– Навіть якщо він це зробить, не думаю, що він захоче, щоб спорудження «Бекінґема» відбувалося гладко. Аж ніяк. Він переходитиме на бік ворога, якщо вважатиме, що отримає можливість завдати шкоди короткотерміновим фінансовим операціям компанії або її довготерміновій репутації. Даруй за штамп, але леопарди своїх плям не змінюють. Просто пам’ятай, що його справжня мета прямо протилежна твоїй. Ти хочеш, аби компанія процвітала, а він хоче, щоб вона збанкрутувала.
– Навіщо йому це?
– Підозрюю, що ти занадто добре знаєш відповідь на це запитання, мамо.
Себастьян зачекав, сподіваючись побачити її реакцію, але Емма просто змінила тему:
– Звідки в тебе стільки мудрості?
– Я брав щоденні уроки в експерта. А ще я його єдиний учень, – додав Себастьян без пояснень.
– І що твій експерт порадив би мені зробити, якби я захотіла, щоб правління підтримало мене й проголосувало проти будівництва «Бекінґема»?
– Він вигадав би план, який допоможе забезпечити перемогу на наступному засіданні ради директорів.
– Це неможливо, адже правління розділилося порівну.
– Можливо, – визнав Себастьян, – але тільки якщо ти захочеш грати з Мартінесом у його власну гру.
– Що ти маєш на увазі?
– Поки родина володіє двадцятьма двома відсотками акцій компанії, – продовжив Себастьян, – ти маєш право призначити в правління ще двох директорів. Отже, все, що треба зробити, – це кооптувати дядька Джайлза та тітку Ґрейс, і вони зможуть тебе підтримати, коли справа дійде до вирішального голосування. Таким чином ти зможеш виграти.
– Я цього ніколи не зроблю, – похитала головою Емма.
– Чом би й ні, коли так багато опиняється під загрозою?
– Бо це може підірвати позицію Росса Бьюкенена на посаді голови. Якщо він програє такий важливий голос через те, що родина налаштована проти нього, йому не залишиться іншого вибору, окрім відставки. І підозрюю, що за ним підуть й інші директори.
– Але це може бути найкращим виходом для компанії у довготерміновій перспективі.
– Можливо, але мені потрібно виграти насправді, а не через маніпуляції з голосуванням. Це дуже дешевий виверт, притаманний хіба що Фішеру.
– Люба моя матусю, ніхто не міг би захоплюватися тобою більше, ніж я, за те, що ти завжди дбаєш про моральний бік справи. Але коли маєш справу з мартінесами цього світу, треба розуміти, що у них моралі немає і вони завжди будуть щасливі влаштувати якусь підлість. Та Фішер до найближчої канави залізе, якщо вважатиме, що це забезпечить йому перемогу при голосуванні.
Запала довга тиша, поки Себастьян дуже тихо не промовив:
– Мамо, коли я вперше прокинувся після аварії, то виявив дона Педро, який стояв біля ліжка.
Емма нервово сіпнулася.
– Він посміхнувся і сказав: «Як ти, мій хлопчику?» Я похитав головою, і тільки тоді він збагнув, що це я, а не Бруно. Погляд, яким він мене нагородив, перш ніж піти, не забуду до кінця свого життя.
Емма нічого не сказала.
– Мамо, ти не думаєш, що вже настав час розповісти мені, чому Мартінес так рішуче налаштований поставити нашу сім’ю на коліна? Адже цілком не складно було второпати, що він хотів вбити на А1 мене, а не власного сина.
5
«– Ви завжди такий нетерплячий, сержанте Ворвік, – зауважив патологоанатом, уважно вивчаючи тіло.
– Ви просто можете мені сказати, як довго тіло пробуло у воді? – запитав детектив».
Гаррі викреслював слово «просто» і вносив інші правки, коли задзеленчав телефон. Він відклав ручку і підняв слухавку.
– Слухаю! – промовив він дещо різко.
– Гаррі, це Гарольд Ґінзбурґ. Вітаю, цього тижня ти вже під восьмим номером.
Гарольд телефонував щочетверга, аби повідомити Гаррі, на якому місці він представлений у списку бестселерів тижня.
– Ти у чільній п’ятнадцятці вже дев’ятий тиждень поспіль.
Гаррі місяць пробув під номером чотири – найвище досягнення в його творчій кар’єрі. Хоча він і не зізнавався в цьому Еммі, він усе ще сподівався потрапити до гурту обраних британських письменників, котрі пробилися до вершин по обидва боки Атлантики. Останні два детективи про Вільяма Ворвіка опинилися на першому місці у Великій Британії, але перше місце у Сполучених Штатах йому не підкорялося.
