І ось тільки тепер ми можемо зрозуміти всі деталі картини, промальованої Костенко у вірші «Я виросла у Київській Венеції». (До речі, в «Насолоді» у д’Аннунціо Венеції немає, але є Венеціанська площа – одне з найкрасивіших місць вічного міста.) Так, це був дивовижний український варіант Венеції, хай не такий багатий і аристократичний. Зате – молодецький і відчайдушний, що вміє і попрацювати, і відпочити. А ще – дає відчуття свободи, окремості, таке рідкісне в умовах радянської влади кінця 30-х – початку 40-х.
«О, як було нам весело, як весело!» Легко і весело. Дружби, дражнилки, сварки, бійки. Перше освідчення – коли красень Женя і товстий Юра, що сиділи на задній парті прислали спільну записку: «Ліно, ми тебе любимо!» І дитяча мрія про політ. Одного разу вона обернулася стрибком із великої вишки: так, як це робили досвідчені стрибуни-плавці, склавши руки перед собою. Того разу Ліна мало не потонула, вже і різнокольорові кола перед очима попливли. Але нічого, обійшлося – випірнула.
Іншим разом мрія про політ поєдналась із пропагованими можливостями техніки – літаки, парашути. Стрибок із парашутом? Чом же не спробувати! Ліна взяла стару мамину парасольку. Але одразу зрозуміла, що вигляд у неї неправильний – чорний. А парашути, як усім відомо, білі! Тоді обідрала непотрібну чорну тканину і обшила каркас білим простирадлом. Тепер порядок. Забралася на горище і стрибнула вниз… Забилася, звичайно, сильно. Але не плакала. Адже бабуся вчила, що прийде дід Ревило, сховає в торбу та понесе.
Так Ліна, бешкетниця і читачка, все росла, росла…
(Так, згідно з легендами, у острова була давня історія. За однією з версій, назва його – від половецького хана Тугорхана (Тугоркана). Начебто тут наприкінці XI століття була резиденція його дочки – дружини київського князя Святополка Ізяславича.)
Але це літній пейзаж острова. А ось вам зимовий:
Дитячі ігри, відчайдушні, безрозсудні. Стрибки – страшніші, ніж із парасолькою-парашутом. Невіра в те, що в світі є смерть. А тим часом її залізне колесо знову наближалося до Дніпра.
Весна 1941 була прекрасною. На день народження Ліні подарували гітару, красиво зав’язану, як годиться, оксамитовим рожевим бантом. Вона так мріяла навчитися грати на ній (як там – «дзвеніли сміхом, сонцем і гітарами»), і навіть починала вже щось бринькати. Літо теж починалося чудово. Особливо 22 червня – якраз у мами день народження. Бабуся (вона теж переїхала до Києва, продавши хатку в Ржищеві) збиралася пекти традиційний високий пиріг у «чуді»34. І раптом – новина про війну. Ліна принесла її від сусідів, куди побігла до подружки. Батько спочатку не повірив, розсердився – думав, дурні жарти. Взяв відро ніби по воду, пішов до колонки, перевірити ще раз. Повернувся похмурий. Усе правда – війна.
Війна – попелище для Попелюшки
Тільки Ліна не злякалася. Дитяча рішучість вимагала виходу, негайного рішення, прямої дії на відплату. «Не бійтеся. Я сяду в літак, полечу до Берліна, прив’яжу до шворки чорнильницю <…>, та як розгойдаю її над Гітлером, як розмахнусь! І прямо йому в лоб. І закінчиться війна»35, – втішала Ліна рідних. Але в житті все було навпаки – німецькі літаки летіли і летіли. Фронт швидко йшов до Києва, до Дніпра…
Батька мобілізували відразу. Старше начальство облнаросвіти евакуювалось. У сім’ї Костенка теж був шанс, але… Приятелеві, колезі батька виділили машину на дві сім’ї. А той чи забув похапцем, чи то вирішив не морочитися (це ж Труханів острів – поки туди доберешся), але за Костенками ніхто не прийшов, не заїхав.
Є дивовижні за своєю кінематографічною виразністю опису спогади цих перших місяців війни: «Мені було одинадцять. Ішов бій за Дніпро. Ми сиділи в окопі. Все гриміло і сипалося. Німці гатять по Дніпру, радянські по німцях, а все летить над головами у нас. По радіо передають, що бої йдуть на білоцерківському напрямку, а німці вже за горою <…> А мені ж нудно. Сидиш між дорослих, хтось плаче, хтось молиться, хтось дрімає <…> Темно. Намацала якусь галузочку і вожу нею по стіні, пишу…» Через роки Ліна Василівна не могла точно пригадати, що вона писала, але з вражаючою силою передала ті відчуття.
