Емма посміхнулася, коли помітила Джессіку, яка сиділа, схрестивши ноги на підлозі, захоплена малюванням на звороті скатертини Себастьяна, котрому дозволили відвідати церемонію після обіцянки, що він повернеться до шостої вечора, а зараз він розмовляв із дядьком. Джайлз схилився й уважно слухав, що каже його небіж. Не треба було мати сім п’ядей у чолі, щоб докумекати, про що йшлося.
– А якщо Емма програє голосування, – сказав Джайлз.
– Беррінґтони навряд чи задекларують прибуток в осяжному майбутньому, і ти більше не зможеш отримувати свої щоквартальні дивіденди.
– А є якась хороша новина?
– Є, може виявитися, що такий проникливий підприємець, як Росс Бьюкенен, має рацію щодо того комфортабельного лайнера, і Беррінґтонів може чекати світле майбутнє. Тоді ти зможеш зайняти своє місце в уряді, не турбуючись про те, як вижити на зарплату міністра.
– Мушу сказати, що дуже радий твоїм зацікавленням сімейною справою, і можу лише сподіватися, що ти продовжиш це робити, як тільки потрапиш до Кембриджа.
– Можеш бути в цьому впевнений, – підтвердив Себастьян, – адже мене дуже хвилює майбутнє компанії. І хочу вірити, що до того часу, коли я обійму посаду голови ради директорів, це все ще буде сімейний бізнес.
– Ти справді думаєш, що Беррінґтони можуть збанкрутіти? – запитав Джайлз, і в його голосі вперше зазвучала тривога.
– Це здається малоймовірним, але це призначення до складу ради директорів майора Фішера справі не допоможе, адже не сумніваюся, що його інтерес до компанії діаметрально протилежний нашому. Насправді за ним стоїть дон Педро Мартінес, а я не впевнений, що виживання Беррінґтонів є частиною їхнього довготермінового плану.
– Я впевнений, що Росс Бьюкенен із Еммою виявляться вагомою противагою Фішеру і навіть Мартінесу.
– Можливо. Але пам’ятай, що вони не завжди співають в унісон, і Фішер обов’язково цим скористається. Тож навіть якщо вони нейтралізують Фішера на короткий термін, усе, що йому буде треба, лише зачекати кілька років, аби все само впало йому в руки.
– На що ти натякаєш? – спитав Джайлз.
– Ні для кого не таємниця, що Росс Бьюкенен планує у недалекому майбутньому піти у відставку, мені повідомили, що нещодавно він придбав маєток у Пертширі, неподалік від трьох зручних полів для гольфа та двох річок, що дозволить йому цілком віддатися своєму захопленню. Тож незабаром компанії доведеться шукати нового голову.
– Але якби Бьюкенен пішов у відставку, очевидним вибором на його місце стала б твоя мама. Зрештою, вона – член сім’ї, і ми все ще контролюємо двадцять два відсотки акцій компанії.
– Але до того часу Мартінес також зможе придбати двадцять два відсотки, або й навіть більше, бо я дізнався, що він скуповує акції «Беррінґтонів», щойно вони потрапляють на ринок. І коли постане питання вибору голови правління, він матиме свого кандидата на цю посаду.
6
Коли Емма увійшла до зали засідань у п’ятницю вранці, то не здивувалася, що більшість її колег-директорів уже на місці. Тільки смерть стала б прийнятною причиною відсутності на цій зустрічі; Джайлз назвав би її «надзвичайними зборами».
Голова спілкувався з контр-адміралом Саммерсом. Клайв Енскотт жваво бесідував зі своїм партнером по гольфу Джимом Ноулсом, який уже встиг повідомити Еммі, що коли справа дійде до голосування, вони обоє підтримають голову правління. Емма ж приєдналася до Енді Доббса та Девіда Діксона, котрі обоє дали зрозуміти, що підтримають її.
Філіп Вебстер, секретар компанії, та Майкл Керрік, фінансовий директор, вивчали технічну документацію проєкту комфортабельного лайнера, яку виклали на стіл разом із тим, чого Емма ніколи раніше не бачила, – моделлю «Бекінґема», виконаною в масштабі. Жінка була змушена визнати, ця модель виглядала дуже спокусливо, а хлопчики іграшки полюбляють.
