Ктенопоми влаштовують свої гнізда… з жиру! Вони виділяють його зі свого тіла. Масляна пляма на поверхні стає «дитячим садочком». У перші дні свого життя мальки просто лежать у масляній калюжі догори животиками. Але жир виконує не тільки функції колиски. Коли малюки переходять на харчування інфузоріями, у маслі починають дуже швидко ділитися бактерії. Це приваблює інфузорій, і малюки їх із задоволенням поїдають.
Індійський ляліус звиває справжні гнізда з трави. Вони трохи нагадують пташині, оскільки побудовані майже за тією ж технологією.
Коли навкруги багато ворогів, мешканці підводного світу об’єднують свої зусилля для того, щоб зберегти своїх дітей від небезпеки. Так, наприклад, роблять афаліни – один з видів дельфінів. Маленький дельфін народжується хвостом уперед і спочатку не розуміє, куди він потрапив. Для того, щоб він розпочав нове життя, йому потрібно якнайшвидше піднятися на поверхню (ви ж пам’ятаєте, дельфіни – не риби, а тварини, в них немає зябер). Тому мати підштовхує своє немовля вгору, щоб воно ковтнуло повітря. Якщо мати не справляється з цією задачею, їй допомагають інші дельфіни: народження малого – радість для всієї групи.
Згодом, поки малюк підростає і знайомиться з підводним світом, мати та інші дорослі відганяють від нього акул. Коли дельфінят декілька, вони під час нападу акул збираються докупи, а дорослі утворюють навкруги живе рухоме коло. Не кожна акула наважиться зустрітися з розгніваним дельфіном: розігнавшись, він може так вдарити її своїм рилом, що це надовго відучить її зазіхати на малюків. Іноді акули після такого удару гинуть миттєво.
Добре, коли малюки майже відразу можуть супроводжувати своїх батьків. А якщо ні? Тоді треба подбати і про їжу, і про тепло, і про захист дитинчат. Королівські пінгвіни, які мешкають на острові Південна Георгія, піклуються про пташенят майже упродовж року. Малюки з’являються на світ безпорадними, вкритими густим пухом. Втім, їхні шубки не настільки теплі, щоб пінгвіненята могли вирушати у довгі прогулянки. Королівські пінгвіни не влаштовують гнізд. Тому мати й батько по черзі тримають спочатку яйця, а потім – пташенят на своїх ногах. А той, хто передав цю вахту, прямує до моря, щоб наловити риби та кальмарів. Частину вони поїдають самі, а решту приносять дитині, використовуючи воло замість корзини. Коли взимку дмуть холодні вітри і море неспокійне, пінгвіненята можуть залишитися без їжі на два-три тижні. Виживають тільки найсильніші.
Важко приходиться і малюкам тюленя Ведделла, які народжуються на протилежному боці земної кулі. Мати захищає їх від суворих вітрів власним тілом і в перші дні їхнього життя годує теплим та дуже калорійним молоком. Сніданок плавно змінюється обідом, обід – вечерею. Інакше не можна: щоб захиститися від морозу, маленький тюлень повинен швидко обрости шаром жиру. Тюленята вміють плавати та пірнати майже відразу після народження, але у крижаній воді їм дуже некомфортно, краще вибратися з лунки та трохи погрітися на арктичному пляжі.
Однак тюлениха не може постійно залишатися біля малюка: вона має дбати про власне харчування. Коли вона йде до моря, маленьке тюленя залишається на кризі. Його майже не видно, оскільки його шкірка білого кольору. Тільки очі та ніс чорні.
Утім, більшість морських жителів не змогли б згадати, як виглядають їхні батьки. Тому що жодного разу їх не бачили. Це відбувається зовсім не тому, що батьки погано ставляться до своїх дітей. Просто вони настільки різні, що іноді важко навіть здогадатися, яким буде малюк, коли стане дорослим. Не вірите? Тоді подивіться на малюнки угорі сторінки. Хто це?
Правильна відповідь: маленький зелений краб, маленька камбала та медуза. Не вгадали? Нічого, навіть вчені не одразу здогадалися, що до чого. Такі вже загадкові ці мешканці підводного світу.