Одного разу вночі Ліна вийшла з окопу і побачила багнетний бій. Як люди в мовчазній люті б’ються лицем до лиця, б’ють один одного в груди, в живіт, вивертаючи живу плоть. Видовище не для 11-річної дитини. Ще через кілька днів – знову «смерть впритул», але вже трохи інакше. Вони тоді дісталися Ржищева. Під час найважчих боїв ховалися в льосі. А коли шум бою затих, вийшли нагору.
«Я забігла в дім моєї тітки, якраз тієї, у якої читала Амброза Бірса. У них завжди було дуже чисто, і в кухні пахло сушеними грушами. Я зайшла в кухню — а стіна біла-біла, і на ній відбитки закривавлених пальців [червоноармійця]. Якось так — вище і вище, ніби він ішов уже на небо. Я зрозуміла, що солдат був поранений, увійшов навзгинці, намагався піднятись і тримався руками за стіну <…> А у дворі вже грав на губній гармошці німець. А другий сидів навпочіпки серед гарбузів, і на тому гарбузі, що ходив колись по городу і питався свого роду, вирізав ножиком ім’я своєї дівчини: BERTA»37.
І знову хочеться відзначити небанальне коло читання дівчинки Ліни – Амброз Бірс. Американський класик кінця XIX – початку ХХ століття. В СРСР він видавався не часто і був не на найкращому рахунку, адже погляди мав не такі ліві, як у шанованіших більшовиками Джека Лондона і Ептона Синклера. 1926 року у виданій в СРСР книжці Синклера «Мистецтво Мамони: Досвід економічного дослідження» Бірса було жорстко розкритиковано в нарисі «Знаменитий веселун»… Дуже цікавий і смисловий контекст згадки Бірса саме в цьому фрагменті спогадів Костенко. Адже американець був відомий не тільки як «веселун», сатирик-гуморист, але і як один із засновників «горору», автор «страшних» оповідань. Його загадкова смерть – 1913 чи 1914 року він безслідно зник під час мексиканської громадянської війни, ймовірно, був кимось розстріляний – зробила вагомішою другу шальку терезів його творчості. І в цьому смислі безіменний червоноармієць, який помер у будинку Ліниної тітки, мовби повторив долю Бірса. Асоціативне мислення великого поета. Навіть в інтерв’ю, підсвідомо, але Костенко назвала зовсім не випадкового учасника… І в «Записках самашедшого» (2010) вона відтворить одну з найстрашніших сцен «несмішного» Бірса – смертельне боріння людини з невидимим чудовиськом на вівсяному полі. Це здасться їй найточнішою метафорою актуальної політичної ситуації в Україні.
Переступивши через Дніпро, фронт вирушив далі. Батько потрапив у котел під Лохвицею. Шпиталь, у якому він був інтендантом, розбомбили. Його командир – застрелився. А батько повернувся до сім’ї.
У німецьку окупацію жилося важко, голодно. Були то на Трухановому острові, то в Ржищеві. Часто доводилося ходити по селах, міняти речі на їжу. Ось вірш, біографічно цінний точною географічною прив’язкою. Корчувате – село на березі Дніпра. Але літературно – ще ціннішою психологічною напругою. І тут теж є нудьгуючий окупант зі зброєю в руках.
Крижаний холод зими, крижаний страх війни. Цілиться німець знічев’я. Але не стріляє (все ж Третій рейх першим із країн світу ухвалив закон про дбайливе ставлення до тварин). І ось ця пауза, це підмерзле питання (вистрілить? ні?) тримає в напрузі більше, ніж можлива сумна історія про застреленого песика.
І ще один поетичний трилер – «Смертельний падеграс». Описавши широкими, космічного розмаху мазками різні види танців, поетеса підходить до суті. Теж вселенської, тому що життя кожної людини дорівнює всесвіту.
Знову – напруження вищого ґатунку. Тепер – дзвінкий страх зробити невірний рух. І знову ми мерзнемо разом із героїнею. Холодна пізня осінь. Просто фізично хочеться зігрітись.
Автор дарує нам цю можливість у вірші, що починався так сумно і темно.
