастило, адже таке право писати для неї і щастя чути твір з її голосом випало авторам десятків безсмертних національних творінь – поетові Андрієві Малишку і композиторові Платону Майбороді. Вона мала назву «Вогник». Її можна слухати і слухати. Такі пісні і таке виконання ніколи не набридають. А було це 1962 року.
Є поезії, на перший погляд, позбавлені пафосу й зовнішніх прикрас, але водночас наділені якимось особливим теплом, щирістю, що відразу стають рідними кожній людині, закарбовуються навіки в пам’яті. Таким є вірш Андрія Малишка «Вогник». У цій поезії Андрій Малишко вкотре звертається до теми рідної оселі. Тихим сумом сповнені її рядки. Від того, що не завжди знаходять час сини відвідати батьків, лиш теплими спогадами зігрівається душа. І ще ледь вловиме почуття провини – кличе вогник до рідної хати, але частіше зринає вона в пам’яті, аніж знаходять діти годинку, щоб переступити знайомий поріг! Цим твором Малишко прагнув нагадати всім і кожному: він світить вічно, отой вогник, він є орієнтиром у круговерті життя, він обіцяє прихисток, тепло і ласку. Лише частіше треба повертатись додому, частіше обіймати матусю і тиснути батькову долоню…
Змалечку в родині Малишків вечорами в хаті бриніла то весела, то сумовита неньчина пісня. Від матері перейняв поет любов до народних мелодій і рідного слова. «Той незабутній вогник отчого дому, – згадував поет, – де вперше почув я думи Великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя».
Ось цей рідний вогник Малишка філігранно вловив у своїй мелодії Платон Майборода, а Майя Кристалінська душевно донесла до слухачів.
17 лютого 1970 року згас земний вогник Андрія Малишка. Високу оцінку творчості поета дав письменник Олесь Гончар: «Малишко – один з найяскравіших наших українських поетів… він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розписи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».
Немає більшої радості в поета, як почути свою пісню з уст народу. Малишко мав таку радість не раз. Лише з Платоном Майбородою написав понад 30 пісень. Кожна – шедевр!
Впали роси на покоси
Вірш Дмитра Павличка
Музика Олександра Білаша
«Не можу і не маю права гнівити Бога, адже й справді він дав мені поетичний дар, – щиросердечно визнавав Дмитро Павличко. – Якщо ж говорити про першу пісню (а їх було відразу дві), то нею став твір до кінофільму київської кіностудії імені Олександра Довженка «Роман і Франческа», знятий 1960 року режисером Володимиром Денисенком. Тексти, які стали піснями, а це пісня Романа «Впали роси на покоси», і пісня Франчески «Чайкою в морі любов моя літає», яку співала українською Людмила Гурченко, були написані ще у 1958–му».
Фільм вийшов на екрани у тому ж 1960 році. Пісня Романа «Впали роси на покоси» дала Олександрові Білашу віру в себе як у композитора. Згодом він почув уперше свій твір, як його співали десь в помешканні. Це просто ошелешило: його пісню співають прості люди! Якось Олександра Івановича підвозив таксист, і біля кінотеатру, побачивши афішу фільму «Роман і Франческа», почав наспівувати «Впали роси…» «У Саші перехопило дихання, він жахнувся від думки, що водій упізнав його, – ділилася своїми спогадами дружина композитора Лариса Остапенко. – Але помилився. Тоді не втримався і запитав: «А ви знаєте, хто написав цю пісню?» Таксист відповів досить круто, тобто триповерховим матом, літературно воно звучить приблизно так: «А навіщо мені знати?!» Олександр Іванович той епізод часто згадував пізніше під час творчих зустрічей і авторських виступів на сцені. З тим таксистом вони здружилися, і він завше зупинявся, коли бачив мого красеня – розхристаного, з розкуйовдженим волоссям, трошки напідпитку, але щасливого – і здаля кричав: «Олександре Івановичу, куди вас підвезти?»
Кожна пісня Олександра Білаша має своє обличчя. Її не сплутаєш із творами інших композиторів, але дивина його мистецької самобутності полягає в тому, що, маючи певні спільні риси, його солоспіви й хори зовсім несхожі один з одним. В кожній пісні, в кожному його творі відлунюється українська мелодика, є щось сонячне, іскристе, віртуозне, побудоване на звичайній для автора елегійній основі.
«Завдяки «Роману і Франчесці», як і «Карнавальній ночі», я відчула насправді, що таке любов народна до актора, – говорила Людмила Гурченко. – Якщо нині прийнято відносити свої зіграні ролі в певних фільмах у першу п’ятірку чи десятку, тобто виокремити найкраще, то я ж «Романа і Франческу» виділила окремо. Цей фільм особливо дорогий для мене і стоїть він осібно від всього іншого. Найбільше приємно, що мене запросили до Києва тоді, коли інші студії не запрошували. Могли ж цього не зробити. І хтозна якою була б моя доля… Усі відзначали, що музика Олександра Білаша просто прекрасна. А які чудові слова Дмитра Павличка до пісні Романа «Впали роси на покоси».