– Обсяги продажу – це все, що справді має значення, – сказав Гінзбурґ, ніби читаючи думки Гаррі. – І в будь-якому разі я впевнений, ти підіймешся ще вище, коли в березні вийде друком книжка у м’якій обкладинці.
Гаррі звернув увагу на слова «ще вище», але про номер один згадки не було.
– Як Емма?
– Готує доповідь про те, чому компанія не повинна будувати новий комфортабельний лайнер саме зараз.
– Вона не стане бестселером, – пожартував Гарольд. – А як там Себастьян?
– Він зараз в інвалідному візку. Але його хірург запевняє, що так буде недовго, і вони зроблять усе, щоб він його позбувся.
– Браво. Це означає, що він поїде додому?
– Ні, старша медсестра не дозволяє йому долати такі відстані; можливо, він зможе відвідати свого викладача у Кембриджі й попити чаю зі своєю тіткою.
– Звучить не найкраще. Тим не менш це не триватиме довше, ніж він захоче втекти втретє.
– Або його не виженуть. Не впевнений, що станеться першим.
– Чого б це його мали викинути?
– Одна чи дві медсестрички дуже зацікавилися Себом, коли з нього зняли бинти, і боюся, що він їх добряче відволікає.
– Танець сімох покривал[2], – сказав Гарольд.
Гаррі засміявся.
– Він усе ще сподівається поїхати до Кембриджа у вересні?
– Наскільки я знаю, так. Але після аварії він так змінився, що мене вже нічого не здивує.
– А як він змінився?
– Нічого конкретного. Просто дуже подорослішав, що я вважав би неможливим ще рік тому. І гадаю, що знаю, чому саме.
– Інтригує.
– Безумовно, так і є. Розповім усі подробиці, коли приїду до Нью-Йорка.
– Чи треба чекати так довго?
– Авжеж, бо це, як моя писанина: уявлення не маю, що станеться, коли перегортаю сторінку.
– Розкажи мені про нашу дівчинку на мільйон.
– І ви туди ж, – відмахнувся Гаррі.
– Тоді скажи, будь ласка, Джессіці, що я повісив її малюнок осінньої Садиби поруч із Роєм Ліхтенштейном[3].
– Хто такий Рой Ліхтенштейн?
– Наймодніший художник Нью-Йорка, але не можу прогнозувати, чи триватиме це довго. Мені здається, Джессіка малює набагато краще. Якщо вона намалює мені Нью-Йорк восени, я подарую їй «Різдво» Ліхтенштейна.
– Цікаво, чи вона хоч щось чула про нього?
– Перш ніж покласти слухавку, наважуся запитати, як просувається новий роман про Вільяма Ворвіка?
– Справа йшла б набагато швидше, якби мене постійно не відривали від роботи.
– Даруй, – вибачився Ґінзбурґ. – Мені не повідомили, що ти зараз пишеш.
– Насправді у Ворвіка виникла непереборна проблема. Або якщо бути точнішим, у мене.
– Чи можу я чимось допомогти?
– На жаль. Бо ви – видавець, а я – автор.
– А яка проблема? – наполягав Гарольд Ґінзбурґ.
– Ворвік знайшов тіло своєї колишньої дружини на дні озера, але він упевнений, що її вбили ще до того, як скинули у воду.
– То в чому проблема?
– Моя чи Вільяма Ворвіка?
– Спершу Ворвіка.
– Він змушений чекати щонайменше двадцять чотири години, перш ніж до його рук потрапить звіт патологоанатома.
– А твоя?
– У мене є двадцять чотири години, щоб вирішити, що має бути у цьому звіті.
– А Ворвік знає, хто вбив його колишню дружину?
– Він не може бути впевненим. Наразі є п’ятеро підозрюваних, кожен із них має мотив і… алібі.
– Але ж ти знаєш, хто це зробив?
– Ні, не знаю, – зізнався Гаррі. – Бо якщо не знаю я, то не дізнається й читач.
– Хіба це не ризиковано?
– Ще й як. Але це робить розв’язок складним як для мене, так і для читача.
– Не можу дочекатися, коли прочитаю першу чернетку.
– І я не можу.
– Вибач. Дозволю тобі повернутися до тіла колишньої дружини в озері. Зателефоную знову за тиждень, аби переконатися, чи ти дізнався, хто її туди скинув.
Коли Ґінзбурґ від’єднався, Гаррі відклав слухавку й поглянув на чистий аркуш паперу перед собою. Він намагався зосередитись.