Спокійний нічліг і жменька насіння – межа мріянь для дитини у воєнну пору. Втім ні, бували і вищі сильні мрії: «Всі ми про щось мріяли у дитинстві. / Хто про іграшку, хто про казкові пригоди. / А я – щоб мати до ранку не збожеволіла. / Вперше казку про Попелюшку я почула на попелищі»41.
З цього обпаленого вогнем дитинства у Ліни залишилося ще одне дивовижне враження. Полум’я над палаючими хатами – високе, створює шалене завихрення, як те, що пізніше вона побачить над кипарисами, які так любив зображувати Ван Ґоґ42.
Через два роки фронт повернувся до Дніпра. І коли він покотився далі на Захід, на землю її дитинства знову прийшли мирні дні. Але потрібно було ще вижити, не потрапити під залізний каток фронту.
«Танки одгуркотіли. Ми не знали, чи вже виходити з підвалу, чи ще не виходити. І раптом почули над собою музику. І то не яку — акорди “Місячної сонати” Бетховена. Я вбігла в будинок. У кімнаті за піаніно сидів молодий лейтенант. Це грав він. Я, зачудована, зупинилася. Він повернув голову й усміхнувся»43.
А де жити? Що там на улюбленому Трухановому острові? Гармонія «Київської Венеції» розвіялася чорним димом. Коли 1943 року Червона армія поверталася до Дніпра, Гітлер дав команду кожен оборонний рубіж тримати на смерть. А Дніпро – ріка широка, тому для захисних рубежів – зручна. Готуючись до оборони, німецьке командування вирішило зачистити Труханів острів, якій міг стати зручним проміжним плацдармом при штурмі Києва. Так 27 вересня 1943 року острівне робітниче селище перестало існувати. Німці наказали всім жителям переїхати на правий берег Дніпра. Кількох людей, які відмовилися це робити, розстріляли. А спорожніле селище спалили…
І ось воно – закінчення вірша про «Київську Венецію»:
1
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 127.
2
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 178.
3
Там само.
4
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 179.
5
Костенко Ліна. Веселий привид прабаби. URL: https://www.rulit.me/books/lina-kostenko-poeziya-read-410864-14.html
6
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 177.
7
Костенко Ліна. Маруся Чурай: Іст. роман у віршах. К.: Радянський письменник, 1979. С. 22.
8
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124
9
Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. С. 293.
10
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 113.
11
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124—125.
12
Там само. С. 125—126
13
Костенко Ліна. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. К.: Радянський письменник, 1987. С. 24.
14
Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. С. 294.
15
Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. С. 216.
16
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 129.
17
Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012. С. 92.
18
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124.
19
Там само.
20
Там само.
21
Фрейд Зигмунд. Тотем и табу: Психология первобытной культуры и религии. Пер. с нем. М. В. Вульфа. М.—Пг.: ГИЗ, 1923.
22
Д’Аннунцио Габриеле. Наслаждение. Пер. с итал. Е. Р. Под ред. Ю. Балтрушайтиса, 1908. URL: http://az.lib.ru/d/d_annuncio_g/text_0040.shtml
23
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 125.
24
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 124.
25
Костенко Ліна. Сад нетанучих скульптур: Вірші, поема-балада, драматичні поеми. К.: Радянський Письменник, 1987. С. 23.
26
Костенко Ліна. Бузиновий цар. URL: https://www.ukrlib.com.ua/books/printit.php?tid=5639
27
Костенко Ліна. Маруся Чурай: Іст. роман у віршах. К.: Радянський письменник, 1979. С. 136.
28
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 135.
29
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 130—131.
30
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 123.
31
Костенко Ліна. Вибране. К.: Дніпро, 1989. С. 71.
32
Там само.
33
Ліна Костенко. Мадонна перехресть. – К., Либідь, 2012.
34
Як пояснює далі Костенко, чудо – «це така висока кругла форма для тіста».
35
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 130.
36
Костенко Ліна. Над берегами вічної ріки. К.: Радянський письменник, 1977.
37
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. C. 150—151.
38
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 109.
39
Костенко Ліна. Триста поезій. К.: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012, С. 85.
40
Костенко Ліна. Неповторність: Вірші, поеми. К.: Молодь, 1980. С. 172.
41
Костенко Ліна. Всі ми про щось мріяли у дитинстві. URL: https://www.rulit.me/books/lina-kostenko-poeziya-read-410864-38.html
42
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 155.
43
Дзюба Іван, Костенко Ліна, Пахльовська Оксана. «Гармонія крізь тугу дисонансів…». К.: Либідь, 2016. С. 153.