– Буде гаряче, – зауважив Енді Доббс Еммі, коли двері зали засідань зачинилися після того, як туди зайшов десятий директор.
Алекс Фішер залишився стояти біля дверей. Він виглядав трохи знервованим, як новак у перший день навчання, який зважує, чи захоче хтось із інших хлопців із ним спілкуватися. Голова одразу ж відійшов від свого гурту й пройшовся кімнатою, щоб привітати його. Емма спостерігала, як Росс тиснув руку майору формально, зовсім не так, коли вітав шанованого колегу. Щодо Фішера вони поділяли ту ж саму думку.
Коли дідівський годинник у кутку кімнати почав відбивати десяту, розмови вмент припинилися, і директори зайняли відведені їм місця за столом. Фішер, немов панночка на церковних танцях, продовжував стовбичити, поки не лишилося єдиного порожнього місця, наче в музичній забаві з кріслами. Він зайняв вільне крісло навпроти Емми, але в її бік не дивився.
– Доброго ранку, – привітався голова, коли всі влаштувалися у своїх кріслах. – Чи можу я відкрити цю зустріч і привітати майора Фішера в наших рядах на посаді директора?
Лише один чоловік тихо пробурмотів: «Слухайте, почуйте», але це й не дивно, адже він не входив у правління, коли Фішер займав там посаду одного з директорів.
– Це, звісно, буде другий його термін у правлінні, тож до наших методів звикати йому не доведеться, і він проявить ту лояльність, якої ми всі очікуємо від будь-якого члена ради директорів, котрий представляє нашу видатну компанію.
– Дякую, пане голово, – відгукнувся Фішер. – І хотів би сказати, наскільки мені приємно повернутися в правління. Дозвольте запевнити, що я завжди робитиму все для процвітання Беррінґтонів.
– Радий це чути, – зауважив голова. – Однак нагадую вам, як роблю це для кожного нового члена правління, що купівля або продаж директором будь-якої кількості акцій компанії без попереднього інформування фондової біржі та секретаря компанії є протизаконною.
Якщо Фішер і відчув, що ця гостра стріла була спрямована на нього, то остання не потрапила в ціль, оскільки він просто кивнув і посміхнувся. Тим часом пан Вебстер старанно записував слова голови у протокол. Емма була цьому тільки рада.
Після того як прочитали та затвердили протокол минулого засідання, голова закинув свою першу гранату:
– Члени ради не могли не помітити, що в порядку денному сьогоднішнього засідання є лише один пункт. Як ви всі знаєте, я вважаю, що настав час ухвалити рішення, яке, гадаю, що не перебільшую, вирішить майбутнє Беррінґтонів, а можливо, й майбутнє когось із тих, хто зараз служить компанії.
Виявилося, що кількох директорів здивувало таке вступне слово Бьюкенена, і вони почали перешіптуватися між собою. Голова недвозначно дав зрозуміти, що якщо не виграє голосування, то подасть у відставку з посади голови правління.
Проблема Емми полягала в тому, що у неї не було відповідної зброї. Вона з кількох причин не могла погрожувати звільнитися, не в останню чергу тому, що жоден інший член родини не мав бажання зайняти її місце в раді. Себастьян радив, якщо вона програє голосування, вийти з ради директорів, тоді вони з Джайлзом зможуть продати свої акції й отримають подвійну вигоду – це принесе сім’ї гарний прибуток, водночас залишаючи Мартінеса з носом.
Емма звела погляд на портрет сера Волтера Беррінґтона. Вона наче чула, як дідусь каже: «Не роби нічого, про що шкодуватимеш, дитино».
– У будь-якому разі нам треба обміркувати все й ухвалити зважене рішення, – продовжив Росс Бьюкенен. – І сподіваюся, що всі директори висловлять свою думку без страху й упереджень.
І він кинув свою другу гранату.
– З огляду на це, пропоную пані Кліфтон відкрити дебати не лише тому, що вона виступає проти мого плану будівництва нового лайнера зараз, ми також не повинні забувати, що вона представляє двадцять два відсотки нашої компанії, і саме її знаменитий предок, сер Джошуа Беррінґтон, заснував цю компанію понад сто років тому.