«– То що сталося, на твою думку, Персі?
– Занадто рано для точної оцінки. Мені доведеться повернути її до лабораторії та провести ще кілька тестів, перш ніж я зможу прийняти остаточне рішення.
– Коли можна очікувати попереднього звіту? – поцікавився Ворвік.
– Ти завжди такий нетерплячий, Вільяме…»
Гаррі відвів погляд. Він раптом збагнув, хто скоїв убивство.
***
Незважаючи на те, що Емма не бажала пристати на пропозицію Себастьяна залучити до ради директорів Джайлза та Ґрейс, аби забезпечити собі певність у вирішальному голосуванні, вона все ж вважала своїм обов’язком поінформувати брата та сестру про те, що відбувалося. Емма з гордістю представляла сім’ю в правлінні, хоча й занадто добре знала, що ніхто з родичів не прагнув дізнатися, що відбувається за зачиненими дверима в компанії Беррінґтонів, доки вони отримували свої щоквартальні дивіденди.
Джайлз був зайнятий своїми обов’язками у Палаті представників, які стали ще вимогливішими після того, як Г’ю Ґейтскелл запропонував йому вступити до тіньового уряду як міністр європейських справ. Це означало, що його тепер рідко бачили у власному виборчому окрузі, незважаючи на те, що політик мав турбуватися про своє місце, водночас регулярно відвідуючи ті країни, які голосували за дозвіл Об’єднаному Королівству вступити до ЄЕС. Лейбористи вже кілька місяців передували в соціологічних опитуваннях думок, і цілком імовірно, що після наступних виборів Джайлз стане міністром у новому уряді. Тож останнє, що йому було потрібно, це відволікатися через груші на вербі.
Гаррі з Еммою були в захваті, коли Джайлз нарешті оголосив про свої заручини з Ґвінет Г’юз, але не в соціальному стовпчику «Таймс», а в пабі «Страус», у самому серці свого округу.
– Я хочу бачити вас одруженими ще до найближчих виборів, – заявив Ґріфф Гаскінс, його аґент по округу. – А якби Ґвінет змогла завагітніти на першому тижні кампанії, було б іще краще.
– Як романтично, – зітхнув Джайлз.
– Мене не цікавить романтика, – заперечив Ґріфф. – Я тут, аби переконатися, що ти сидітимеш у Палаті представників і після наступних виборів, бо якщо цього не станеться, можеш бути певним, що тебе очікує пекло.
Джайлз хотів засміятися, але він знав, що Ґріфф має рацію.
– Чи ви вже визначилися з датою? – поцікавилася Емма, котра вирішила приєднатися до них.
– Весілля чи загальних виборів?
– Весілля, йолопе.
– Сімнадцятого травня в реєстраційному бюро Челсі, – поінформував сестру Джайлз.
– Буде контраст із церквою Святої Маргарити у Вестмінстері[4], але принаймні цього разу ми з Гаррі можемо сподіватися на запрошення.
– Я попросив Гаррі бути моїм дружбою, – сказав Джайлз. – Але щодо тебе я не дуже впевнений, – додав він із посмішкою.
***
Час для голосування міг би бути й кращим, але єдиний шанс побачити сестру Еммі випав на вечір перед вирішальним засіданням правління. Вона вже контактувала з тими директорами, які, наскільки вона знала, підтримували її, а також одним-двома, котрі, як вона відчувала, вагалися. Та й хотіла повідомити Ґрейс, що все ще не може передбачити результати голосування.
Ґрейс цікавилася статками компанії навіть менше за Джайлза, а одного разу чи навіть двічі забула обготівкувати квартальний чек із дивідендами. Нещодавно її призначили старшим викладачем у Ньюнгемі, тому вона рідко вибиралася далі за околиці Кембриджа. Емма час від часу могла спокусити сестру приїхати до Лондона для відвідин Королівського оперного театру, але лише на денну виставу, щоб мати достатньо часу для спільної вечері, перш ніж сестра сяде на потяг назад до Кембриджа. Як пояснювала Ґрейс, вона не мала бажання спати в чужому ліжку. Наскільки витончена в одному, настільки ж обмежена в іншому, як колись зауважила їхня шанована матуся.
Прагнення послухати постановку Лукіно Вісконті «Дона Карлоса» Верді виявилося непереборним, і Ґрейс навіть затрималася на вечерю, уважно слухаючи, як Емма пояснює їй наслідки вкладення таких значних фінансів компанії в один проєкт. Ґрейс мовчки жувала зелений салат, лише час від часу коментуючи, але нічого не пропонуючи, поки в бесіді не виникло ім’я майора Фішера.