Гуляючи вздовж берега моря десь на Півночі, можна побачити у смузі прибою загадкові предмети, які нагадують сумку з чотирма «рогами», від яких відходять нитки, скручені, наче локони. Їх називають «русалчиними гаманцями», але русалки тут ні до чого. Насправді це – яйця котячої акули, яка мешкає у неглибоких морях Європи та Америки. Вся її турбота про дітей полягає в тому, що вона відкладає яйця у густих водоростевих «гаях», де їх не помітять хижаки. Коли з яєць з’являються маленькі акули, вони відразу ж починають самостійне життя.
У шкірястих черепах також не прийнято дбати про своїх дітей. Вони копають ямку на теплому піщаному пляжі, відкладають туди яйця (за один раз – близько 70), засипають їх піском та повертаються до моря. Сонце перетворює ямку на справжній інкубатор. Через сім тижнів маленькі черепашки проривають оболонку спеціальним яйцевим зубом, який знаходиться… на носі! Але це – тільки половина справи. Потрібно ще якось випростатися з-під піску та дошкандибати до води, де можна знайти і їжу, і відносний комфорт.
III. Моря та океани
Від полюса до полюса
Як вам уже відомо, 2/3 нашої планети вкрито водою, й на частку прісної води припадає всього 3 % від загальної кількості. Решта водної маси представлена морями й океанами, у кожному з яких свій тваринний і рослинний світ, котрий більше ніде не зустрічається.
Звичайно ми думаємо, що в морях і океанах немає ніяких перешкод і що будь-яка риба, на зразок оселедця, може вільно плавати по всьому водному просторі й проникати в інші кліматичні зони. Однак оселедець, наприклад, не заходить набагато південніше Ла-Маншу й мису Код. У міру просування від помірних широт до тропіків кількість видів риб зростає, а кількість особин зменшується.
Необмеженому поширенню тварин у морях перешкоджають цілком певні бар’єри. Найбільш очевидний і важливий серед них – температура. У порівнянні з суходолом у водоймах будь-якого розміру коливання температури невеликі. В океанах вона звичайно не перевищує +14
о
о
о
Від тропіків до полюсів риби живуть при будь-якій температурі, але найбільше їх водиться в помірних широтах з температурою води приблизно від +6 до 20
о
о
Отже, існують широкі температурні пояси, кожний зі своїми видами риб, які найкраще ростуть і розмножуються в його межах. І в кожному із цих поясів по всій земній кулі живуть майже ті самі види. Те ж саме можна сказати й про організми, якими риби живляться. Планктон розповсюджений у всьому Світовому океані в поясах подібних температур, але якщо планктонні організми потраплять у несприятливі широти, багато з них гинуть.
Між ізотермами 20
о
о
На північ від ізотерми 12
о
тріску, палтуса, пікшуУ 1984 році біля берегів Болгарії (Чорне море) виловили велику білу акулу, довжиною 10 метрів.
Але, незважаючи на те, що більшість риб воліють жити у відповідній їхньому виду кліматичній зоні, у морях і океанах існують певні види, які можуть мігрувати з однієї зони в іншу.
Які ж шляхи цих «великих» міграцій, і чому деякі риби вирушають у далекі, а найчастіше, й небезпечні подорожі?
Свого часу масові міграції деяких видів риб були загадкою для океанологів. Згодом, шляхом тривалих спостережень, вдалося встановити, що міграції, в основному, носять сезонний характер, тому що багато риб шукають найбільш підходящі місця для виведення потомства. Правда, деякі мандрівники вирушають у путь, керуючись зовсім іншими міркуваннями, наприклад такими, як пошук кращих кормових угідь.
Як правило, найменші домосіди зустрічаються серед риб, що живуть у північних водах. Вони здійснюють подорожі до нерестовищ, до кормових угідь, а іноді й у місця, де підростають мальки. Дальність їхніх пересувань може бути всілякою – від простого переміщення з мілководдя в більш глибокі місця до тривалих мандрівок морями і океанами на тисячі кілометрів.
Одним із таких мандрівників можна назвати камбалу-йоржа, що починає свою подорож ще в дитинстві. Ця риба відкладає свою ікру в північній частині Ла-Маншу, звідти ікра відноситься плинами до північного сходу, а молодь, що з’явилася, розсіюється по тихих бухточках поблизу голландських і німецьких берегів. Так само поводиться й океанський білокорий палтус.
Але все-таки найвідважніші мандрівники – це тунці. Більшість цих хижаків, що випливають за косяками дрібних риб, які живляться планктоном, здійснюють тривалі подорожі з півдня на північ і назад.