Емма, звісно, воліла б виступати однією з останніх, наприкінці обговорення, позаяк добре тямила, що коли голова підбиватиме підсумки, її слова можуть втратити до того часу свою силу. Тим не менш вона була налаштована викладати свої арґументи якнайдокладніше.
– Спасибі, пане голово, – подякувала вона, переглядаючи свої нотатки. – Дозвольте розпочати з того, що незалежно від результатів сьогоднішньої дискусії, як я знаю, всі ми сподіваємося, що ви продовжите очолювати цю компанію ще багато років.
Гучне «Слухайте, почуйте» пролунало після цієї тиради, й Емма відчула, що хоча б повернула чеку в одну з гранат.
– Як нагадав нам пан голова, мій прадід заснував цю компанію понад сто років тому. Він умів помічати можливості, водночас маючи змогу не падати в яму з однаковим успіхом. Мені б хотілося мати бачення сера Джошуа, бо тоді я змогла б сказати вам, – вона вказала на план архітектора, – можливість це чи яма. Моє серйозне застереження щодо цього проєкту – що всі наші яйця складають в один кошик. Ризикувати настільки високою часткою резервів компанії на одному напрямку може виявитися рішенням, про яке ми всі потім пошкодуємо. Зрештою, й саме майбутнє бізнесу комфортабельних лайнерів видається мені вельми хитким. Дві великі судноплавні компанії вже заявили про втрати цього року, назвавши причиною своїх труднощів бум пасажирських авіаперевезень. І не випадково зменшення кількості наших власних трансатлантичних пасажирів майже напевне пов’язане зі збільшенням кількості пасажирів літаків за той самий період. Факти очевидні. Підприємці хочуть якнайшвидше потрапляти на свої зустрічі, а потім повертатися додому настільки ж швидко. Це цілком зрозуміло. Нам може не подобатися зміна вподобань мандрівників, і було б нерозумно ігнорувати її довготермінові наслідки. Вважаю, що ми маємо триматися бізнесу, який справедливо приніс Беррінґтонам світову репутацію: перевезення вугілля, автомобілів, важких транспортних засобів, сталі, продовольства та інших товарів, і не залежати від кількості пасажирів. Я впевнена, що, продовжуючи основний бізнес вантажних перевезень, залишаючи каюти лише для десятка пасажирів, компанія переживе ці неспокійні часи і продовжить декларувати гарний прибуток із року в рік, надаючи нашим акціонерам прекрасну можливість повернення своїх інвестицій. Я не хочу ризикувати всіма грошима, які ця компанія так дбайливо накопичувала упродовж багатьох років, залишаючись заручницею примх непостійної публіки.
«А тепер настав час для моєї ручної гранати», – подумала Емма, перегортаючи сторінку.
– Ви не знайдете на стінах цієї зали засідань жодного олійного портрета мого батька, сера Г’юґо Беррінґтона, який нагадав би нам про його керівництво. Адже він зумів лише за кілька років поставити цю компанію на коліна, й довелося скористатися всією майстерністю та винахідливістю Росса Бьюкенена, щоб поновити свої статки, за що всі ми маємо йому бути вдячні довічно. Однак для мене ця остання пропозиція – занадто далекий крок, тому сподіваюся, що рада її відкине на користь продовження нашого основного бізнесу, який так добре слугував нам у минулому. Тому прошу правління проголосувати проти цієї резолюції.
Емма зраділа, коли помітила, що один-двоє старших членів правління, які раніше вагалися, зараз ствердно кивнули. Бьюкенен попросив інших директорів висловити власну думку, й упродовж години виступав кожен із них, за винятком Алекса Фішера, котрий уперто мовчав.
– Майоре, тепер, коли ви почули позицію своїх колег, можливо, ви б захотіли висловити свою.
– Пане голово, – озвався Фішер, – увесь минулий місяць я докладно вивчав протоколи попередніх засідань правління на цю конкретну тематику й упевнений лише в одному: ми не можемо дозволити собі відкладати це питання на довше, і рішення потрібне вже сьогодні.