«Я любив Олександра Білаша, дуже любив. Любив як людину. Він був веселий. Він не вмів згинатися ні перед ким, – зізнається Дмитро Павличко. – А які він писав вірші! Нам ще варто відкрити для себе Білаша – поета! Сашко, як ніхто інший, розумів ціну слова. І я любив Білаша за його людську натуру. Любив його як композитора. Не так за пісні, як за симфонічну та оперну музику і музику до кінофільмів. Його пісенна творчість для мене була дуже дорогою. Я пишався його музикою на слова Михайла Ткача та Івана Драча. І Василя Юхимовича. Це велике щастя було мати такого великого друга і великого композитора».
Гуси-лебеді
Вірш Богдана Стельмаха
Музика Богдана Янівського
З композитором Богданом Янівським його львівський тезко поет Богдан Стельмах познайомився, коли той повернувся з армійської служби, 1967 року. Якраз тоді Янівський досить плідно працював, пишучи музику для театральних вистав. У нас в той період народилися такі пісні, як: «Сум Афродіти», «Є на світі казка», «Верховинська колискова», «Голубівна», – згадує поет Богдан Стельмах. – Богдан працював у музичній редакції Львівського обласного радіо. Тож ті пісні швидко записувалися і ширилися по світу. Потім з’явилися «Гуси – лебеді».
Треба визнати, що ініціатором і натхненником її написання був популярний львівський співак 1960-х років Теодор (усі його називали скорочено – Тео) Мороз. Так ось він нам з Янівським наспівав сербською мовою прекрасну мелодію з такими ж милими словами. Я й досі достеменно все пам’ятаю і можу повторити, єдине: чую її з голосу Тео.
Ми з Богданом Янівським вирішили зробити український варіант цієї пісні. У мене відразу ж народилися слова, а композитор зробив до них обробку з тієї мелодії, яку нам виспівав Тео Мороз. Звісно, не сподобатися слухачеві вона не могла. Її записали на Львівському обласному радіо і вона мала шалену популярність. Й досі мій колега Ігор Калинець, згадуючи той час, наголошує, що наша з Богданом Янівським пісня «Гуси-лебеді» – це були львівські «Шербурзькі парасольки». Досить вдало зазвучало в нашому творінні старослов’янське слово «лада». Ладо – лада, в розумінні: коханий – кохана.
Першими заспівали популярні львівські співаки Тео Мороз і Леся Боровець. Треба визнати, що Тео досить мило картавив, був приємним і шляхетним чоловіком. А ця картавість навіть додала якогось особливого шарму пісні. Потім з Янівським ми написали для нього «Сиве крило», яку він співав також з Лесею Боровець. Досить швидко «Гуси-лебеді» перелетіли океан і зазвучали на Американському континенті: у США та Канаді, а невдовзі повсюдно у тих світах, де живуть українці. Значить, вартувала того!»
«Богдан Янівський довіряв мені всі свої прем’єрні пісні, – каже співачка Леся Боровець. – У нього саме почався досить плідний період співпраці з його тезкою Богданом Стельмахом. Пісні народжувалися в них, немов гриби після дощу: одна краща іншої! «Не забудь», «Є на світі казка», «Сум Афродіти», «Верховинська колискова», «Гуси – лебеді», «Калини квіт», «Сиве крило»… Склалися у мене досить приязні стосунки й з Богданом Стельмахом, надзвичайно талановитим і обдарованим поетом. Йому вдавалося бути піснетворцем разом з Мирославом Скориком, Володимиром Івасюком, Ігорем Білозіром, звісно, й з Богданом Янівським. Жодного промаху, всі пісні геніальні, всі стали шлягерами. Треба сказати, що упродовж багатьох десятків років моїм голосом звучали пісні Стельмаха – Янівського у виставах львівського театру Марії Заньковецької, адже не таємницею є те, що обидва досить плідно співпрацювали з різними українськими театрами, зокрема з нашими заньківчанами. Серед пісень, які написали два Богдани – Янівський та Стельмах, багато було дуетних, тому мені доводилося їх співати з різними львівськими виконавцями. Варто визнати, що від цього ті твори лише вигравали. «Гуси – лебеді» я співала з обдарованим солістом львівської філармонії, на жаль, давно уже покійним Тео Морозом. «Не забудь» співала з В’ячеславом Соколовим, «Сиве крило» – з Ігорем Левенцем».