– Він також одружується за кілька тижнів. Знаю з надійних джерел, – повідомила Ґрейс, чим неабияк здивувала сестру.
– Господи, і хто захотів вийти заміж за цю мерзенну істоту?
– Сьюзі Лемптон, здається.
– Звідки я знаю це ім’я?
– Вона навчалася у «Червоних дівах», коли ти була старостою, але вона на два роки молодша за тебе, тому навряд чи ти її запам’ятала.
– Тільки ім’я, – сказала Емма. – Тож тепер твоя черга мені розповідати.
– Сьюзі була красунею ще до шістнадцяти років, і вона це знала. Хлопці просто торопіли з роззявленими пельками, спостерігаючи, як вона проходить повз них. Після «Червоних дів» вона стрибнула у перший же потяг до Лондона та зареєструвалася у провідній модельній аґенції. Після того як вийшла на подіум, Сьюзі вже не приховувала факту, що шукає заможного чоловіка.
– Якщо це так, то Фішер не надто велика риба.
– Можливо, тоді вона на нього й не глянула б, але тепер, коли їй уже за тридцять і її найкращі дні як манекенниці вже закінчилися, один із директорів «Судноплавної компанії Беррінґтонів» з арґентинським мільйонером серед своїх покровителів цілком може виявитися її останнім шансом.
– Та невже у неї все так кепсько?
– Авжеж, – відповіла Ґрейс. – Її двічі кидали. Одного разу біля самого вівтаря, і мені сказали, що вона вже проциндрила всі гроші, які суд призначив їй після результативного процесу про порушення обіцянки. Вона навіть заклала обручку. Ім’я пана Мікобера[5] їй, мабуть, не знайоме.
– Бідолашна жінка, – тихо видихнула Емма.
– Не слід так переживати за Сьюзі, – запевнила її Ґрейс. – Ця «бідолашна жінка» навчилася так хитрувати, що цього немає в навчальній програмі жодного університету, – додала вона, перш ніж допити каву. – Навіть не знаю, кого мені шкода більше, бо не можу повірити, що цей шлюб триватиме довго.
Ґрейс зиркнула на годинник.
– Мушу бігти. Не можу дозволити собі пропустити останній потяг.
І без жодного більше слова поцілувала сестру в обидві щоки, вибігла з ресторану й гукнула таксі.
Емма посміхнулася, спостерігаючи, як сестра зникає в салоні чорної автівки. Грація, можливо, й не була серед її найбільших сильних сторін, але не було жінки, якою б Емма захоплювалася більше. Кілька минулих і теперішніх поколінь студентів Кембриджа могли лише отримати користь від навчання у цієї старшої викладачки у Ньюнгемі.
Коли Емма попросила рахунок, то помітила, що її сестра залишила на тарілці збоку однофунтову банкноту. Ця жінка нікому не хотіла бути винною.
***
Дружба вручив нареченому просту золоту обручку. Джайлз своєю чергою одягнув її на безіменний палець лівої руки панни Г’юз.
– Оголошую вас чоловіком і дружиною, – заявив реєстратор. – Можете поцілувати наречену.
Хвиля оплесків привітала сера Джайлза та леді Беррінґтон. Обід після церемонії відбувався у «Кедоґен-армс» на Кінґс-роуд. Могло скластися враження, що Джайлз зумисне вирішив зробити своє друге весілля зовсім не схожим на перше.
Коли Емма зайшла до пабу, то помітила, як Гаррі спілкується з аґентом Джайлза, на обличчі котрого сяяла широка усмішка.
– Одружений кандидат отримує набагато більше голосів, ніж розлучений, – пояснював Ґріфф Гаррі, перш ніж осушити третій келих шампанського.
Ґрейс балакала з нареченою, котра ще донедавна була однією з її аспіранток. Ґвінет нагадала, що вперше зустріла Джайлза саме на вечірці, яку влаштувала Ґрейс, аби відсвяткувати свій день народження.
– Мій день народження був лише приводом для тієї вечірки, – зізналася Ґрейс, більше нічого не пояснюючи.
Емма обернулася до Гаррі, біля якого щойно з’явився Дікінс. Вони, без сумніву, обмінювалися своїми враженнями від того, що відбувалося. Емма не могла пригадати, чи був Елжернон професором в Оксфорді. Він, звісно, виглядав таким, як і в шістнадцять років, якби тоді ще мав і цю неохайну бороду та був одягнений у той самий костюм.