Фішер зачекав, поки вщухне «Слухайте, почуйте», перш ніж продовжити:
– Я з цікавістю вислухав своїх колег-директорів, зокрема й пані Кліфтон, котра, як мені здалося, надала арґументи з великою пристрастю, спираючись на давні зв’язки її родини з компанією. Але перш ніж вирішити, як голосувати, я хотів би почути, чому пан голова так наполягає на продовженні будівництва «Бекінґема» негайно, адже і я маю бути певен, що ризикуючи таким чином, ми «зайдемо надто далеко», як сказала пані Кліфтон.
– Мудрий чоловік, – зауважив адмірал.
Емма на мить замислилася, чи не могла вона хибно оцінити Фішера, а насправді він дуже зацікавлений в успішності компанії. Та потім згадала слова Себастьяна, що леопарди плям не змінюють.
– Спасибі, майоре, – подякував Бьюкенен.
Емма не сумнівалася, що, незважаючи на свою добре підготовлену та вагомо виголошену промову, Фішер уже подумки зважував, як буде виконувати вказівки Мартінеса щодо голосування. І вона навіть не здогадувалася, якими можуть бути ці інструкції.
– Члени ради директорів добре знають мою думку щодо цього, – почав голова, поглянувши на сім пунктів, викладених на аркуші паперу. – Вважаю, що рішення, яке ми ухвалимо сьогодні, є очевидним. Чи готова ця компанія зробити крок уперед, чи ми маємо просто плисти за течією? Немає необхідності нагадувати вам, що два нових пасажирських кораблі нещодавно запустив Кунард, «Пі енд О» будує «Канберру» в Белфасті, а «Юніон-касл» додає «Віндзорський замок» і «Трансваальський замок» до свого південноафриканського флоту, тоді як ми, здається, приречені сидіти та спостерігати, як наші суперники, немов пірати-мародери, беруть контроль над відкритим морем. Ніколи не буде кращої нагоди для Беррінґтонів зайнятися бізнесом пасажирських трансатлантичних перевезень влітку та круїзів узимку. Пані Кліфтон зауважила, що кількість пасажирів падає, і вона має рацію. Але це лише тому, що наш флот застарів, і ми більше не пропонуємо послуг, яких наші клієнти не можуть знайти в іншому місці за більш конкурентною ціною. І якщо ми сьогодні вирішимо нічого не робити, а просто дочекатися слушної нагоди, як пропонує пані Кліфтон, інші неодмінно скористаються нашою відсутністю на ринку та залишать нас тільки стояти на березі й махати вслід пасажирам. Це правда, як зазначив майор Фішер, що ми ризикуємо, але саме такі видатні підприємці, як сер Джошуа Беррінґтон, завжди готові були ризикувати. Також нагадаю, що цей проєкт не є таким уже фінансовим ризиком, як про це каже пані Кліфтон, – додав він і вказав на зменшену модель у центрі столу, – адже ми можемо покрити велику суму витрат на спорудження цього чудового корабля з наших теперішніх фондів, і немає потреби позичати великі суми у банку для його фінансування. Маю відчуття, що Джошуа Беррінґтон також це схвалив би.
Бьюкенен узяв паузу й окинув поглядом своїх колег-директорів за столом.
– Вважаю, що перед нами постав важкий вибір: нічого не робити й бути задоволеним застоєм у кращому разі чи проголосувати за майбутнє й дати цій компанії шанс продовжити лідерство у царині судноплавства, як це відбувалося все минуле століття. Тому прошу правління підтримати мою пропозицію й інвестувати в наше майбутнє.
Незважаючи на схвильовані слова голови, Емма все ще не була впевнена у результаті голосування. Потім настав момент, коли Бьюкенен вирішив висмикнути чеку зі своєї третьої гранати.
– Зараз я закликаю секретаря компанії запросити кожного директора чітко висловитися, «за» він чи «проти» моєї пропозиції.
Емма припускала, що згідно зі стандартною процедурою компанії це буде таємне голосування, яке, на її думку, дасть їй більше шансів на перевагу. Однак тепер вона усвідомила, що якщо заперечить на цьому пізньому етапі, це розцінять як ознаку слабкості, що зіграє на руку Бьюкенену.